Рішення № 138210710, 14.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/239/26

Провадження № 2/204/1792/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року Чечелівський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді Чапали Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Азаряна Б.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 83 986,84 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 13.09.2019 укладено кредитний договір №2001401930701, на підставі якого відповідачу видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 30 000,00 грн., який пізніше було збільшено до 50 000,00 грн. Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 30.10.2025 складає 83 986,84 грн., з яких: заборгованість за кредитом 37 858,67 грн., заборгованість за процентами 46 128,17 грн.

Ухвалою Чечелівського районного суду м. Дніпра від 25 березня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

13 квітня 2026 року відповідачем подано клопотання про розгляд справи з викликом сторін, в обґрунтування якого зокрема вказано на необхідність встановлення фактичних обставин збільшення кредитного ліміту та структури заборгованості, витребування доказів та їх дослідження в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 14 травня 2026 року вказане клопотання задоволено та призначено справу до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.

13 квітня 2026 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про витребування доказів, просила витребувати від Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк»: детальний та обґрунтований розрахунок заборгованості із зазначенням складових (тіло кредиту, відсотки, штрафи, пеня); первинні документи; розрахунок штрафних санкцій (штрафів, пені) із зазначенням підстав, періоду та порядку їх нарахування; докази правомірності нарахування штрафних санкцій, з урахуванням вимог законодавства у період дії воєнного стану. В обґрунтування клопотання зазначила, що не погоджується з розміром заявленої заборгованості, оскільки її склад та порядок нарахування належним чином не підтверджені. Вважає, що до суми заборгованості могли бути включені штрафні санкції, пеня та інші платежі, правомірність і обґрунтованість нарахування яких потребують перевірки.

Ухвалою суду від 08 червня 2026 року зазначене клопотання було задоволене, витребувано у позивача відповідні докази. На виконання ухвали позивачем 01 липня 2026 року на адресу суду направлено розрахунок заборгованості станом на 21.06.2026 року, виписку про рух коштів, копію анкети клієнта, копію заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування, копію паспорту споживчого кредиту, копії платіжних інструкцій про списання сум на погашення заборгованості та докази користування картою.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позивач не підтвердив належними, достовірними, допустимими та достатніми доказами обставини справи та свої позовні вимоги, посилаючись на наступне:

1) щодо не дотримання позивачем строків позовної давності. З матеріалів справи вбачається, що заява приєднання укладена у 2019 році, позов подано у 2025 році. Отже, строк позовної давності пропущено. Посилання позивача на карантин та воєнний стан є безпідставним, оскільки позивач не довів, яким саме чином ці обставини унеможливлювали звернення до суду, банківські установи продовжували здійснювати господарську діяльність та мали можливість звертатися до суду. Отже відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

2) відсутність підтвердження приєднання до конкретної редакції договору. Позивач посилається на публічну пропозицію та заяву приєднання, однак: у матеріалах справи не зазначено, до якої саме редакції договору приєднався відповідач; відсутні докази ознайомлення відповідача з конкретною редакцією умов договору. Надана позивачем заява про приєднання не містить жодного посилання на конкретну редакцію договору, умов чи тарифів, до яких нібито приєднався відповідач. За відсутності такого посилання неможливо встановити зміст зобов`язань, які виникли між сторонами, а також визначити, які саме умови були погоджені відповідачем. Позивач не довів, що надані суду умови та тарифи є саме тією редакцією, яка діяла на момент підписання заяви та з якою відповідач був ознайомлений. Таким чином, відсутній належний доказ укладення кредитного договору у визначеному законом порядку.

3) неузгодження умов Публічного договору (Правил/Тарифів). Роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України в ід 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. У наданій позивачем Заяві-приєднанні від 13.09.2019р відсутнє посилання на конкретну редакцію (номер, дата затвердження) Правил надання банківських послуг чи Тарифів. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03.07.2019), витяг з Тарифів та Правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо в Заяві немає чіткої ідентифікації саме цієї редакції документа. Таким чином, позивач не довів, що на момент підписання заяви відповідач була ознайомлена саме з тими умовами, на підставі яких нараховано 89 986,84 грн.

4) неузгодження суми кредитного ліміту та Паспорта споживчого кредиту. Згідно з підписаним сторонами Паспортом споживчого кредиту, сума (ліміт) кредиту була чітко визначена у розмірі 30 000,00 грн. Позивач стверджує про збільшення ліміту до суми, що призвела до боргу у сумі 89 986,84 грн, посилаючись на смс-повідомлення. Проте у Заяві-приєднанні та Паспорті кредиту відсутня згода відповідача на зміну істотних умов договору (суми кредиту) у такий спосіб. Збільшення кредитного ліміту в односторонньому порядку без укладення додаткової угоди або належного підтвердження волевиявлення клієнта суперечить ст. 1054, 1055 ЦК України та Закону «Про споживче кредитування».

5) недоведеність правомірності нарахування процентів. Позивачем заявлено 46 128,17 грн. процентів, однак: не надано розрахунку з деталізацією; не доведено періоди нарахування; не враховано обмеження, встановлені законодавством під час воєнного стану. Зокрема, відповідно до законодавства України, позичальники звільняються від відповідальності (штрафів, пені) з 24.02.2022. Виписка не є первинним документом у розумінні Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували кожну операцію, зазначену у виписці. За відсутності підписаних відповідачем платіжних документів, виписка є лише відображенням внутрішніх облікових записів банку, які можуть містити технічні помилки або бути змінені в односторонньому порядку. Платежі здійснювалися відповідачем в межах узгодженого ліміту 30 000,00 грн. Зазначені платежі здійснювалися виключно з метою виконання зобов`язань у межах погоджених умов та не є визнанням будь-якої іншої, спірної або збільшеної заборгованості, нарахованої позивачем в односторонньому порядку. Будь-які нарахування понад цю суму, які банк відобразив у виписці односторонньо (без підписаної редакції тарифів), не можуть свідчити про визнання відповідачем боргу в розмірі 83 986,84 грн. Такі платежі не можуть вважатися діями, що свідчать про визнання боргу у розумінні переривання строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі у зв`язку з його безпідставністю та недоведеністю.

Також відповідачем на адресу суду було подано додаткові пояснення, у яких ОСОБА_1 просила прийняти до уваги наступні обставини:

1) щодо суперечливості розрахунку банку та маскування основного боргу під «проценти». Позивач просить стягнути 37 858,67 грн. заборгованості за кредитом (тіло) та 46 128,17 грн. заборгованості за процентами. Проте, надана позивачем детальна виписка по рахунку спростовує такий розподіл сум. Зокрема, у рядку від 30.06.2024 року банком зафіксовано внутрішню операцію: «Рекласифікація стандартної заборгованості за основним боргом в прострочену... Всього заборгованість по сумі кредиту 46 128,17». Це документально доводить, що сума 46 128,17 грн. обліковується самим банком як основний борг (тіло кредиту), а не як відсотки. Наявність таких суттєвих розбіжностей у фінансових реєстрах АТ «ПУМБ» свідчить про спробу подвійного стягнення однієї й тієї самої суми та повну недоведеність реального розміру заявленої заборгованості.

2) щодо недотримання досудового порядку та передчасного звернення до суду. Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», у разі вимоги дострокового повернення споживчого кредиту, споживач має 30 календарних днів з дня одержання повідомлення від кредитодавця для добровільного виконання такої вимоги. Згідно з доданим позивачем поштовим реєстром (список згрупованих відправлень Форми 103А) за ШКІ 0505393521753, письмова вимога банку від 28.10.2025 року була реально прийнята поштовим відділенням для пересилання лише 12.12.2025 року.

Натомість, дана позовна заява була сформована банком та направлена до Чечелівського районного суду міста Дніпра вже 15.12.2025 року тобто лише через 3 календарні дні після відправки досудової вимоги. Таким чином позивач брутально порушив законний 30-денний строк, позбавивши відповідача права на мирне врегулювання, що робить вимогу про дострокове примусове стягнення всієї суми передчасною та безпідставною.

Просила врахувати дані обставини разом із іншими аргументами, викладеними нею у відзиві.

Позивач відповіді на відзив не надав.

У судові засідання сторони не з`явились. Від позивача та відповідача надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

Враховуючи факт неявки в судове засідання всіх учасників справи, у відповідності до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 13.09.2019 між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 шляхом підписання заяви №2001401930701 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, укладено кредитний договір, за умовами якого банк встановив позичальнику на її поточний рахунок у гривнях, відкритий за цією заявою, кредитний ліміт у розмірі 30 000,00 грн.; реальна річна процентна ставка складає 47,88%; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) - 12577,58 грн. 13.09.2019 відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту - інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

У паспорті споживчого кредиту сторони погодили: тип кредиту: кредитна лінія; сума/ліміт кредиту 30 000,00 грн.; строк кредитування 12 місяців, зі спливом вказаного строку продовжується кожного разу на такий самий строк у разу відсутності заперечень будь-якої із сторін; процентна ставка 47,88% річних; загальні витрати за кредитом - 2577,58 грн.; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки. комісії та інші платежі) - 12577,58 грн.; реальна річна процентна ставка - 47,88 % річних.

Відповідно до довідки про збільшення кредитного ліміту по кредитному договору №2001401930701 від 13.09.2019, встановлений відповідачу кредитний ліміт неодноразово змінювався, зокрема 03.03.2022 кредитний ліміт збільшено до 50 000,00 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №2001401930701 від 13.09.2019 вбачається, що загальний розмір заборгованості за цим договором становить 83 986,84 грн., з яких: заборгованість за кредитом 37 858,67 грн., заборгованість за процентами 46 128,17 грн.

Відповідно до виписки з особового рахунку з 23.09.2019 по 01.08.2022 відповідач користувалась кредитними коштами та частково здійснювала платежі на погашення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за його користування.

28.10.2025 за вих. № КНО-44.2.2/1345 позивач надіслав на адресу відповідача письмову вимогу (повідомлення), в якій просив погасити заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 83 986,84 грн. протягом тридцяти днів з дня отримання цього повідомлення.

Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язання вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами ч.1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Суд враховує, що під час укладення сторонами договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов для даного виду договорів, договір підписаний сторонами. Отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання. Підписавши кредитний договір, відповідач надала свою згоду на оплату усіх зазначених у ньому платежів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 37 858,67 грн.

На час розгляду судом даної справи, відповідачем не надано належних та допустимих доказів погашення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 37 858,67 грн.

Таким чином, відповідачем були порушені умови кредитного договору щодо своєчасного погашення основної заборгованості за тілом кредиту.

Враховуючи викладене, встановивши факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасного погашення основної заборгованості за тілом кредиту, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 37 858,67 грн.

При цьому, відносно застосування у справі позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність згідно ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1 статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України закріплено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України було установлено карантин з 12 березня 2020 року.

В подальшому, відповідними постановами Кабінету Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, карантин було продовжено.

Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був скасований на всій території України лише з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року № 651).

Отже, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувались на весь строк дії карантину, тобто у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Крім того, згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

14.05.2025 Верховна Рада України ухвалила Закон № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким було виключено положення про зупинення перебігу строків позовної давності на період дії воєнного стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Вказаний Закон набрав чинності з 04.09.2025 (через три місяці з дати опублікування). Тобто, із 04.09.2025 було поновлено відлік строку позовної давності.

Крім того, відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Як вбачається з виписки за особовим рахунком, наданої позивачем до матеріалів справи, погашення відповідачкою заборгованості за кредитом останній раз зафіксовано позивачем 30.06.2024 року, що перервало строк позовної давності.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущений, а тому підстави для застосування позовної давності у даному випадку відсутні.

Окрім того суд зауважує, що відповідач заперечує проти задоволення позову одночасно, як з підстав спливу строків позовної давності, так і з підстав недоведеності існування невиконаного зобов`язання. Водночас виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18).

Щодо нарахованої та заявленої позивачем до стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 46 128,17 грн., суд виходить з наступного.

Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 зазначено, що загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.10.202 у справі № 911/19/19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.11.2023 у справі №204/5103/21 вказано, що «суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань».

Суд зауважує, що обґрунтований розрахунок позовних вимог, це такий розрахунок, який містить обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування процентів та інше) та підстави такого нарахування, передбачені законом або умовами угоди, відображення проведених оплат, тощо.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували правильність нарахування позивачем відсотків за кредитним договором, зокрема наданий позивачем розрахунок заборгованості не відображає розмір відсоткової ставки за користування коштами, яку застосовував банк, алгоритм нарахування відсотків, періоди таких нарахувань.

Таким чином, суд позбавлений можливості здійснити перевірку правильності здійснених нарахувань заборгованості за процентами або провести власний розрахунок.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.

У поданому клопотанні представник позивача просив розглянути справу за його відсутності, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Окрім того на виконання ухвали суду від 08 червня 2026 року, якою від позивача було витребувано детальний та обґрунтований розрахунок заборгованості із зазначенням складових (тіло кредиту, відсотки, штрафи, пеня) із зазначенням підстав, періоду та порядку нарахування, позивачем на адресу суду фактично надіслано той самий розрахунок, який було додано до позовної заяви.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів розміру заборгованості за процентами у розмірі 46 128,17 грн.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги недоведеність позивачем розміру нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача розміру процентів за кредитним договором, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за процентами у розмірі 46 128,17 грн.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача про те, що договір від 13.09.2019 не містить строку повернення кредиту, оскільки ч. 2 ст. 530 ЦК України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Письмова вимога про повернення кредитних коштів надіслана позивачем на адресу відповідача 28.10.2025, отже строк повернення кредитних коштів є таким, що настав.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем збільшено кредитний ліміт без згоди відповідача, оскільки з виписки по особовому рахунку за період з 23.09.2019 по 01.08.2022 вбачається, що відповідач активно користувалась кредитними коштами, в тому числі і за збільшеним кредитним лімітом. Отже відповідач не заперечувала проти збільшення позивачем кредитного ліміту протягом усього часу користування кредитом, не відмовилась від отримання кредитних коштів в межах збільшеного ліміту і фактично заперечує правомірність вимог кредитора з цих підстав лише після того, як він звернувся до суду.

Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню частково, згідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1091,77 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265, 268, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором №2001401930701 від 13 вересня 2019 року, у розмірі 37 858,67 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1091,77 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: Позивач Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», ЄДРПОУ 14282829, місце розташування за адресою: вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 )

Дата складення повного судового рішення 14.07.2026.

Суддя