Рішення № 138238815, 15.07.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/1698/26

Провадження № 2/357/3366/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 липня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

заучасті секретаря Кича М. В.

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Закаблук Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальний заклад Київської обласної ради «Спеціалізований обласний будинок дитини м. Біла Церква» про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2026 року позивач Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальний заклад Київської обласної ради «Спеціалізований обласний будинок дитини м. Біла Церква» про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, обґрунтовуючи наступним.

Відповідно до положень статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини чи охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

У ході розгляду справи встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання її малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим з 22 серпня 2024 року малолітня дочка відповідачки перебуває в службі у справах дітей Білоцерківської міської ради на обліку дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Протягом цього часу службою у справах дітей було організовано соціальних захист дитини шляхом розроблення індивідуального плану соціального захисту дитини, надання відповідних соціальних послуг родині, здійснення соціального супроводу сім`ї з метою формування у батьків навичок відповідального батьківства тощо. Однак, батьки дитини не виконували взяті на себе зобов`язання.

Відповідно до інформації Білоцерківського міського центру соціальних служб за результатами проведеного з 31 грудня 2025 року по 07 січня 2026 року оцінювання потреб сім`ї відповідачки основними ознаками та чинниками, що спричиняють складні життєві обставини є ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов`язків із виховання дитини, безробіття, зловживання алкоголем. У зв`язку з чим для малолітньої ОСОБА_4 відсутні належні умови для повноцінного розвитку та життєдіяльності, відповідачка частково задовольняє потреби своєю дочки.

Згідно з інформацією адміністрації Піщанської гімназїї-початкової школи Білоцерківської міської ради Київської області, де в дошкільному відділенні виховується малолітня ОСОБА_3 , дитина проживає в антисанітарійних житлово- побутових умовах, приходить до закладу часто неохайна, мати дитини навідує дитячий садок, зрідка цікавиться вихованням, навчанням та поведінкою дитини, відвідує батьківські збори. У вихованні дочки часто підвищує голос, рідко враховує інтереси доньки та її вікові потреби. Відповідачка не прислухається до думки фахівців, вихователя, не бере до уваги поради при вихованні та спілкуванні з дитиною.

22 січня 2026 року до служби у справах дітей Білоцерківської міської ради від Білоцерківського міського центру соціальних служб надійшло повідомлення про загрозу життю та здоров`ю малолітній дитині ОСОБА_3 . Службою у справах дітей Білоцерківської міської ради негайно після отримання вказаного повідомлення разом із представниками Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, Білоцерківського міського центру соціальних служб та Піщанської гімназії-початкової школи Білоцерківської міської ради Київської області було проведено оцінку рівня безпеки дитини за адресою: АДРЕСА_1 . З`ясовано, що мати дитини ОСОБА_2 мала явні ознаки алкогольного сп`яніння, помешкання в якому проживала дитина перебувало в антисанітарному стані, дитина фактично майже цілий день була голодна. Старша сестра малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , також перебувала з явними ознаками алкогольного сп`яніння. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були агресивні, вживали нецензурну лайку, погрожували членам комісії. Спостерігаючи за поведінкою малолітньої ОСОБА_3 вбачалися ознаки того, що вона боялася свою матір та сестру і просила про допомогу. Батько дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мобілізований до лав Збройних сил України. Інших родичів, знайомих, які могли б забрати тимчасово дитину на виховання не встановлено. За результатами проведення оцінки рівня безпеки дитини представники комісії із числа вищезазначених установ, які проводили оцінку рівня безпеки дитини, дійшли висновку про невідкладне відібрання малолітньої у її матері, оскільки подальше перебування малолітньої в таких умовах є загрозливим для її життя та здоров`я, тому представниками комісії були вжиті невідкладні заходи для забезпечення безпеки дитині. Малолітня була госпіталізована до комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна дитяча лікарня № 2».

На підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 січня 2026 року № 62 «Про негайне відібрання малолітньої дитини у матері та тимчасове зарахування її на цілодобове перебування в комунальний заклад Київської обласної ради «Спеціалізований обласний будинок дитини м. Біла Церква» малолітня ОСОБА_3 відібрана у відповідачки та 29 січня 2026 року з дитячої лікарні переведена до будинку дитини, де перебуває і натепер.

Вважають, що вказані обставини підтверджують факти ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків. Позбавлення матері дитини батьківських прав у цьому випадку допустиме та відповідає інтересам дитини, оскільки наявна її вина і вона не хоче та не може змінити свою поведінку на краще. Зазначене свідчать про те, що у відповідачки взагалі відсутні батьківський потенціал та усвідомлене батьківство.

Просили суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо її малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання її малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від усіх її доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до досягнення дитиною повноліття ( а. с. 1-5 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2026 ( а. с. 59-60 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).

Згідно відповіді № 2322321 від 09.02.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді щодо визначені підсудності, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 03.01.1986 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 64 ).

Частиною 1 статті 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача ( ч. 1 ст. 28 ЦПК України ).

Дана стаття встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред`явлений в одному з двох і більше судів.

Суд не має право обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.

У роз`ясненнях, що містяться в узагальненні Верховного Суду України «Практика розгляду судами справ, пов`язаних із позбавленням батьківських прав, поновленням батьківських прав, усиновленням, установленням опіки та піклування над дітьми» від 11 грудня 2008 року ( які є чинними) зазначено, що справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження, тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності - відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦПК України (що узгоджується із ст. 27 чинного ЦПК України) за місцем проживання відповідача або одного з них, якщо позов подається до обох батьків (ч. 1 ст. 113 ЦПК) (що узгоджується із ч. 15 ст. 28 чинного ЦПК України). Якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів, такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з ч. 1 ст. 110 ЦПК (що узгоджується із ч.1 ст. 28 чинного ЦПК України).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 200/11563/18.

А відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Така вимога і міститься у частині 4 статті 263 ЦПК України, де зазначено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Справи про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів розглядаються за місцем проживання відповідача (того з батьків, кого хочуть позбавити прав). Однак, якщо позивач об`єднує ці вимоги в одному позові, він має право подати його за власним вибором за місцем проживання відповідача або за місцем проживання позивача.

Приймаючи до уваги, що позивачем заявлені дві вимоги, як про позбавлення батьківських прав, так і про стягнення аліментів, а також те, що відповідач зареєстрована в м. Біла Церква, дана справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.

Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи відповідача.

Ухвалою судді від 23 лютого 2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 11.03.2026 ( а. с. 65-66 ).

Протокольною ухвалою від 17.04.2026 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 03.06.2026 ( а. с. 105-108 ).

В судовому засіданні 03.06.2026 представник позивача служби у справах дітей Махаринський Г.В. підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в ній, просив позбавити відповідача батьківських прав та стягнути з неї аліменти на утримання дитини.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні 03.06.2026 заперечувала проти позовних вимог, просила не позбавляти її батьківських прав щодо її дитини. Зазначила, що вона алкогольні напої не вживає. Вказувала, що вона любить свою дитину, хоче щоб її повернули їй. Наголошувала на тому, що хоча і не працює офіційно, але в неї господарство, корова, вона продає молочні продукти, отримує кошти. Крім того, їй допомагає чоловік, який є військовослужбовцем. Наразі, вона робить ремонт для поліпшення умов проживання.

Представник відповідача ОСОБА_7 просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач хоч і припустилася помилки, але наразі намагається виправитися і вона не є безнадійною.

Представник третьої особи ОСОБА_8 в даному судовому засіданні пояснила, що мати дійсно дуже часто навідує дитину, приносить їй гостинці, дитина радіє як бачить маму. Стосовно вимог позивача поклалася на розсуд суду.

В судовому засіданні 03.06.2026 були допитані в якості свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона є фахівцем з соціальної роботи та 10.02.2026 було укладено з відповідачем договір про супровід. Відповідач проходить тренінговий курс «Батьківство в радість», курс не пропускає. Відмовляється від працевлаштування, дохід має від господарства та від чоловіка, який є військовослужбовцем. Робить на даний час ремонт в одній кімнаті, в інших безлад. Часто навідує дитину. В квітні місця однин раз бачила відповідача в нетверезому стані, їй було погано.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона працювала з батьком відповідача і познайомилася з нею, тому знає дуже давно. Наголошувала на тому, що відповідач турбується про дитину, опікується нею. Вона не бачила, щоб відповідач зловживала спиртними напоями. Звертала увагу, що в неї багато роботи в селі.

В даному судовому засіданні було оголошено перерву до 06.07.2026 за клопотанням представника відповідача для забезпечення повторної явки свідка, який не з`явився.

В судовому засіданні 06.07.2026 представник позивача наполягав на позовних вимогах, наголошував на тому, що суттєвих змін з боку відповідача наразі немає.

Відповідач та її представник, вкотре, заперечували проти позовних вимог.

Третя особа в судове засідання представника не направила, повідомлені належним чином, тому судом вирішено про можливість продовження проведення судового засідання.

В судовому засіданні 06.07.2026 було допитано свідка ОСОБА_11 .

Свідок пояснила, що вона є хрещеною дитини відповідача та вказувала, що дитина не перебувала в неохайному вигляді, мати турбується про неї. Вона не бачила жодного разу відповідача у стані алкогольного сп`яніння. Була у відповідача та бачила, що остання робить ремонт.

Судом з урахуванням пояснень учасників, свідків, досліджено матеріали справи та після цього, керуючись вимогами ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 15 липня 2026 року о 17 годину 00 хвилин ).

Так, з урахуванням наданих пояснень, після дослідження матеріалів справи, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_2 є матір`ю малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в матеріалах справи свідчить відповідне свідоцтво про народження останньої ( а. с. 6 ).

Батьком вказаної дитини у свідоцтві про народження вказаний ОСОБА_6 .

Відповідно до інформації Білоцерківського міського центру соціальних служб за результатами проведеного з 31 грудня 2025 року по 07 січня 2026 року оцінювання потреб сім`ї відповідачки основними ознаками та чинниками, що спричиняють складні життєві обставини є ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов`язків із виховання дитини, безробіття, зловживання алкоголем. У зв`язку з чим для малолітньої ОСОБА_4 відсутні належні умови для повноцінного розвитку та життєдіяльності, відповідачка частково задовольняє потреби своєю дочки ( а. с. 11, 12-30 ).

Додано Акт проведення оцінки рівня безпеки дитини ( а. с. 21-30 ).

Згідно з інформацією адміністрації Піщанської гімназїї-початкової школи Білоцерківської міської ради Київської області, де в дошкільному відділенні виховується малолітня ОСОБА_3 , дитина проживає в антисанітарійних житлово- побутових умовах, приходить до закладу часто неохайна, мати дитини навідує дитячий садок, зрідка цікавиться вихованням, навчанням та поведінкою дитини, відвідує батьківські збори. У вихованні дочки часто підвищує голос, рідко враховує інтереси доньки та її вікові потреби. Відповідачка не прислухається до думки фахівців, вихователя, не бере до уваги поради при вихованні та спілкуванні з дитиною ( а. с. 10 ).

Стороною позивача зазначалося про те, що 22 січня 2026 року до служби у справах дітей Білоцерківської міської ради від Білоцерківського міського центру соціальних служб надійшло повідомлення про загрозу життю та здоров`ю малолітній дитині ОСОБА_3 . Службою у справах дітей Білоцерківської міської ради негайно після отримання вказаного повідомлення разом із представниками Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, Білоцерківського міського центру соціальних служб та Піщанської гімназії-початкової школи Білоцерківської міської ради Київської області було проведено оцінку рівня безпеки дитини за адресою: АДРЕСА_1 . З`ясовано, що мати дитини ОСОБА_2 мала явні ознаки алкогольного сп`яніння, помешкання в якому проживала дитина перебувало в антисанітарному стані, дитина фактично майже цілий день була голодна. Старша сестра малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , також перебувала з явними ознаками алкогольного сп`яніння. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були агресивні, вживали нецензурну лайку, погрожували членам комісії. Спостерігаючи за поведінкою малолітньої ОСОБА_3 вбачалися ознаки того, що вона боялася свою матір та сестру і просила про допомогу. Батько дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мобілізований до лав Збройних сил України. Інших родичів, знайомих, які могли б забрати тимчасово дитину на виховання не встановлено. За результатами проведення оцінки рівня безпеки дитини представники комісії із числа вищезазначених установ, які проводили оцінку рівня безпеки дитини, дійшли висновку про невідкладне відібрання малолітньої у її матері, оскільки подальше перебування малолітньої в таких умовах є загрозливим для її життя та здоров`я, тому представниками комісії були вжиті невідкладні заходи для забезпечення безпеки дитині. Малолітня була госпіталізована до комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна дитяча лікарня № 2».

На підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 січня 2026 року № 62 «Про негайне відібрання малолітньої дитини у матері та тимчасове зарахування її на цілодобове перебування в комунальний заклад Київської обласної ради «Спеціалізований обласний будинок дитини м. Біла Церква» малолітня ОСОБА_3 відібрана у відповідачки та 29 січня 2026 року з дитячої лікарні переведена до будинку дитини, де зарахована згідно Наказу № 38 від 29.01.2026 так перебуває і натепер ( а. с. 34, 35 ).

Додано Акти обстеження умов проживання від 24.07.2024, від 03.01.2025, від 07.01.2026 ( а. с. 42, 43, 44 ), а також Акти обстеження умов проживання, які додані під час розгляду справи від 11.05.2026 ( а. с. 135 ) та від 01.07.2026.

Відповідно до Ату обстеження умов проживання від 01.07.2026 в ньому зазначено, що проводяться ремонтні роботи, наявний куплений лінолеум, кухня брудна, умови не задовільні. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: наявна окрема кімната, в наявності куплені шпалери ( планують у липні клеїти ), кімната потребує ремонту, вже зроблено стелю, наявні два дитячих ліжка. Планують замінити батарею та вікно.

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 26.05.2026 за № 369, орган опіки та піклування виконавчий комітет міської ради вирішив, що ОСОБА_2 в порушення вимог чинного законодавства України з питань охорони дитинства ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що є правовою підставою для позбавлення її батьківських прав, а позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини ( а. с. 114 ).

Сторона позивача вважає, що встановлені обставини підтверджують факти ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а позбавлення матері дитини батьківських прав у цьому випадку допустиме та відповідає інтересам дитини, оскільки наявна її вина і вона не хоче та не може змінити свою поведінку на краще, у відповідачки взагалі відсутні батьківський потенціал та усвідомлене батьківство, у зв`язку з чим позивачем ініційоване звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по виханню дитини.

Відповідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таке рішення має бути прийнято з метою захисту інтересів неповнолітньої дитини, яка фактично позбавлена його батьківського піклування.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року ( справа № 631/2406/15-ц провадження № 61-36905св18 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Питання щодо можливості позбавлення батьківських прав вирішувалось також Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 638/1496/17-ц (провадження № 61-35874св18), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 16 червня 2021 року у справі № 315/1279/19 (провадження № 61-3821св21).

У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 296/7848/16-ц (провадження № 61-43695св18) зазначено, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

У цій справі судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Навпаки, відповідач ОСОБА_2 наголошувала, що любить свою доньку, заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, визнала, що дійсно мала певну поведінку, але просила не позбавляти її батьківських прав, вона усвідомила, буде намагатися належним чином виконувати батьківськи обов`язки, для цього прикладе зусилля.

Постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини).

З наданої з боку третьої особи КЗ КОР «Спеціалізований обласний будинок дитини м. Біла Церква» інформації від 16.04.2026 за № 182 вбачається, що мати дитини ОСОБА_2 за період перебування дитини в закладі постійно відвідує свою малолітню доньку, також телефонує дитині, цікавиться станом здоров`я, потребами, життям та розвитком дитини, привозить їй іграшки та гостинці ( а. с. 94 ).

Зазначене також свідчить про небайдужість з боку відповідача по відношенню до своєї дитини.

Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

Під час розгляду справи, не знайшло свого підтвердження того факту, що відповідач зловживає спиртними напоями, хоча про це зазначав як позивач так і свідок ОСОБА_9 , яка наголошувала, що один раз бачила відповідача в стані алкогольного сп`яніння, їй було погано.

До того ж, з доданої виписки із медичної картки амбулаторного ( стаціонарного ) хворого ОСОБА_2 , дата останнього звернення 02.02.2026, остання має діагноз когнітивний розлад F06.7. Спостерігається у психіатра в амбулаторному порядку ( а. с. 102 ).

Інших діагнозів, в тому числі щодо хронічного алкоголізму, відомості відсутні.

Відповідно до доданої Довідки-характеристики на відповідача, яка складена поліцейським офіцером громади сектору поліцейський офіцерів громади № 1 відділу взаємодії з громадянами Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області капітаном поліції Дмитром Новиковим вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зарекомендувала себе посередньо, алкогольними напоями не зловживає, до адміністративної відповідальності не притягувалась, зв`язків з особами сумнівної поведінки та невизначеного способу життя не підтримує, сварок із сусідами не вчиняє, активної участі у житті громади не приймає, скарг від мешканців села стосовно ОСОБА_2 , не надходило ( а. с. 99 ).

Як зазначено вище, рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 26.05.2026 за № 369, орган опіки та піклування виконавчий комітет міської ради вирішив, що ОСОБА_2 в порушення вимог чинного законодавства України з питань охорони дитинства ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що є правовою підставою для позбавлення її батьківських прав, а позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини ( а. с. 114 ).

Водночас, висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету міської ради щодо про позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, провадження № 61-3503 св 21.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі пособі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Суд оцінив висновок, який має рекомендаційний характер, і визнав його недостатньо необґрунтованим. Так, зокрема, у висновку містяться відомості про те, що мати все ж таки цікавилась життям та здоров`ям дітей після їх відібрання.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини (cт. 18 Конвенції про права дитини).

СК України (ст. 171), Закон України «Про охорону дитинства (ст. 9), Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року та інші нормативно-правові акти гарантують дитині право бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх (в кожній справі суддя приймає рішення щодо цього питання враховуючи індивідуальні об`єктивні та суб`єктивні фактори).

З`ясування думки дитини у цивільному процесі можна визначити як загальний процес (сукупність дій суду), що спрямовані на реалізацію гарантованого законом права дитини бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх. Відсутня чітка регламентація процедури здійснення з`ясування думки дитини судом, у зв`язку з чим, залежно від обставин конкретної справи таке з`ясування може здійснюватись за допомогою різних методів (наприклад, думка дитини може відображатись у письмових доказах (висновках психологічних досліджень, висновках органів опіки та піклування, письмових зверненнях дитини до суду, тощо); електронних доказах (відео, аудіо зверненнях до суду, повідомленнях у соціальних мережах, тощо); висновках психологічної експертизи, психологічного обстеження; показаннях дитини (особисто в залі судового засідання, за допомогою відео конференції)).

Національне законодавство також відображає принцип пріоритетності прав та інтересів дитини, зокрема, статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

При цьому Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Згідно із статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року, (далі - Європейська конвенція) дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: a) отримувати всю відповідну інформацію; b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

У статті 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, і приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/15771/19.

У контексті віку дитини при її опитуванні ВС у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Аналогічної позиції притримується і судова практика. Зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц визначено, що: «Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Згідно з вимогами статті 171 Сімейного кодексу України - дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

В свою чергу, думка дитини не була вислухана у зв`язку із її віком, рівнем розвитку та розуміння.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).

Таким чином, оскільки відповідач заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, вона має намір та бажання спілкуватися з донькою та виконувати батьківські обов`язки, вона на сьогодні не вживає спиртними напоями, усвідомила та змінить свою поведінку, про що остання зазначала, намагається покращити умови проживання, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині позбавлення батьківських прав відповідача є такими, що не підлягають задоволенню, так як судом під час розгляду справи не встановлено факту свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками.

Аналогічного висновку дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 лютого 2026 року у справі № 333/6512/24 (провадження № 61-15123св25).

В зазначені постанові Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в справі не встановлено виключних обставин, які свідчили б про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її доньки ОСОБА_5 . Факт заперечення відповідачки проти позову про позбавлення її батьківських прав свідчить про намір відновити відносини з дитиною, а необхідність та пропорційність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав за обставинами цієї справи не доведено. Поведінка ОСОБА_2 загалом свідчить про її бажання як матері брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні материнські обов`язки.

У контексті наведеного, суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки матері дитини, суд зауважує, що наразі відсутні підстави для застосування до неї крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано "необхідним у демократичному суспільстві", воно повинно бути обґрунтовано "гострою соціальною необхідністю". Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дітей на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Отже, наразі відсутні достатні підстав для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення ОСОБА_12 батьківських прав.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( ч. 1 ст. 89 ЦПК України ).

Тому, вирішуючи даний спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Оскільки позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не встановлено.

В свою чергу, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер.

У матеріалах справи відсутні будь-які обставини, які б вказували на неможливість позитивних змін у поведінці відповідача в майбутньому.

Таким чином, стаття 8 Конвенції покладає на кожну державу зобов`язання прагнути до возз`єднання біологічного батька або матері з його або її дитиною (див. рішення у справі "К. і Т. проти Фінляндії" [ВП], заява № 25702/94, § 178, ЄСПЛ 2001-VII, та "Гергюлю", наведене вище, § 45). Це включає право батьків вживати заходів з метою возз`єднання з дитиною та зобов`язання національних органів вживати таких заходів (див. рішення у справах "Р.М.С. проти Іспанії", заява № 28775/12, § 71, 18 червня 2013 року, та "Оморефе проти Іспанії", заява № 69339/16, § 38, 23 червня 2020 року).

Слід пам`ятати, що позитивне зобов`язання держави полягає не в досягненні результату, а в застосуванні відповідних засобів. Ключовим питанням є те, чи вживали ці органи влади всіх необхідних заходів для сприяння контакту, які можна обґрунтовано вимагати за особливих обставин кожної справи (див., серед багатьох інших рішень, рішення у справі "Суур проти Естонії", заява № 41736/18, § 77, 20 жовтня 2020 року).

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).

Отже, суд дійшов висновку, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.

Оскільки не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині позбавлення відповідача батьківських прав, не підлягають задоволенню і вимоги позивача в частині стягнення аліментів, які є похідними.

Проте, встановлені судом обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Тому, суд попереджає відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини в якнайкращий бік і покладає на Органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

При цьому ОСОБА_2 має зважати на те, що залишення нею поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав (див постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23 ).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальний заклад Київської обласної ради «Спеціалізований обласний будинок дитини м. Біла Церква» про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

При зверненні до суду з вищевказаними позовними вимогами позивач був звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги позивача, який був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду не підлягають задоволенню, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 51 Конституції України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 166 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 133, 141, 161, 187, 223, 244, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальний заклад Київської обласної ради «Спеціалізований обласний будинок дитини м. Біла Церква» про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню ОСОБА_3 та покласти на Орган опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. П. Скоропадського, буд. 8, ЄДРПОУ: 35615529 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , паспорт № НОМЕР_1 , запис № 19790224-12487, орган, що видав 3210, дата видачі 18 вересня 20205 року, дійсний до 18 вересня 2035 року );

Третя особа: Комунальний заклад Київської обласної ради «Спеціалізований обласний будинок дитини м. Біла Церква» ( адреса місце знаходження: 09113, Київська область, м. Біла Церква, вул. Добровольчих батальйонів, буд. 6, ЄДРПОУ: 03066940 ).

Повний текст судового рішення складено 15 липня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов