Рішення № 138193764, 14.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

14 липня 2026 р. № 520/8370/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.02.2026 про переведення для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 23.02.2026 про переведення для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом переведення для подальшого проходження військової служби. Проте, як стверджує позивач, у переведенні до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України за результатом розгляду вищевказаного рапорту його не було розглянуто відповідачем належним чином та не прийнято вмотивоване рішення за результатами його розгляду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 відкрито спрощене провадження у вказаній адміністративній справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву, позивачу - відповідь на відзив.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, у зв`язку з тим, що відмовляючи у переведенні позивача до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, відповідач діяв правомірно.

Позивач, не погоджуючись з доводами відзиву, надав відповідь на відзив, в якій додатково аргументував вимоги позовної заяви та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши викладені сторонами обставини справи та надані на їх підтвердження докази, суд прийшов до наступного.

Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із рапортом від 23.02.2026 про його переведення до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України через потребу постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю другої групи та за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду, а також через неможливість виконувати завдання в підрозділі, в якому проходить службу, згідно з довідкою гарнізонної військово-лікарської комісії.

За результатом розгляду вказаного рапорту відповідачем надано відповідь від 08.03.2026, в якій повідомлено наступне : «доведення рішення атестаційної комісії (відповідно до листа від 06.03.2026 №08/17989-26-Вн «Про доведення рішення засідання атестаційної комісії», до військовослужбовця другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування, а саме: по рапорту старшого солдата ОСОБА_3 від 23 лютого 2026 року №28.2/15035/26-Вн щодо переведення для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону - залишити рапорт без реалізації; рішення, прийняте по рапорту, може бути оскаржено шляхом звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 або до суду».

Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначені Законом України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 №661-IV (далі - Закон №661-IV).

Відповідно до положень Закону №661-IV Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, основними обов`язками якої, зокрема є: припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України; участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України ) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009).

За приписами п.п.2, 3 Положення №1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку або за призовом. Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням.

Пунктами 88, 89 Положення №1115/2009 встановлено, що військовослужбовці призначаються на посади, звільняються з посад та зараховуються у розпорядження прямими начальниками, яким надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад, що затверджується наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Призначення військовослужбовців на посади, звільнення з посад та зарахування їх у розпорядження здійснюється:

1) осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу:

на посади в органах Держприкордонслужби - наказом начальника цього органу;

на посади у структурних підрозділах регіонального управління та в разі переміщення військовослужбовця з одного органу Держприкордонслужби до іншого, якщо ці органи підпорядковані регіональному управлінню, - наказом начальника регіонального управління;

в інших випадках - наказом Адміністрації Держприкордонслужби;

2) осіб офіцерського складу:

на посади в органах Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до майора (капітана 3 рангу) включно, - наказом начальника відповідного органу Держприкордонслужби;

на посади у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах Держприкордонслужби, вищому військовому навчальному закладі Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до підполковника (капітана 2 рангу) включно, - наказом відповідно начальника регіонального управління, ректора вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби;

на посади у розвідувальному органі Адміністрації Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до полковника (капітана 1 рангу) включно, крім посад заступників керівника цього розвідувального органу, призначення на які здійснюється Президентом України або Головою Державної прикордонної служби України, - наказом керівника цього розвідувального органу;

в інших випадках - наказом Голови Державної прикордонної служби України.

Приписами п.123 Положення №1115/2009 закріплено, що військовослужбовці призначаються на вищі, рівні або нижчі посади в органі Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу, або в іншому органі Держприкордонслужби у випадках, передбачених пунктом 93 цього Положення.

Переміщення на рівні посади та переміщення на нижчі посади у випадках, передбачених абзацами четвертим, шостим та десятим підпункту 6 пункту 93 цього Положення (у тому числі в іншу місцевість), здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:

неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, в яку його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;

потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця у тому ж населеному пункті, за наявності документів, які це підтверджують.

Переміщення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом, на іншу посаду у зв`язку зі службовою необхідністю чи за станом здоров`я здійснюється за рішенням командування без згоди військовослужбовця в разі відповідно службової необхідності або наявності медичного висновку про доцільність використання військовослужбовця на інших посадах або в іншій місцевості.

Також у п.124 Положення № 1115/2009 вказано, що призначення військовослужбовця на рівну посаду, а в разі відсутності такої посади - на нижчу посаду в іншу місцевість за станом здоров`я його або членів його сім`ї, які проживають разом із ним, здійснюється начальником органу Держприкордонслужби в межах повноважень за зверненням військовослужбовця за наявності відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії, а таке призначення військовослужбовця, викликане потребою у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та проживають у місцевості, в яку планується переміщення військовослужбовця, здійснюється на підставі клопотання військовослужбовця за наявності документів, які це підтверджують.

Пунктом 121 Положення №1115/2009 встановлено, що вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби здійснюється після здавання ним посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання органом витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення військовослужбовця по службі.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками є обставиною, яка може бути підставою для переміщення таких військовослужбовців з посад, що вони займають, на інші посади (в тому числі, в іншу місцевість), на яких вони можуть виконувати обов`язки військової служби з урахуванням стану здоров`я, підготовки і досвіду служби.

При цьому можливість переміщення цих військовослужбовців визначаються командирами (начальниками), які мають право призначати військовослужбовців на відповідні посади.

За наявними доказами, Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із рапортом від 23.02.2026 про його переведення до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України через потребу постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю другої групи та за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду, а також через неможливість виконувати завдання в підрозділі, в якому проходить службу, згідно з довідкою гарнізонної військово-лікарської комісії.

Суд враховує, що відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Таким чином, повноваження органів Державної прикордонної служби щодо прийняття рішення про переміщення позивача з одного місця служби до іншого на даному етапі правовідносин є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе його функцій.

За таких підстав суд не може робити висновки щодо повноти поданого позивачем пакету документів на підтвердження наявності сімейних обставин та медичного висновку щодо позивача, що дають право останньому на переміщення для подальшої служби до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, адже спірним в межах даної справи є питання правомірності дій / бездіяльності відповідача щодо розгляду рапорту позивача.

Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 (далі - Статут), дія якого поширюється, в тому числі, і на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, передбачено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Відповідно до статті 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Відповідно статті 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі.

З урахуванням викладеного та наявних матеріалів справи суд констатує, що за рапортом позивача від 23.02.2026 відповідачем надано відповідь від 08.03.2026, в якій повідомлено наступне : «доведення рішення атестаційної комісії (відповідно до листа від 06.03.2026 №08/17989-26-Вн «Про доведення рішення засідання атестаційної комісії», до військовослужбовця другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування, а саме: по рапорту старшого солдата ПАЛАГНЮКА Геннадія від 23 лютого 2026 року №28.2/15035/26-Вн щодо переведення для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону - залишити рапорт без реалізації; рішення, прийняте по рапорту, може бути оскаржено шляхом звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 або до суду».

Суд кваліфікує цей лист як формальну відмову у задоволенні рапорту. Така відмова була надана без належного роз`яснення причин такої відмови, що суперечить принципам обґрунтованості та добросовісності в діяльності органу публічної влади і є прямим доказом протиправних дій відповідача.

Військове командування частини НОМЕР_2 фактично не розглянуло суті обставин, викладених у рапорті позивача. Такий підхід свідчить про ухилення від виконання обов`язку щодо всебічного та об`єктивного розгляду заяви військовослужбовця по суті.

Таким чином, військова частина не виконала свій обов`язок: вона мала всебічно й об`єктивно розглянути заяву військовослужбовця та за її наслідками видати або наказ про переміщення до іншого органу Державної прикордонної служби України, або надати обґрунтоване рішення про відмову.

З огляду на мотиви, викладені в листі відповідача, останній розглянув рапорт позивача, однак відмова сформульована командиром військової частини НОМЕР_2 не може вважатися вмотивованою.

Таким чином, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій щодо відмови в задоволенні рапорту позивача без належного обґрунтування, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а також без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до абзацу другого частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд, вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги, дійшов висновку, що останні підлягають задоволенню частково.

Так, позовна вимога про визнання бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду рапорту позивача про переведення для подальшого проходження військової служби задоволенню не підлягає, оскільки як встановлено судом військовою частиною НОМЕР_2 рапорт позивача розглянутий без належного обґрунтування, тобто вчинені протиправні дії, а не допущена протиправна бездіяльність.

Установивши порушення прав позивача, суд має обрати такий спосіб захисту, який з урахуванням конкретних обставин справи буде ефективним з точки зору частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та виключатиме можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, з метою належного захисту порушеного права позивача, відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку за необхідне вийти за межі позовних вимог та частково задовольнити вимоги позивача шляхом визнання дій військової частини НОМЕР_2 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.02.2026 про переведення для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та, як наслідок, зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 23.02.2026 про переведення для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до приписів ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.02.2026 про переведення для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 23.02.2026 про переведення для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Шляхова