Рішення № 138200925, 14.07.2026, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/957/25

Номер провадження 2/289/159/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2026 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Кириленка О.О.,

з участю секретаря судового засідання Плотнікової Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Органу опіки та піклування Радомишльської міської ради Житомирської області, Військової частини НОМЕР_1 , про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить розірвати шлюб укладений між сторонами, визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком, позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання вказаних малолітніх дітей, у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дітьми повноліття.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 06.10.2018 між сторонами було зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають вказаних дітей. У теперішній час шлюбні відносини між ними фактично припинені, сторони мешкають окремо. Також ОСОБА_1 вказував, що спільні малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом з ним. Діти знаходяться на повному утриманні позивача. У той же час відповідачка належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дітей, не цікавиться їхнім життям, здоров`ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню малолітніх дітей.

Ухвалою судді від 10.06.2025 справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 38).

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з тих же підстав та просив його задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідачка та представники третіх осіб до суду також не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки до суду не повідомили. Суд, враховуючи неявку відповідачки без поважних причин та не подання нею відзиву, розглянув справу заочно, без її участі, оскільки в справі достатньо матеріалів про права і взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 06.10.2018 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 06.10.2018 (а.с. 28).

Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження (а.с. 30, 31).

Згідно копії довідки від 30.05.2025 за №174 до складу сім`ї ОСОБА_1 входять: дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 29).

Актом обстеження умов проживання від 02.06.2025, проведеним в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , стверджується, що за даною адресою проживають: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Зі слів позивача ОСОБА_1 мати дітей, тобто відповідачка ОСОБА_2 протягом останніх двох місяців поїхала працювати до м. Бровари (а.с. 26-27).

З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Радомишльської міської ради від 01.07.2025 вбачається, що орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак орган опіки та піклування вказав про можливість визначення місце проживання дітей разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 47, 48-51).

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 104 СК України; ч. 3 ст. 105 СК України; ч. 1 ст. 110 СК України).

У відповідності до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ст. 51 Конституції України та ст. 24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді дружини і чоловіка, примушування до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

За приписами ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права чоловіка, дружини на свободу та особисту недоторканість.

Отже, наявність того факту, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу між сторонами.

Способи виконання обов`язку утримувати своїх неповнолітніх дітей визначені в ст. 181 СК України, за змістом ч. 3 якої кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 СК України.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

За змістом ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд враховує, що відповідачка зобов`язана брати участь в утриманні малолітніх дітей, які проживають разом з батьком, з метою забезпечення їх прав на належне утримання, тому вважає за можливе стягнути з відповідачки аліменти у заявленому в позовних вимогах розмірі.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 , як на підставу для позбавлення відповідачки батьківських прав посилалася на те, що вона ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дітей.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках в разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Натомість позивач не довів у суді про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, зокрема свідомого та умисного ухилення від виконання нею батьківських обов`язків, втрату нею інтересу до участі у вихованні дітей та відсутність наміру відновити відносини з дітьми, а відтак суд вважає, що відсутні правові підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дітей з позивачем суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи спір у цій справі щодо місця проживання дітей ініційований їхнім батьком (позивачем), з яким діти і так проживають, і від якого мати дітей (відповідач) не вимагає зміни їх місця проживання.

Після звернення батька дітей до суду з позовною вимогою про визначення місця проживання дітей відповідачка у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду цієї справи про визначення місця проживання дітей разом з нею не зверталася, будь-яких дій, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дітей з нею, як матір`ю, не вчиняє. Отже, спір щодо місця проживання дитини між сторонами відсутній як на час звернення до суду так і на час розгляду справи судом.

Враховуючи положення, зокрема, ст. 15, 16 ЦК України, ст. 8, 18, 161 СК України, ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його в судовому порядку шляхом пред`явлення позову до відповідальної за порушення права особи, при цьому судом вирішується саме спір між батьком і матір`ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти).

Відтак, правових підстав для вирішення судом питання про визначення місця проживання дітей із батьком на час розгляду справи немає, оскільки вони фактично проживають з батьком і його право не оспорюється відповідачкою.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) у суді.

Відповідно до абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином, суд вважає, що у задоволені позовної вимоги про визначення місця проживання дітей разом із батьком слід відмовити.

На підставі викладеного та відповідно до ст.ст. 56, 112, 141, 155, 164, 180-183, 192 СК України, керуючись ст.ст. 2, 19, 81, 141, 263, 265, 280-289 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Органу опіки та піклування Радомишльської міської ради Житомирської області (місцезнаходження: Соборний майдан, 12, м. Радомишль, Житомирська область, код ЄДРПОУ 44109423), Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити частково.

Розірвати шлюб, укладений між громадянами України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 06жовтня 2018 року Радомишльським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №112.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі, а саме на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 3512 гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, а на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2817 гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.06.2025 і до досягнення дітьми повноліття.

Допустити негайне виконання судового рішення в межах платежу за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення в разі його пропуску з поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Олег КИРИЛЕНКО