Рішення № 138199738, 14.07.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/5608/26

Провадження № 2/750/3014/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого-судді Сапона А.В.

за участю секретаря Потапенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказує, що 26.04.1979 рішенням виконавчого комітету Деснянського районної ради м. Чернігова № 175 було надано його бабусі - ОСОБА_4 , сім`я якої складалась з 5 чоловік, право на зайняття 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною житлової площею 45,02 кв.м. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті квартиронаймачем квартири була мати позивача - ОСОБА_5 , яка була знята з реєстрації у 1996 р. З 14.10.1996 позивач є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . Як члени сім 'ї квартиронаймача за даною адресою також зареєстровані: ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , син, ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , онук, ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , дружина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , брат. Згідно акту від 30.04.2026 ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 , які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , не проживають за місцем реєстрації з січня 2024 року по теперішній час. За доводами позивача, у грудні 2024 року його син ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 виїхали до Німечини (місто Філлінген), де на даний час проживають і повертатися в Україну не планують. Онук позивача ОСОБА_3 навчається у школі міста Клощтеррінг. На вказану квартиру не претендують, у Німеччині житлом забезпечені, при цьому їхня із сином реєстрація у квартирі позивача не дає йому можливості оформити субсидію на оплату житлово-комунальних послуг та приватизувати її. Через ЦНАП в м. Чернігові скасувати реєстрацію місця проживання відповідачі не можуть, оскільки не перебувають на території України. Перешкод в проживанні та користуванні житлом відповідачам ніхто не створює, що вказує на власне небажання користуватися спірним житлом і нести відповідні витрати. З вказаного часу позивач та його дружина сплачують самостійно за житлові та комунальні послуги, а той факт, що відповідачі зареєстровані в квартирі призводить до того, що вони змушені сплачувати комунальні послуги ще й за них, а це впливає на отримання соціальної допомоги, призначення субсидії. Відповідачі в утримані житла участі не беруть, що погіршує матеріальне становище сім?ї позивача. За даних обставин, ОСОБА_1 просить суд визнати ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , такими, що втратили право користування житлом, а саме квартирою за адресою : АДРЕСА_2 .

Позивач в судове засідання не з`явився, подавши клопотання про розгляд справи без його участі, позов підтримує. Відповідачі у судове засідання не з`явились, відповідач ОСОБА_2 подав заяву, в якій повідомив, що на даний час він та його неповнолітній син ОСОБА_3 перебувають на території Німеччини, у зв`яку з постійним проживанням за кордоном не мають можливості прибути в судове засідання. Позовні вимоги визнає в повному обсязі, оскільки фактично не проживають за адресою реєстрації та не користуються вказаним житловим приміщенням. Жодних заперечень проти їх виписки відповідач не має, та не бажає щоб його батько (позивач у справі) сплачував нараховані комунальні послуги за осіб, які фактично в помешканні не проживають. За даних обставин відповідач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Фіксування судового засідання технічним записом не здійснювалося відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Деснянської районної ради м. Чернігова № 175 від 26.04.1979 було надано ОСОБА_4 , сім`я якої складалась з 5 чоловік, право на зайняття 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною житлової площею 45,02 кв.м., що підтверджується ордером, виданим на ім`я ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті квартиронаймачем вказаної квартири була ОСОБА_5 , яка була знята з реєстрації у 1996 р.

Як вбачається з довідки ЖЕК №10, з 14.10.1996 позивач є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 .

За даною адресою як члени сім 'ї квартиронаймача також зареєстровані: ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , син, ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , внук, ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , дружина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , брат, що підтверджується відповідною довідкою про склад сім`ї.

Згідно акту від 30.04.2026 року, який складено комісією у складі мешканців житлового будинку АДРЕСА_3 : ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та майстра ЖЕК-10 ОСОБА_10 у присутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його син - ОСОБА_3 , які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_4 , вказаного будинку, не проживають за місцем реєстрації з січня 2024 року по теперішній час.

Як вбачається з довідки про реєстрацію та довідки з місця навчання, ОСОБА_2 разом з сином - ОСОБА_3 проживають на даний час у Німечині (місто Філлінген), ОСОБА_3 навчається у школі міста Клощтеррінг.

Звертаючись до суду з позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, позивач посилається на те, що реєстрація відповідачів у його квартирі не дає йому можливості оформити субсидію на оплату житлово-комунальних послуг та приватизувати її. При цьому, перешкод в проживанні та користуванні житлом відповідачам ніхто не створює, що вказує на власне небажання користуватися спірним житлом і нести відповідні витрати. З вказаного часу позивач та його дружина сплачують самостійно за житлові та комунальні послуги, а той факт, що відповідачі зареєстровані в квартирі призводить до того, що вони змушені сплачувати комунальні послуги ще й за них, а це впливає на отримання соціальної допомоги, призначення субсидії. Відповідачі в утримані житла участі не беруть, що погіршує матеріальне становище сім?ї позивача.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до положень статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Глава 2 Житлового кодексу України передбачає норми, які регулюють користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду.

Згідно із частинами першою, другою статті 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Нормами частини першої статті 63 Житлового кодексу України встановлено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 Житлового кодексу України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно із частиною першою статті 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності без поважних причин наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України, дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17.

У постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно враховувати причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та його неповнолітній син ОСОБА_3 , перебуваючи на реєстраційному обліку у квартирі АДРЕСА_1 , квартиронаймачем якої є позивач, протягом тривалого часу (понад шість місяців) за адресою своєї реєстрації не проживають, витрат по утриманню житла не несуть. Квартиру відповідачі залишили добровільно, виїхавши для постійного місця проживання за кордон, до місця реєстрації не повертались.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що наявність реєстрації відповідачів у квартирі тягне для позивача та його сім`ї додаткові витрати з оплати комунальних послуг. При цьому, позивач є особою з інвалідністю, значних доходів не має.

Положеннями ч. 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин протягом тривалого часу, а також відсутність поважних причин не проживання за адресою такого житлового приміщення.

При цьому, відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18.

Крім того, суд бере до уваги, що пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України визначено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частини шостої статті 263 ЦПК України якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно із частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи норми законодавства, визнання відповідачем позову, а також те, що відповідачі ОСОБА_2 та його неповнолітній син ОСОБА_3 більше двох років за місцем реєстрації не проживають, житлом не цікавляться, комунальні послуги не сплачують, виїхали на постійне місце проживання за кордон, беручи до уваги, що поважних причин відсутності відповідачів за адресою їх реєстрації при розгляді справи не було встановлено, суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування про недоцільність визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, та відповідно до статей 71, 72 Житлового кодексу України приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог заявленого позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд при ухваленні рішення приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, відповідач позов визнав до початку розгляду справи по суті, враховуючи положення частини першої статті 142 ЦПК України, а також ту обставину, що відповідач ОСОБА_3 є неповнолітнім, суд вважає за можливе стягнути з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави 665,6 грн у відшкодування сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280-282, 289, 354, 355 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , такими, що втратили право користування житлом, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 665 грн 60 коп. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.В. Сапон