Рішення № 138222315, 13.07.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/485/26

Господарський суд Черкаської області у складі судді Зарічанської З.В., за участю секретаря судового засідання Гвоздик А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури, в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає

позивач - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади,

про припинення права оренди земельної ділянки,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Олійник І.А., заступник начальника відділу Черкаської обласної прокуратури, посвідчення від 23.10.2021 №065683,

від позивача - участі не брали,

від відповідача - Кравченко М.О., адвокат, ордер від 14.04.2026 серія СА №1157322,

від третьої особи - участі не брали.

08.04.2026 до Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури з вимогою припинити товариству з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" (далі - ТОВ "Лебединська аграрна компанія") право оренди земельної ділянки площею 3,6743 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7125783600:03:001:0628, номер запису про інше речове право: 28646436, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43755922 від 30.10.2018.

Ухвалою від 13.04.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 14.05.2026 о 15:00. Встановив сторонам строк для подання заяв по суті.

17.04.2026 позивач подав заяву про здійснення розгляду справи без участі його представника, в якій зазначив вимогу про задоволення позову.

28.04.2026 представниця відповідача - адвокат Кравченко М.О. подала заяву про вступ у справу як представника з вимогою надати їй доступ до електронної справи №925/485/26 в підсистемі "Електронний суд".

Згідно з відміткою на заяві адвокату надано доступ до матеріалів справи в підсистемі "Електронний суд" 28.04.2026.

30.04.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву з вимогами поновити строк на подання відзиву та залучити Шполянську міську раду об`єднаної територіальної громади як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою від 01.05.2026 суд за власною ініціативою продовжив ТОВ "Лебединська аграрна компанія" строк на подання відзиву на позовну заяву до дати його фактичного подання. Задовольнив клопотання ТОВ "Лебединська аграрна компанія" та залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Шполянську міську раду об`єднаної територіальної громади. Встановив третій особі строк для подання пояснень.

14.05.2026 відповідач подав заяву, до якої додав докази надсилання відзиву з додатками третій особі та заяву про розгляд справи без участі його представника, в якому зазначив про можливість закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

14.05.2026 третя особа подала пояснення та заяву про розгляд справи без участі її представника, в якій зазначила, що заперечує проти задоволення позовних вимог.

Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 14.05.2026 суд на підставі ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) продовжив строк підготовчого провадження на сім днів та на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.06.2026 о 14:30.

У судовому засіданні 15.06.2026 суд заслухав вступні слова прокурора та представниці відповідача, закінчив з`ясування обставин та перевірку їх доказами, які містяться в матеріалах справи.

Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 15.06.2026 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 13.07.2026 о 12:15.

У судовому засіданні 13.07.2026 суд заслухав виступи прокурора та представниці відповідача у судових дебатах.

Прокурор позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні. Представниця відповідача проти задоволення позову заперечила.

Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні участі не брали, про дату та час розгляду справи належно повідомлені, що підтверджується довідками про доставку електронних листів (копій ухвал суду від 15.06.2026) до їх електронних кабінетів.

Суд також бере до уваги подані позивачем та третьою особою заяви про розгляд справи без участі їх представників.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що на підставі державного акту на право власності на землю, серія та номер І-ЧР № 025379, виданого 11.02.2002 на підставі рішення Лебединської сільської ради від 30.11.2001 № 34 та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 404, свідоцтва про шлюб, серія та номер: б/н, виданого 20.03.1998 РАЦС м. Сургут, Російська Федерація, Ткаченко (Антоневич - дошлюбне прізвище) Валентина Олексіївна набула право власності на земельну ділянку площею 3,6743 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7125783600:03:001:0628, яка розташована в адміністративних межах Лебединської сільської ради Шполянського району Черкаської області (на даний час - територія Шполянської об`єднаної територіальної громади). Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.10.2018. Надалі, на підставі договору оренди землі від 25.10.2017 без номеру ОСОБА_1 передала вказану земельну ділянку в оренду ТОВ "Лебединська аграрна компанія" строком на 21 рік. Водночас, ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації.

Враховуючи, що ОСОБА_1 , будучи іноземкою, упродовж року після набуття та реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення не відчужила її, - указане стало підставою для звернення Звенигородською окружною прокуратурою до Шполянського районного суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації. Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 06.11.2023 у справі № 710/776/23 позовну заяву прокурора задоволено в повному обсязі. Припинено право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області. Вказане рішення суду набрало законної сили 16.12.2023 та на його виконання 30.01.2024 зареєстроване право державної власності на спірну земельну ділянку за Головним Управлінням Держгеокадастру у Черкаській області.

За твердженням прокурора у зазначеному випадку права держави на вказану земельну ділянку в повному обсязі не відновлені, оскільки спірна земельна ділянка продовжує перебувати в оренді ТОВ "Лебединська аграрна компанія", а власник - держава в особі Головного Управління Держгеокадастру у Черкаській області на даний час позбавлена можливості розпорядитися вказаною земельною ділянкою, відповідно до вимог законодавства.

Позивач у поданій ним заяві зазначив, що є власником спірної земельної ділянки та підтримав заявлені прокурором позовні вимоги.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що земельна ділянка використовується на підставі чинного договору оренди, який належним чином виконується. Орендар здійснює використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, забезпечує її обробіток та господарське використання. Орендна плата сплачується своєчасно та у повному обсязі до місцевого бюджету, заборгованість відсутня.

Позовні вимоги обґрунтовуються необхідністю забезпечення реалізації державою правомочностей власника щодо земельної ділянки, яка перейшла у державну власність у результаті конфіскації. Разом з тим, позивач не надав жодного доказу вчинення уповноваженим органом будь-яких дій, спрямованих на продаж земельної ділянки, зокрема відсутні: рішення про її відчуження (продаж); проведення експертної грошової оцінки; формування лоту; дії щодо організації та проведення земельних торгів. Отже, на момент розгляду справи процедура відчуження земельної ділянки фактично не розпочата та не перебуває у стадії реалізації. За таких обставин, на переконання відповідача, твердження позивача про необхідність припинення права оренди у зв`язку з подальшою реалізацією прав нового власника земельної ділянки є припущенням.

Відповідач зауважує, що на сьогодні відсутній належним чином врегульований та ефективний механізм продажу конфіскованих земельних ділянок. Це свідчить про існування правової невизначеності у сфері реалізації таких земельних ділянок. У зв`язку з цим припинення права оренди не забезпечить досягнення заявленої позивачем мети, а саме - відчуження земельної ділянки, та не сприятиме ефективному використанню такого майна. Натомість припинення права оренди за відсутності реальних дій щодо продажу земельної ділянки призведе до негативних наслідків, а саме: фактичного вибуття земельної ділянки з господарського обороту; припинення її використання за цільовим призначенням; втрати регулярних надходжень до місцевого бюджету у вигляді орендної плати. Таким чином, заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на припинення права оренди як самоціль, без доведення необхідності такого заходу та без встановлення його зв`язку з реальним відчуженням земельної ділянки. Посилання позивача на необхідність забезпечення можливості розпорядження земельною ділянкою, за твердження відповідача, не підтверджене конкретними діями чи рішеннями та має декларативний характер.

Отже, за твердженням відповідача, позивачем не доведено наявності підстав для застосування такого заходу, як припинення права оренди, а також не підтверджено, що такий захід є необхідним та обґрунтованим у конкретних обставинах справи. Не доведено також яким саме чином відповідач порушує, не визнає або оспорює права власника земельної ділянки.

У поясненнях третя особа зазначає, що втручання у право оренди можливе виключно у випадках та порядку, прямо передбачених законом, з дотриманням принципу непорушності майнових прав, гарантованого ст. 41 Конституції України. Припинення права оренди земельної ділянки обґрунтовується позивачем тим, що право власності на земельну ділянку було припинене на підставі судового рішення про конфіскацію земельної ділянки у громадянина іноземної держави. Договір оренди земельної ділянки укладений між власником земельної ділянки та ТОВ "Лебединська аграрна компанія" є чинним, не визнавався недійсним у встановленому законом порядку та не розривався. На даний час орендар належним чином виконує умови договору оренди, а саме: земельна ділянка використовується за цільовим призначенням; орендна плата сплачується своєчасно та у повному обсязі; порушення істотних умов договору оренди відсутні. Таким чином, будь-які порушення прав та інтересів власника земельної ділянки з боку орендаря, за твердженням третьої особи, відсутні, а сам по собі факт припинення права власності попереднього власника земельної ділянки не свідчить автоматично про припинення дії договору оренди землі. Відповідно до положень земельного та цивільного законодавства, перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не є підставою для припинення договору оренди. Крім того, прокурором не наведено доказів істотного порушення умов договору оренди з боку відповідача, не наведено наявності заборгованості зі сплати орендної плати чи використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Фактично позов спрямований на припинення належно виконуваного договору оренди за відсутності порушень з боку орендаря.

За твердженням третьої особи слід врахувати, що припинення права оренди у даному випадку може призвести до безпідставного втручання у стабільність цивільних та господарських правовідносин, а також негативно вплинути на надходження орендної плати до бюджету.

Шполянська міська рада ОТГ вважає, що слід звернути увагу на відсутність реальної суспільної необхідності в припиненні права оренди. Так, правильне застосування закону (вилучення землі у іноземця) є суспільним інтересом, але чи є суспільним інтересом вигнання орендаря-виробника з цієї землі. Шполянська міська рада ОТГ вважає, що суспільний інтерес задовольняється самим фактом зміни власника на державу, а оренда може тривати далі.

Третя особа зауважує, що хоча пункт 12.2 договору передбачає припинення оренди, його застосування у випадку вилучення землі за ст. 145 ЗК України суперечить принципу правової визначеності. Оскільки суспільний інтерес полягає лише у зміні суб`єкта власності, припинення права користування добросовісного орендаря порушує справедливий баланс між суспільним інтересом та приватним правом на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). "Суспільний інтерес" у вилученні землі не повинен автоматично знищувати бізнес орендаря, про що свідчить справа "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" (щодо балансу інтересів) та "Беєлер проти Італії" (щодо обов`язку держави діяти вчасно і послідовно). Якщо державні органи тривалий час не помічали, що землею володіє іноземець, то теперішнє різке вилучення земельної ділянки разом із припиненням права оренди є виправленням помилки держави за рахунок приватної особи - ТОВ "Лебединська аграрна компанія". Якщо земля вилучається просто для того, щоб вона змінила власника з "нерезидента" на "державу", але при цьому земля продовжує оброблятися, а орендна плата сплачується вчасно, то немає реальної потреби припиняти таке право оренди. В такому разі припинення права оренди не служить суспільному інтересу, а лише шкодить економіці. Орендар уклавши договір, інвестував у землю, засіяв її. Якщо держава вилучає землю і припиняє право оренди, посилаючись на конфіскацію, вона покладає на ТОВ "Лебединська аграрна компанія" тягар відповідальності за те, що власниця була іноземкою, а держава вчасно це не проконтролювала. Тобто це є виправленням помилки держави за рахунок орендаря.

Шполянська міська рада ОТГ вважає, що мета (вилучення землі в іноземця) досягнута самим фактом переходу власності до держави. Додаткова санкція у вигляді розірвання договору оренди для відповідача є надмірною, оскільки ТОВ "Лебединська аграрна компанія" діяло добросовісно. Оскільки орендар належно виконує умови договору, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши пояснення прокурора та представниці відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд встановив таке.

25.10.2017 гр. України Антоневич Н.О., яка діє по дорученню від імені ОСОБА_1 (Орендодавець) та ТОВ "Лебединська аграрна компанія" (Орендар) підписали Договір оренди землі (далі - Договір).

Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування земельну ділянку (земельні ділянки) сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером (кадастровими номерами) 7125783600:03:001:0628, яка знаходиться в межах адміністративної території Лебединської сільської ради Шполянського району. (п. 1.1. Договору)

В оренду передається (передаються) земельна ділянка (земельні ділянки) загальною площею 3,6743 гектарів, у тому числі 7125783600:03:001:0628. (п. 2.1. Договору)

Договір укладено строком на 21 (двадцять один) рік з урахуванням періоду ротації основної сівозміни. Договір діє з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. (п. 3.1. Договору)

Дія Договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання Орендарем земельної ділянки (земельних ділянок) у власність; викупу земельної ділянки (земельних ділянок) для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки (земельних ділянок) з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. (п. 12.2. Договору)

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку (земельні ділянки) до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання цього Договору. (п. 12.6. Договору)

25.10.2018 відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7125783600:03:001:0628 площею 3,6743 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 25.10.2017, видавник: ТОВ "Лебединська аграрна компанія" та ОСОБА_1 зареєстровано право оренди ТОВ "Лебединська аграрна компанія".

Згідно з листом Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 24.04.2023 №7101.6-3407/71.1-23, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 УДМС у Черкаській області паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон, посвідкою на тимчасове або постійне проживання в Україні не документована, до УДМС у Черкаській області з питань встановлення належності до громадянства України чи набуття громадянства України не зверталася.

Згідно з листом Державної міграційної служби України від 02.05.2023 №6.5-6421/6-23, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань набуття громадянства України, оформлення паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, оформлення статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, політичного притулку, дозволу на постійне або тимчасове проживання в Україні, отримання тимчасової / постійної посвідки на проживання в Україні в установленому порядку не зверталася.

06.11.2023 Шполянський районний суд Черкаської області ухвалив рішення у справі №710/776/23 за позовом Звенигородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ТОВ "Лебединська аграрна компанія" про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації, яким позовні вимоги задовольнив. Припинив право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 3,6743 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7125783600:03:001:0628, розташовану на території Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади (раніше - в адміністративних межах Лебединської сільської ради Шполянського району, Черкаської області), зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.10.2018 за №28645880, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1679740371257, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Суд враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи № 710/776/23 Шполянським районним судом Черкаської області встановлено таке.

Відповідно до копії державного акту на право приватної власності на землю серія І-ЧР № 025379, виданого 11.02.2002 на підставі рішення Лебединської сільської ради народних депутатів від 30.11.2001 № 34, ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 3,67 га в межах згідно плану. Землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №404.

Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Лебединської сільської ради Шполянського району від 2001 року про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок, вирішено затвердити технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на землю громадянам, які бажають отримати свою земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) на території Лебединської сільської ради Шполянського району Черкаської області. Передати, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель, переданих у колективну власність колишньому КСП ім. Осовського громадянам, згідно списку, що додається.

Згідно з витягу додатку до рішення Лебединської сільської ради від 30.11.2001 року №34 серед списку громадян, яким передаються у приватну власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) на території Лебединської сільської ради, під порядковим номером 94 зазначено: сертифікат серії ЧР № 0165940, ОСОБА_2 , № ділянки 504, площа 3,67 га.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб від 20.03.1998 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 , актовий запис №439. Шлюб зареєстрований у м. Сургут російська федерація. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінилося на ОСОБА_4 .

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 06.11.2023 у справі №710/776/23 набрало законної сили 16.12.2023.

30.01.2024 відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7125783600:03:001:0628 площею 3,6743 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі рішення суду, серія та номер:710/776/23, виданий 06.11.2023, видавник: Шполянський районний суд Черкаської області зареєстровано право власності Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

У відповідь на запит адвоката відповідача Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області надало лист від 21.04.2026 №29-23-0.10-2320/2-26, в якому повідомило, що земельна ділянка з кадастровим номером 7125783600:03:001:0628 конфіскована за рішенням суду на користь держави в особі Головного управління у відповідності до вимог статті 145 Земельного кодексу України та частини 2 статті 354 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 4 статті 145 Кодексу позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику. Головне управління не здійснює дій пов`язаних з підготовкою лоту до продажу права власності вищезазначеної земельної ділянки на земельних торгах. Додатково повідомлено, що у Верховній раді України зареєстрований проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо продажу на земельних торгах земельних ділянок, конфіскованих рішенням суду у власність держави" (реєстр. № 11463 від 05.08.2024) за цим законопроектом пропонується врегулювати питання забезпечення виконання Держгеокадастром вимог статті 145 Кодексу в частині продажу на земельних торгах земельних ділянок, які були конфісковані за рішенням суду, якщо відповідно до закону власники земельних ділянок зобов`язані їх відчужити протягом певного строку, але земельні ділянки не були відчужені ними протягом такого строку.

Прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка продовжує перебувати в оренді ТОВ "Лебединська аграрна компанія", а власник - держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на даний час позбавлена можливості розпорядитися вказаною земельною ділянкою відповідно до вимог законодавства, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Розглядаючи спір суд враховує такі положення чинного законодавства.

У силу статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власності та мирно володіти своїм майном; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. (ч. 1 ст. 317 ЦК України)

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. (ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України)

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 18.04.2023 у справі №357/8277/19 зазначено, що тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна. Отже, специфіка книжкового володіння полягає, серед іншого, у тому, що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав. Зокрема, якщо зареєстровані право власності і право оренди нерухомого майна, то і особа, зареєстрована як власник, і особа, зареєстрована як орендар, визнаються фактичними володільцями нерухомої речі щодо права власності і права оренди відповідно. (постанова Верховного Суду від 17.04.2024 у справі №640/14353/19, постанова Верховного Суду у справі №920/14/23 від 24.07.2024)

У справі, що розглядається, власником спірної земельної ділянки є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, водночас за ТОВ "Лебединська аграрна компанія" зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки, що свідчить про володіння відповідачем земельною ділянкою на праві оренди, проте позбавляє фактичного власника права розпорядження цією земельною ділянкою.

При цьому право оренди є похідним від права власності, а отже існування орендних відносин безпосередньо залежить від волевиявлення власника земельної ділянки.

Право оренди спірної земельної ділянки у відповідача виникло в результаті укладення вказаного вище Договору з ОСОБА_1 .

Суд враховує, що відповідно до п. 12.6. Договору, перехід права власності на орендовану земельну ділянку (земельні ділянки) до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання цього Договору.

Водночас оскільки відчуження права власності на спірну земельну ділянку від попереднього власника ( ОСОБА_1 ) відбулося поза його волею, на підставі рішення Шполянського районного суду від 06.11.2023 у справі №710/776/23 шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, то держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області як новий власник спірної земельної ділянки не є правонаступником волевиявлення попереднього власника щодо передачі земельної ділянки в оренду та, відповідно, не вчиняла дій, спрямованих на набуття чи продовження орендних правовідносин з відповідачем.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 31 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; припинення дії договору, укладеного в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії); припинення (розірвання) спеціального інвестиційного договору, укладеного відповідно до Закону України "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями"; примусового відчуження земельної ділянки в порядку, визначеному статтею 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20.10.2025 у справі № 559/2900/23 відступив від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 568/823/23 щодо нікчемності договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, укладеного іноземцем та виснував, що укладений іноземцем договір оренди земельної ділянки, яка підлягає конфіскації, не є таким, який порушує публічний порядок. Застосування конфіскації зумовлює настання, зокрема, таких правових наслідків припинення інших (аніж право власності) цивільних прав. Конфіскація є примусовою підставою припинення права власності на майно і відноситься до способів набуття права власності державою незалежно від прав попереднього власника, тому інші права (речові, зобов`язальні) стосовно майна, що конфісковане, припиняються в результаті припинення права власності шляхом конфіскації. Припинення права власності іноземця на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом їх конфіскації на користь держави тягне за собою припинення права оренди цих земельних ділянок.

Землі сільськогосподарського призначення є особливо цінною категорією, національним багатством і перебувають під особливою охороною закону. Тому вони можуть підлягати конфіскації у визначених законом випадках. У цьому саме проявляється публічний інтерес.

Невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений Земельним кодексом України (далі - ЗК України) строк є підставою для припинення права власності на земельну ділянку у судовому порядку, а не автоматично.

Застосування конфіскації зумовлює настання, зокрема, таких правових наслідків як припинення інших (аніж право власності) цивільних прав. Оскільки конфіскація є примусовою підставою припинення права власності на майно і набуття державою права власності, не залежить від прав попереднього власника, інші права (речові, зобов`язальні) стосовно майна, що конфісковане, повинні припинятися в результаті припинення права власності.

Таким чином, припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства шляхом її конфіскації на користь держави тягне за собою припинення права оренди цієї земельної ділянки.

Щодо наявності зареєстрованого права оренди на спірну земельну ділянку ТОВ "Лебединська аграрна компанія", суд зазначає, що відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом вказаної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 17.01.2024 у справі №522/3999/23.

Отже, державна реєстрація не створює право, а лише засвідчує вже існуюче право, набуте на законних підставах.

Відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 143 ЗК України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Тобто у разі конфіскації земельної ділянки права на таку земельну ділянку припиняються примусово у судовому порядку.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів вчинення будь-яких дій, спрямованих на продаж земельної ділянки та про те, що на даний час відсутній належно врегульований та ефективний механізм продажу конфіскованих земельних ділянок, оскільки аналіз наведених вище норм права, які регулюють спірні правовідносини (зокрема, п. "в" ч. 1 ст. 143 ЗК України), дає підстави для висновку, що припинення дії договорів оренди землі та права користування земельними ділянками є наслідком конфіскації спірних земельних ділянок, яке пов`язується з моментом набрання судовим рішенням про це законної сили, а не фактичного продажу чи вчинення дій спрямованих на продаж земельних ділянок на земельних торгах.

Таким чином позовна вимога прокурора про припинення ТОВ "Лебединська аграрна компанія" права оренди спірної земельної ділянки є похідною від вимоги про конфіскацію спірної земельної ділянки, нерозривно пов`язана з ухваленням рішення про конфіскацію, а відтак підлягає задоволенню у зв`язку із задоволенням Шполянським районним судом Черкаської області позовної вимоги у справі №710/776/23 до ОСОБА_1 про конфіскацію спірної земельної ділянки.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу. Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

"Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються.

У даному випадку втручання у право орендаря на мирне володіння майном шляхом припинення договору оренди земельної ділянки відповідає критерію законності, оскільки ґрунтується на положеннях Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", які передбачають можливість припинення права користування земельною ділянкою у судовому порядку.

Піддаючи аналізу пропорційність втручання з дотриманням основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у справі "Хамер проти Бельгії", ЄСПЛ вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Таким чином, на підставі п. "в" ч. 1 ст. 143 Земельного кодексу України, позовні вимоги прокурора про припинення ТОВ "Лебединська аграрна компанія" права оренди земельної ділянки підлягають задоволенню.

Щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Враховуючи положення Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Системне тлумачення абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Порушення державного інтересу у спірних правовідносинах полягає, перш за все, у тому, що наразі держава в особі уповноваженого органу - Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися спірною земельною ділянкою, через перебування її в оренді відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

З матеріалів справи випливає, що Звенигородська окружна прокуратура звернулася з листом від 12.12.2025 №50-3924вих-25 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, в якому просила надати інформацію про те, чи вживалися Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області заходи, спрямовані на припинення права оренди юридичних осіб, зокрема, на земельну ділянку за кадастровим номером 7125783600:03:001:0628 площею 3,6743 га (орендар - ТОВ "Лебединська аграрна компанія"). Якщо такі заходи не вживалися, то інформувати, чи має намір Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області вживати відповідні заходи, зокрема, шляхом звернення до суду з позовними заявами про припинення права оренди вказаної земельної ділянки.

У відповідь листом від 24.12.2025 №10-23-0.6-7788/2-25 Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повідомило, що у зв`язку з відсутністю належного фінансування Головне управління, хоч і вбачає підстави та мало намір вжити заходів, спрямованих на припинення права оренди юридичних осіб на земельні ділянки, проте позбавлене можливості звернення з позовами до суду. Враховуючи вищезазначене, Головне управління не вживало заходів, спрямованих на припинення права оренди юридичних осіб, зокрема на земельну ділянку з кадастровим номером 7125783600:03:001:0628 площею 3,6743 га, орендар - ТОВ "Лебединська аграрна компанія".

Звенигородська окружна прокуратура звернулася з листом від 26.01.2026 №50-201вих-26 до Головного управління Держгеокадастру, в якому просила надати інформацію про те, чи вживалися Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області заходи, спрямовані на припинення права оренди юридичних осіб, зокрема, на земельну ділянку за кадастровим номером 7125783600:03:001:0628 площею 3,6743 га (орендар - ТОВ "Лебединська аграрна компанія"). Якщо такі заходи не вживалися, то інформувати, чи має намір Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області вживати відповідні заходи, зокрема, шляхом звернення до суду з позовними заявами про припинення права оренди вказаної земельної ділянки.

Звенигородська окружна прокуратура звернулася з листом від 24.03.2026 №50-9111вих-26 до Головного управління Держгеокадастру, в якому на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомила, що Звенигородською окружною прокуратурою будуть вжиті заходи представницького характеру на захист державних інтересів шляхом звернення до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ТОВ "Лебединська аграрна компанія" про припинення права оренди земельної ділянки.

Таким чином, з відповіді позивача випливає, що уповноважений орган обізнаний про стверджуване прокурором порушення інтересів держави та незважаючи на явні порушення законодавства жодних заходів для захисту порушених інтересів протягом тривалого часу не вжив та не планував вживати.

Отже, враховуючи нездійснення позивачем заходів для звернення до суду з позовом щодо захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор належно обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.

Також суд враховує, що Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними/суперечать конституції), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно частини 2 цієї Статті організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 41 ГПК України).

Господарський процесуальний кодексу України у ч. 3, 4 ст. 53 визначає, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" регламентовано особливості представництва інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У свою чергу, Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді):

1. Визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.

2. Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

5. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Отже, як зазначено вище, Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними (на момент відкриття провадження у справі) та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у справі №925/1282/23.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 74, 76-77, 129, 233, 236-241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Припинити Товариству з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" (ідентифікаційний код 38009235, вул. Добровольців, 63А, м. Шпола, Звенигородський р-н, Черкаська обл., 20603) право оренди земельної ділянки площею 3,6743 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7125783600:03:001:0628, номер запису про інше речове право: 28646436, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43755922 від 30.10.2018.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" (ідентифікаційний код 38009235, вул. Добровольців, 63А, м. Шпола, Звенигородський р-н, Черкаська обл., 20603) на користь Черкаської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02911119, бульв. Шевченка, 286, Черкаси, Черкаська область, 18000, р/р UA138201720343160001000003751, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2 662,40 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати учасникам справи через "Електронний суд".

Повне рішення складено та підписано 14.07.2026.

Суддя Зоя ЗАРІЧАНСЬКА