Рішення № 138230948, 13.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/42040/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації (просп..Соборний,149, м.Болград, Одеська область, 68702), за участю третьої особи Міністерства у справах ветеранів України (вул.Хрещатик,34, м.Київ, 01001) про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації, за участю третьої особи Міністерства у справах ветеранів України за результатом якого позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області від 15 серпня 2025 року № 12 «Про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни» щодо ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

зобов`язати Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області відновити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , статус особи з інвалідністю внаслідок війни, який існував до прийняття рішення від 15.08.2025 року № 12, з усіма передбаченими законодавством України правовими наслідками.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15 серпня 2025 року Управлінням соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області було прийнято рішення № 12 «Про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни» щодо Позивача. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для скасування статусу визначено результати перевірки Міністерства у справах ветеранів України, за якими зроблено висновок про відсутність правових підстав для встановлення Позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з посиланням на пункт 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та за його скасуванням та поновленням свого права звернувся до суду.

Ухвалою суду від 29 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від МІНІСТЕРСТВА У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ УКРАЇНИ надійшли пояснення на позовну заяву, відповідно до яких заявник просив в задоволенні позову відмовити, зазначивши, що оскаржуване рішення є правомірним та прийнятим відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи.

Позивач є колишнім військовослужбовцем строкової служби. Під час проходження військової служби у 1990 році позивач отримав тяжке поранення внаслідок необережного поводження зі зброєю іншим військовослужбовцем, що підтверджується матеріалами військово-лікарської комісії та медичними документами, зокрема свідоцтвом про хворобу та висновками ВЛК.

З наданого висновку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 05.10.1992 року вбачається, що Позивача було визнано особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково з чітко визначеним причинним зв`язком інвалідність, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

10.10.2022 року у зв`язку з істотним погіршенням стану здоров`я, що перебуває у прямому причинному зв`язку з травмою, отриманою під час проходження військової служби, Позивач повторно пройшов медико-соціальну експертну комісію. За результатами огляду йому було встановлено II групу інвалідності безстроково з тим самим причинним зв`язком з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК.

12.08.2025 року Позивач отримав лист Болградської районної державної адміністрації Одеської області Управління соціального захисту населення № 296, у якому зазначено, що за результатами перевірки, проведеної Міністерством у справах ветеранів України, встановлено невідповідність наявних у особовій справі документів та причин інвалідності вимогам статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У зазначеному листі Позивачу було запропоновано терміново надати додаткові документи з попередженням про можливе скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у разі їх ненадання.

15 серпня 2025 року Управлінням соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області було прийнято рішення № 1.2 «Про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни» щодо Позивача. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для скасування статусу визначено результати перевірки Міністерства у справах ветеранів України, за якими зроблено висновок про відсутність правових підстав для встановлення Позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з посиланням на пункт 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач вважає зазначене рішення протиправним та за його скасуванням звернувся до суду.

Надаючи юридичну оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-ХП (далі - Закон №3551-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №3551-XII закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа; військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з пунктом І частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ законодавець пов`язує з тим, що інвалідність сталася в період проходження служби при виконанні обов`язків військової служби, та наявністю обставин, що призвели до травмування чи захворювання.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в рішенні від 08 квітня 2014 року, справа № 21-45а14.

Відповідно до абзацу 2 пункту З постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи» (наразі втратила чинність, втім діяла на час встановлення інвалідності позивачу) медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально- профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Відповідно до п.12 Постанови № 1317 причинний зв`язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Таким чином, якщо особа отримала інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, така особа належить до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05,1994 року №302 зі змінами та доповненнями (далі - Положення №302).

Відповідно до пункту 10 Положення №302 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить, що до інвалідів війни у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ належать, зокрема, інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, причинний зв`язок яких пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби та встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено, що відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААГ № 231117, позивачу вже встановлена II група інвалідності, травма пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, інвалідність встановлена безстроково.

Крім цього, згідно зі свідоцтвом про хворобу № 1039х, виданим 21.06.1990 року, ОСОБА_1 , отримав травму під час виконання обов`язків військової служби. В пункті 10 Короткий анамнез, вказаного свідоцтва зазначено, що 12.05.1990 року ОСОБА_1 , отримав травму в результаті халатного поводження з вогнепальною зброєю іншим військовослужбовцем отримав вогнепальний перелом лівої скулової кістки з контузією важкої степені тяжкості лівого очного яблука.

Отже, вказані вище обставини підтверджують, що виявлена у позивача травма пов`язана з виконанням обов`язків військової служби під час виконання завдання, а тому він має право на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Саме поняття «обов`язків військової служби» невід`ємно пов`язане з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаних під час захисту Батьківщини та виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), про що йдеться у ч.1 ст.7 Закону № 3551-ХІІ.

З огляду на викладене, дії відповідача щодо припинення статусу ОСОБА_1 , як особи з інвалідністю внаслідок війни є необґрунтованими та такими, що порушують його право на вказаний статус та пов`язаного з ним соціального захисту.

За таких обставин, суд вважає, що рішення (розпорядження) управління соціального захисту населення Болградської районної військової адміністрації Одеської області від 15 серпня 2025 року № 1.2 «Про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни» щодо ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 є протиправним.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 73).

Отже державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії», пункт 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, пункт 40, «Трго проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67).

Держава має дотримуватись принципу «належного урядування», зміст якого, зокрема визначений у рішенні ЄСПЛ у Справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року. Так, одним із критеріїв принципу «належного урядування» є, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що жодних неправомірних дій, з метою отримання вказаного статусу ОСОБА_1 не вчиняв, тож застосування до нього негативних наслідків, внаслідок скасування такого статусу є необґрунтованим та протиправним.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», а отже розподіл судового збору у даній справі судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації (просп..Соборний,149, м.Болград, Одеська область, 68702), за участю третьої особи Міністерства у справах ветеранів України (вул.Хрещатик,34, м.Київ, 01001) про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області від 15 серпня 2025 року №12 «Про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни» щодо ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області (68702, Україна, Одеська область, Болград, пр. Соборний, 149, ЄДРПОУ 03194766) відновити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , статус особи з інвалідністю внаслідок війни, який існував до прийняття рішення від 15.08.2025 року №12, з усіма передбаченими законодавством України правовими наслідками.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко