Рішення № 138231435, 14.07.2026, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/3848/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого ІЛЬТЬО І. І.,

при секретарі судового засідання Гарані О. А.,

за участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивача Шалапаюк В.Л., перекладача Пологі В.Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог служба у справах дітей Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Шалапаюк Віталій Леонідович (Свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю Серія ХМ№000076 від 12.06.2017) в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканка АДРЕСА_1 , звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_2 , третя особа без самостійних вимог служба у справах дітей Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

Позов мотивований тим, що позивач та відповідач є батьками малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка після припинення сімейних відносин сторін постійно проживає разом із матір`ю та перебуває на її повному матеріальному забезпеченні. Спільне проживання сторін фактично припинилося у 2021 році через систематичні конфлікти, зловживання відповідачем алкогольними напоями, прояви агресивної поведінки та відсутність належного ставлення до сімейних обов`язків. Після припинення сімейних відносин відповідач, за твердженням позивача, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків щодо доньки, не бере участі у її вихованні, не цікавиться станом її здоров`я, навчанням, фізичним, духовним та моральним розвитком, не підтримує з нею регулярного спілкування, не відвідує її, не бере участі у вирішенні питань, пов`язаних із її вихованням та навчанням, а також не забезпечує належного матеріального утримання дитини. Крім того, позивач посилається на те, що всі витрати, пов`язані із забезпеченням належних умов життя, навчання, лікування, розвитку та виховання малолітньої доньки, вона несе самостійно. За твердженням позивача, відповідач лише одноразово надав матеріальну допомогу у березні 2024 року в сумі 3000 грн, а в іншому участі в утриманні дитини не бере, добровільної фінансової допомоги систематично не надає, у зв`язку з чим виникла необхідність звернення до суду із вимогою про стягнення аліментів.

На думку позивача, така поведінка відповідача свідчить про його свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків, передбачених сімейним законодавством, що, на її переконання, є підставою для позбавлення його батьківських прав відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України. Одночасно позивач просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої доньки у розмірі однієї третини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття, а також допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Берегівського районного суду від Закарпатської області від 29 січня 2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

30.04.2026 року до Берегівського районного суду Закарпатської області надійшов висновок органу опіки та піклування Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ..

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, з підстав викладених у ньому та пояснила, щовідповідач протягом тривалого часу самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні доньки, не цікавиться її фізичним, духовним та моральним розвитком, не підтримує постійного спілкування, не відвідує навчальний заклад, не бере участі у вирішенні будь-яких питань, пов`язаних із життям дітей, у зв`язку із чим просила позбавити його батьківських прав.

Представник позивача Шалапаюк В.Ю. в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у ньому.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений відповідно до вимог закону. Правом на подання відзиву не скористався. Заяви про розгляд справи за відсутності чи будь-яких інших клопотань відповідач не подавав.

Представник служба у справах дітей Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про місце, дату та час судового засідання. Разом з тим, подав заяву про розгляд справи без участі представника.

За таких обставин, з урахуванням положень ст.ст. 223,280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилалася, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Судом встановлено, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_3 від 11.04.2014 року, долученим до матеріалів справи.

З матеріалів справи вбачається, що після припинення сімейних відносин дитина проживає разом із матір`ю, яка здійснює її виховання, матеріальне забезпечення, забезпечує навчання, лікування, розвиток та створює необхідні умови для гармонійного розвитку доньки. Зазначені обставини відповідачем не спростовані.

Із наданої позивачем довідки навчального закладу №104 від 10.11.2025 року вбачається, що саме мати бере активну участь у навчальному процесі дитини, підтримує постійний зв`язок із педагогами, цікавиться успішністю доньки та забезпечує її потреби, тоді як відповідач участі у шкільному житті дитини практично не бере.

Також судом досліджено висновок органу опіки та піклування Великоберезької сільської ради від 22.01.2026 року, складений на виконання ухвали суду, з якого вбачається, що службою у справах дітей проводилися заходи щодо з`ясування обставин справи, направлялися відповідні запити, однак встановити контакт із відповідачем та отримати його пояснення не вдалося. Саме з огляду на неможливість повного дослідження всіх істотних обставин орган опіки дійшов висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Відповідно до ч.5 та ч. 6 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд зазначає, що наведений висновок відповідає вимогам закону щодо форми та змісту, містить опис проведених заходів, однак сам орган опіки фактично констатував, що у зв`язку з відсутністю можливості отримати пояснення відповідача повністю встановити всі істотні обставини не вдалося. За таких умов цей висновок не містить категоричного твердження про належне виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, але водночас не підтверджує наявність достатніх підстав для застосування такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав. Саме тому суд оцінює його у сукупності з усіма іншими доказами, а не ізольовано.

Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною першою статті 18 Конвенції ООН про права дитини передбачено, що саме батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини, а найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статей 7, 141, 150, 155 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи проживають спільно. При цьому здійснення батьківських прав має ґрунтуватися насамперед на повазі до прав та інтересів дитини, а їх реалізація не може здійснюватися всупереч її інтересам.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав лише у разі ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Разом із тим наведена норма не підлягає формальному застосуванню лише з огляду на факт окремого проживання батька від дитини, нерегулярного спілкування або неналежного матеріального забезпечення. Для застосування такого крайнього заходу сімейно-правової відповідальності, суд повинен встановити сукупність обставин, які беззаперечно свідчать про свідоме, винне, тривале та безповоротне ухилення особи від виконання своїх батьківських обов`язків, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав є найбільш суворим заходом впливу на особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків. Наслідком його застосування є припинення особистих немайнових прав батька щодо дитини, а також інших прав, що випливають із факту батьківства. Саме тому такий захід може застосовуватися лише тоді, коли зміна поведінки батьків є фактично неможливою, а інтереси дитини об`єктивно потребують саме такого втручання держави.

Так, у рішенні у справі «Савіни проти України» ЄСПЛ наголосив, що втручання держави у сімейне життя шляхом розірвання правового зв`язку між батьками та дитиною повинно бути виправданим надзвичайно переконливими підставами, а національні суди зобов`язані ретельно перевірити, чи існувала менш інтенсивна форма захисту інтересів дитини.

У рішенні «Hunt v. Ukraine» Суд зазначив, що між інтересами батьків та інтересами дитини повинна існувати справедлива рівновага, однак перевага завжди надається найкращим інтересам дитини.

Крім того, у справі «Mamchur v. Ukraine» ЄСПЛ підкреслив, що розірвання сімейних зв`язків є виправданим лише тоді, коли вони фактично повністю втрачені та коли збереження юридичного статусу батьківства суперечить інтересам самої дитини.

Суд враховує наведені правові висновки як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд погоджується із доводами позивача в тій частині, що відповідач протягом тривалого часу не бере належної участі у матеріальному забезпеченні доньки, фактично самоусунувся від її повсякденного життя, не бере участі у навчальному процесі, не забезпечує регулярного спілкування та не виявляє достатньої турботи про її розвиток.

Разом із тим суд не може залишити поза увагою і те, що матеріали справи не містять належних, достатніх та беззаперечних доказів того, що відповідач остаточно відмовився від виконання батьківських обов`язків, має стійкий умисел на повне припинення сімейних зв`язків із дитиною або що виправлення його поведінки є неможливим.

Сам по собі факт неналежного виконання обов`язку щодо утримання дитини, нерегулярного спілкування чи байдужого ставлення до її виховання хоча і свідчить про неналежне ставлення до виконання обов`язків батька, однак автоматично не може бути ототожнений із наявністю достатніх підстав для позбавлення батьківських прав.

Суд також бере до уваги висновок органу опіки та піклування, який, хоча й не є обов`язковим для суду, однак містить висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав саме у зв`язку з неможливістю повного дослідження всіх істотних обставин справи та відсутністю можливості отримати пояснення самого відповідача.

Наведене свідчить про те, що навіть спеціально уповноважений орган, діяльність якого спрямована на захист прав дітей, не дійшов категоричного висновку про необхідність застосування такого виняткового заходу.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем безумовно доведено факт неналежного виконання відповідачем обов`язків щодо матеріального забезпечення доньки, однак сукупність наданих доказів не є достатньою для висновку про наявність передбачених статтею 164 СК України виняткових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Саме тому вимога про позбавлення відповідача батьківських прав задоволенню не підлягає.

Водночас відмова у позбавленні батьківських прав жодним чином не звільняє відповідача від обов`язку належним чином утримувати свою дитину, брати участь у її вихованні та нести встановлену законом відповідальність за забезпечення її гармонійного розвитку.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 181 СК України, якщо один із батьків добровільно не бере участі в утриманні дитини, кошти на її утримання можуть бути присуджені за рішенням суду у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі.

Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, матеріальне становище платника аліментів, наявність інших дітей чи осіб, яких він зобов`язаний утримувати, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Частинами першою та п`ятою статті 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу), яка підлягає стягненню як аліменти, визначається судом.

Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , постійно проживає разом із матір`ю, яка фактично самостійно забезпечує її повсякденні потреби, несе витрати на харчування, одяг, навчання, медичне обслуговування, дозвілля, розвиток здібностей та інші потреби, пов`язані із забезпеченням належного рівня життя дитини. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про систематичне добровільне надання відповідачем матеріальної допомоги дитині, матеріали справи не містять.

Сам відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, не скористався своїм процесуальним правом подати відзив, не повідомив суд про своє матеріальне становище, не надав доказів щодо наявності інших осіб на утриманні, захворювань, інвалідності чи інших обставин, які могли б впливати на визначення розміру аліментів.

Відповідно до принципу змагальності цивільного процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Відсутність будь-яких доказів з боку відповідача щодо неможливості виконувати свій обов`язок з утримання дитини не може бути поставлена у негативні наслідки для самої дитини.

Суд також бере до уваги, що обов`язок щодо утримання дитини є безумовним, виникає безпосередньо із закону та не залежить від того, чи підтримують батьки між собою сімейні відносини, чи проживають разом, чи позбавлений один із них батьківських прав.

Належне матеріальне забезпечення дитини є одним із ключових елементів реалізації її права на достатній життєвий рівень, гарантованого статтею 27 Конвенції ООН про права дитини, статтями 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства» та статтями 180182 Сімейного кодексу України.

Враховуючи вік дитини, її постійне проживання разом із матір`ю, відсутність доказів добровільного належного утримання дитини відповідачем, необхідність забезпечення її гармонійного фізичного, духовного та інтелектуального розвитку, а також принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо утримання дітей, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення аліментів є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

На переконання суду, визначений позивачем спосіб стягнення аліментів у розмірі однієї третини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідає положенням статей 182, 183 СК України, забезпечує баланс між інтересами дитини та платника аліментів і є достатнім для належного виконання відповідачем свого батьківського обов`язку.

Суд також зазначає, що встановлений законом мінімальний гарантований розмір аліментів є мінімально допустимим рівнем матеріального забезпечення дитини і не може бути зменшений судом за відсутності виняткових обставин, яких у цій справі не встановлено.

З огляду на викладене, вимога про стягнення аліментів підлягає задоволенню у повному обсязі.

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, що відповідає вимогам закріпленим ч. 1 ст. 191 СК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Крім того, приймаючи до уваги, що позивачка ОСОБА_1 при пред`явленні позову щодо вимоги про стягнення аліментів, була звільнений від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, на виконання вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в користь держави судовий збір в розмірі 1331 грн. 20 коп..

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263, 265, 280, 284, 288, 289, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, ст. 122 п. 2 ч. 1 ст. 164, 165, 182, 183 Сімейного Кодексу України, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог служба у справах дітей Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.11.2025 року і до досягнення донькою повноліття.

В задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , в користь держави судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять один) гривень 20 копійок.

Відповідно до вимог статті 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з судового рішення.

Суддя Іван ІЛЬТЬО