Рішення № 138247874, 15.07.2026, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Провадження номер № 2/0186/1348/26

Справа № 186/1038/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м.Шахтарське.

Шахтарський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Янжули С.А.,

при секретарі - Лиман Н.П.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування арешту з майна, що входить до складу спадщини,

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2026 року позивач звернулася до суду з позовом до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування арешту з майна, що входить до складу спадщини.

В обґрунтування позову зазначила, що вона звернулася до приватного нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на кварииру АДРЕСА_1 , що належить її чоловіку - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона є єдиним спадкоємцем зазначеного майна, оскільки їх донька ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , їх син - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

10 червня 2025 року нотаріусом їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із тим, що на вказану квартиру накладено арешт під номером обтяження 4845256.

Арешт накладено на підставі ухвали б/н Першотравенського міського суду від 07 серпня 1998 року, власником майна вказана ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло від 269 червня 1995 року, вказана квартира належить на праві сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Таким чином, на даний час на спадкове майно безпідставно накладено арешт, чим порушені її майнові права щодо права на спадщину.

Просить скасувати арешт з вказаного житлового приміщення.

Позивач в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги підтримала.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, на виконанні в органі ВДВС не перебувала ухвала суду від 07 серпня 1998 року, якою накладено арешт на квартиру.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що 16 січня 1969 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 одружилися, прізвище дружини змінене на ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження НОМЕР_2 від 16 січня 1969 року.

Від даного шлюбу позивач має чина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дочку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Копією свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 15 квітня 1995 року підтверджується, що ОСОБА_7 15 квітня 1995 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , змінила прізвище на ОСОБА_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка позивача - ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_4 від 29 листопада 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 син позивача - ОСОБА_4 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_5 від 09 січня 2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_6 чоловік позивача - ОСОБА_2 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_6 від 26 березня 2024 року.

Копією свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло від 26 червня 1995 року підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_2 та його сину - ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_2 , відкрилася спадщина на належне йому майно.

15 серпня 2024 року позивач звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті її чоловіка.

Нотаріусом заведено спадкову справу №70/2024 від 15 серпня 2024 року.

16 грудня 2024 року позивач звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті свого чоловіка.

Приватним нотаріусом видано позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом, на земельну ділянку, розташовану на території Петрівської сільської ради, Синельниківського району, Дніпропетровської області та постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 червня 2025 року, - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказану квартиру, оскільки на неї накладено арешт під номером обтяження - №4845256.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №438993523 від 11 серпня 2025 року підтверджується, що в даному реєстрі внесено запис про обтяження: арешт квартири АДРЕСА_1 №4845256, внесений 20 квітня 2007 року приватним нотаріусом Мініною С.Я. на підставі ухвали б/н від 07 серпня 1998 року Першотравенського міського суду Дніпропетровської області, архівний запис №2507018DNIPER22228 від 22 березня 2001 року щодо майна ОСОБА_3 .

Інформацією Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підтверджується, що у них відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження відносно позивача та її чоловіка ОСОБА_2 .

На даний час на спадкове майно безпідставно накладено арешт, чим порушені права спадкоємців.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР(даліКонвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Тобто, право приватної власності позивачів є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_2 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «ОСОБА_3 та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року в справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) виснувала про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Водночас статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до статті 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Судом встановлено, що ухвалою б/н Першотравенського міського суду від 07 серпня 1998 року накладено арешт на вищезазначену квартиру щодо боржника ОСОБА_3 , яка не є власником даного нерухомого майна, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконавчі провадження, відкриті на підставі вказаної ухвали суду, в органах ДВС відсутні.

Таким чином, позовні вимоги позивача про скасування арешту з квартири АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №4845256, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.3-710, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 316-320,321,328,386-393,722 ЦК України, - судд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування арешту з майна, що входить до складу спадщини - задовільнити.

Скасувати арешт з нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та входить до складу спадщини, що відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за записом про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: обтяження №4845256 від 20 квітня 2007 року, внесеним на підставі ухвали Першотравенського міського суду Дніпропетровської області б/н від 07 серпня 1998 року.

Судові витрати по справі залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України.

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрована по АДРЕСА_2 .

Відповідач: Петропавлівський відділ державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 34245430, юридична адреса: вул.Героїв України, буд.62, с-ще Петропавлівка, Синельниківського району, Дніпропетровської області.

Повний текст рішення суду виготовлений 15 липня 2026 року.

Суддя: С.А.Янжула.