Рішення № 138221482, 08.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2026Справа № 910/1605/26Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Київської міської ради (01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36, Ідентифікаційний код юридичної особи 22883141) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД» (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ТВЕРСЬКА, будинок 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 39821409) стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 5 539 133 грн. 46 коп.Представники:

від Позивача: Лейтар А.Г. (представник в порядку самопредстаництва);

від Відповідача: Безносик А.О. (представник на підставі ордеру);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Київська міська рада (надалі також - «Позивач») звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД» (надалі також - «Відповідач») про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 5 539 133 грн. 46 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,4557 га з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010, місце розташування - вул. Поправки Юрія, 14а у Дніпровському районі м. Києва за період з 05.07.2023 до 31.01.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2026 року відкрито провадження у справі №910/1605/26, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.03.2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 01.04.2026 року.

25.03.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

26.03.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про призначення експертизи.

30.03.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь відзив.

31.03.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшли заперечення.

31.03.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подачі Відзиву та долучено Відзив до матеріалів справи, відкладено розгляд клопотання Відповідача про призначення експертизи, відкладено підготовче судове засідання на 08.04.2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, витребувано від Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» інформацію, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 22.04.2026 року.

09.04.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВСОЦЖИТЛОБУД" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

15.04.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» надійшов лист про неможливість виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 року витребувано від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру інформацію щодо кадастрового номеру та виду цільового призначення земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 14А, на якій розташоване нерухоме майно, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД», а саме: будівля літ. « 1А» загальною площею 818,3 кв.м., харчоблок літ. «Б» загальною площею 219,4 кв.м., сарай літ. «В» загальною площею 23,7 кв.м. з моменту набуття права власності на вказане майно 14.07.2015 по теперішній час; інформацію чи скасовано кадастровий номер земельної ділянки: 66:189:002 за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 14А станом на теперішній час; інформацію про дату проведення державної реєстрації земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 14А, на якій розташоване нерухоме майно, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД», а саме: будівля літ. « 1А» загальною площею 818,3 кв.м., харчоблок літ. «Б» загальною площею 219,4 кв.м., сарай літ. «В» загальною площею 23,7 кв.м. з наданням належним чином завірених доказів.

17.04.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 06.05.2026 року.

22.04.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру надійшла інформація на виконання вимог ухвали суду.

23.04.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру надійшла інформація на виконання вимог ухвали суду.

27.04.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру надійшла інформація на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про призначення експертизи, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.06.2026 року.

09.06.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшли додаткові пояснення.

10.06.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов доказ по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, повернуто на стадію підготовчого провадження, поновлено Позивачу пропущений процесуальний строк для долучення письмових доказів до матеріалів справи, долучено письмові докази до матеріалів справи, витребувано від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру інформацію по справі, відкладено підготовче судове засідання на 24.06.2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 року витребувано від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру інформацію щодо державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010 за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 14А, на якій розташоване нерухоме майно, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД», а саме: будівля літ. « 1А» загальною площею 818,3 кв.м., харчоблок літ. «Б» загальною площею 219,4 кв.м., сарай літ. «В» загальною площею 23,7 кв.м.; інформацію чи скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010, якщо так, то з якої дати та зазначити причини такого скасування з наданням належним чином завірених доказів.

18.06.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру надійшла інформація на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.07.2026 року.

В судовому засіданні 08 липня 2026 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд її задовольнити. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 08 липня 2026 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 14.07.2015 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД» проведено державну реєстрацію права власності на сарай літ. В, загальною площею 23,7 кв.м., харчоблок літ. Б, загальною площею 219,4 кв.м., будівлю літ. 1А, загальною площею 818,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, будинок 14А. (т.1 а.с.10-11)

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000152882026 від 03.02.2026 року, 05.07.2023 року проведена державна реєстрація земельної ділянки площею 0,4557 га з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, будинок 14А у Дніпровському районі м. Києва, інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня. (т.1 а.с.12-17)

Головне управління ДПС у місті Києві листом №3211/5/26-15-04-15-03 від 04.02.2026 року повідомило Київську міську раду, що станом на 02.02.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД» не подавало податкові декларації та не сплачувало орендну плату за землю з 01.01.2020 року по 30.01.2026 року. (т.1 а.с.19-20)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач набувши у власність нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване, не оформив. Таким чином, Відповідач використовував вказану земельну ділянку безоплатно та без достатньої правової підстави, що є підставою для стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 05.07.2023 року по 31.01.2026 року. За таких підстав, просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД» безпідставно збережені грошові кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,4557 га з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010, місце розташування - вул. Поправки Юрія, 14а у Дніпровському районі м. Києва у розмірі 5 539 133 грн. 46 коп. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Київською міською радою не надано доказів затвердження останньою технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 28.03.2023. Відповідач вважає, що вид використання 03.10 неправомірно встановлений земельній ділянці по вул. Поправки Юрія, 14а, оскільки остання згідно функціонального призначення віднесена до території зелених насаджень загального користування (існуюча). Крім того, за результатами моніторингу реєстру судових рішень та сайту Київської міської ради, стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010 загальною площею 0,2712 га розташована на перетині вулиць Червоногвардійської та Краківської у Дніпровському районі м. Києва (рішення Господарського суду м. Києва від 05.06.2012 по справі № 5011-10/4647-2012 та рішення Київради від 18.11.2004 № 718/2128). Отже, не може існувати дві різні земельні ділянки з одним кадастровим номером, а відтак інвентаризація земельної ділянки по вул. Поправки Юрія, 14а проведена неправомірно, тому необхідно отримати від Київської міської ради докази затвердження інвентаризації та пояснення стосовно присвоєння одного кадастрового номеру різним земельним ділянкам. Також є необґрунтованим розрахунок нібито понесених збитків Київської міської ради, оскільки матеріали справи містять витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.02.2026 № НВ-0000152882026, а розрахунок нібито заборгованості проведено за 2023-2026 роки. Тобто матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2023, 2024, 2025 роки, а відтак розрахунок здійснений заднім числом та засновано на припущеннях, а не на доказах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Київської міської ради підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного Кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Положеннями ст.ст. 116, 125 Земельного Кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зі змісту глави 15, ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України та положень ст. 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18.

Отже, у спірних правовідносинах виникли кондикційні зобов`язання.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено: «Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, провадження № 12-48 гс 21.

У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Відповідач на період спірних правовідносин не оформив право власності або право постійного землекористування земельною ділянкою, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за Відповідачем у спірний період не було зареєстровано будь-яке право на спірну земельну ділянку у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов`язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов`язань зі сплати земельного податку.

З урахуванням системного аналізу змісту ПК України та встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 вказано, що у п. 289.1 ст. 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка у свою чергу є основою для розрахунку орендної плати за землю.

У постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначено, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

У вказаній постанові Верховний Суд з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 14.07.2015 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД» проведено державну реєстрацію права власності на сарай літ. В, загальною площею 23,7 кв.м., харчоблок літ. Б, загальною площею 219,4 кв.м., будівлю літ. 1А, загальною площею 818,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, будинок 14А. (т.1 а.с.10-11)

Як встановлено Судом, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000152882026 від 03.02.2026, 05.07.2023 року проведена державна реєстрація земельної ділянки площею 0,4557 га з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня. (т.1 а.с.12-17)

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно зі ст. 79 ЗК України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 05.07.2023 року, а тому стягненню з Відповідача підлягають кошти саме у вигляді недоотриманої орендної плати, починаючи з 05.07.2023 року.

Заперечуючи проти позову, Відповідач вважає, що вид використання 03.10 неправомірно встановлений земельній ділянці по вул. Поправки Юрія, 14а, оскільки остання згідно функціонального призначення віднесена до території зелених насаджень загального користування (існуюча). Крім того, за результатами моніторингу реєстру судових рішень та сайту Київської міської ради, стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010 загальною площею 0,2712 га розташована на перетині вулиць Червоногвардійської та Краківської у Дніпровському районі м. Києва (рішення Господарського суду м. Києва від 05.06.2012 по справі № 5011-10/4647-2012 та рішення Київради від 18.11.2004 № 718/2128). Отже, не може існувати дві різні земельні ділянки з одним кадастровим номером, а відтак інвентаризація земельної ділянки по вул. Поправки Юрія, 14а проведена неправомірно, тому необхідно отримати від Київської міської ради докази затвердження інвентаризації та пояснення стосовно присвоєння одного кадастрового номеру різним земельним ділянкам.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 року витребувано від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру інформацію щодо кадастрового номеру та виду цільового призначення земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 14А, на якій розташоване нерухоме майно, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД», а саме: будівля літ. « 1А» загальною площею 818,3 кв.м., харчоблок літ. «Б» загальною площею 219,4 кв.м., сарай літ. «В» загальною площею 23,7 кв.м. з моменту набуття права власності на вказане майно 14.07.2015 по теперішній час; інформацію чи скасовано кадастровий номер земельної ділянки: 66:189:002 за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 14А станом на теперішній час; інформацію про дату проведення державної реєстрації земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 14А, на якій розташоване нерухоме майно, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД», а саме: будівля літ. « 1А» загальною площею 818,3 кв.м., харчоблок літ. «Б» загальною площею 219,4 кв.м., сарай літ. «В» загальною площею 23,7 кв.м. з наданням належним чином завірених доказів.

На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 року Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру у листі №9-28-0.2157/2-26 від 22.04.2026 року повідомила, що згідно з даними з Державного земельного кадастру державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010 площею 0,4557 га (вид цільового призначення 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку) за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 14А здійснено 05.07.2023. За наявною інформацією цільове призначення земельної ділянки не змінювалось, кадастровий номер не скасовувався. На підтвердження чого надала витяги з Державного земельного кадастру. (т.1 а.с.182-190)

В той же час, у листі №29-10-0.223-5810/2-26 від 09.06.2026 року Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області повідомило, що станом на теперішній час згідно відомостей Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010 скасована, а відомості про неї набули статусу архівних 01.06.2026 року. (т.1 а.с.239-240)

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 року витребувано від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру інформацію щодо державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010 за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 14А, на якій розташоване нерухоме майно, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД», а саме: будівля літ. « 1А» загальною площею 818,3 кв.м., харчоблок літ. «Б» загальною площею 219,4 кв.м., сарай літ. «В» загальною площею 23,7 кв.м.; інформацію чи скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010, якщо так, то з якої дати та зазначити причини такого скасування з наданням належним чином завірених доказів.

На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 року Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру у листі №9-28-0.212-6781/2-26 від 18.06.2026 року повідомила, що згідно з даними Державного земельного кадастру земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010 зареєстровано 05.07.2023 на підставі заяви про державну реєстрацію земельної ділянки та долучених до неї технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель у електронній формі та у формі електронного документа, розроблених комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин». На сьогодні відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010 набули статусу архівних на підставі заяви про виправлення помилки, що виникла під час державної реєстрації земельної ділянки з порушенням вимог Порядку ведення Державного земельного кадастру, від 21.05.2026 №3B-8000032092026, розглянутої 01.06.2026 державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області. (т.2 а.с.12)

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

В свою чергу, відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України та частини десятої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Згідно з абзацом 1 пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

1) поділу чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання;

2) коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру;

3) ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Абзацом 6 пункту 114 Порядку передбачено, що відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Зі змісту наведеного убачається, що у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки її державна реєстрація скасовується, а відомості про таку земельну ділянку набувають статусу архівних та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги вищенаведені приписи чинного законодавства України, Суд зазначає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010 за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 14А є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі, тобто з 05.07.2023 року, а скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки й набуття статусу архівних відбулось 01.06.2026 року. Таким чином, у період з 05.07.2023 року по 01.06.2026 року земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:189:0010 за адресою: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 14А була сформованим об`єктом цивільних прав. А тому Суд не приймає до уваги заперечення Відповідача в цій частині.

Щодо розміру плати за користування земельною ділянкою слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.

Згідно зі ст. 284 ПК України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Згідно з пунктом 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

У постанові Верховного Суду від 25.02.2025 у справі № № 903/622/24 зазначено, що відповідно до положень пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до розрахунку проведеного Позивачем, розмір безпідставно збережених коштів за фактичне користування відповідачем спірною земельною ділянкою за період з 05.03.2023 року по 31.01.2026 року становить 5 539 133 грн. 46 коп.

При цьому, розрахунок орендної ставки за користування земельною ділянкою Позивач здійснив в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869; до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572; до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2025 рік» від 05.12.2024 № 426/10234; до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2026 рік» від 18.12.2025 № 313/10780 з урахуванням того, що земельна ділянка відноситься до земель для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку (03.10)

Суд, перевіривши наданий Позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 05.03.2023 року по 31.01.2026 року у розмірі 5 539 133 грн. 46 коп., визнає його арифметично вірним та обґрунтованим.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД» перед Київською міською радою за фактичне користування земельної ділянки за період з 05.07.2023 року по 31.01.2026 року становить 5 539 133 грн. 46 коп.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Київській міській раді в розмірі 5 539 133 грн. 46 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив перерахування безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 5 539 133 грн. 46 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД» про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 5 539 133 грн. 46 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Київської міської ради - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСОЦЖИТЛОБУД» (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ТВЕРСЬКА, будинок 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 39821409) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36, ідентифікаційний код юридичної особи 22883141) безпідставно збережені грошові кошти орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 5 539 133 (п`ять мільйонів п`ятсот тридцять дев`ять тисяч сто тридцять три) грн. 46 коп. та судовий збір у розмірі 66 469 (шістдесят шість тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн. 60 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15 липня 2026 року.

Суддя О.В. Чинчин