Рішення № 138188306, 08.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року Справа № 160/6976/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіРищенко А. Ю. за участі секретаря судового засіданняДубіна Ю.О. за участі: представника позивача прокурора представника відповідача Прокопенко Ю.В. Волкогон Т.В. Білої О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75, ЄДРПОУ 42401150) до Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49000, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 1, ЄДРПОУ 00022467) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

23.03.26 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради до Дніпропетровської обласної державної адміністрації з вимогами:

- Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022467), яка полягає у не укладенні з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42401150) охоронного договору на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини Могильник курганний « ОСОБА_1 » (охоронний номер 10043) на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

- Зобов`язати Дніпропетровську обласну державну адміністрацію (код ЄДРПОУ 00022467) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42401150) охоронний договір на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини Могильник курганний «Могила Роблена» (охоронний номер 10043) на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на території Новокодацького району міста Дніпра знаходиться могильник курганний «Могила Роблена» (5 курганів), який належить до щойно виявлених об`єктів культурної спадщини (охоронний № 10043), розташований на території лісництва, на схід від вул. Юрія Кондратюка. який взято на державний облік відповідно до розпорядженням Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № Р-947/0/3-21 від 29.11.2021 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини зі статусом щойно виявлених» за видом «археологія». Власником курганного могильника є Дніпропетровська обласна державна адміністрація. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Однак відповідачем, всупереч вимогам чинного законодавства не укладено охоронні договори пам`яток, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

06.04.2026 року від Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради надійшли письмові пояснення по справі, в яких вказано, що Управління не має повноважень щодо укладання охоронних договорів на щойно виявлені об`єкти культурної спадщини які перебувають у державній власності

09.04.2026 року від Керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області Панченко Станіслава Юрійовича надійшли письмові пояснення по справі

Від представника Дніпропетровської обласної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що об`єкт культурної спадщини знаходиться на території міста Дніпра на несформованій земельній ділянці, яка не передана у власність або користування фізичним або юридичним особам. Тобто, вказана обставини свідчить про відсутність у Облдержадміністрації будь-яких юридичних підстав для реалізації повноважень власника щодо спірного об`єкта. При цьому прокурором прямо зазначено, що облікова документація на пам`ятку відсутня, охоронний договір не укладено, суб`єкт, який здійснює повноваження власника від імені держави, фактично не визначений. Отже, станом на момент звернення до суду відсутні будь-які належні докази того, що саме Облдержадміністрація набула повноважень власника щодо спірного об`єкта, отримала його у сферу управління чи уповноважена укладати охоронний договір від імені держави. Зазначає, про помилковість тверджень позивача щодо ототожнення власника земельної ділянки та власника пам`ятки археології призводить до безпідставного визначення суб`єкта, на якого покладається обов`язок укладення охоронного договору. Отже, у спірних правовідносинах відсутній належним чином визначений суб`єкт, який здійснює повноваження власника від імені держави, відсутні докази передачі об`єкта до сфери управління Дніпропетровської обласної державної адміністрації, не встановлено користувача пам`ятки у розумінні законодавства про охорону культурної спадщини. За таких обставин відсутня ключова передумова для застосування положень Порядку №1768 - наявність визначеного суб`єкта, на якого може бути покладено обов`язок укладення охоронного договору.

14.04.2026 від прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує, що враховуючи норми законодавства, саме Дніпропетровська обласна державна (військова) адміністрація є власником щойно виявленого об`єкту культурної спадщини - могильник курганний «Могила Роблена» (охоронний № 10043) та зобов`язана укласти охоронний договір з Управлінням з охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради. Щодо посилань відповідача на необхідність укладення охоронного договору з державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі відповідної філії зазначено, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», обов`язок укладення охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини чи щойно виявлений об`єкт в першу чергу покладається на власника об`єкту культурної спадщини (або уповноважений ним орган), яким є держава в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Якщо ж мова йде про пам`ятки археології, що можуть перебувати виключно у державній власності (за винятком полів давніх битв), то укладення охоронного договору здійснюється уповноваженим державним органом від імені держави.

17.04.2026 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач наполягає, що повноваження власника щодо об`єктів державної власності реалізуються виключно через визначені законом суб`єкти управління, які повинні бути прямо уповноважені на здійснення таких функцій, зокрема шляхом прийняття відповідних рішень Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом. Зазначає, що доводи викладені прокурором у відповіді на відзив є необґрунтованими, оскільки базуються на вибірковому використанні правової позиції Верховного Суду, не підтверджені та не спростовані належними та допустимими доказами. Крім того, доводи органів прокуратури суперечать вимогам Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України Про охорону культурної спадщини та Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

Ухвалою суду від 28.05.2026 року клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального провадження задоволено, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого засідання.

25.06.2026 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення у справі.

Ухвалою суду від 29.06.2026 року у задоволенні клопотання Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради про заміну неналежного позивача у справі 160/6976/26 - відмовлено.

Ухвалою суду від 29.06.2026 року у задоволенні заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору по справі 160/9676/26 за позовом керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Панченка Станіслава Юрійовича в інтересах держави в особі Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради до Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що на території Новокодацького району міста Дніпра знаходиться могильник курганний «Могила Роблена» (5 курганів), який належить до щойно виявлених об`єктів культурної спадщини (охоронний № 10043), розташований на території лісництва, на схід від вул. Юрія Кондратюка. Домінуючий курган «Могила Роблена» знаходиться за 250 м на схід від газорозподільного пункту (вул. Юрія Кондратюка), за 250 м на північ від залізниці; інші чотири насипи розташовані в північно-східному напрямі від домінуючого кургану.

Об`єкт культурної спадщини взято на державний облік розпорядженням Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № Р-947/0/3-21 від 29.11.2021 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини зі статусом щойно виявлених» за видом «археологія».

Питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку розглядалось відповідно до вимог розділу II Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом міністерства культури України 11.03.2013 № 158 (у редакції від 27.06.2019) на підставі фотофіксації об`єкта та його історичної довідки, облікова картка на об`єкта культурної спадщини відсутня.

Згідно історичної довідки щойно виявленого об`єкту культурної спадщини могильник курганний «Могила Роблена» (охоронний № 10043), до складу якого входять п`ять курганів, знаходиться у залісненні на території лісництва. Найбільший курган являє собою так званий «майдан» - курганний насип використовувався у якості сировини для селітварного промислу XVII-XVIII століттях. Домінуючий курган знаходиться за 250 м. на схід від газорозподільного пункту (вул. Юрія Кондратюка), за 250 м. на північ від залізниці. Інші чотири насипи розташовані в північно західному напрямі від домінуючого кургану. Розміри курганів становлять:

Курган №10043 «Могила Роблена» (домінуючий, майдан): висота 4м., діаметри 65х70 м.

Курган №10043/2: висота 3м., діаметр 40 м.

Курган №10043/3: висота 1м., діаметр 20 м.

Курган №10043/4: висота 0,4 м., діаметр 15 м.

Курган №10043/5: висота 0,3м., діаметр 15 м. Дата утворення об`єкта III-I тис. до н.е.

Предметом охорони є курганні насипи та підземна частина курганів по всій глибині культурного шару, включаючи пов`язані з ним рухомі предмети. Вищевказаний об`єкт культурної спадщини знаходиться на території міста Дніпра на несформованій земельній ділянці, яка не передана у власність або користування фізичним або юридичним особам

З інформації Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради встановлено, що охоронний договір на вищевказаний об`єкт культурної спадщини не укладений.

Західною окружною прокуратурою міста Дніпра, листом від 03.09.2025 № 51-4671 вих-25, повідомлено Дніпропетровську обласну державну адміністрацію про необхідність укладення охоронного договору на об`єкт культурної спадщини, який знаходиться на земельній ділянці, яка в силу закону може перебувати виключно в державній власності, проте питання укладення охоронного договору досі залишається не вирішеним.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не укладено охоронний договір щодо культурної спадщини, чим допущено протиправну бездіяльність, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

У відповідності до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-ІІІ(далі-Закон №1805-ІІІ).

Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону №1805-IIІ пам`ятка культурної спадщини - пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

14.01.2005 набув чинності Закон України від 16.12.2004 «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Цей закон містить розділ II «Прикінцеві положення», пунктом 4 якого визначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 6 Закону №1805-III до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: укладення охоронних договорів на пам`ятки.

З метою встановлення ефективної системи охорони культурної спадщини, структурним підрозділом облдержадміністрації у сфері охорони культурної спадщини - Управлінням культури, туризму, національностей і релігій облдержадміністрації наказами від 20.04.2021 № 28 «Про делегування повноважень» та від 31.10.2024 № 59 «Про делегування повноважень» делеговано повноваження по укладенню охоронних договорів на об`єкти культурної спадщини структурним підрозділам райдержадміністрацій та виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, до повноважень яких належить вирішення питань охорони культурної спадщини.

Частиною першою статті 13 Закону №1805-ІІІ визначено, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

Згідно з підпунктом «б» частини першої статті 14 Закону №1805-ІІІ занесення до Реєстру пам`ятки місцевого значення здійснюється рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Частиною другою вказаної статті закріплено, що об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Таким чином, об`єкт архітектури включається до Переліку об`єкта культурної спадщини за умови, що він відповідає ознакам та вимогам до об`єкту культурної спадщини для включення об`єкту до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 23 Закону №1805-III усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1805III порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.2001 №1768 затвердив Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини (далі - Порядок №1768).

Згідно з пунктами 1, 2 Порядку №1768 охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі-пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Пунктом 5 Порядку №1768 встановлено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`ятко охоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1768 до охоронного договору додаються: акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки.

Системний аналіз наведених норм Закону №1805III та Порядку №1768 дає підстави стверджувати, що укладання охоронного договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким на власника покладається зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини. Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а лише встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2019 у справі №806/1536/18 сформулював висновок про те, що укладений на підставі статті 23 Закону №1805-III охоронний договір є адміністративним договором.

У постановах від 13.12.2018 у справі №826/4605/16 та від 19.02.2021 у справі №826/25854/15 Верховний Суд вказав, що саме юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.

За такого правового регулювання та висновків Верховного Суду щодо застосування релевантних до спірних правовідносин норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», колегія суддів визнає помилковими твердження Товариства про те, що на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини «Особняк Баккалинського», розташований по вул. Іллєнка, 30 у місті Києві, не поширюються положення зазначеного вище Закону та Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини в частині обов`язку власника такого об`єкту укласти охоронний договір.

Аргументи відповідача про відсутність у нього обов`язку укласти охоронний договір на особняк спростовуються й нормами частини першої статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», які містять імперативні прямі приписи про те, що усі власники, зокрема й щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи), незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Тобто ці норми безальтернативно та беззастережно встановлюють обов`язок для усіх власників щойно виявлених об`єктів культурної спадщини укласти охоронний договір в порядку, встановленому законом.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду №320/5145/23 від 23.05.2024 (69-73).

З аналізу положень Закону №1805-ІІІ та Порядку №1768 слідує, що власник пам`ятки культурної спадщини чи її частини або уповноважений ним орган (особа) незалежно від форми власності зобов`язаний укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка. Тобто, обов`язок укладення охоронного договору покладається саме на власника щойно виявленого об`єкту культурної спадщини або на уповноважений ним орган (особу), і саме він повинен бути ініціатором укладення охоронного договору.

Такий висновок підтверджується й судовою практикою, зокрема постановою Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №826/4605/16. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року у справі №640/4637/21 та від 30 січня 2024 року у справі №420/10218/22, від 20.01.2025 у справі №120/10793/22.

Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини» не може перебувати в приватній чи комунальній власності. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №927/1206/21.

Верховний суд у постанові від 16.09.2025 у справі №420/8947/24 виснував, що відповідно до абзаців 9 та 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Принцип lex specialis derogat legi generali означає, що спеціальні норми мають перевагу над загальними нормами при регулюванні одних і тих самих правовідносин.

Так, положення статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» є спеціальними щодо правового режиму пам`яток археології та земель під ними, тоді як абзац 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України встановлює загальне правило переходу несформованих земельних ділянок у комунальну власність.

Земельна ділянка, на якій розташована пам`ятка археології, за загальним правилом є державною власністю.

Зазначене в абзаці 10 пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України правило про перехід несформованих земельних ділянок у комунальну власність не охоплює земель історико-культурного призначення, правовий режим яких регулюється статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», як спеціальною нормою, з урахуванням змісту абзацу 1 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що стаття 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» має пріоритет над загальними положеннями абзацу 10 пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України відповідно до принципу lex specialis derogat legi generali.

Тобто, несформовані земельні ділянки під такими об`єктами не могли автоматично перейти у комунальну власність територіальних громад після 27 травня 2021 року.

Тлумачення норм Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону культурної спадщини» свідчить про те, що законодавець виключив землі історико-культурного призначення з-під дії загального правила про перехід несформованих земельних ділянок у комунальну власність. Зазначене узгоджується з конституційним принципом охорони культурної спадщини державою (стаття 54 Конституції України) та необхідністю збереження цілісного державного контролю над об`єктами національного культурного надбання.

Вказані правові висновки Верховного Суду враховані судом при розгляді цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України.

Згідно із правовою позицією викладеною у пункті 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, пам`ятки археології нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані, оскільки знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні; правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно із Законом № 1805-III не може перебувати в приватній чи комунальній власності. Відмінність у фактичних обставин зазначеної справи не впливає на застосування фундаментального правового принципу єдності правового режиму пам`ятки археології та земельної ділянки під нею.

Верховний Суд неодноразово у своїй практиці також наголошував, що відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована (постанови Верховного Суду від 18 червня 2024 року у справі №922/1976/22, від 05 березня 2025 року у справі № 902/546/24).

Спірний курган відповідно до вимог законодавства перебував і перебуває у державній власності, від імені держави повноваження власника щодо нього здійснює Дніпропетровська обласна державна адміністрація військова державна адміністрація як представник держави на території області, наділений повноваженнями щодо управління державним майном, забезпечення його збереження, належного використання та здійснення контролю за дотриманням встановленого правового режиму такого майна.

Наведене спростовує доводи відповідача щодо того, що Дніпропетровська обласна державна адміністрація не є належним власником.

Матеріали справи не містять звернень відповідача до Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради щодо укладення охоронного договору.

Жодних доказів на вчинення відповідачем дій, спрямованих на виконання вимог статті 23 Закону №1805-III після отримання листа Центральної окружної прокуратури міста Дніпра відповідачем не надано.

З огляду на викладене, відповідач, всупереч вимог Закону №1805-ІІІ та Порядку №1768, не виконав свого обов`язку з укладення охоронного договору на вказану пам`ятку архітектури з органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем як користувачем щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - Могильник курганний «Могила Роблена» (охоронний номер 10043) який є пам`яткою археології місцевого значення, не виконано передбачений статтею 23 Закону №1805-ІІІ обов`язок щодо укладення охоронного договору, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно до ч. 1ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради до Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради до Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022467), яка полягає у не укладенні з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42401150) охоронного договору на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини Могильник курганний « ОСОБА_1 » (охоронний номер 10043) на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

Зобов`язати Дніпропетровську обласну державну адміністрацію (код ЄДРПОУ 00022467) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42401150) охоронний договір на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини Могильник курганний «Могила Роблена» (охоронний номер 10043) на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 14 липня 2026 року.

Суддя А. Ю. Рищенко