Рішення № 138233488, 15.07.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/4226/26

Провадження № 2/463/1915/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року місто Львів

Личаківський районний суд міста Львова в складі: головуючої судді Ціпивко І.І., з участю секретаря судового засідання Гусак К.А., розглянувши в м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання на підставі наявних у суду матеріалів,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» звернулося до суду з позовною заявою до відповідача, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю«СВЕА ФІНАНС» суму заборгованості за Договором №2191981 від 29.03.2025 року в розмірі 20 809,67 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 2191981 шляхом обміну електронними повідомленнями. Вказаний договір підписано в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином та надало позичальнику грошові кошти у розмірі 5 000 грн шляхом їх перерахування на платіжну картку № НОМЕР_1 . Строк користування кредитом становить 350 днів. За користування кредитом договором передбачено нарахування процентів у таких розмірах: підвищена процентна ставка - 15 % на день, яка застосовується за перший день користування кредитом; стандартна процентна ставка - 3 % на день, яка застосовується починаючи з другого дня користування кредитом. Крім того, у випадках, передбачених договором, може застосовуватися знижена процентна ставка у розмірі 1,8 % на день.

27 січня 2026 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено Договір факторингу № 01.02-4/26, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги до боржників за договорами, визначеними цим договором, зокрема й право вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 2191981. Згідно з Додатком № 1 до Договору факторингу № 01.02-4/26 від 27 січня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 20 809,67 грн, з яких: 4 998,98 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 8 810,69 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 7 000,00 грн - пеня та штрафні санкції. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 809,67 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2026 року головуючою суддею у справі визначено суддю Ціпивко І.І.

На запит суду щодо доступу до персональних даних відповідачки 18 травня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь про зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою судді Личаківського районного суду міста Львова від 18.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, за наявними у цій справі доказами. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі.

Заяв чи клопотань від учасників цієї справи, у тому числі й про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, у визначені чинним ЦПК України й судом строки та порядку до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 29 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №2191981, за умовами якого товариство зобов`язалося надати споживачу кредит у розмірі 5 000 грн. строком на 350 днів зі сплатою 3 % в день у межах строку кредиту, у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , а останній зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі (пункти 1.2-1.5, 2.1).

Укладання договору було здійснене сторонами за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Слон Кредит», доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт https://sloncredit.ua/.

Так, договір про надання споживчого кредиту №2191981, додаток №1 до договору та паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 електронним підписом 29.03.2025 одноразовим ідентифікатором - Х553, що був надісланий на номер телефону НОМЕР_2 , повідомлений ним при укладенні договору.

Позивач на підтвердження існування заборгованості у відповідача за кредитним договором надав лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Пейтек Україна» № 20260129-986 від 29.01.2026, згідно з яким між ТОВ «Пейтек Україна`та ТОВ «Слон Кредит» укладено договір про організацію переказу грошових коштів №31102024-4 від 2024-10-31. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Слон Кредит»: 29.03.2025 10:37:14 на суму 5 000 грн., номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек Україна»- 2fbdebce-f486-4152-95ca-35f17e450d14, номер транзакції в системі ТОВ «Слон Кредит» - 21919811743237432, Session ID - 030796589008, сайт торгівця - https://sloncredit.ua, код авторизації - 414047, банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: «Виконання фінансових зобов`язань відповідно до укладеного договору № 2191981 від 2025-03-29».

27.01.2026 між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу № 01.02-4/26, відповідно до якого первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги первісного кредитора за кредитним договором.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 01.02-4/26 від 27 січня 2026 року (додаток № 1 до договору) заборгованість ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 2191981 від 29 березня 2025 року становить 20 809,67 грн, з яких: 4 998,98 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 8 810,69 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 7 000,00 грн - штраф.

Із розрахунку заборгованості по договору № 2191981 від 29 березня 2025 року встановлено, що відповідач ОСОБА_1 ухиляється від взятих на себе зобов`язань по сплаті кредитних платежів та відсотків за користування кредитом, а саме: не сплачує проценти за користування кредитом, не проводить погашення кредиту у строки, передбачені кредитним договором, його заборгованість становить в сумі 20 809,67 грн, з яких: 4 998,98 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 8 810,69 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 7 000,00 грн - штраф.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором № 2191981 від 29 березня 2025 року.

При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону). Вищевикладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20-ц.

Згідно з приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідачки лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Щодо заборгованості за пенею/неустойкою, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Водночас ч.1 ст.550 ЦК України встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Проте Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок, щодо аналізу п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі №910/10901/23, який, відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Згідно правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі №706/68/23 (провадження № 61-8279св23), дія п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і не скасований на час розгляду судом цієї справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що позичальники, у період воєнного стану, звільняються від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання), в тому числі, і в кредитних зобов`язаннях.

У зв`язку із викладеним, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки (штрафу/пені) в розмірі 7 000 гривень слід відмовити.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов`язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов`язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.

Матеріалами справи підтверджується укладення договір про надання фінансового кредиту №2191981 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» та ОСОБА_1 , який підписано відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором Х553. Ні договір про надання кредиту №2191981, ні окремі їх умови в судовому порядку незаконними (недійсними) не визнавалася, а відтак такі є чинними і підлягають обов`язковому виконанню обома їх сторонами.

Позивачем на підтвердження позовних вимог подано розрахунок заборгованості, вичерпну інформацію про отримання відповідачем коштів, наявність заборгованості та перехід такої від первісного кредитора до правонаступника.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Всупереч вищенаведеному, відповідачем не подано жодного доказу на спростування розрахунку, поданого позивачем, та неналежного виконання зобов`язань за договором.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе за кредитним договором зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 13 809,67 гривень.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

Враховуючи, що зазначена заборгованість на даний час залишається непогашеною, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн, підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 2191981 від 29 березня 2025 року у розмірі 13 809,67 грн (тринадцять тисяч вісімсот дев`ять гривень шістдесят сім копійок), а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, код ЄДРПОУ 37616221.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Дата складення та підписання судового рішення без його проголошення 15 липня 2026 року.

Суддя Ірина ЦІПИВКО