Рішення № 138244689, 15.07.2026, Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа №717/593/23

Номер провадження 2/717/5/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року Кельменецький районний суд Чернівецької області

у складі головуючої судді Кудиби З. І.,

секретаря судових засідань Житарюк А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фермерського господарства «ПОЛЯНА» до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, Державного реєстратора сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Кельменецької районної державної адміністрації Ротаря Василя Миколайовича та ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_3 , про визнання недійсними наказів, скасування державної реєстрації земельних ділянок, скасування рішень державних реєстраторів та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Присяжний Віталій Анатолійович звернувся до Кельменецького районного суду Чернівецької області з позовною заявою, у якій просить визнати недійсними накази Головного управління Держгеокада стру у Чернівецькій області, якими у листопадігрудні 2017 року затверджено проєкти землеустрою щодо відведення та передано у приватну власність громадянам земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області (урочище «Ферма»), скасувати державну реєстрацію цих земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та скасувати рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію права приватної власності на них.

Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 17 квітня 2023 року провадження у справі було зупинено у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_2 , оскільки відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі смерті сторони, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

На виконання ухвали суду було витребувано інформацію щодо спадкоємців померлого. У відповідь на запит суду приватний нотаріус Дністровського районного нотаріального округу Чернівецької області Лакуста Віктор Іванович повідомив, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_1 .

Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 15 липня 2025 року до участі у справі як правонаступника померлого відповідача ОСОБА_2 залучено ОСОБА_1 та поновлено провадження у справі.

Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 17 вересня 2025 року заяву судді Туржанського В. В. про самовідвід було задоволено та відведено його від розгляду даної цивільної справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 17 вересня 2025 року цивільну справу передано для подальшого розгляду судді Кудибі З.І.

Представник позивача ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що рішенням Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області від 20 квітня 1993 року ОСОБА_5 передано у постійне користування земельну ділянку для створення та ведення селянського (фермерського) господарства, а рішенням від 24 березня 1993 року надано згоду на створення фермерського господарства. На підставі зазначених рішень створено фермерське господарство «Поляна», розроблено проєкт відведення земельної ділянки та видано державний акт на право постійного користування землею серії ЧВ № 000090.

Зазначив, що 09 жовтня 2014 року рішенням засновника керівником фермерського господарства «Поляна» призначено ОСОБА_6 , а після смерті ОСОБА_5 13 жовтня 2014 року фермерське господарство не припинило своєї діяльності та продовжувало користуватися спірною земельною ділянкою.

Вказав, що лише у березні 2019 року голові фермерського господарства стало відомо про те, що земельна ділянка, яка перебувала у постійному користуванні фермерського господарства «Поляна», наказами Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області була поділена та передана у приватну власність відповідачам для ведення особистого селянського господарства.

На думку представника позивача, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області не було уповноважене розпоряджатися спірною земельною ділянкою та передачі її у власність третім особам.

У зв`язку з цим вважав, що оспорювані накази, державна реєстрація земельних ділянок та рішення державних реєстраторів про реєстрацію права приватної власності порушують права фермерського господарства «Поляна» як землекористувача. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права. Вказував, що оскаржувані накази Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та рішення державних реєстраторів вичерпали свою дію виконанням, а їх визнання недійсними чи скасування не призведе до поновлення прав позивача. На думку відповідача, належним способом захисту у спірних правовідносинах є віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Судом встановлено, що згідно з рішенням Ленковецької сільської ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 20 квітня 1993 року ОСОБА_5 надано у постійне користування земельні ділянки загальною площею 15,25 га, у межах згідно з планом, для створення селянського (фермерського) господарства, які розташовані на території села Макарівка Ленковецької сільської ради.

10 січня 1994 року ОСОБА_5 видано державний акт на право постійного користування землею серії ЧВ № 000090 на земельні ділянки площею 15,00 га та 0,25 га.

Чернівецьким філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук було виготовлено проєкт відведення земель жителю с. Ленківці ОСОБА_5 для створення селянського (фермерського) господарства за рахунок земель запасу Ленковецької сільської ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області, який погоджено, у тому числі державним інспектором з використання та охорони земель Кельменецького району, та затверджено рішенням Ленковецької сільської ради народних депутатів.

21 квітня 1993 року межі земельної ділянки, виділеної ОСОБА_5 , встановлено в натурі, що підтверджується актом про перенесення меж земельної ділянки в натуру та технічним звітом про перенесення в натуру проєкту відведення земель ОСОБА_5 .

У квітні 1993 року Чернівецьким філіалом Інституту землеустрою виготовлено каталог координат земельної ділянки, виділеної для селянського (фермерського) господарства ОСОБА_5

13 травня 1993 року зареєстровано фермерське господарство «Поляна», засновником якого є ОСОБА_5 . Факт державної реєстрації підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованим 19 жовтня 2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Факт смерті підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 09 грудня 2014 року.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-1944/14-17-СГ від 04.12.2017 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ленковецької сільської ради, урочище «Ферма», Кельменецького району Чернівецької області, та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 1,6676 га, кадастровий номер 7322086000:02:001:0841.

В подальшому вказана земельна ділянка була відчужена ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Сейдалієвим Д. С. 2 лютого 2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи позов ФГ «Поляна» у частині визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області від 04 грудня 2017 року пред`явлено до ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області та до особи щодо яких здійснено реєстрацію права власності на відповідні земельні ділянки.

У частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки позов пред`явлено до ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області та до особи, щодо якої було здійснено реєстрацію права власності на відповідну земельну ділянку на підставі оскаржуваного наказу.

В свою чергу, за вимогою про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності позов пред`явлено до ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області, до особи, щодо якої було здійснено реєстрацію права власності на відповідну земельну ділянку на підставі оскаржуваного наказу, та державного реєстратора Ротаря В.М.

За принципом диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача / співвідповідача до участі у справі.

Водночас установлення належності відповідачів є обов`язком суду, який той виконує під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (тобто ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов`язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18 грудня 2024 року у справі № 907/825/22.

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Схожі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27) та від 09 лютого 2021 року у справі №635/4741/17 (підпункт 33.2).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 39 постанови від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18 та пункті 8.10 постанови від 05 липня 2023 року у справі №910/15792/20).

Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Схожий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 80 постанови від 18 грудня 2024 року у справі №907/825/22.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що належним відповідачем за позовними вимогами ФГ «Поляна» про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області від 04 грудня 2017 року є відповідний орган Держгеокадастру.

Оцінюючи склад учасників справи, суд враховує, що відповідачем має бути особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права чи інтереси.

Належним відповідачем є особа, за рахунок якої може бути задоволено позовні вимоги та на яку у разі їх задоволення може бути покладено обов`язок щодо виконання судового рішення.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у справі співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, визначених частинами першою та другою статті 51 ЦПК України, суд може залучити співвідповідача або замінити неналежного відповідача виключно у випадку, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову про підстави залучення такої особи до участі у справі. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється відповідна ухвала.

У спорах речово-правового характеру належними відповідачами є особи, за якими зареєстровано відповідне речове право на спірне майно.

Як установлено судом, на момент розгляду справи право власності на земельну ділянку з кадастровими номерами 7322086000:02:001:0841 зареєстровано за ОСОБА_3 .

Разом із тим ОСОБА_3 бере участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, тоді як позовних вимог до нього як до відповідача чи співвідповідача позивачем не заявлено, а клопотання про зміну його процесуального статусу відповідно до статті 51 ЦПК України суду не подано.

Встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позовних вимог є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів суд не вправі з власної ініціативи та без клопотання позивача змінювати суб`єктний склад сторін або залучати співвідповідачів, а зобов`язаний вирішити справу в межах заявлених позовних вимог і щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або про залучення співвідповідача, суд вирішує справу за пред`явленим позовом, а у разі встановлення неналежного суб`єктного складу сторін відмовляє у задоволенні позову.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 405/5925/18, а також у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 1316/364/12, у якій зазначено, що визначення позивачем складу сторін має відповідати реальному складу учасників спірних правовідносин, а незалучення особи, яка повинна брати участь у справі як співвідповідач, за наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у позові.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2023 року у справі № 352/371/21 (провадження № 61-8494св22) зазначив, що лише за наявності належного складу відповідачів суд може вирішити питання щодо обґрунтованості позовних вимог та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

За таких обставин незалучення ОСОБА_3 до участі у справі як відповідача (співвідповідача), незважаючи на його участь у справі як третьої особи, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в частині вимог щодо земельної ділянки із кадастровим номером 7322086000:02:001:0841.

У частині пред`явленої позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельних ділянок, Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2024 року у справі №686/14903/22 (провадження №61-1390св24) визначаючись із тим, хто є належним відповідачем за вимогою про визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки дійшов наступних висновків.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частини перша четверта статті 79-1 Земельного кодексу України; далі ЗК України).

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації (частина тринадцята статті 79-1 ЗК України; аналогічне положення передбачене у частині десятій статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Формування земельної ділянки державної чи комунальної власності відбувається шляхом розробки проекту землеустрою щодо відведення такої ділянки та наступного його затвердження її власником. Таке формування відбувається здебільшого за рахунок зацікавленої особи щодо вільної земельної ділянки, яка не може повністю або частково включати іншу земельну ділянку. За чинним земельним законодавством земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

На підставі вищенаведених норм суд дійшов висновку, що у разі якщо відповідним органом Держгеокадастру як представником держави у спірних правовідносинах проект землеустрою не затверджено, і право приватної власності на земельну ділянку зацікавленій особі не передано, то саме орган Держгеокадастру є належним відповідачем у справі.

Із вищенаведеного висновку Верховного Суду також слідує, що у випадку передачі земельної ділянки у власність особи належними відповідачами за позовною вимогою про визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки є особа, за якою зареєстровано право власності, та орган Держгеокадастру, який здійснив формування та розпорядження відповідною земельною ділянкою.

А тому у частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки позов пред`явлено до належних відповідачів ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області та до особи, щодо якої було здійснено реєстрацію права власності на відповідну земельну ділянку на підставі оскаржуваного наказу.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 06 серпня 2025 року у справі № 509/1862/20 (провадження № 61-2204св25).

Що стосується позовної вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, суд приходить до висновку, що належним відповідачем за цією вимогою є особа, за якою здійснено державну реєстрацію речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки саме за рахунок цієї особи можна задовольнити такий позов.

А тому ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області та державний реєстратор сектору з питань Державної реєстрації прав на нерухоме майно, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Кельменецької районної державної адміністрації Ротар В.М. у цій частині позовних вимог не є належними відповідачами.

При цьому правові висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), викладені у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (провадження №11-377апп18, пункт 36), від 12 грудня 2018 року у справі N 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18, пункт 53) та від 04 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19 (провадження №12-150гс19, пункт 37), від яких Велика Палата Верховного Суду не відступала.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пункти 40, 41).

За таких обставин за позовною вимогою пред`явленою ФГ «Поляна» до ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області та державного реєстратора Ротаря В.М. про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності слід відмовити у зв`язку з її пред`явленням до неналежних відповідачів.

Предметом позову у цій справі є визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області від 04 грудня 2017 року, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності від 19 грудня 2017 року з підстав порушення прав позивача на користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «Поляна») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «Поляна») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «Поляна») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_5 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові -- голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року №3312-XII, на момент створення ФГ «Поляна»; втратив чинність 29 липня 2003 року з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року №973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ «Поляна», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого господарства.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України №937-IV «Про фермерське господарство» (далі Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Як встановлено судом, згідно з рішенням Ленковецької сільської ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 20 квітня 1993 року ОСОБА_5 у постійне користування надано земельні ділянки загальною площею 15,25 га, для створення селянського фермерського господарства.

21 квітня 1993 року межі земельної ділянки виділеної ОСОБА_5 були встановлені в натурі.

13 травня 1993 року ОСОБА_5 засновано та зареєстровано ФГ «Поляна». Вказана обставина підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сформованим 19 жовтня 2020 року.

10 січня 1994 року ОСОБА_5 видано державний акт на право постійного користування землею серії ЧВ №000090 на земельну ділянку площею 15 га та на земельну ділянку площею 0,25 га.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Доказів припинення права постійного користування ФГ «Поляна» земельними ділянками загальною площею 15,25 га з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, матеріали справи не містять.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3)другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), пункти 166-168).

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних наказів), визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до підпункту 31 пункту 4 вищевказаного положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області є територіальним органом Держгеокадастру.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області було наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Чернівецької області.

Як вбачається з матеріалів справи, в результаті прийняття ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області оспорюваним наказом та в подальшому реєстрації права власності на земельні ділянки за відповідачем порушено право ФГ «Поляна» на користування земельною ділянкою площею 15 га, яке належить фермерському господарству на підставі акта про право постійного користування землею серії ЧВ №000090.

Вказана обставина підтверджена наявним у справі належним та допустим доказом, а саме висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи від 09 квітня 2025 року.

Згідно з вказаним висновком земельні ділянки з кадастровими номерами 7322086000:02:001:0834, 7322086000:02:001:0835, 7322086000:02:001:0836, 7322086000:02:001:0837, 7322086000:02:001:0838, 7322086000:02:001:0839, 7322086000:02:001:0840, 7322086000:02:001:0842, 7322086000:02:001:0843, 7322086000:02:001:0844, 7322086000:02:001:0845, відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки частково накладаються на земельну ділянку площею 15га, яка зазначена у державному акті на право постійного користування землею серії ЧВ №000090, який був виданий ОСОБА_5 10 січня 1994 року.

Орієнтовна площа накладання земельної ділянки з кадастровим номером 7322086000:02:001:0841 становить 0,6567 га;

Отже, суд вважає доведеним позивачем порушене право користування земельною ділянкою площею 15 га в межах часткового накладення із спірною земельною ділянкою.

Щодо належного способу захисту в спорі, що розглядається

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження №12-89гс19).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68).

Тож це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168).

Суд зауважує, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).

Підсумовуючи викладене вище, потрібно наголосити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19.

З урахуванням наведеного, вимоги про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача, тобто не є належним та ефективним способом захисту. Належним способом захисту ФГ «Поляна» є віндикаційний позов.

Окрім цього Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору.

Іншими словами, визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що теперішній власник буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку ФГ«Поляна», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування ФГ«Поляна», та накладається на земельну ділянку з кадастровими номерами 7322086000:02:001:0841.

Суд виходить з того, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Отже, з урахуванням установлених судом обставин, оцінених у їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року № 2009-XII, статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV, статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», статей 79-1, 92, 152 Земельного кодексу України, статей 16, 21, 387, 388, 396 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись статтями 2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Фермерського господарства «Поляна» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21427369, розташоване в с. Ленківці Дністровського району Чернівецької області) до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39909396, розташоване у м. Чернівці Чернівецької області, вул. Героїв Майдану, 194-А), Державного реєстратора сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Кельменецької районної державної адміністрації Ротаря Василя Миколайовича, ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_3 , про визнання недійсними наказів, скасування державної реєстрації земельних ділянок, скасування рішень державних реєстраторів та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Надіслати сторонам копії рішення протягом двох днів з дня його складання.

Повне рішення суду складено 15 липня 2026 року.

Учасники справи.

Позивач -- Фермерське господарство «Поляна» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21427369, місце реєстрації: с. Ленківці Дністровського району Чернівецької області).

Відповідачі:

Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39909396, місце реєстрації: вул. Героїв Майдану, 194-А, м. Чернівці, Чернівецька область);

Державний реєстратор сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Кельменецької районної державної адміністрації Ротар Василь Миколайович (площа Центральна, 2, селище Кельменці, Дністровський район, Чернівецька область);

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_3 (с. Ленківці, Дністровський район, Чернівецька область, РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Кудиба З. І.