Рішення № 138202393, 29.06.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/10287/25

провадження № 2/361/3807/25

29.06.2026

РІШЕННЯ

Заочне

Іменем України

29 червня 2026 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого Петришин Н.М.,за участю секретаря Гриценко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Броварського району Київської області, про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком та визначення місця проживання дитини з батьком, -

в с т а н о в и в :

Стислий виклад обставин

У вересні 2025 року до Броварського міськрайонного суду Київської області надійшла вищевказана позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Броварського району Київської області, про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком та визначення місця проживання дитини з батьком.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 09.09.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, від якого у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11.12.2024 у справі № 361/10860/24 шлюб між сторонами розірвано. На початку 2022 року відповідач виїхала за межі України, де проживає і наразі, а син сторін проживає з позивачем та перебуває на його утриманні. ОСОБА_1 самостійно виховує сина, він повністю знаходиться на його утриманні, а відповідач участі у вихованні та забезпеченні дитини не приймає, не цікавиться його успіхами у навчанні, духовним та фізичним розвитком дитини. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить суд встановити самостійного виховання ОСОБА_1 свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також визначити місце проживання сина з батьком.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Петришин Н.М. від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги, просив їх задовольнити.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. До суду через електронну пошту суду надійшов відзив, в якому відповідач не заперечувала проти позову та просила розглядати справ за її відсутності.

Від Служби у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Броварського району Київської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі третьої особи, в якому служба поклалася на розсуд суду.

Обставини справи, що встановлені судом.

За змістом рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2024 року у справі № 361/10860/24, 09 вересня 2009 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї, зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 , актовий запис № 1823. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_5 ».

Вищевказаним рішенням суду шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 12 лютого 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , батьком якого є ОСОБА_1 , матір`ю ОСОБА_2 .

Згідно Акту обстеження умов проживання № 35 від 25.04.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживання гарні, помешкання облаштоване, достатня кількість меблів та побутової техніки. Будинок та прибудинкова територія утримується в належному стані. Для малолітнього ОСОБА_6 виділена окрема кімната на другому поверсі. Облаштоване спальне місце, є місце для навчання, зберігання речей. Достатня кількість одягу, навчального приладдя, продуктів харчування. У власному користуванні є мобільний телефон, планшет, велосипед. Стосунки у сім`ї теплі, доброзичливі. З 20 червня 2024 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернувся з за кордону. Навчається у 6-є класі у Броварському ліцеї № 5 ім. В. Стуса. Мати ОСОБА_2 перебуває за межами України. Створені всі належні умови для проживання та розвитку дитини. Вихованням сина батько ОСОБА_1 займається самостійно.

Про вищевказані обставини також свідчить Акт обстеження житлових умов від 28.05.2025.

Відповідно до Довідки № 844, виданої 26.08.2025 Броварським ліцеєм № 5 ім. Василя Стуса Броварської міської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_3 дійсно навчається у ліцеї у 7-Є класі на очній формі навчання.

Згідно копії паспорта відповідача для виїзду за кордон, ОСОБА_7 07.03.2022 виїхала за межі України.

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Калинівської селищної ради про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування, беручи до уваги те, що між сторонами відсутній спір, вважає за недоцільне визначення місця проживання дитини із батьком.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За приписами статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст. 159 СК України.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка переглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 року у справі № 201/5972/22.

Матеріали справи свідчать, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із батьком ОСОБА_1 за місцем їх реєстрації, що сторонами не заперечується, однак вказана обставина жодним чином не підтверджує факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Заява відповідача ОСОБА_2 за приписами ч. 4 ст. 155 СК України є неправозгідною та свідчить про відсутність спору між сторонами про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини та визначення місце проживання дитини з батьком.

При цьому, навіть за умови того, що мати не бере участі у забезпеченні дитини та не надає матеріальну допомогу сину, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина.

Крім того, заявляючи вимогу про встановлення факту самостійного виховання сина, позивач, зокрема, у заяві про забезпечення позову, послався на те, що постала необхідність юридичної фіксації цього факту, з метою необхідності оформлення відповідних документів для отримання відстрочки.

Разом з цим, суд наголошує на тому, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків (див. постанову Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23).

Крім того, що сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини, на що звертає увагу в своїй практиці Верховний Суд (пункт 58 постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23).

Виходячи з наведеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини безпідставними, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дитини

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) зазначено, що:

«судами встановлено, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_2 добровільно змінила місце свого проживання, малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.

Крім того, судами враховано, що згідно з висновком виконавчого комітету Вінницької міської ради як органу опіки та піклування від 28 вересня 2023 року № 01/00/011/58519 орган опіки та піклування вважав за недоцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком - ОСОБА_1.

Верховний Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою.

З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі. Тому в цій частині доводи касаційної скарги безпідставні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24) зазначено, що «суди врахували, що ще до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що малолітня дочка проживатиме разом із батьком, що також підтверджено відповідачем, яка не просила змінювати місце проживання дитини. Крім того, згідно з висновком від 23 лютого 2024 року № 02-1-15/870 орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області також вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком. Верховний Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дочки, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною. З урахуванням наведеного, суди правильно керувалися тим, що ОСОБА_1 не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24) визначено, що «малолітня ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком, а мати дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем. З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23 (провадження № 61-13363св24) зазначено, що «у розглядуваній справі суди встановили, що: батьки, які проживають окремо, за взаємною згодою визначили місце проживання дитини з матір`ю; дитина проживає з матір`ю за своїм зареєстрованим місцем проживання; батько не заявляє про необхідність зміни місця проживання дочки та не вчиняє будь-яких дій спрямованих на зміну такого місця проживання; дитина, яка досягла десяти років, в судовому засіданні висловила бажання і надалі проживати з матір`ю. З огляду на встановлені обставини, суди дійшли правильного висновку, про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивачки та/або малолітньої дитини, як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення з ним місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 .

За змістом позовної заяви ОСОБА_1 вказував про те, що фактично відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Згідно заяви ОСОБА_2 не заперечує проти позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання сина сторін ОСОБА_3 з батьком.

Відтак, жодних спірних питань між сторонами щодо визначення місця проживання сина, судом не встановлено й доказів цьому не надано.

Крім того, органом опіки та піклування, складеного за місцем проживання позивача та малолітньої дитини, надано висновок про недоцільність встановлення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 з підстав відсутності спору між сторонами.

За таких обставин, суд вважає, що у позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту.

При цьому, відсутність спору щодо місця проживання дитини у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі (постанова Верховного Суду від 10.07.2024 року у справі №127/16211/23).

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Броварського району Київської області, про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком та визначення місця проживання дитини з батьком.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 83, 258, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Броварського району Київської області, про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком та визначення місця проживання дитини з батьком відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Броварського району Київської області, код ЄДРПОУ 44429403, адреса місцезнаходження: вул. Чернігівська, буд. 20, с-ще Калинівка, Броварський район, Київська область, 07443.

Суддя Наталія ПЕТРИШИН