Ухвала суду № 138232618, 15.07.2026, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1949/25 Провадження № 1-кп/304/150/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

захисників обвинуваченої адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071130000307 від 07 липня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

У С Т А Н О В И В:

На розгляді в Перечинському районному суді перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Прокурор ОСОБА_3 через канцелярію суду подав клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб з визначенням розміру застави в розмірі 1 803 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 6 000 384 грн.

Подане клопотання мотивує тим, що 07 липня 2025 року близько 04 години 34 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння 1.51‰, що згідно з висновком судово-медичної (токсикологічної) експертизи крові відповідає середньому ступеню алкогольного сп`яніння, керуючи технічно-справним транспортним засобом марки «BMW», моделі «Х5» реєстраційний номер НОМЕР_1 , з пасажирами: ОСОБА_10 , який знаходився на передньому правому пасажирському сидінні та ОСОБА_11 , який знаходився на задньому лівому пасажирському сидінні, рухаючись зі швидкістю близько 117.3-129.7 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість 50 км/год в населеному пункті по вулиці Ужанській в м. Перечин Ужгородського району, автодороги «Н-13» сполученням «Львів-Самбір-Ужгород», зі сторони с. Зарічово в напрямку м. Ужгород, де дорога має заокруглення праворуч та дві смуги руху, по одній у кожному напрямку, які розділені між собою дорожньою горизонтальною розміткою 1.5 та 1.1, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, діючи всупереч вимогам п. п. 1.3, 1.5, 1.10, 2.3 «б», 2.9 «а», 10.1, 11.3. 12.1, 12.2, 12.4 «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, будучи самовпевненою та самонадіяною, нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників дорожнього руху, керуючи транспортним засобом, проявила неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, та її зміни, не забезпечила безпеку дорожнього руху, не втримала автомобіль у межах своєї смуги руху, перетнула дорожню горизонтальну розмітку 1.1, виїхала на зустрічну смугу руху з подальшим виїздом на ліве узбіччя відносно свого руху, де лівою частиною транспортного засобу здійснила послідовне зіткнення з трьома стовбурами дерев, після чого продовжила рух лівим узбіччям та виїхала на асфальтне покриття, де на 215 км 103 м, вказаної автодороги на обладнаному бетонними огородженнями блокпосту здійснила наїзд на ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого начальником 1 групи інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який в той час ніс службу на вказаному контрольно-ревізійному пункті блокпосту.

Внаслідок вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з висновком судово-медичної експертизи отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми грудної клітки, тазу, нижніх кінцівок, переломи ребер справа і зліва з крововиливами в навколишні м`які тканини, забоєм обох легень, розривом правої легені; крововиливом під м`які тканини тім`яно-потиличної ділянки голови, крововиливом в жирову клітковину правої нирки; відкритим уламковим переломом правої стегнової кістки, кісток правого колінного суглобу, кісток правої гомілки з масивною раною правої нижньої кінцівки, розчавленням м`яких тканин, м`язів, закритим переломом кісток верхньої третини лівої гомілки, переломом кісток тазу справа (обох верхніх гілок лобкової кістки, клубової кістки), що призвело до розвитку шоку, набряку, вклинення речовини головного мозку обумовило порушення та припинення функції ЦНС, зупинку серцевої діяльності та дихання, що і є безпосередньою причиною смерті ОСОБА_12 та згідно п. 2.1.3. (б, л) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження і знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з безпосередньою причиною настання його смерті.

Пасажир автомобіля ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в результаті дорожньо-транспортної пригоди згідно висновку судово-медичної експертизи отримав тілесні ушкодження у вигляді «ЗЧМТ, Геморагічний забій головного мозку 2 ст., Травматичний САК з стійким вираженим цефалічним синдромом, елементами антероградної амнезії, помірним порушенням ліквородинаміки, помірними стато-координаторними розладами, перелом лобної кістки», були небезпечними для життя в момент їх спричинення і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які були небезпечними для життя в момент їх спричинення і за цією ознакою, згідно п. 2.1.3. (б) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження.

Прокурор указує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, якщо вони заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження та спричинили смерть потерпілого.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, яке є тяжким злочином та за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, а також враховуючи те, що вона може переховуватися від суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження, прізвища яких їй відомі, та приймаючи до уваги, що застосування більш м`яких запобіжних заходів, таких як: особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт та застава будуть не достатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із триманням під вартою, прокурор просить продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 строком на 60 діб із визначенням розміру застави в розмірі 1 803 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 6 000 384 грн.

У судовому засіданні прокурори ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили задовольнити клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_7 строку тримання під вартою на 60 діб із визначенням розміру застави, посилаючись на обставини, викладені у клопотанні. Зокрема, прокурори звернули увагу суду на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, який було вчинено у стані алкогольного сп`яніння. Також наголосили, що наведені у клопотанні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування від суду та ризик незаконного впливу на потерпілих, свідків та інших учасників кримінального провадження, прізвища яких обвинуваченій відомі, не зменшилися та продовжують існувати. У зв`язку з цим, на думку прокурорів, застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченої.

У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_5 та її представник адвокат ОСОБА_6 підтримали позицію прокурорів.

Захисник обвинуваченої адвокат ОСОБА_8 через канцелярію суду подав заперечення на клопотання прокурора, у якому просив відмовити у задоволенні клопотання про продовження щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. У запереченнях захисник зазначив, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, відсутні, а стороною обвинувачення не доведено протилежного та не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження їх існування. Також адвокат вказав, що прокурором не доведено неможливості застосування до обвинуваченої іншого, більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. Разом з тим, захисник зазначив, що визначений судом розмір застави є непомірним для обвинуваченої, оскільки не відповідає її майновому стану та фактично позбавляє її можливості скористатися правом на звільнення з-під варти у разі внесення застави. Крім того, адвокат зазначив, що обвинувачена має значні проблеми зі здоров`ям, а її перебування під вартою позбавляє можливості отримувати необхідне та повноцінне лікування.

Захисниця обвинуваченої адвокат ОСОБА_9 у судовому засіданні також заперечила проти задоволення клопотання про продовження щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Разом з тим просила зменшити визначений ухвалою суду від 20 травня 2026 року розмір застави з 6 000 384 грн до розміру, який, на її думку, відповідатиме майновому стану обвинуваченої.

Обвинувачена ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримала доводи свої захисників та просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Вислухавши прокурорів, потерпілу та її представника, думку обвинуваченої та її захисників, дослідивши клопотання, суд дійшов таких висновків.

Так, відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Стаття 2 Кримінального процесуального кодексу України визначає завдання кримінального провадження, одним із яких є те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частина 1 статті 7 КПК України визначає, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; повага до людської гідності; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КПК України під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження судом за клопотанням прокурора.

Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Крім цього, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд враховує вимоги п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Так, 29 серпня 2025 року до Перечинського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12025070000000307 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Ухвалою від 29 серпня 2025 року вказане кримінальне провадження призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 липня 2025 року підозрюваній ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 04 вересня 2025 року (включно), без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 31 жовтня 2025 року (включно) без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 22 грудня 2025 року (включно) без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 13 лютого 2026 року (включно) без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2026 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 09 квітня 2026 року (включно) без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 03 березня 2026 року призначено до судового розгляду провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2026 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 28 травня 2026 року (включно) без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 20 травня 2026 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 18 липня 2026 року (включно) із визначенням застави в розмірі 1 803 (одна тисяча вісімсот три) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 6 000 384 (шість мільйонів триста вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.

Підставою для застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стало існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме ризику переховування від суду з огляду на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та суворість передбаченого покарання, а також ризику незаконного впливу на учасників кримінального провадження, дані яких відомі обвинуваченій.

Суд, врахувавши наявні матеріали справи та доводи сторін, встановив, що зазначені вище ризики на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

Суд також враховує, що судовий розгляд ще не завершено, не всі докази досліджені, а тому можливість незаконного впливу на потерпілих та інших учасників кримінального провадження не втратила своєї актуальності.

Вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд відповідно до ст. 178 КПК України враховує те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні (виключно позбавлення волі на строк до десяти років, неможливість застосування статті 75 КК України), вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, відсутність утриманців, відсутність постійного місця роботи, відсутність судимостей, наявність моральної шкоди, про відшкодування якої подано цивільний позов в інтересах дружини та дітей загиблого.

Щодо доводів сторони захисту про наявність у обвинуваченої проблем зі здоров`ям та неможливість отримання нею належного лікування в умовах тримання під вартою, суд зазначає таке.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини держава має позитивний обов`язок забезпечити особам, які перебувають під вартою, належний захист їхнього здоров`я, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги. Разом з тим, сам по собі факт наявності у особи певних захворювань не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо такі захворювання не свідчать про неможливість подальшого перебування особи в умовах установи виконання покарань або відсутність можливості отримання нею необхідного лікування.

Суд враховує, що сторона захисту не надала належних та допустимих доказів того, що стан здоров`я ОСОБА_7 є несумісним з її перебуванням під вартою або що адміністрацією установи виконання покарань не може бути забезпечено надання їй необхідної медичної допомоги.

Так, у справі Харченко проти України ЄСПЛ зазначає, що статтю 3 Конвенції не можна тлумачити як таку, що гарантує кожній особі, взятій під варту, медичну допомогу на такому самому рівні, як у найкращих цивільних медичних закладах. Тим не менш держава має забезпечити належний захист здоров`я ув`язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги.

ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (42310/04, від 21 квітня 2011 року, п.219) нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу.

Тому, з урахуванням наведеного, а також суспільного інтересу до цієї справи, суд дійшов висновку, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися, продовжують існувати, зокрема ризик переховування від суду та ризик незаконного впливу на учасників кримінального провадження, а тому клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою підлягає задоволенню.

При цьому суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справі «Buzadji v. the Republic of Moldova» від 05 липня 2016 року, відповідно до якої після спливу певного часу саме існування обґрунтованої підозри чи тяжкість обвинувачення вже не можуть самі по собі виправдовувати подальше тримання особи під вартою; національні суди зобов`язані наводити відповідні й достатні підстави для такого тримання та перевіряти можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.

У цій справі обвинувачена перебуває під вартою з липня 2025 року, тобто тривалий час, а тому суд, не заперечуючи наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, вважає за необхідне оцінити можливість їх мінімізації шляхом визначення застави як альтернативи триманню під вартою з покладенням відповідних процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначаючи розмір застави, суд враховує характер та обставини інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкість наслідків, наявність ризиків переховування від суду та незаконного впливу на учасників кримінального провадження, дані про особу обвинуваченої, її майновий та сімейний стан, а також необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки.

При цьому суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини розмір застави має визначатися з урахуванням майнового стану особи, однак водночас повинен бути таким, щоб реально забезпечувати виконання нею покладених процесуальних обов`язків та запобігати спробам ухилення від правосуддя. Застава не повинна бути символічною та не здатною виконувати своє процесуальне призначення.

У цьому кримінальному провадженні суд встановив наявність виняткових обставин, які обумовлюють необхідність визначення застави у розмірі, що перевищує межі, передбачені загальним правилом. Такими обставинами є характер інкримінованого кримінального правопорушення, вчинення якого спричинило смерть потерпілого, тяжкість можливого покарання, тривалість існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої у разі її звільнення з-під варти.

Суд вважає цей випадок виключним у розумінні ч. 5 ст. 182 КПК України, оскільки визначення застави у межах, передбачених для тяжкого злочину, не буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої з огляду на характер та обставини інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкість наслідків, що настали (смерть потерпілого), наявність ризику ухилення від суду, обсяг заявлених цивільних позовних вимог, а також необхідність забезпечення ефективності запобіжного заходу та належного здійснення правосуддя у кримінальному провадженні.

При цьому суд зазначає, що суспільний інтерес, зумовлений наслідками кримінального правопорушення, сам по собі не може бути самостійною підставою для продовження тримання особи під вартою чи визначення розміру застави. Разом з тим, така обставина підлягає оцінці у сукупності з іншими конкретними обставинами кримінального провадження, зокрема тяжкістю пред`явленого обвинувачення, наслідками кримінального правопорушення, даними про особу обвинуваченої та встановленими ризиками.

Отже, суд не погоджується з доводами сторони захисту щодо непомірності визначеного розміру застави, оскільки такий розмір відповідає винятковості обставин кримінального провадження та спрямований виключно на забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов`язків.

Наведені судом висновки свідчать про те, що клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 з визначенням розміру застави підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 199, 315, 331 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_7 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів до 12 вересня 2026 року (включно).

Визначити ОСОБА_7 заставу в розмірі 1 803 (одна тисяча вісімсот три) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 6 000 384 (шість мільйонів триста вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.

Застава може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави (код ЄДРПОУ - 26213408, МФО 820172, банк-одержувач - Державна казначейська служба України м. Київ, розрахунковий рахунок UA198201720355209001000018501. Призначення платежу: застава за (П.І.П.) згідно з ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від (дата) у справі №..., внесені (П.І.П. особи, що вносить заставу).

У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув`язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_7 з-під варти та повідомити про це прокурора та суд.

З моменту звільнення ОСОБА_7 з-під варти у зв`язку з внесенням застави вона буде вважатися такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави, у порядку ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов`язки:

- прибувати до суду за кожним викликом;

- не відлучатися із Ужгородського району Закарпатської області, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до Головного управління ДМС у Закарпатській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченій та заставодавцю, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачена, будучи належним чином повідомлена, не з`явилася за викликом до суду без поважних причин чи не повідомила про причини своєї неявки, або якщо порушила інші покладені на неї при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави.

Дата закінчення дії ухвали 12 вересня 2026 року.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

На підставі ч. 2 ст. 376 КПК України повний текст ухвали складено 15 липня 2026 року.

Головуюча:ОСОБА_1