Ухвала суду № 138192807, 13.07.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

13 липня 2026 рокуСправа № 331/5707/26

Суддя Олександрівського районного суду міста Запоріжжя Гасанбеков С.С., розглянувши матеріали

заяви:ОСОБА_1 заінтересована особа:департамент адміністративних послуг Запорізької міської радипро:встановлення факту володіння майном на праві приватної власності,

та перевіривши дотримання заявником вимог ст.ст. 175, 177, 318 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України),

встановив:

06 липня 2026 року до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя надійшла вищезазначена заява, в якій заявник просить:

- встановити факт належності ОСОБА_1 на праві приватної власності житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 88,3 кв.м, житловою площею 51,6 кв.м. на підставі договору дарування житлового будинку № 41 від 22 лютого 1991 року.

У заяві зазначено, що відповідно до рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 14.04.2026 № 84273717, заявнику відмовлено у проведенні реєстраційних дій за її заявою у зв`язку з не усуненням недоліків (державним реєстратором не отримано відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013 на об`єкт нерухомого майна.

Заявник зазначає, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить заявниці на праві приватної власності. У зв`язку з військовою агресією РФ проти України доступ до будинку втрачено.

Заявник має намір реалізувати своє право на компенсацію за втрачене (пошкоджене) майно та намагається подати відповідну заяву, однак не може розраховувати на компенсацію від держави, у зв`язку з тим, що право власності на вказану нерухомість набуто до 2013 року, відомості в Державному реєстрі прав власності про об`єкт нерухомості відсутні.

На думку заявника, у даній ситуації відсутній спір про право власності, жодна особа не заперечує та не оспорює належність заявнику спірного майна. Крім того, оригінал договору дарування збережений, не втрачений та наявний у заявника. Таким чином, позивач вважає, що підстави для звернення до суду з позовом у порядку статті 392 ЦК України відсутні.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного та безспірного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що можуть бути встановлені в судовому порядку, наведений у частині першій статті 315 ЦПК України. Серед вказаного переліку факт про встановлення належності особі майна на праві власності відсутній.

Водночас зазначений перелік не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

За загальним правилом, юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 та від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 зазначила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Отже, однією з підстав неможливості встановлення юридичного факту судом загальної юрисдикції є наявність позасудового порядку його встановлення, що може передбачати можливість отримання особою документа, який посвідчує (підтверджує) факт, що має юридичне значення, в інший (не судовий) спосіб.

Питання підтвердження права власності на майно зазвичай вирішується в позасудовому порядку шляхом отримання відповідних правовстановлюючих документів. Такі документи до 01 січня 2013 року реєструвалися в книгах бюро технічної інвентаризації, а з 01 січня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі правовстановлюючого документа реєструється відповідне речове право (а не сам документ).

За змістом частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.

За змістом пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

За своїм визначенням державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, зміст прийнятого державним реєстратором рішення дає підстави для висновку, що держава не визнає факт набуття заявником права власності на вищезазначений житловий будинок, як такий, що не підтверджується необхідними документами.

Випадки, коли право власності особи не визнається, регулюються статтею 392 ЦК України, якою передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на викладене, особа, яка є власником нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, проте таке право не визнається іншою особою (зокрема, державою), має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження на підставі статті 392 ЦК України.

Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом у постанові від 02.04.2025 у справі № 201/9106/24 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР: 126362740) та ухвалі від 02.03.2026 у справі № 337/5935/25 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР: 134688114).

Отже, фактично заявник шляхом звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, ставить вимоги про визнання за ним права власності на житловий будинок, що суперечить статті 293 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст.ст. 260, 261, 263, 272, 315 ЦПК України, суддя

ухвалив:

1.Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту володіння майном на праві приватної власності на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України та роз`яснити заявнику право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно або оскаржити відмову державного реєстратора у проведенні реєстраційних дій.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 13 липня 2026 року.

Суддя С.С. Гасанбеков