Рішення № 138256914, 24.06.2026, Городищенський районний суд Черкаської області

справа № 691/210/26

провадження № 2/691/702/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 рокуГородищенський районний суд Черкаської області

В складі :

головуючого судді Савенко О.М.

за участю секретаря судового засідання Шмунь Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Городище Черкаської області цивільну справу за позовною заявою Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

встановив :

АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в Городищенський районний суд Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач мотивує, що відповідач 02 червня 2023 року, з метою отримання банківських послуг звернувся із заявою про кредитування, у зв`язку з чим підписав заяву від 04 лютого 2020 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Паспортом кредиту» складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Підписання даного договору було прямою і безумовною згодою відповідача щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. При укладенні Договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. При цьому між сторонами було досягнуто усіх істотних домовленостей щодо порядку та умов виконання кредитного зобов`язання. Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного Кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, станом на 20 лютого 2026 року має заборгованість в розмірі 32320 грн. 01 коп., яка складається з: 30035 грн. 13 коп. заборгованість за тілом кредиту; 2284 грн. 88 коп. заборгованість за простроченими відсотками, для стягнення якої прийнято рішення звернутися до суду (а.с.1-4).

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 23 лютого 2026 року позивачу відмовлено у розгляді цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження та відкрито загальне позовне провадження і призначено підготовче засідання з викликом сторін до суду, з наданням відповідачу часу для подачі відзиву, пред`явлення зустрічного позову (а.с.93).

В підготовчому засіданні 05 березня 2026 року постановлено ухвалу суду про закриття підготовчого провадження та призначення цивільної справи до судового розгляду (а.с.98).

У судове засідання представник позивача АТ КБ «ПриватБанк», будучи вчасно та належним чином повідомленим, не з`явився. В позовній заяві просить про розгляд справи у його відсутності, в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 , повідомлена про розгляд справи, шляхом надіслання судових повісток, розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі «Судова влада України» за веб-адресою: https://gd. ck. court. gov. ua., у судові засідання не з`явилася, причину своєї неявки суду не повідомила, як і не надіслала заяв чи то клопотань про розгляд справи у її відсутність або перенесення розгляду.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

З врахуванням вищезазначеного, суд, прийшов до висновку про можливість судового розгляду цивільної справи 28 листопада 2024 року у відсутності відповідача ОСОБА_1 , остільки його неявка не перешкоджає розгляду по суті, у його відсутність, як такого, що належно інформований про судовий розгляд. При прийнятті такого рішення суд, орієнтований і на судову практику Європейського Суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.Так, згідно п. 41 рішення Європейського Суду з прав людини «Пономарьов проти України» заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, п.27 рішення «Олександр Шевченко проти України» заява № 8371/02 від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» заява №50966/99 від 14 жовтня 2003 року).

Суд, розглянувши позов в межах заявлених позовних вимог, враховуючи належне повідомлення відповідача, відсутність відзиву, заперечення, чи то клопотань про необґрунтованість позовних вимог, дослідивши докази у справі, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивач повинен зазначити і довести підстави позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов`язує свої матеріально-правові вимоги.

Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.

Згідно положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У справі "Церква села Сосулівка проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду - право порушити провадження у судах щодо прав та обов`язків цивільного характеру - становить тільки один з його аспектів (див. "Голдер проти Об`єднаного Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року, Серія A, N 18, ст. 18, п. 36). Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. "Беллет проти Франції", рішення від 4 грудня 1995 року, Серія A, N 333-Б, ст. 42, п. 36). Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Предметом вимоги позивача є порушення відповідачем у справі вимог ст.ст.509, 526, 530, 527, 610,611,1054 ЦК України та відшкодування понесених судових витрат, згідно ст.ст.133,141 ЦПК України.

Згідно до ст. 509 Цивільного Кодексу України, зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що ґрунтується на засадах добровільності, розумності та справедливості. При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ст. 526 ЦК України, в строки, що вказані у зобов`язанні ст. 530 ЦК України. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, ст. 527 ЦК України. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статті 610, 611 ЦК України, зазначають, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, і за порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ст. ст. 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до змісту ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із практикою Європейського Суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

В ході судового розгляду із досліджених судом доказів, що відповідач отримала кредит та кредитний ліміт на споживчі цілі (а.с.32-61), та підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві (а.с.32-61). Відповідно до виявленого бажання, відповідачу відкрито відновлювальну кредитну лінію, тип кредитної картки «Універсальна». Для користування кредитним картковим рахунком, відповідач отримав кредитну картку № НОМЕР_1 , строк кредитування 20 років з пролонгацією, процентна ставка, відсотків річних 43,2%, розмір мінімального обов`язкового платежу 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн. (а.с.32-61). Заяву про приєднання «Умов та Правил надання банківських послуг», відповідачем підписано власноручно на планшеті, що відповідає вимогам Постанови Національного Банку України від 13 грудня 2019 року №151 «Про затвердження положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України» (а.с.32-61). На підставі укладеного договору, відповідач отримала платіжний інструмент кредитну картку номер НОМЕР_1 , строк дії 12/23, тип картки - «Універсальна», що підтверджується випискою по рахунку (а.с.32-61). Відповідно до вказаної виписки, відповідач ОСОБА_2 , як власник рахунку, користувалася кредитним лімітом (а.с.24-31). Згідно п. 2.1.1.3.5. кредитного договору сторони узгодили, що в разі порушення відповідачем зобов`язань з погашення заборгованості по кредиту протягом 180-ти днів з моменту виникнення таких порушень, на підставі ст.ст. 212, 611, 651 Цивільного Кодексу України, терміном повернення кредиту встановлюється 180-й день з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту. На 180-й день з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язаний повернути банку кредит, проценти за користування кредитом, неустойку та виконати інші зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі. Тобто сторони згідно до ст. 212 ЦК України передбачили відкладальну обставину внаслідок виникнення якої, терміном повернення кредиту встановлюється 180-й день з моменту порушення зобов`язань відповідача з погашення кредиту. Враховуючи, що строк повернення кредиту закінчився на 180-й день прострочення, то відповідно до п.1.5. та п. 2.1.1.2.12. Договору починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань відповідача з погашення кредиту сторони погодили нарахування процентів від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,40%. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 20 лютого 2026 року має заборгованість 32320,01 грн., яка складається з наступного: 30035 грн. 13 коп. заборгованість за тілом кредиту; 2284 грн. 88 коп. заборгованість за простроченими відсотками (а.с.8-23).

За змістом ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України, в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 611 ЦК України визначено правові наслідки порушення зобов`язання, що встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Такі висновки відповідають правовим позиціям, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15).

Проаналізувавши обставини та факти, встановлені і перевірені судом в сукупності із змістом наданих до суду доказів, судом встановлено, що згідно із наданими позивачем розрахунками заборгованості за договором від 02 червня 2023 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 станом 20 лютого 2026 року вона становить 32320,01 грн., яка складається з наступного: 30035 грн. 13 коп. заборгованість за тілом кредиту; 2284 грн. 88 коп. заборгованість за простроченими відсотками (а.с.8-23). Користування кредитними коштами відповідачем підтверджується випискою за договором №б/н за період з 25 квітня 2020 року по 11 квітня 2025 року, з якої вбачається рух кредитних коштів по картках «Універсальна» НОМЕР_2 , а саме дата та деталі операції, сума у валюті операції та залишок після операції (а.с.25-31).

Судом встановлено, що Умови та правили надання банківських послуг в матеріалах справи, містять підпис відповідача ОСОБА_1 , тому їх слід розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02 червня 2023 року, шляхом підписання заяви відповідачем (а.с.32-61).

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Згідно вказаних норм закону, враховуючи, що відповідач не виконала свої зобов`язання щодо погашення суми кредиту, що є істотним порушенням договору кредиту, укладеного між сторонами, оскільки позивач внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати суму виданого кредиту, на що він розраховував при укладенні договору, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача заборговану суму відповідно до умов кредитного договору, оскільки протилежного відповідач до суду не спростувала, відзив на позов, заперечення не подала.

До початку розгляду справи по суті позивач не змінив предмет або підставу позову та під час судового розгляду справи не зменшив розмір позовних вимог, а відповідач не реалізував протягом судового розгляду своїх прав, визначених ст.ст.43,48,49 ЦПК України, тому суд розглянув цивільну справу в межах пред`явлених вимог і на підставі поданих стороною позивача доказів. При цьому, суд звертає увагу, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах і саме тому суд, дослідив детально, з метою не порушення прав відповідача, як споживача банківських послуг, дотримання гарантованих йому прав при кредитуванні.

Відповідно до наданого розрахунку, заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» станом на 20 лютого 2026 року становить розмірі 32320 грн. 01 коп., яка складається з наступного: 30035 грн. 13 коп. заборгованість за тілом кредиту; 2284 грн. 88 коп. заборгованість за простроченими відсотками (а.с.8-23). Вказана сума встановлена судом на підставі наявних у справі доказів та не змінена позивачем у справі в ході судового розгляду. Суд звертає увагу, що відповідач відзиву не подав, доказів щодо спростування суми заборгованості не надав. Розрахунок заборгованості за процентами містить суму заборгованості по процентах за користування кредитом у розмірі, визначеному договором, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) відповідно до якого у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст. 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. З розрахунку заборгованості, наданого до матеріалів справи позивачем, нарахування тіла кредиту і відсотків по кредиту здійснено у межах погоджених строків кредитування, укладаючи договір кредиту, сторони надали належну оцінку його умовам у аспекті отримання бажаних результатів від вступу у кредитні правовідносини, що передбачають для позичальника, отримання певного грошового блага з одночасним покладенням обов`язку щодо повернення таких коштів та сплату відсотків за їх тимчасове використання. При цьому, суд звертає увагу, що відповідач, при кредитуванні зважила пропозицію на ринку позик (кредитів) та обрала найвигідніший для себе варіант щодо отримання коштів у позику, з урахуванням, зокрема, розміру відсоткової ставки та строку повернення отриманих від позикодавця коштів. Саме тому у відповідача не має підстав стверджувати, що умови договору позики в частині оплати відсотків за кредитом є несправедливими, так як вона самостійно погодився на відповідну відсоткову ставку та сама вирішила своєчасно не повертати позичені кошти такий тривалий час, що й обумовило тривалий строк нарахування утвореної заборгованості і її розмір.

Заходи забезпечення позову судом не вживалися.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення судових витрат у виді сплаченого судового збору.

Згідно ч.1-2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі: задоволення позову - на відповідача; відмови в позові - на позивача; часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем, згідно ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» сплачено судовий збір в розмірі 2662, 40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №ZZ426B2HDE від 06 лютого 2026 року (а.с.86), які суд стягує з відповідача у повному обсязі, на користь позивача, згідно ст. 141 ЦПК України, так як вважає їх підтвердженими у відповідності із цивільно процесуальним законодавством України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 509, 526, 527, 530, 599, 610, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.2, 3, 4, 5, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 141, 263, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позовну заяву Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» м.Київ, юридична адреса м.Київ вул. Грушевського, №1Д, код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором №б/н від 02 червня 2023 року в розмірі 32320 (тритцять дві тисячі триста двадцять) грн. 01 коп., яка складається з: 30035 грн. 13 коп. заборгованість за тілом кредиту; 2284 грн. 88 коп. заборгованість за простроченими відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» м.Київ, юридична адреса м.Київ вул.Грушевського, №1Д, код ЄДРПОУ 14360570, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп..

Копію рішення суду направити відповідачу, для відому.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи можуть ознайомитись з текстом судового рішення, в електронній формі, на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет - https://gd. ck. court. gov. ua.

Відомості про сторін:

Позивач: особа 1 - Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса м.Київ вул.Грушевського, №1Д.

Відповідач: особа 2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .

Суддя О. М. Савенко