Рішення № 138229989, 15.07.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2026 р. справа № 300/2975/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16.04.2026 за №926210196867;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 02.06.2016 у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» до страхового стажу, враховуючи його, у відповідності до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у подвійному розмірі та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 23.02.2026 з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023-2025 роки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з підстав недосягнення позивачем пенсійного віку. Так, позивач зазначає, що з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки на момент звернення за призначенням пенсії досягла пенсійного віку 50 років, мала наявного страхового стажу більше необхідних 20 років, з них пільгового стажу більше необхідних 10 років. Водночас, наголошено, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу її період роботи у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» з 01.01.2004 по 02.06.2016, враховуючи, у відповідності до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у подвійному розмірі. Позивач просить зарахувати її стаж роботи у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» з 01.01.2004 по 02.06.2016 у подвійному розмірі та зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком на пільгових у мовах за Списком №2 згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при цьому із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023-2025 роки.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 12.05.2026 відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила та зазначила про те, що ОСОБА_1 з 03.06.2016 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». 08.04.2026 ОСОБА_1 звернулася із заявою №4244 про перерахунок пенсії «перехід на інший вид пенсії (на пенсію за віком)», в якій дописано «за списком №2». За результатами опрацювання вказаної заяви винесено рішення від 16.04.2026 №926210196867 про відмову в переведенні на пенсію за віком за Списком №2, яке, на думку представника, прийняте у відповідності до чинного законодавства. На думку представника відповідача, позивач не досягла пенсійного віку передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058, а саме 55 років, тому відсутні правові підстави переведення на пенсію на пільгових умовах за Списком №2. Підстави, для застосування середнього показника заробітної плати (доходу) в Україні за попередні три роки (за 2023-2025 роки), на думку відповідача, також відсутні. Також зазначено, що до страхового стажу позивача враховано в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788 період роботи з 25.08.1994 по 31.12.2003. Натомість, підстави для врахування стажу роботи у подвійному розмірі за період роботи ОСОБА_1 з 01.01.2004 по 21.08.2017, відповідно до наданої довідки від 02.04.2026 №64, - відсутні, оскільки з 01.01.2004 відповідно частини четвертої статті 24 Закону №1058 зарахування стажу у подвійному розмірі застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. З урахуванням наведеного, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просить суд в задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази і відзив, встановив наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до відомостей паспорту, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та з 03.06.2016 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення».

Позивач 08.04.2026 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №2, в якій просила призначити пенсію по віку за Списком 2 згідно ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», враховуючи середню заробітну плату по Україні за останні три роки (2023-2025 роки), а також враховуючи період роботи у КНП «Коломийська районна інфекційна лікарня» в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення (а.с.38-40).

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

За результатами розгляду поданих позивачем до заяви документів Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, згідно рішення від 16.04.2026 за №926210196867 відмовлено у призначенні пенсії за віком за Списком №2, посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме недосягнення позивачем 55 років. При цьому, відповідачем зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 23 роки 06 місяців 23 дні (з урахуванням кратності 30 років 27 днів), з них пільгового стажу за Списком №2 11 років 6 місяців 17 днів (а.с.42-43).

Вважаючи таку відмову пенсійного органу у призначенні пенсії протиправною та необґрунтованою, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В той же час, відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, в силу приписів пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам (в даному випадку ОСОБА_1 ) за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності:

- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

- атестація робочих місць;

- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788 в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік: у пунктах «б» - «з» для чоловіків 55 років, для жінок 50 років.

У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б» - «з» 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Окрім цього, у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.

Окрім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що Головне управління ПФУ в Донецькій області не застосувало більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувало закон, який позбавляє зазначеного права.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Суд встановив, що згідно змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16.04.2026 за №926210196867 підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах є, зокрема, те, що на дату звернення ОСОБА_1 виповнилось 50 років при необхідних 55. Однак, враховуючи вищевикладені правові висновки щодо досягнення необхідного віку, суд констатує про протиправність таких висновків пенсійного органу, оскільки позивач досягла необхідного віку (50 років) для призначення пільгової пенсії.

Щодо вимог про зарахування періоду роботи КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» у відповідності до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у подвійному розмірі, то суд звертає увагу на наступне.

Так, зі змісту спірного рішення слідує, що страховий стаж позивача становить 23 роки 06 місяців 23 дні (з урахуванням кратності 30 років 27 днів).

Тобто, стаж роботи ОСОБА_1 з 01.01.2004 по 02.06.2016 враховано відповідачем в одинарному розмірі, що підтверджується і розрахунком стажу за формою РС-право (а.с.40-45), а також і у відзиві відповідачем, яким зазначено, що в подвійному розмірі позивачу зараховано тільки період роботи 25.08.1994 по 31.12.2003, оскільки підстави для врахування стажу роботи у подвійному розмірі за період роботи ОСОБА_1 з 01.01.2004 по 21.08.2017, відповідно до наданої довідки від 02.04.2026 №64, - відсутні.

Суд зауважує, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють, як уже зазначено вище, Закони України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV набрав чинності 01.01.2004.

Відповідно до преамбули Закону №1058-IV, цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 24 Закону №1058-IV врегульовано періоди, з яких складається страховий стаж.

Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу) діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.

Відповідно до статті 60 Закону №1788-XII «Пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах», робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Судом встановлено і відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 з 25.08.1994 по 02.06.2016 працювала у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради».

Вказане підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_1 , а також довідками та іншими документам, наданими пенсійному органу, а також які додані до позову, зокрема:

- довідкою про підтвердження подвійного розміру стажу згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 02.04.2026 №64 (а.с. 15);

- довідкою про роботу від 01.05.2016 №87, виданою КНП «Коломийська інфекційна лікарня» (а.с.32).

Отже, суд констатує, що протягом спірних періодів, в тому числі і з 01.01.2004 по 02.06.2016 позивач працювала в інфекційному закладі охорони здоров`я, а саме у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради».

Суд констатує, що за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вказані періоди роботи позивача у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.04.2023 у справі №160/14078/22.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №689/872/17 та від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, у яких Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов`язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.01.2004, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу підлягають застосуванню.

Щодо вимоги про призначення пенсії по віку із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023-2025 роки, то суд зазначає таке.

Як зазначено у відзиві відповідачем, підстави для застосування середнього показника заробітної плати (доходу) в Україні за попередні три роки (за 2023-2025 роки) відсутні.

В той же час, суд зауважує, що частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 вищевказаного Закону регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, якщо мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема у постанові від 31.10.2018 по справі №876/5312/17, які в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд має врахувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Зокрема, у межах вказаної справи №876/5312/17 Верховним Судом встановлено, що позивачу первинно було призначено пенсію за вислугу років відповідно та Закону України «Про пенсійне забезпечення». У подальшому, позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У цій справі Суд дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на інший вид пенсії у межах одного закону, а тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і в постанові від 31.01.2025 по справі №200/1478/24, в якій, враховуючи вже сформовану практику Верховного Суду, суд виходив з того, що: у разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV після того, як вона вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, такий перехід не може вважатися «переведенням на інший вид пенсії» в розумінні частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Це є «призначенням нового виду пенсії», оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення.

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31.10.2018 у справі №876/5312/17 погодилась з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, при зверненні особи за призначенням пенсії за віком, після отримання пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», відбувається призначення нового виду пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.

У зв`язку з цим, для визначення розміру пенсії за віком слід застосовувати показник середньої заробітної плати (доходу), з якого сплачувалися страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 цього Закону.

Судом встановлено, що в даному випадку також має місце саме призначення іншої пенсії, оскільки ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років, а звернулась вперше за призначенням пенсії за віком.

Враховуючи наведене, пенсійний орган при призначенні пенсії за віком по Списку №2 має обчислювати її розмір, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, тобто за 2023-2025 роки, оскільки із заявою про призначення пенсії за віком по Списку №2 позивач звернулась у 2026 році.

Враховуючи викладене та з огляду на встановлені у справі обставини щодо подання позивачем пенсійному органу разом із заявою від 08.04.2026 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених законодавством умов для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (досягнення позивачем 50-річного віку, страховий стаж позивача складає більше необхідних 20 років, з них пільговий більше необхідних 10 років,), суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавлена гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення, а тому, на думку суду, остання має право на призначення пенсії за віком.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16.04.2026 за №926210196867.

Щодо вимоги позивача зобов`язати призначити їй пенсію, суд зазначає таке.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Окрім цього, варто зауважити, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 по справі №823/59/17.

Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Окрім цього, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьев проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 (підтверджується першою сторінкою паспорта), 50 років їй виповнилось 22.02.2026, за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах із відповідною заявою та необхідними документами вона звернулась 08.04.2026 (тобто в межах трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку), то відповідно з 23.02.2026 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку) вона має право на призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням вимог пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у даному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень, а підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.

Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 02.06.2016 у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» до страхового стажу, враховуючи його, у відповідності до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у подвійному розмірі та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 23.02.2026 з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023-2025 роки

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною в матеріалах справи квитанцією №7469-8838-6390-0639 від 11.05.2026 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду з цим позовом у розмірі 1331,20 грн (а.с.50).

Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачена нею сума судового збору у розмірі 1331,20 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16.04.2026 за №926210196867.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 02.06.2016 у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» до страхового стажу, враховуючи його, у відповідності до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у подвійному розмірі та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 23.02.2026 з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023-2025 роки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 13486010) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати із сплати судового збору в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 13486010), адреса: пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84121, тимчасова адреса для листування: просп. Соборний, 126А, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28008.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.