Рішення № 138229428, 15.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 рокуСправа №160/11178/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

29.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 28.04.2026 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження з 01.01.2026 року розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025 року Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.01.2026 року розрахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 у розмірі, нарахованому на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 року у справі №160/1831/21 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року №1778 Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану, з урахуванням раніше проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивач з жовтня 1987 року працював на посадах в органах прокуратури України, а з 24.01.2005 року йому було призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ у розмірі 90 % середнього заробітку. Позивач зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі №160/1831/21 було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії та зобов`язано відповідача здійснити з 01.10.2020 перерахунок і виплату пенсії за вислугу років у зв`язку зі зміною розміру заробітної плати відповідно до довідки Дніпропетровської обласної прокуратури №21-307 вих-20 від 19.10.2020, без обмеження максимального розміру пенсії. На виконання зазначеного судового рішення відповідачем було проведено перерахунок пенсії позивача, внаслідок чого її розмір з 01.04.2021 становив 45 326,80 грн. Разом з тим, позивач вказує, що з 01.01.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при виплаті його пенсії було застосовано понижуючі коефіцієнти, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», у зв`язку з чим фактичний розмір пенсійної виплати було зменшено. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки, на його думку, застосування положень постанови Кабінету Міністрів України №1778 фактично призводить до звуження змісту та обсягу його права на пенсійне забезпечення, яке було визначено судовим рішенням, що набрало законної сили. В обґрунтування позову позивач посилається на положення статей 3, 8, 19, 21, 22, 46, 58, 64, 92, 129-1 Конституції України, статтю 86 Закону України «Про прокуратуру», зазначаючи, що питання пенсійного забезпечення прокурорів має визначатися виключно законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України. Також позивач зазначає, що Закон України «Про прокуратуру» не передбачає можливості обмеження розміру раніше призначеної пенсії шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, а тому положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України №1778 не можуть бути застосовані до його пенсійних правовідносин. Крім того, позивач посилається на практику Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини щодо недопустимості звуження соціальних гарантій, принципу правової визначеності, захисту майнових прав та обов`язковості виконання судових рішень. З огляду на викладене позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження з 01.01.2026 розміру його пенсії із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №1778 та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії з 01.01.2026 у розмірі, визначеному на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі №160/1831/21, без застосування понижуючих коефіцієнтів та з урахуванням раніше проведених виплат.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 30.04.2026 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 04.05.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

11.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

22.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення судового збору відмовлено.

01.06.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. У відзиві відповідач зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру». Відповідач вказав, що при здійсненні виплати пенсії позивачу з 01.01.2026 року Головним управлінням застосовано положення статті 30 Закону України від 03.12.2025 №4695-ІХ «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», якими передбачено застосування коефіцієнтів до частини пенсійної виплати, що перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Головне управління зазначило, що відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» законодавцем було делеговано Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення порядку та розмірів виплати окремих соціальних гарантій в умовах воєнного стану, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування. Також відповідач послався на те, що постанова Кабінету Міністрів України №1778 є чинною, у встановленому законом порядку протиправною або нечинною не визнавалася, а тому органи Пенсійного фонду України, діючи в межах наданих повноважень та відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, зобов`язані її виконувати. На думку відповідача, Головне управління не здійснювало самостійного обмеження розміру пенсії позивача, а лише виконало вимоги чинних нормативно-правових актів, прийнятих уповноваженими органами державної влади. При цьому відповідач наголосив, що органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями щодо оцінки конституційності чи законності постанов Кабінету Міністрів України, а також не можуть діяти всупереч положенням чинного законодавства. Крім того, відповідач зазначив, що встановлення окремого порядку виплати пенсій у період воєнного стану зумовлено необхідністю забезпечення балансу між соціальними гарантіями громадян та фінансовими можливостями держави, а передбачені законодавством зміни механізму реалізації соціальних виплат не свідчать про позбавлення особи права на пенсійне забезпечення. З огляду на викладене, відповідач вважає, що будь-яких протиправних дій чи бездіяльності щодо позивача Головним управлінням не допущено, а заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на оскарження положень постанови Кабінету Міністрів України №1778, однак вимог про визнання її протиправною та нечинною позивачем не заявлено. У зв`язку з цим Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області просило суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 з жовтня 1987 року працював на посадах в органах прокуратури України.

З матеріалів справи вбачається, що з 24.01.2005 року Управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII у розмірі 90 % середнього заробітку.

У подальшому, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі №160/1831/21, яке набрало законної сили 01.04.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було задоволено частково.

Вказаним рішенням суду, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладене у листі від 06.11.2020 №21743-22713/К-03/8-0400/20, щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії позивача за вислугу років у зв`язку зі зміною розміру заробітної плати, зазначеної у довідці Дніпропетровської обласної прокуратури від 19.10.2020 №21-307 вих-20.

Також судом зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.10.2020 року перерахунок та виплату пенсії позивачу за вислугу років, виходячи із заробітної плати, зазначеної у довідці Дніпропетровської обласної прокуратури №21-307 вих-20 від 19.10.2020, у розмірі 75394,66 грн, без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше проведених виплат.

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача, внаслідок чого з 01.04.2021 розмір пенсії за вислугу років склав 45326,80 грн.

Як убачається з матеріалів справи, у подальшому, при здійсненні виплати пенсії позивачу з 01.01.2026 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області застосовано положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», у зв`язку із чим до частини пенсійної виплати, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, застосовано визначені цією постановою коефіцієнти.

Унаслідок такого розрахунку розмір пенсії позивача до виплати з 01.01.2026 року становить 32661,86 грн.

Не погоджуючись із застосуванням зазначеного механізму виплати пенсії, позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявами від 26.01.2026 та 03.03.2026, у яких просив надати пояснення щодо причин зменшення розміру пенсійної виплати, надати відповідний розрахунок та поновити виплату пенсії без застосування обмежувальних коефіцієнтів.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.03.2026 №33057-18712/К-01/8-0400/26 позивача повідомлено про правомірність застосування при виплаті його пенсії положень постанови Кабінету Міністрів України №1778, оскільки розмір його пенсії перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а тому підлягає виплаті із застосуванням передбачених нормативним актом коефіцієнтів.

Таким чином, спір у цій справі виник з приводу правомірності застосування відповідачем до пенсії позивача, призначеної відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення прокурорів та перерахованої на виконання судового рішення, положень постанови Кабінету Міністрів України №1778, що фактично призвело до зменшення розміру пенсії, яка виплачується позивачу.

Надаючи оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, які мають значення для вирішення справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Судом установлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 з жовтня 1987 року проходив службу та працював на відповідних посадах в органах прокуратури України.

На момент виникнення у позивача права на пенсійне забезпечення питання призначення пенсії працівникам прокуратури регулювалися положеннями статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ.

24.01.2005 року Управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ у розмірі 90 відсотків середнього заробітку.

В подальшому, у зв`язку зі зміною законодавчого регулювання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, правовідносини щодо перерахунку пенсій прокурорських працівників стали регулюватися положеннями статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.

Суд звертає увагу, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення прокурорів мають спеціальне законодавче регулювання, оскільки такі пенсії призначаються з урахуванням особливого характеру служби в органах прокуратури, підвищених вимог до професійної діяльності, гарантій незалежності прокурорів та необхідності забезпечення належного рівня соціального захисту як під час проходження служби, так і після її завершення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 року у справі №160/1831/21, яке набрало законної сили 01.04.2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволено частково.

Вказаним рішенням суд:

визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладене у листі від 06.11.2020 №21743-22713/К-03/8-0400/20, щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії;

зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.10.2020 року перерахунок та виплату пенсії позивачу за вислугу років у зв`язку зі зміною розміру заробітної плати відповідно до довідки Дніпропетровської обласної прокуратури №21-307 вих-20 від 19.10.2020 року, згідно з якою заробітна плата прокурорського працівника станом на 11.09.2020 року становила 75 394,66 грн., без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше проведених виплат.

На виконання зазначеного рішення суду відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача, унаслідок чого з 01.04.2021 року розмір пенсії склав 45 326,80 грн.

Отже, право позивача на отримання пенсії у визначеному розмірі було встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України та статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковим до виконання.

Суд зазначає, що принцип обов`язковості судового рішення є однією з фундаментальних засад правової держави та складовою права особи на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, а держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення реального поновлення порушених прав.

Таким чином, після набрання законної сили рішенням суду від 30.03.2021 року у справі №160/1831/21 відповідач був зобов`язаний забезпечити виплату позивачу пенсії саме у визначеному судом розмірі.

Разом із тим, як встановлено судом, з 01.01.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при виплаті пенсії позивача застосовано положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Внаслідок застосування передбачених цією постановою коефіцієнтів до частини пенсійної виплати, яка перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, фактичний розмір пенсії позивача був зменшений.

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність своїх дій, послався на положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанову Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025 року.

Надаючи оцінку таким доводам відповідача, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України у рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008 та від 11.10.2005 №8-рп/2005 сформував правову позицію, відповідно до якої держава не може шляхом внесення змін до законодавства скасовувати чи звужувати обсяг уже набутого права особи на соціальний захист.

При цьому Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що особи, які проходили службу в органах прокуратури та інших правоохоронних органах, мають право на підвищені гарантії соціального захисту, оскільки їх професійна діяльність пов`язана з виконанням функцій держави та підвищеним рівнем відповідальності.

Щодо застосування положень статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» суд зазначає, що бюджетний закон не може змінювати положення спеціального законодавства у сфері пенсійного забезпечення шляхом фактичного зменшення обсягу гарантованих соціальних прав.

Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008 та від 30.11.2010 №22-рп/2010 зазначав, що законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни до інших законів України, зупинятися їх дія або скасовуватися встановлені ними права і гарантії.

Крім того, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури врегульовано спеціальним законом Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII.

Частиною двадцятою статті 86 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам відповідних категорій.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(II)/2019 положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» щодо визначення Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій було визнано неконституційним.

Конституційний Суд України зазначив, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку пенсій, повинні визначатися виключно законом, а не актами Кабінету Міністрів України.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах щодо пенсійного забезпечення працівників прокуратури, зокрема у справі №560/2120/20, де суд звернув увагу на необхідність застосування положень статті 86 Закону №1697-VII у редакції, що відповідає правовим позиціям Конституційного Суду України.

Разом із тим, суд враховує, що Верховний Суд у низці справ досліджував питання застосування обмежень максимального розміру пенсій прокурорів та наголошував на необхідності оцінки таких обмежень крізь призму конкретних обставин призначення пенсії та змісту набутого права.

У даній справі визначальним є те, що пенсія позивача була перерахована не просто внаслідок адміністративного рішення органу Пенсійного фонду, а саме на виконання рішення суду від 30.03.2021 року у справі №160/1831/21, яким прямо встановлено обов`язок здійснювати виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.

Отже, застосування відповідачем з 01.01.2026 року положень постанови Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025 року фактично призвело до зміни встановленого судовим рішенням порядку виплати пенсії та зменшення обсягу права позивача, що суперечить принципу правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці зазначає, що пенсійні виплати, якщо особа має достатньо визначене право на їх отримання, можуть становити майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Зменшення вже призначеної та фактично виплачуваної пенсії повинно мати законну мету, бути передбаченим законом та відповідати принципу пропорційності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування до пенсії позивача з 01.01.2026 року положень постанови Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025 року та зменшення фактичного розміру пенсійної виплати є протиправними.

Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити з 01.01.2026 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі, визначеному на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 року у справі №160/1831/21, а саме виходячи з 60 відсотків заробітної плати, зазначеної у довідці Дніпропетровської обласної прокуратури №21-307 вих-20 від 19.10.2020 року, без застосування обмежень, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025 року.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1064,96 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1064,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження з 01.01.2026 року розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025 року Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.01.2026 року розрахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 у розмірі, нарахованому на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 року у справі №160/1831/21 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року №1778 Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану, з урахуванням раніше проведених виплат.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник