Рішення № 138240036, 15.07.2026, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/1587/26

Провадження № 2/545/1751/26

З А О Ч Н Е

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.07.2026 року м.Полтава

Полтавський районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Зуб Т.О.,

за участю секретаря судового засідання Пінчук З.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача- адвоката Чапленко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чапленко Альона Іванівна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чапленко А.І., звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що з 25.06.2020 року перебуває у зареєстрваному шлюбі з ОСОБА_2 . Від спільного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .

03.03.2026 року в результаті порушення збройними силами рф законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ, яке виразилось у бомбардуванні незахищених міст, будівель, що використовуються виключно цивільним населенням, внаслідок чого повітряними засобами ураження здійснено обстріл об`єктів у м.Полтава та нанесено тілесні ушкодження ОСОБА_2 .

17.03.2026 року ОСОБА_2 було визнано потерпілою у кримінальному провадженні №22026170000000068 від 03.03.2026 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України. Підстава для визнання потерпілою- отримання тілесних ушкоджень, а саме вогнепальне поранення сколкове сідничної ділянки справа скальпований перелом здухвинної та крижової кісток, множинні садна кінцівок. Отримані травми призвели до стійкої втрати працездатності та неохідності в постійній сторонній допомозі, як фізичній, так і матеріальній.

Єдиним утримувачем ОСОБА_2 та їх сина ОСОБА_3 на даний час є ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 не працює, соціальних випла не отримує, а інших працездатних родичів у родини немає. Також, враховуючи фізичний стан після поранення, ОСОБА_2 не має фізичної змоги приймати участь у вихованні та утриманні сина.

Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є пенсіонеркою за віком, мати ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є пенсіонеркою, інвалідом другої групи, брат ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є інвалідом дитинства третьої групи.

Син Позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований разом з ним в будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Позивач перебуває на військовій службі з 24.10.2025 року по теперішній час в званні старшого солдата, на посаді оператора 2 апаратної взводу зв`язку роти управління військової частини НОМЕР_1 . Має статус учасника бойових дій.

На даний час позивач є батьком, який самостійно виховує та утримує малолітню дитину.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини потрібно йому для звільнення із військової служби на підставі пункту 30 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», тому в нього виникла необхідність підтвердити факт самостійного виховання ним дитини віком до 18 років. Підставою для висновку, що батько виховує дитину сам, є випадки випадку, коли мати у дитини відсутня, об`єктивно позбавлена можливості брати участь в житті дитини, або свідомо нехтує своїми батьківськими обов' язками.

Ухвалою судді від 29.04.2026 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 02.06.2026 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з викладених підстав.

Представник позивача- адвокат Чапленко А.І. також позовні вимоги підтримала.

Відповідачка ОСОБА_2 в судові засідання не з`являлася, про час, місце і дату слухання справи повідомлялася належним чином, відзиву на позов не надала. Причини неявки суду невідомі.

Представник третьої особи- Служби у справах дітей Виконавчого комітету Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області надала заяву про розгляд справи у її відсутність.

У зв`язку з неявкою відповідачки, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів в порядку ст. 280 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, може звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 23 звор. бік).

03.03.2026 року в результаті порушення збройними силами рф законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ, яке виразилось у бомбардуванні незахищених міст, будівель, що використовуються виключно цивільним населенням, внаслідок чого повітряними засобами ураження здійснено обстріл об`єктів у м.Полтава та нанесено тілесні ушкодження ОСОБА_2 .

17.03.2026 року ОСОБА_2 було визнано потерпілою у кримінальному провадженні №22026170000000068 від 03.03.2026 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України. Підстава для визнання потерпілою- отримання тілесних ушкоджень, а саме вогнепальне поранення сколкове сідничної ділянки справа скальпований перелом здухвинної та крижової кісток, множинні садна кінцівок. Отримані травми призвели до стійкої втрати працездатності та неохідності в постійній сторонній допомозі, як фізичній, так і матеріальній (а.с. 19).

Як зазначає позивач, що він є утримувачем ОСОБА_2 та їх сина ОСОБА_3 на даний час оскільки ОСОБА_2 не працює, соціальних випла не отримує, а інших працездатних родичів у родини немає. Також, враховуючи фізичний стан після поранення, ОСОБА_2 не має фізичної змоги приймати участь у вихованні та утриманні сина.

Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 24), є пенсіонеркою за віком (а.с. 21), мати ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є пенсіонеркою, інвалідом другої групи (а.с. 22), брат ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 25) є інвалідом дитинства третьої групи (а.с. 23).

Син позивача- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований разом з ним в будинку за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 11, 12).

Проте, листом Служби у справах дітей Виконавчого комітету Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області № 01.1-19/33 від 01.06.2026 року, повідомлено, що з метою збору інформації для подальшої участі у судовому засіданні, зокрема відвідування родини та обстеження умов проживання, Службою у справах дітей встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . При виїзді за адресою реєстрації родини (15.05.2026р.) та при спілкуванні з сусідами встановлено, що за вищевказаною адресою родина не проживає.

За інформацією відділу освіти Новоселівської сільської ради (лист №02.9.2-04/572 від 14.05.2026 року), малолітня дитина ОСОБА_3 , не є вихованцем закладів дошкільної освіти, що функціонують на території Новоселівської громади.

Відповідно до інформації Комунального підприємства «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги» Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (лист № 01-08/148 від 29.05.2026 року), за медичною допомогою до Новоселівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернень не було. Декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу з сімейним лікарем не укладено.

Для всебічного вивчення питання предмету позову, а саме встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, вищезазначена інформація має одне з ключових значень. Відомості про фактичне місце проживання/перебування родини Трубіних службі у справах дітей виконавчого комітету Новоселівської сільської ради невідомі (а.с. 42).

Позивач перебуває на військовій службі з 24.10.2025 року по теперішній час в званні старшого солдата, на посаді оператора 2 апаратної взводу зв`язку роти управління військової частини НОМЕР_1 (а.с. 7-9), має статус учасника бойових дій (а.с. 27).

Згідно ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно із частиною 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині 8 статті 7 Сімейного кодексу України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якими регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У частині четвертій статті 15 Сімейного кодексу України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 Сімейного кодексу України).

Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 Сімейного кодексу України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У цій справі позивач просить установити факт самостійного виховання і утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Така позиція суду повністю відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22, і підстав для відступу від цієї позиції суд не вбачає.

На переконання суду, для встановлення обставин самостійності виховання позивачем дитини обов`язковим елементом є підтвердження виключних (непереборними/ винятковими/ неординарними/ особливими) у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Наведених вище виключних обставин, зокрема позбавлення фактичної змоги виконувати свої обов`язки іншого з батьків, у даній справі відсутні.

Згідно довідки № 44 від 05.03.2026 року, ОСОБА_2 отримала вогнепальне поранення сколкове сідничної ділянки справа скальпований перелом здухвинної та крижової кісток, множинні садна кінцівок (а.с. 13).

Проте, вищевказані обставини, на думку суду не є підставою стверджувати про відсутність будь-якої участі ОСОБА_2 у вихованні та утриманні малолітнього сина, а лише підтверджують факт тимчавової її непрацездатності у зв`язку з проходженням лікування.

Крім того, у якості факту неможливості утримання ОСОБА_2 дитини, стороною позивана надані відомості зреєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціальнго старування ПФУ за 2021-2024 роки (а.с. 16 звор. бік-17), проте, доказів неотримання доходу останньою за 2025 рік суду не надано.

При встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, у силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що встановлення факту самостійного виховання дитини зумовлене, зокрема, звільненням з військової служби, оскільки військовослужбовці, які проходять військову службу по контракту або по мобілізації мають право на звільнення у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років. Це право регулюється ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивач є військовослужбовцем та враховуючи те, що самостійно виховує та утримує дитину, то його повернення до лав ЗСУ призведе до того, що син залишиться без батьківського піклування. Встановлення факту, що він як батько самостійно виховує свого сина, необхідно для захисту прав та інтересів дитини, прав та інтересів його як батька, який займається вихованням та утриманням дитини, а також для подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, переміщення дитини, зняття з реєстрації та реєстрації місця проживання дитини.

На сьогоднішній день ОСОБА_1 можуть повернути до лав Збройних Сил України, але у зв`язку з викладеними обставинами він має право на звільнення від військової служби відповідно до підп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно якого військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

На думку суду, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві.

Надані суду докази лише свідчать про факт перебування матерірі дитини на тривалому лікуванні, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факту ухилення матері від участі у вихованні дитини та її утриманні.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки перебування на лікуванні матері дитини дійсно створюює певні труднощі, а не ухилення її від участі у вихованні дитини.

Суд наголошує, що факт свідомого ухилення іншого з батьків від участі у вихованні та утриманні дитини може бути підтверджений лише рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв`язку самоусуненням від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку шляхом пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав, а не позову про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Такий підхід до вирішення цієї справи, на переконання суду, цілком відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі № 201/5972/22, адже конкретних вказівок, з яким із видів позову повинна звернутися заінтересована особа для підтвердження обставин самостійного виховання дитини- у ній не наведено. Суд вважає, що таким позовом має бути саме про позбавлення батьківських прав, а не встановлення юридичного факту, з міркувань, що були висловлені вище.

Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без наявних порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних його інтересів з боку інших осіб. З поданого ОСОБА_1 позову, та нотаріальної заяви ОСОБА_2 вбачається, що між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо виховання та утримання дитини. Враховуючи, що обов`язок батьків виховувати та утримувати дитини є невід`ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, суд дійшов висновку, що у задоволенні цього позову необхідно відмовити за безпідставністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, судові витрати покладаються на сторону позивача.

Керуючись ст. 12, 81, 89, 133, 140, 141, 247, 263, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чапленко Альона Іванівна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини- відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Полтавським районним судом Полтавської області за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення проголошене 15.07.2026 року.

Суддя: Т. О. Зуб