Рішення № 138189188, 14.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 липня 2026 рокум. Ужгород№ 260/2767/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м.Ужгород, пл. Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063), у якому просить:

-Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 10 квітня 2026 року №045550029407.

-Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу Позивача всі періоди роботи, підтверджені трудовою книжкою.

-Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити Позивачу пенсію за віком.

-Зобов`язати здійснити нарахування та виплату пенсії з 06 квітня 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 06.04.2026 року звернулася із заявою до відповідача про призначення їй пенсії за віком. Однак, за наслідками розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 10.04.2026 №04550029407. Згідно рішення, до страхового стажу не було зараховані періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 09.06.1986р., період навчання та сплату страхових внесків.

З даними діями відповідача позивач не погоджується, тому звернулася з даним позовом.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15 травня 2026 року представником відповідача, через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд» подано до суду відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийняте правомірно, відповідно до вимог Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення» та інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок підтвердження страхового стажу і призначення пенсій. Відповідач наголосив, що право особи на призначення пенсії встановлюється виключно на підставі належним чином оформлених документів, а органи Пенсійного фонду здійснюють перевірку лише тих документів, які подані заявником.

Відповідач зазначив, що за результатами розгляду заяви позивача до її страхового стажу не були зараховані окремі періоди роботи, оскільки вони або перетиналися з періодом навчання, або не підтверджувалися належними доказами. Зокрема, записи у трудовій книжці щодо періоду роботи з 26.08.1988 по 03.01.1996 були засвідчені відтиском печатки УРСР, яка не могла використовуватися у 1996 році, що викликало обґрунтовані сумніви щодо достовірності таких записів. Крім того, період роботи з 01.07.2000 по 02.10.2000 не був зарахований через відсутність даних про сплату страхових внесків у системі персоніфікованого обліку.

Також відповідач звернув увагу, що позивачу було роз`яснено необхідність подання уточнюючої довідки або інших документів, передбачених законодавством, для підтвердження спірних періодів роботи, однак такі документи до органів Пенсійного фонду не надходили. За відсутності належних доказів підтвердження страхового стажу відповідач вважає прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії законним та обґрунтованим. У зв`язку з вищевикладеним просить відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, з врахуванням положень ст. 262 КАС України

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 06.04.2026 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду поданих документів, за принципом екстериторіальності, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 10 квітня 2026 року №045550029407 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який має становити не менше 33 років для осіб відповідного віку.

Зокрема, до страхового стажу не було зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 29.06.1986 3 29.06.1986 по 30.08.1986 та з 08.06.1987 по 29.08.1987, оскільки періоди роботи перетинаються з періодом навчання, з 26.08.1988 по 03.01.1996, оскільки записи про звільнення скріплені відтиском печатки УСРСР (Законом України №2134-ХІІ від 18.02.1992 «Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудових спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів», «Українська РСР замінено словом «Україна»). Для зарахування даного періоду необхідно надати уточнюючу довідку, з 01.07.2000 по 02.10.2000, оскільки, згідно індивідуальних відомостей сплата внесків відсутня

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11. 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України №1058-IV.

Частиною 3 ст. 4 Закону України №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частиною першою ст. 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

До 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон №1788-XII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пунктах 3, 6 та 8 Порядку №637.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі також - Порядок №22-1) встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Таким чином, якщо поданих позивачем разом із заявою про перерахунок пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов`язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. Окрім цього відповідач не був позбавлений права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, умов атестації робочого місця, провести відповідні зустрічні звірки тощо.

В цьому випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій.

Стосовно не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 26.08.1988 по 03.01.1996, оскільки записи про звільнення скріплені відтиском печатки УСРСР (Законом України №2134-ХІІ від 18.02.1992 «Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудових спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів», «Українська РСР замінено словом «Україна2), для зарахування даного періоду необхідно надати уточнюючу довідку, суд зазначає наступне.

В якості підстави для відмови в зарахуванні до страхового стажу даних трудової книжки відповідачем зазначено, що даний період неможливо зарахувати оскільки після запису про звільнення наявна печатка старого зразку (УРСР) та відсутній підпис відповідальної особи.

Судом встановлено, що згідно записів Трудової книжки НОМЕР_3 , позивач з 26.08.1988 по 03.01.1996 роки працювала Красноармійському УЖКК та була звільнена по закінченню тудового договору.

Суд вважає, що трудова книжка позивача містить належні записи про дату прийому, звільнення, що завірені печатками.

Щодо неможливості зарахування стажу у зв`язку з тим, що після запису про звільнення наявна печатка старого зразку (УРСР). Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 24.08.91 року №1427- XII, проголошено 24.08.91 року Україну незалежною демократичною державою. З 24.08.91 року Українська РСР припинила своє існування та існує самостійна українська держава Україна. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.93 року за №643 затверджена Інструкція про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 28.10.93 року.

Проте, використанняпідприємством печатки старого зразка при заповненні трудової книжки позивача не є підставою для незарахування періоду роботи на вказаному підприємстві під час призначення пенсії, оскільки невчинення підприємством дій для обміну печаток є порушенням безпосередньо вказаного підприємства, яке жодним чином не впливає на факт перебування позивача із вказаним підприємством у трудових відносинах. Засвідчення запису про звільнення печаткою старого зразка не є достатнім та належним доказом для встановлення факту відсутності трудових відносин між підприємством та позивачем у спірний період

Відповідні записи щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи оформлені відповідно до вимог законодавства, з зазначенням номерів, дат, наказів та скріплені печаткою підприємства, - мітяться в трудовій книжці.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування вказаного періоду роботи згідно трудової книжки.

Однак, згідно розрахунку стажу роботи позивача, цей період органом пенсійного фонду не був зарахований до його загального страхового стажу.

Суд не вважає мотиви відмови пенсійним органом в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача достатніми для не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи, оскільки незважаючи на окремі незначні недоліки в оформленні трудової книжки, в останній наявні записи трудової діяльності позивача, з яких точно можна встановити місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.

При цьому суд зазначає, що обов`язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач.

Крім того, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком. Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 26.08.1988 по 03.01.1996 року підлягає зарахуванню позивачу до стажу роботи, оскільки відповідні записи містяться у трудовій книжці та працівник не може нести відповідальності за допущені роботодавцем неточності при заповненні відповідних документів.

Щодо не зарахування до страхового стажу періодів з 29.06.1986 по 30.08.1986 та з 08.06.1987 по 29.08.1987, оскільки періоди роботи перетинаються з періодом навчання, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується, серед іншого, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком, регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року №590 «Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій».

Згідно із підпунктом «і» частини 1 пункту 109 Порядку №590 крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах (технікумах, педагогічних і медичних училищах і таке інше), партійних школах, совпартшколах, школах профруху, на рабфаках; перебування в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Так, посилання відповідача на необхідність надання позивачем уточнюючих довідок про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи, критично оцінюються судом, оскільки у разі виникнення в управління сумнівів щодо належності у зарахуванні відповідних періодів роботи, відповідач не позбавлений можливості ініціювати відповідну перевірку на відповідність первинних документів та уточнюючих довідок з підприємства. У зв`язку з тим, що відповідно до частини першої статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком.

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, за якою на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Щодо відсутності інформації про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб у період трудової діяльності позивача з 01.07.2000 року по 02.10.2000 року, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону №1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 10, 12 ст. 20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Таким чином, на підставі проведеного правового аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини суд дійшов висновку, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

В свою чергу органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.

Тому наявність сумнівів у відповідача може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації щодо сплати страхових внесків страхувальником у періоди роботи позивача з 01.07.2000 року по 02.10.2000 року не є підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивача періодів її роботи, оскільки позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верхового Суду 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/437/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а та від 09.10.2020 у справі №341/460/17.

В спірних правовідносинах відповідач жодний дій на перевірку зазначених у трудовій книжці НОМЕР_2 відомостей про трудовий стаж ОСОБА_1 не вчиняв, натомість відмовив у зарахуванні вказаних у ній періодів до страхового стажу.

В ході розгляду даної адміністративної справи ГУ ПФУ в Закарпатській області, всупереч приписам ч. 2 ст. 77 КАС України, також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості трудової книжки НОМЕР_2 не відповідають дійсності.

Суд вказує, що предметом судового розгляду в цій справі була правомірність рішення відповідача. Це рішення ґрунтується на неврахуванні трудової книжки та диплому позивача про навчання в цілому. Отже, відповідачем не надавалася оцінка записам цієї трудової книжки, не досліджувалися відповідні записи і судом, оскільки спірне рішення ухвалено не в зв`язку з такими записами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач, при вирішення питання про призначення пенсії позивачу, не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки не використав надані законом повноваження для з`ясування тих чи інших обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

У відповідності до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Враховуючи викладене, суд вважає, що органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, відмовивши у зарахуванні спірного періоду роботи позивача до її страхового стажу, діяло неправомірно. Тому вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача зарахувати відповідний період роботи до страхового стажу є підставними.

З огляду на встановлене судом право позивача на призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 139, 243, 246 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м.Ужгород, пл. Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 14.04.2026 року за № 045550029407 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м.Ужгород, пл. Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063), судовий збір в сумі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЮ.Ю.Дору