Рішення № 138247782, 09.07.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/3296/26

Номер провадження2/205/3404/26

Справа № 205/3296/26

Провадження № 2/205/3404/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Волошенко Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Артемсіль», третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про розірвання трудового договору та визнання трудових відносин припиненими,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову зазначила, що вона з 01.01.1998 року працювала на ДП «Артемсіль», яке розташоване на території Соледарської територіальної громади Бахмутського району Донецької області. З 04.12.2017 року позивач отримує пенсію за віком однак, незважаючи на призначення пенсії, продовжувала здійснювати трудову діяльність у відповідача. Зокрема, з 21.05.2021 року вона працювала на вказаному підприємстві на посаді машиніста розфасувально-пакувальних машин відповідно до наказу № 514 від 20.05.2021 року. Оскільки на території, де розташоване підприємство відповідача, відбувалися активні бойові дії та існувала реальна загроза життю і здоров`ю позивача, при виїзді з міста Соледар вона об`єктивно не мала можливості звільнитися з роботи у встановленому законом порядку. Станом на день подання позовної заяви фактично трудову діяльність на підприємстві позивач не здійснює, заробітну плату не отримує.

Після переїзду до міста Дніпро протягом 2023 року позивач неодноразово зверталася до органів Пенсійного фонду України із заявами щодо проведення перерахунку розміру пенсії. Однак представниками Пенсійного фонду України позивачу надавалися усні відмови у здійсненні такого перерахунку та роз`яснено необхідність попереднього припинення трудових відносин з роботодавцем шляхом розірвання трудового договору. Починаючи з 10.04.2023 року позивач неодноразово зверталася до роботодавця шляхом направлення звернень електронною поштою, а також за допомогою засобів телефонного зв`язку з метою розірвання трудового договору, однак зазначені звернення залишилися без реагування. 25.04.2023 року позивач звернулася до Дніпровської філії Дніпровського обласного центру зайнятості із письмовою заявою про надання їй статусу безробітної, проте листом від 26.04.2023 № 867 позивача було повідомлено про відсутність правових підстав для надання такого статусу до моменту фактичної деокупації міста Соледар.

06.02.2026 позивач повторно звернулася до ДП «Артемсіль» із письмовою заявою про її звільнення із займаної посади на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України. Зазначена заява була направлена поштовим відправленням № 0740000497910 на поштову адресу підприємства, однак вказане поштове відправлення було повернуто відправнику з позначкою «закінчення встановленого терміну зберігання». З урахуванням того, що фактично трудові відносини між позивачем та відповідачем припинені, а нею були вчинені всі можливі дії, спрямовані на досудове врегулювання питання щодо припинення трудових правовідносин, які не призвели до будь-якого результату, подальше формальне існування трудового договору порушує право позивача на належний соціальний захист. За таких обставин, на думку позивача, належним та ефективним способом захисту її порушених прав є припинення трудового договору шляхом його розірвання у судовому порядку.

Враховуючи викладене, позивача звертається до суду та просить

- розірвати трудовий договір, укладений між позивачем та відповідачем за власним бажанням працівника відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України;

- визнати припиненими з 26.04.2023 року трудові відносини за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України між позивачем та відповідачем;

- судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23.03.2026 року прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження по цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23.06.2026 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, письмово просила розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача ДП «Артемсіль» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак конверт разом із судовою повісткою повернувся на адресу суду із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання», про причини своєї неявки суд не повідомив, відзив не подав, будь-яких заяв від нього до суду не надходило.

Представник третьої особи ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв від нього до суду не надходило.

Суд звертає увагу, що відповідач, як юридична особа, є користувачем електронного суду, має зареєстрований кабінет у системі ЄСІТС та всі процесуальній документи, в тому числі ухвала про відкриття провадження та судові повістки про виклик до суду, були доставлені до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

На думку суду, відсутність тривалий час будь-якої реакції зі сторони відповідача свідчить про втрату ним інтересу до зазначеної справи, зловживання своїми процесуальними правами та не обґрунтоване затягування розгляду цивільної справи.

Суд вжив усіх можливих заходів з використанням передбачених нормами ЦПК України процесуальних засобів, щодо належного повідомлення сторони відповідача про дату, час і місце судового засідання.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) зроблено висновок, що за змістом статті 14 ЦПК України для цілей цього Кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2021 року у справі № 570/5535/17 провадження № 61-6076св21 зазначив, що за змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому, під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно із частиною 3 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Як вбачається із правового висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 року у справі № 752/8103/13-ц (61-6892св23), якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У рішенні Європейського Суду від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.

На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 тривалий час працювала у ДП «Артемсіль» на різних посадах. Зокрема, 21.05.2021 року позивача ОСОБА_1 було переведено на посаду машиніста розфасувально-пакувальних машин у зв`язку із скороченням штату відповідно до наказу № 514 від 20.05.2021 року. Вказані обставини підтверджені копією трудової книжки позивача.

25.04.2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровської філії Дніпровського обласного центру зайнятості із письмовою заявою про надання їй статусу безробітної, проте листом від 26.04.2023 № 867 позивача було повідомлено про відсутність правових підстав для надання такого статусу.

Матеріалами справи підтверджено, що 06.02.2026 позивач ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до ДП «Артемсіль» письмову заяву, у якій просила звільнити її з посади машиніста розфасувально-пакувальних машин за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України з 26.04.2023 року. Зазначена заява була направлена поштовим відправленням № 0740000497910 на поштову адресу ДП «Артемсіль» та повернуто відправнику з позначкою «закінчення встановленого терміну зберігання», що підтверджується роздруківкою за трекінгом відправлення на сайті «Укрпошта».

Позивач зазначає, що фактично трудові відносини між нею та відповідачем припинені, а тому подальше формальне існування трудового договору порушує її права.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склались між сторонами у вказаній справі, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Відповідно до статті 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Отже, трудовий договір це юридично оформлені відносини між працівником і роботодавцем. Змістом трудових відносин є взаємні права та обов`язки сторін, а предметом таких відносин є робота, яку працівник зобов`язується виконувати за плату. При цьому невиконання протягом тривалого часу працівником з тих чи інших причин своїх трудових обов`язків свідчить про відсутність реальних трудових відносин між роботодавцем та працівником.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП України додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

У пункті 4 частини 1 статті 36 КЗпП України визначено, що однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно із ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Трудовий договір припиняється тільки за наявності підстав для його припинення.

Стаття 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Так, у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

За будь-яких умов припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору; 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).

Законом України від 21.04.2022 року № 2220-ІХ « Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану», що набрав чинності 07.05.2022 року, передбачено спрощену процедуру набуття статусу безробітного, зокрема для осіб які перебувають на тимчасово окупованій території, які перебувають на території, на якій ведуться бойові дії, для внутрішньо переміщених осіб.

На виконання вказаного Закону розділ XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про зайнятість населення» доповнено п. 5.2. Відповідно вказаного пункту для отримання статусу безробітного внутрішньо переміщені особи, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору за формою, визначеною центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та територіальний орган Пенсійного фонду України.

Частину 4 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнено абзацом 2 згідно якого внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору" . Після абзацу другого доповнено п`ятьма новими абзацами такого змісту: "Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви. Центр зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи у день припинення трудового договору повідомляє про це: роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними); територіальний орган Пенсійного фонду України; територіальний орган Державної податкової служби».

Як було встановлено судом, 25.04.2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровської філії Дніпровського обласного центру зайнятості із письмовою заявою про надання їй статусу безробітної, проте листом від 26.04.2023 № 867 позивача було повідомлено про відсутність правових підстав для надання такого статусу.

Користуючись своїм правом, передбаченим ст. 38 КЗпП України, позивач ОСОБА_1 06.02.2026 засобами поштового зв`язку направила до ДП «Артемсіль» письмову заяву, у якій просила звільнити її з посади машиніста розфасувально-пакувальних машин за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України з 26.04.2023 року.

Станом на момент розгляду цієї справи відомості про прийняте рішення ДП «Артемсіль» в частині розірвання трудового договору за заявою ОСОБА_1 відсутні.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, в Україні було введено військовий стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який послідуючими указами Президента України неодноразово продовжувався та триває на даний час.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які перебувають у тимчасовій окупації російської федерації, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, місто Соледар Соледарської міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області з 25 січня 2023 року віднесено до тимчасово окупованих територій.

Станом на дату розгляду справи, місто Соледар Соледарської міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області залишається окупованим.

Судовим розглядом встановлено, що дійсно ДП «Артемсіль» розташоване на території, яка є тимчасово окупованою територією України, що визначено Верховною Радою України.

Враховуючи, що підприємство на якому працювала позивач, знаходиться на території, де ведуться бойові дії, ця територія є тимчасово окупованою військами РФ, а ОСОБА_1 не може припинити трудові відносини звернувшись до центру зайнятості в односторонньому порядку, суд вважає, що існують усі підстави для задоволення її позовних вимог.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Суд вважає, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично не існують, однак процедура припинення трудових відносин відповідно до законодавства України про працю повністю не виконана.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про порушення права позивача на звільнення з роботи за власною ініціативою, передбачене частиною 1 статті 38 КЗпП України.

За таких обставин, обраний позивачем спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі №757/61865/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №201/1384/16-ц визнано ефективним і таким, що не суперечить закону спосіб захисту порушеного права шляхом припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, беручи до уваги волевиявлення позивача припинити трудові відносини з 26.04.2023 року, суд доходить висновку про наявність законних підстав для розірвання трудового договору відповідно до ст. 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги було задоволено, а тому із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 064,96 грн. (позов подано через електронний суд із застосуванням понижуючого коефіцієнту для сплати судового збору 0,8).

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 3 21, 22, 36, 38 КЗпП України, ст.ст. 4, 12-13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 280, 282, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Артемсіль», третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про розірвання трудового договору та визнання трудових відносин припиненими задовольнити у повному обсязі.

Розірвати трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) та Державним підприємством «Артемсіль» (код ЄДРПОУ: 00379790; місцезнаходження: Донецька область, м. Соледар, вул. Чкалова, буд. 1а) за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) та Державним підприємством «Артемсіль» (код ЄДРПОУ: 00379790; місцезнаходження: Донецька область, м. Соледар, вул. Чкалова, 1а) припиненими з 26 квітня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути із Державного підприємства «Артемсіль (код ЄДРПОУ: 00379790; місцезнаходження: Донецька область, м. Соледар, вул. Чкалова, 1а) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1 064,96 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Федотова В.М.