Ухвала суду № 138184465, 08.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/13900/25

Провадження №: 2/755/559/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді Марфіної Н.В.,

за участі секретаря Лазоришин А.В.,

представника відповідача в режимі відеоконференції ОСОБА_1 ,

розглянувши у підготовчому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання представника відповідача про закриття провадження у цивільній справі №755/13900/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, -

у с т а н о в и в:

В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.

27.05.2026 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі. у якому представник просить закрити провадження у справі № 755/13900/25 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Обґрунтовуючи клопотання представник посилається на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у Постанові від 17.08.2022р. по справі №613/1185/19 серед питань, які має суд вирішити на стадії відкриття провадження у справі, є визначення, чи є повноважним національний суд для розгляду та вирішення спору, а у разі помилкового відкриття провадження у справі з порушенням правил про юрисдикцію спору - закрити таке судове провадження у зв`язку з тим, що він не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства національними судами України. При подачі позовної заяви ОСОБА_2 не було повідомлено Дніпровський районний суд м. Києва про обставини, які виключають можливість розгляду даної справи судами України в порядку цивільного судочинства, зокрема не повідомлено про звичайне місце проживання дітей. У Постанові Верховного Суду від 17.08.2022р. по справі №613/1185/19 передбачено наступне: «Водночас відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», частини другої статті 3 ЦПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Тож юрисдикція цього спору має визначатися в першу чергу не правилами національного цивільного процесу, а правилами відповідних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України». Конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року встановлено: «РОЗДІЛ I. СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ КОНВЕНЦІЇ. Стаття 1. Цілями цієї Конвенції є: визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини; визначити, яке право застосовується такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції; визначити право, що забезпечується до батьківської відповідальності; забезпечити визнання та виконання таких заходів в усіх Договірних Державах; запровадити таке співробітництво між органами Договірних держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції. Для цілей цієї Конвенції термін «батьківська відповідальність» включає повноваження, що випливають з батьківських чи будь-яких аналогічних відносин, які визначають права, обов`язки та представництво стосовно особи чи майна дитини батьків, опікунів або інших законних представників». Стаття 3. Заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема: права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини. РОЗДІЛ II. ЮРИСДИКЦІЯ. Стаття 5. Судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання. Приймаючи до уваги, що діти Позивача та Відповідача є громадянами України, однак фактично тривалий час проживають у Великій Британії, враховуючи, що Україна та Велика Британія є Договірними Державами в рамках вказаної вище Конвенції, для визначення юрисдикції даного спору необхідно встановити звичайне місце проживання дітей. III. ЩОДО ПОНЯТТЯ ЗВИЧАЙНОГО МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ. У Постанові Верховного Суду від 17.08.2022р. по справі №613/1185/19 зроблені наступні висновки: «Стаття 5 Гаазької конвенції 1996 року містить загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини. Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин. Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі. Верховний Суд констатує, що звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою необхідно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі. За наведених обставин у цій категорії справ суди, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, зобов`язані визначати юрисдикцію розгляду судом України спору про повернення дитини відповідно до правил Гаазької конвенції 1980 року та Гаазької конвенції 1996 року». Представник вказує, що після початку повномасштабної збройної агресії рф проти України ОСОБА_3 з дітьми вимушено виїхала до Великої Британії. Факт проживання ОСОБА_3 у Великій Британії підтверджується наданими до суду наступними документами: лист на в`їзд у Сполучене Королівство; посвідка на проживання № НОМЕР_1 у Великій Британії з 16.08.2022р. до 31.12.2024р.; посвідка на проживання (дозвіл на продовження перебування для громадян України) з 23 вересня 2025 року по 23 березня 2027 року. Факт проживання дітей у Великій Британії підтверджується наступними документами: 1. ОСОБА_4 : лист на в`їзд у Сполучене Королівство; посвідка на проживання № НОМЕР_2 у Великій Британії з 16.08.2022р. до 31.12.2024р.; посвідка на проживання (дозвіл на продовження перебування для громадян України) з 24 вересня 2025 року по 23 березня 2027 року; 2. ОСОБА_5 : лист на в`їзд у Сполучене Королівство; посвідка на проживання № НОМЕР_3 у Великій Британії з 16.08.2022р. до 31.12.2024р.; посвідка на проживання (дозвіл на продовження перебування для громадян України) з 24 вересня 2025 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 3. ОСОБА_6 : народилася у Великій Британії, що підтверджується актовим записом серії НОМЕР_4 від 19 грудня 2024 року, який доданий Позивачем до позовної заяви; посвідка на проживання (дозвіл на продовження перебування для громадян України) з 24 вересня 2025 року по 23 березня 2027 року. Факт проживання позивача ОСОБА_2 у Великій Британії підтверджується посвідкою на проживання № НОМЕР_5 у Великій Британії з 02.09.2022р. до 31.12.2024р. Приймаючи до уваги, що війна в Україні триває більше 4 років, тимчасове перебування дітей у Великій Британії фактично змінилося на їх постійне перебування у цій країні, зокрема: 1. ОСОБА_4 з 11 серпня 2022 року та по сьогоднішній день (не враховуючи деяких нетривалих виїздів) проживає у Великій Британії, що в цілому складає майже 4 роки. Наразі ОСОБА_4 7 років, з яких більшу половину свого життя вона перебуває саме у Великій Британії; 2. ОСОБА_5 з 11 серпня 2022 року по січень 2023 року, та з грудня 2024 року по сьогоднішній день проживає у Великій Британії, що в цілому складає два роки. Наразі ОСОБА_5 4 роки, з яких половину свого життя, в тому числі останні півтора роки, він перебуває саме у Великій Британії; 3. ОСОБА_6 народилася у листопаді 2024 року та постійно проживає у Великій Британії. Відповідно до листа Начальної єврейської школи «Воль Ілфорд», що знаходиться у Лондоні (Форест Роуд Ілфорд Ессекс IG6 3HB) надано наступну інформацію стосовно навчання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 : « ОСОБА_9 , яка навчається у 2 класі, та ОСОБА_10 , який наразі відвідує дошкільну групу, є учнями Начальної єврейської школи «Воль Ілфорд». Софія почала навчання 30 вересня 2024 року, а ОСОБА_11 9 січня 2025 року. ОСОБА_12 підтверджує, що вона добре адаптувалася до 2 класу та до школи в цілому. Діти зазвичай приходять вчасно. Відвідуваність ОСОБА_13 складає 95,13%. Цього року вона досягла відмінного прогресу з математики та хорошого прогресу з англійської мови. ОСОБА_13 також успішно справилася з фонікою, пройшовши фонічний скринінг. Вона регулярно виконує домашні завдання. ОСОБА_13 щаслива у школі та має багато друзів. Вона охайно виглядає та має все необхідне для навчального дня. ОСОБА_13 відвідує позашкільні гуртки двічі на тиждень. Поведінка ОСОБА_13 з квітня змінилася: інколи вона буває агресивною. Мама поінформована про це та співпрацює зі школою для вирішення цієї ситуації. Софія стала більш прив`язаною до знайомих дорослих у школі, але їй може бути складно, якщо у класі перебуває менш знайома людина. Вчитель ОСОБА_11 повідомляє, що він щодня приходить до дошкільної групи в гарному настрої. Зазвичай приходить вчасно та має все необхідне для дня. Він одягнений у чистий одяг та готовий до навчання після приходу. Він щасливий і взаємодіє з однолітками та дорослими. Ми не маємо жодних занепокоєнь щодо благополуччя дітей». В доповнення до загальних відомостей школою надані річні звіти про навчання дітей, зокрема: 1) річний звіт за 2023 / 2024 роки щодо Софії Хмелярської, відповідно до якого дитина навчалася у 1 класі таким предметам: читання, письмо, орфографія, пунктуація, граматика, математика, наука, інформатика, релігія, особистісний, соціальний та громадянський розвиток із формуванням здорового способу життя, історія, географія, фізичне виховання, музика, мистецтво / технології. Встановлені наступні кроки: Читання: Використовувати словники для перевірки значення слів, обговорювати елементи історій (місце дії, персонажі) та передбачати розвиток подій. Письмо: Починати речення з великої літери, ставити крапки та правильно використовувати знаки питання. Математика: Вчити склади чисел до 10, рахувати вперед і назад по 2, 5 та 10, визначати час за годинником. Орфографія, пунктуація, граматика: Писати більшість високочастотних слів для 1 класу, розпізнавати іменники, прикметники та типи речень. Наука: Розпізнавати, як проводити справедливий експеримент, записувати результати за допомогою наукової термінології та схем. Інші наступні кроки: Формувати великі літери та цифри правильного розміру, орієнтації та співвідношення до малих літер. 2) звіт на липень 2025 року щодо Софії Хмелярської, відповідно до якого дитина навчалася у класі 2М та досягла впевнених результатів по таким предметам: англійська читання, англійська письмо, математика, природознавство, мистецтво, інформатика, технології та дизайн, географія, історія, читання івриту, єврейське навчання, музика, фізична культура, особистісний, соціальний та громадянський розвиток із формуванням здорового способу життя. Цілі: Читання: Вміти обговорювати слова та вирази, які зацікавлюють читача та розвивають уяву. Письмо: Вміти перевіряти власні роботи на помилки та вносити покращення з деякою допомогою. Математика: Вміти розв`язувати більш складні задачі на додавання та віднімання. 3) звіт на липень 2025 року щодо Матвія Хмелярського, відповідно до якого дитина навчалася у дошкільній групі та досягла впевнених результатів у наступних галузях навчання: особистий, соціальний та емоційний розвиток, фізичний розвиток, мова та комунікація, навички читання та письма, математика, розуміння світу, виразне мистецтво та дизайн, єврейське навчання. Коментар вчителя: ОСОБА_11 добре адаптувався. Він тягнеться до діяльності, де можна працювати практично. Віддає перевагу роботі наодинці, але поділиться своєю діяльністю з другом, якщо його заохотити. Зазвичай він зацікавлений у зоні «маленького світу» та на відкритому майданчику, віддаючи перевагу знайомим активностям, а не новим. Матвій може шукати підтримку у знайомих дорослих, коли це потрібно. Заохочення та підтримка допомагають йому реагувати на певні обмеження. Він любить слухати прості пісні та римівки і часто намагається повторювати дії та звуки, іноді потребуючи підтримки для зосередження. Також представник зазначає, що діти перебувають на обліку в медичних установах Великої Британії, мають доступ до закладів охорони здоров`я цієї країни, і там же проходять вакцинацію та отримують інші медичні послуги. Дані обставини підтверджуються наступними документами: 1) листом команди медичних відвідувачів у «Льюїшам енд Грінвіч від 12.07.2023р., у якому щодо Софії Хмелярської гарантується можливість відвідування місцевих клінік; 2) листом клініки «Чалфонт» від 02.05.2025р., у якому щодо Хмелярського Матвія наведена інформація про проведені вакцинації; 3) листом підтвердження реєстрації Національної служби охорони здоров`я Англії про реєстрацію 20.11.2024р. Емілі Хмелярської у лікаря загальної практики в медичному закладі «THE WILLOWS PRACTICE (F86057). Наразі усі діти проживають у Великій Британії разом з ОСОБА_3 , а до лютого 2025 року з ними також проживав і ОСОБА_2 . Отже, з наведених вище обставин слідує, що діти мають право на проживання у Великій Британії та вже тривалий час проживають однією сім`єю у цій країні, пройшли адаптацію та інтегрувалися у соціальне середовище, взаємодіють з однолітками та дорослими, мають багато друзів, отримують освітні та медичні послуги, відвідують позашкільні гуртки, мають прогрес з англійської мови. Наведені факти свідчать, що звичайним місцем проживання дітей як на момент звернення Позивача до Дніпровського районного суду м. Києва, так і станом на сьогоднішній день - є Велика Британія, а тому згідно зі статтею 5 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року судові органи Великої Британії мають юрисдикцію при вирішенні спору щодо права на спілкування з дітьми. Також про неможливість розгляду даної справи у Дніпровському районному суді м. Києва свідчить наданий до суду висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо участі батька у вихованні дітей (протокол засідання Комісії від 13.08.2025 № 15), підписаний Головою комісії 19.08.2025р. Зокрема, у даному висновку зазначено: «Наразі батьки дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом з дітьми проживають в Великобританії. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» питання, що вирішується відносно дітей, розглядається за місцем їх проживання. Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування не може об`єктивно дослідити питання щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми шляхом визначення способу участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки повернення дітей в Україну під час дії воєнного стану може нести загрозу їх життю та здоров`ю. Розгляд зазначеного питання можливий після повернення дітей в Україну, або після припинення дії воєнного стану в Україні». Крім того, представник зазначає, що ще 11 червня 2025 року ОСОБА_2 звернувся фактично з аналогічним позовом до суду у Великій Британії (Сімейний суд ОСОБА_15 / ОСОБА_16 / адреса: АДРЕСА_1 ). Дана обставина підтверджується матеріалами судової справи № ZW25P00847, що перебуває у провадженні зазначеного суду. Відомості по даній справі: По-перше, заявником є ОСОБА_17 , а відповідачем ОСОБА_18 . По-друге, предмет вимог (предмет заяви): 1) Наказ (и) щодо порядку визначення місця проживання та спілкування з дитиною: Визначити, з ким і коли діти проживатимуть; Визначити, скільки часу вони проводитимуть з кожним із батьків. 2) Наказ (и) про заборону вчинення певних дій: Зміна їхніх імен або прізвища; Вивезення дітей на відпочинок; Переміщення дітей до іншого регіону Англії та Уельсу; Переміщення дітей за межі Англії та ОСОБА_19 ). По-третє, діти: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . По-четверте, Чи перебуває хтось із дітей на обліку місцевої служби у справах дітей ? Так. Ім`я дитини та соціальний працівник місцевої служби у справах дітей: КОМАНДА MASH В ЕНФІЛДІ (THE MASH TEAM ENFIELD), ЛІНІЯ ДОПОМОГИ NSPCC. По-п`яте, перед поданням заяви про видачу судового наказу щодо порядку визначення місця проживання та спілкування з дитиною, наказу про заборону певних дій або наказу щодо вирішення конкретного питання (наказ відповідно до статті 8), ви повинні спочатку відвідати інформаційно-оціночну зустріч з медіатром (ІОЗМ). На ІОЗМ уповноважений сімейний медіатор розгляне разом із вами (та іншою стороною, якщо вона присутня) можливість проведення сімейної медіації або іншої форми позасудового вирішення спору. Тобто, ОСОБА_2 ще до того, як подав позов до Дніпровського районного суду м. Києва (23 липня 2025 року) про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, вже звернувся (11 червня 2025 року) до суду у Великій Британії (Сімейний суд Західного Лондона / West London Family Court) з аналогічною заявою. ОСОБА_2 фактично створив конкуренцію юрисдикцій між судовими органами Великої Британії та судовими органами України. Єдина мета, яку позивач міг переслідувати такими діями, це можливість використовувати найбільш вигідніше для себе судове рішення. Однак не може бути двох рішень, навіть у різних країнах, з одного і того ж предмета спору та між тими ж самими сторонами. Дії позивача є нічим іншим як зловживання процесуальними правами в розумінні статті 44 Цивільного процесуального кодексу України. Наразі справа № ZW25P00847 ще розглядається Сімейним судом ОСОБА_15 ( ОСОБА_16 ), а по деяким вимогам вже є судові накази, розголошення яких є забороненим згідно із законодавством Великої Британії. Факт звернення позивача першочергово (11 червня 2025 року) до суду у Великій Британії (Сімейний суд Західного Лондона / West London Family Court) з вимогами щодо порядку визначення місця проживання та спілкування з дитиною, а також обставини звичайного місця проживання дітей (діти мають право на проживання у Великій Британії та вже тривалий час проживають однією сім`єю у цій країні, пройшли адаптацію та інтегрувалися у соціальне середовище, взаємодіють з однолітками та дорослими, мають багато друзів, отримують освітні та медичні послуги, відвідують позашкільні гуртки, мають прогрес з англійської мови) свідчать лише про одне саме судові органи Великої Британії мають юрисдикцію при вирішенні спору щодо права на спілкування з дітьми згідно зі статтею 5 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року.

У підготовчому засіданні представник відповідача підтримав вимоги клопотання про закриття провадження у справі з підстав викладених у ньому та просить клопотання задовольнити.

Позивач та/або його представник у підготовче засідання не з`явились, 06.07.2026 року до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без участі. У якій також вказано, що сторона позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі та заперечує проти клопотання представника відповідача поданого 27.05.2026 року.

Представник третьої особи у підготовче засідання не з`явився.

Суд, вивчивши зміст клопотання про закриття провадження у справі та додатки до нього, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що клопотання підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Прохаючи закрити провадження у справі сторона відповідача долучила до свого клопотання про закриття провадження у справі:

1. Копію листа на виїзд у Сполучене Королівство щодо відповідачки ОСОБА_3 (Т. 2, а.с. 24-26);

2. Копію посвідки на проживання відповідачки ОСОБА_3 у Великій Британії терміном дії з 16.08.2022 року до 31.12.2024 року (Т. 2, а.с. 27);

3. Копію дозволу на продовження перебування відповідачки ОСОБА_3 у Великій Британії терміном дії з 23.09.2025 року до 23.03.2027 року (Т. 2, а.с. 28);

4. Копію листа на виїзд у Сполучене Королівство щодо дитини ОСОБА_7 (Т. 2, а.с. 29-31);

5. Копію посвідки на проживання дитини ОСОБА_7 у Великій Британії терміном дії з 16.08.2022 року до 31.12.2024 року (Т. 2, а.с. 32);

6. Копію дозволу на продовження перебування дитини ОСОБА_7 у Великій Британії терміном дії з 24.09.2025 року до 23.03.2027 року (Т. 2, а.с. 33);

7. Копію листа на виїзд у Сполучене Королівство щодо дитини ОСОБА_8 (Т. 2, а.с. 34-36);

8. Копію посвідки на проживання дитини ОСОБА_8 у Великій Британії терміном дії з 16.08.2022 року до 31.12.2024 року (Т. 2, а.с. 37);

9. Копію дозволу на продовження перебування дитини ОСОБА_8 у ОСОБА_21 терміном дії з 24.09.2025 року до 23.03.2027 року (Т. 2, а.с. 38);

10. Копію Актового запису про народження дитини ОСОБА_22 у Великій Британії 14.11.2024 року (Т. 2, а.с. 39);

11. Копію дозволу на продовження перебування дитини Хмелярської Емілії у Великій Британії терміном дії з 24.09.2025 року до 23.03.2027 року (Т. 2, а.с. 40);

12. Копію посвідки на проживання позивача ОСОБА_2 у Великій Британії терміном дії з 02.09.2022 року до 31.12.2024 року (Т. 2, а.с. 41);

13. Копію листа Єврейської початкової школи «Воль Ілфорд», згідно якого, ОСОБА_9 учениця 2 класу, та ОСОБА_10 , який наразі відвідує дошкільний заклад, є учнями Єврейської початкової школи ОСОБА_23 . ОСОБА_13 розпочала навчання 30.09.2024 року, а ОСОБА_11 09.01.2025 року. Вчитель ОСОБА_13 підтверджує, що ОСОБА_13 добре адаптувалася у 2 класі та школі загалом. Діти зазвичай приходять вчасно. Відвідуваність ОСОБА_13 становить 95,13%. Цього року вона досягла відмінних успіхів в математиці та хороших успіхів в англійській мові. ОСОБА_13 також досягла відмінних результатів у фонетиці, де вона зараз склала фонетичний тест. Вона регулярно виконує домашні завдання. ОСОБА_13 щаслива в школі і знайшла багато друзів. Вона добре виглядає і добре підготовлена до шкільного дня. ОСОБА_13 відвідує позашкільні гуртки двічі на тиждень. Поведінка ОСОБА_13 змінилася з квітня, коли вона іноді може бути агресивною. ОСОБА_24 знає про це і підтримує школу в цьому питанні. ОСОБА_13 стала більш прив`язаною до дорослих, яких вона знає в школі, але їй може бути складно, якщо в класі є хтось, кого вона знає менше. ОСОБА_25 повідомляє, що ОСОБА_11 щодня приходить до дитячого садка в гарному настрої. Зазвичай він приходить вчасно і має все необхідне для дня. Він одягнений в чистий одяг і готовий до навчання, коли приходить. Він щасливий і спілкується з однолітками та дорослими. Ми не маємо жодних занепокоєнь щодо добробуту дітей (Т. 2, а.с. 42);

14. Копію річного звіту 2023/2024 про навчання дитини ОСОБА_13 Хмелярської, зі змісту якого вбачається, що ставлення дитини до навчання добре, відвідуваність 92,37%, пунктуальність 94,37%. Наступні кроки: Читання (використовувати словники для перевірки значення слів, обговорювати елементи історії (місце дії, персонажі) та передбачати розвиток подій); Письмо (починати речення з великої літери, ставити крапки та правильно використовувати знаки питання); Математика (вчити склади чисел до 10, рахувати вперед і назад по 2, 5 та 10, визначати час за годинником); Орфографія, пунктуація, граматика (писати більшість високочастотних слів для 1 класу, розпізнавати іменники, прикметники та типи речень); Наука (розпізнавати, як проводити справедливий експеримент, записувати результати за допомогою наукової термінології та схем); Інші наступні кроки (формувати великі літери та цифри правильного розміру, орієнтації та співвідношення до малих літер) (Т. 2, а.с. 43);

15. Копію звіту за липень 2025 року про навчання дитини ОСОБА_26 , зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_13 має різний рівень досягнень з предметів у школі (високий рівень, впевнено, розвивається, нижче очікуваного). Цілі: читання (вміти обговорювати слова та вирази, які зацікавлюють читача та розвивають уяву); письмо (вміти перевіряти власні роботи на помилки та вносити покращення з деякою допомогою); математика (вміти розв`язувати більш складні задачі на додавання та віднімання) (Т. 2, а.с. 44).

16. Копію звіту за липень 2025 року про навчання дитини ОСОБА_27 , зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_11 має різний рівень досягнень з навчання в дошкільній групі (впевнено, розвивається). Коментар вчителі: ОСОБА_11 добре адаптувався. Він тягнеться до діяльності, де можна працювати практично. Віддає перевагу роботі наодинці, але поділиться своєю діяльністю з другом, якщо його заохотити. Зазвичай він зацікавлений у зоні «маленького світу» та на відкритому майданчику, віддаючи перевагу знайомим активностям, а не новим. ОСОБА_11 може шукати підтримку у знайомих дорослих, коли це потрібно. Заохочення та підтримка допомагають йому реагувати на певні обмеження. Він любить слухати прості пісні та римівки і часто намагається повторювати дії та звуки, іноді потребуючи підтримки для зосередження (Т. 2, а.с. 45);

17. Копію листа команди медичних відвідувачів у «Льюїшам енд Грінвіч» від 12.07.2023 року щодо можливості дитині Софії Хмелярської відвідувати місцеві клініки (Т. 2, а.с. 46);

18. Копію листа клініки «Чалфонт» від 02.05.20925 року щодо проведених дитині Матвію Хмелярському щеплень (Т. 2, а.с. 47);

19. Копію листа-підтвердження реєстрації Національної служби охорони здоров`я Англії про реєстрацію 20.11.2024 року дитини Емілі Хмелярської у лікаря загальної практики в медичному закладі «THE WILLOVS PRACTICE (F86057)» (Т. 2, а.с. 48);

20. Копію матеріалів судової справи №ZW25P00847, що перебуває у провадженні суду в Великій Британії (West London Family Court). Із цим матеріалів убачається, що 11.06.2025 року ОСОБА_17 звернувся до суду Великої Британії із позовом Інни Хмелярської зокрема із вимогами щодо визначення з ким і коли проживатимуть діти та визначення скільки часу вони проводитимуть з кожним із батьків. Убачається, що зазначена справа стосується усіх трьох дітей сторін: ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (Т. 2, а.с. 49-50).

За змістом наявного в матеріалах справи висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.08.2025 року: На даний час між батьками дітей існує спір щодо визначення годин спілкування батьку з малолітніми ОСОБА_13 , 2018 р.н., ОСОБА_11 , 2021 р.н., ОСОБА_28 2024 р.н. Наразі батьки дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом з дітьми проживають в Великобританії. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» питання, що вирішується відносно дітей, розглядається за місцем їх проживання. Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування не може об`єктивно дослідити питання щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми шляхом визначення способу участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітніх дітей, оскільки повернення дітей в Україну під час дії воєнного стану може нести загрозу їх життю та здоров`ю. Розгляд зазначеного питання можливий після повернення дітей в Україну, або після припинення дії воєнного стану в Україні (Т. 1, а.с. 174-175).

Із усього наведеного вище убачається, що сторони та їх діти ОСОБА_13 і ОСОБА_11 з серпня-вересня 2022 року проживають у Великій Британії, а спільна дитина сторін ОСОБА_28 , взагалі народилась у Великій Британії, і відповідно все своє життя проживає в Англії. Дитина ОСОБА_13 виїхала з України до Британії у віці приблизно 4 років і відповідно проживає у Великій Британії вже майже 4 роки. Дитина ОСОБА_11 виїхав з України до Британії у віці приблизно 1 року і відповідно проживає у Великій Британії вже майже 4 роки.

Ураховуючи положення п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України та правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.10.2024 року в справі №489/2860/22, із матеріалів справи, що розглядається убачається, що в провадженні суду Великої Британії є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Водночас, на переконання суду, вирішити питання про залишення позову без розгляду можливо лише у разі якщо на відповідний спір розповсюджується юрисдикція Дніпровського районного суду м. Києва, а тому першочергово слід вирішити питання чи підлягає спір взагалі розгляду в порядку цивільного судочинства національними судами України (Дніпровським районним судом м. Києва).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надано Верховною Радою України.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що іноземний елемент це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно зі статтею 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

У статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Крім того, підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні (пункт 2 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Аналогічні положення містить Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинена 19 жовтня 1996 року у м. Гаага, ратифікована Верховною Радою України 14 вересня 2006 року, яка набула чинності 01 лютого 2008 року і яка охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності та опіки.

У цій справі установлено, що сторони та їх діти ОСОБА_13 і ОСОБА_11 з серпня-вересня 2022 року проживають у Великій Британії, а спільна дитина сторін ОСОБА_28 , взагалі народилась у Великій Британії, і відповідно все своє життя проживає в Англії.

Україна та Велика Британія є Договірними Державами Гаазької конвенції 1996 року.

Статтею 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.

Згідно зі статтею 5 Гаазької конвенції 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

Отже, норми статті 5 цієї Конвенції містять загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.

Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

У разі неможливості встановлення судом звичайного місця проживання, до спірних правовідносин підлягатимуть застосуванню правила статті 6 Гаазької конвенції 1996 року, відповідно до яких (1) для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункті 1 статті 5. (2) Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлене.

Обставини неможливості визначення звичайного місця проживання дітей можуть включати, наприклад, часті переїзди дитини між двома і більше державами; втрату дитиною попереднього місця постійного проживання та брак достатніх підстав для набуття нового місця постійного проживання. Заснована на цьому положенні юрисдикція суду припиняється, якщо буде встановлено, що дитина має місце проживання, де б це не було.

Юрисдикція спору ґрунтується на прив`язці постійного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 363/5573/23 (провадження № 61-8639св24).

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 760/18630/22 (провадження № 61-6796св24) зазначено, що: «Так, у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або b) дитина не проживає в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі (пункт 1 статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року).

За правилами Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року у разі неправомірного переміщення або утримування дитини держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, за умови дотримання певних умов відповідно до статті 7 цієї Конвенції. Стаття 7 цієї Конвенції встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування.

Для застосування пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року потрібно встановити такі обставини:

1) дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини;

2) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини;

3) дитина адаптувалася до нового середовища.

Відповідно до статті 16 Гаазької конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.

Положення статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року при визначенні юрисдикції застосовуються лише в тому випадку, якщо мало місце неправомірне переміщення або утримання дитини.

У зв`язку з цим, юрисдикція даної справи має визначатися відповідно до пункту 1 статті 5 Гаазька конвенції про батьківську відповідальність 1996 року залежно від звичайного місця проживання дітей ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_28 .

Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року не містить визначення поняття «звичайне місце проживання». Воно має встановлюватися на основі всіх обставин, які мають місце в кожній конкретній справі.

Звичайне місце проживання може підтверджуватися таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Тобто звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення.

З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі (постанови Верховного Суду від 01 листопада 2022 року у справі №201/1577/21, провадження №61-4217св22, від 31 січня 2024 року у справі № 336/5265/22, провадження № 61-12940св23).

В той же час, як свідчить практика іноземних судів щодо застосування Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, при визначенні звичайного місця проживання мають також враховуватися наступні обставини. По-перше, якщо існує очевидне свідчення намірів розпочати нове життя в іншій країні, тоді попереднє місце звичайного проживання, як правило, втрачається та з`являється нове. По-друге, якщо переїзд відбувається на необмежений час або потенційно може не обмежуватися в часі, попереднє місце звичайного проживання після переїзду може також бути втрачено, а нове знайдено достатньо швидко. Однак, якщо час переїзду обмежений, навіть якщо він триває достатньо великий проміжок часу, в ряді юрисдикцій ухвалювалося рішення про збереження місця звичайного проживання протягом цього часу. Це може бути застосовано в тих випадках, коли батьки уклали угоду про тимчасове перебування дитини в іншій державі. Оцінка інших ситуацій має тенденцію слідувати одному із зазначених підходів: «намірів батьків», заснованому на спільному намірі батьків відносно характеру переїзду; «інтересів дитини», де підкреслюється фактична реальність життя дитини (освіта, соціальна взаємодія, сімейні відносини тощо), змішаному. При визначенні того, який підхід має застосовуватися, береться до уваги вік дитини (пункт 13.85 PracticalHandbook onthe Operationof the1996 Hague ChildProtection Convention).»

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2023 року справа № 545/2247/18 (провадження № 61-6421сво23) виснувала, що: «у разі встановлення обставин ((а) дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини; (б) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини; (в) дитина адаптувалася до нового середовища) за правилом пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року припиняється юрисдикція суду Договірної Держави попереднього звичайного місця проживання дитини з вирішення цього спору у зв`язку з набуттям нею нового постійного (звичайне для дитини) місця проживання;

юрисдикція з вирішення спору про місце проживання дитини, у разі її неправомірного переміщення, визначається за місцем проживання дитини лише за наявності умов, передбачених пунктом «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, у сукупності;

правилами щодо юрисдикції, закріплені у Гаазькій конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, запроваджено загальний підхід до визначення юрисдикції, який забезпечує визначеність для сторін, і може, таким чином, сприяти недопущенню спроб пошуку «зручного суду» через міжнародне викрадення дітей. Правило статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року визначає місце постійного проживання дитини як первинну підставу для визначення юрисдикції, сприяє зверненню батьків до влади з питань опіки, доступу/контактів і переміщення в тих Договірних Державах, де їх дитина живе, замість її вивезення до інших юрисдикцій для вирішення таких питань.

Аналогічний по суті висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 372/2558/21 (провадження № 61-1604св23)».

У постанові від 16.04.2025 року у справі №545/3933/21 Верховний Суд зазначив наступне: Згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» Україна є учасницею Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі - Гаазька конвенція 1980 року). Відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 136-V «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей» Україна є учасницею Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (далі - Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року). Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Справа за цим позовом є справою з іноземним елементом. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (статті 497 ЦПК України). Згідно зі статтею 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина перша статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Метою Гаазької конвенції 1980 року є забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування, права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини, охоплюються предметною сферою застосування Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року. Відповідно до статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року судові або адміністративні органи Договірної держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. У разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій державі та a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або b) дитина не проживає в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі (пункт 1 статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року). За правилами Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року у разі неправомірного переміщення або утримування дитини держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, за умови дотримання певних умов відповідно до статті 7 цієї Конвенції. Стаття 7 цієї Конвенції встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування. Для застосування пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року потрібно встановити такі обставини: 1) дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини; 2) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини; 3) дитина адаптувалася до нового середовища. Відповідно до статті 16 Гаазької конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення. Виходячи зі змісту статей 5 і 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, за наявності судового рішення про повернення дитини в порядку Гаазької конвенції 1980 року, яке набрало законної сили, юрисдикцію вживати заходи, спрямовані на захист особи чи майна дитини, мають органи Договірної держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування. Органи тієї Договірної держави, в якій, незважаючи на наявність судового рішення про повернення дитини в порядку Гаазької конвенції 1980 року, яке набрало законної сили, продовжує перебувати дитина, яку було незаконно переміщено чи утримувано, мають лише юрисдикцію вживати будь-які необхідні заходи захисту дитини у будь-якому невідкладному випадку згідно зі статтею 11 Гаазької конвенції 1996 року. Хоча заходи, спрямовані на сприяння виконанню судового рішення про повернення дитини в порядку Гаазької конвенції 1980 року, є надзвичайно важливими, вони не завжди є «невідкладним випадком» у контексті статті 11 Гаазької конвенції 1996 року. Стаття 7 Гаазької конвенції 1996 року встановлює спеціальне правило про юрисдикцію у випадках міжнародного викрадення дітей. Органи Договірної держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію щодо вжиття заходів захисту дитини, допоки не будуть виконані певні умови. Це правило спрямовано на дотримання балансу між двома ідеями. По-перше, особа, яка незаконно перемістила або утримує дитину, не повинна скористатися переваги цієї дії щодо зміни органів влади, які є компетентними у питаннях опіки, доступу чи контактів. По-друге, зміна місця проживання дитини, якщо нове місце проживання збережеться, є фактором, який не може, здебільшого, ігноруватися до такої міри, що позбавляти юрисдикції органи влади нової держави проживання на невизначений період часу. У той час, як юрисдикція зберігається у органів влади Договірної держави, з якої дитину було переміщено чи утримувано, органи влади Договірної держави, в якій перебуває дитина, яку було незаконно переміщено чи утримувано, можуть вживати лише необхідні заходи захисту відповідно до статті 11. Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року не замінює і не вносить зміни у механізм, визначений Гаазькою конвенцією 1980 року для дій у ситуаціях, які пов`язані з міжнародним викраденням дітей. Навпаки, Гаазька конвенція 1996 року доповнює і посилює Гаазьку конвенцію 1980 щодо деяких аспектів. Це означає, що низка її положень можуть бути застосовані як доповнення до Гаазької конвенції 1980 року у випадках, коли остання застосовується у конкретній справі. Зокрема, у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 607/23708/21 (провадження № 61-12708св22), Верховний Суд вказав, що «правило статті 50 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей передбачає можливість паралельного застосування обох Гаазьких конвенцій для цілей повернення дитини, яка була протиправно переміщена або утримувалася. Гаазька конвенція 1996 року укріплює Гаазьку конвенцію 1980 року, підкреслюючи первинну роль органів влади Договірної держави постійного місця проживання дитини у прийняття рішень про заходи, які можуть бути необхідні для довгострокового захисту дитини. Такий підхід у розумінні співвідношення цих Конвенцій підтримується положеннями «м`якого права» (пункти 13.1, 13.2, 13.5, 13.6 Практичного посібника застосування Гаазької конвенції 1996 року Постійного бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права, 2014 рік), а також офіційним тлумаченням, наданим Постійним бюро Гаазької конференції». Висновки судів про підсудність національним судам України цього спору не узгоджуються із положеннями Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, оскільки відсутня сукупність обставин, передбачених пунктом «b» частини першої статті 7 цієї Конвенції 1996 року. Оскільки у цій справі вирішення вимог ОСОБА_1 не належить до юрисдикції національних судів України, то у судів були відсутні правові підстави для розгляду справи по суті. Суди повинні були застосувати пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, згідно з яким суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У постанові від 17.08.2022 року у справі №613/1185/19 Верховний Суд зазначив наступне:

«В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з пред`явленням батьком дітей вимоги про їх повернення до України згідно із правилами Гаазької конвенції 1980 року після закінчення періоду, на який ОСОБА_1 надавав згоду на їх виїзд разом з їхньою матір`ю ОСОБА_2.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».

Гаазька конвенція 1980 року захищає дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування на території іншої держави та спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання.

Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо:

a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та

b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

За змістом частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року права піклування, про які йдеться у пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини потрібно встановити:

по-перше, що дитина постійно мешкала в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 цієї Конвенції);

по-друге, що переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції);

по-третє, що заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділеним правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулася зміна місця проживання дитини.

Згідно з частиною першою статті 12 Гаазької конвенції 1980 року визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

У частині другій статті 12, частинах першій, другій статті 13 та статтею 20 Гаазької конвенції 1980 року визначений вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.

Обов`язок доведення існування підстав для відмови у поверненні дитини зазначена Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).

За змістом частини другої статті 12 Гаазької конвенції 1980 року судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

На доведення того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть наводитися такі факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв`язки; відбулася зміна мови спілкування та інші факти, які підтверджують, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.

У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 Гаазької конвенції 1980 року може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави (тобто в якій дитина фактично перебуває) в галузі захисту прав людини й основних свобод, про що йдеться у статті 20 цієї Конвенції.

Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.

Відмовлячи у задоволенні позову, суд першої інстанції застосував виключно національне законодавство України, керувався принципом найкращих інтересів дитини та не врахував, що спірні правові відносини є відносинами з іноземним елементом і регулюються міжнародними договорами, положення яких є частиною національного законодавства та мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з законами України, окрім положень Конституції України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд вважав, що ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 як батька на повернення малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до країни постійного проживання, в Україну, є саме ініціювання ним процедури повернення дітей у порядку, визначеному Гаазькою конвенцією 1980 року, а саме за правилами статей 8-11 цієї Конвенції.

У зазначених статтях зосереджені положення про повернення дітей як адміністративними органами Договірних держав, так і судовими.

Потрібно враховувати, що спірні правовідносини регулюються як національним законодавством, зокрема СК України, так і міжнародними договорами, зокрема, Гаазькою конвенцією 1980 року та Гаазькою конвенцією 1996 року.

Цілями Гаазької конвенції 1980 року є:

a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та

b) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах (стаття 1 Гаазької конвенції 1980 року).

Відповідно до статті 8 Гаазької конвенції 1980 року будь-яка особа, установа або інший орган, які стверджують, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, може звернутися із заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.

Згідно з пунктом 2 Загальної частини Порядку виконання на території України Гаазької конвенції 1980 року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952, функції центрального органу за Гаазькою конвенцією 1980 року виконує Міністерство юстиції України безпосередньо та його територіальні органи.

Водночас ця Конвенція не перешкоджає будь-якій особі, установі або органу, що заявляє про порушення прав піклування або доступу відповідно до положень статей 3 або 21, безпосередньо звернутися до судових або адміністративних органів будь-якої Договірної держави, на підставі положень цієї Конвенції або на іншій підставі (стаття 29 Гаазької конвенції 1980 року).

Гаазька конвенція 1980 року заохочує мирне врегулювання спору, але не вимагає, щоб учасники судового процесу щодо викрадення дітей відповідно до цієї Конвенції використовували альтернативний спосіб вирішення спорів. Незважаючи на те, що стаття 7 Гаазької конвенції 1980 року встановлює, що центральні органи влади повинні вжити всіх відповідних заходів для досягнення мирного вирішення питань, сторони не зобов`язані намагатися врегулювати спір мирним шляхом і таке врегулювання не є обов`язковим до початку судового процесу.

Підсумовуючи наведене, за правилами Гаазької конвенції 1980 року заявник має право обрати один із шляхів пред`явлення вимоги про повернення дитини до звичайного місця проживання:

1) подання заяви до Центрального органу держави (в Україні - до Міністерства юстиції України) за місцем постійного проживання дитини;

2) подання заяви до Центрального органу держави (до прикладу: в Республіці Вірменія - міністерство юстиції, в РФ - міністерство просвіти), до якої дитину вивезено та в якій вона утримується;

3) подання відповідної заяви до суду.

Верховний Суд наголошує на тому, що, враховуючи зміст та усталене розуміння наведених Гаазьких конвенцій, під відповідним Центральним органом держави потрібно розуміти, зазвичай, певний центральний орган виконавчої влади, наділений Договірною державою відповідними повноваженнями на виконання покладених на державу функцій з виконання вимог цих Конвенцій, яким в Україні є Міністерство юстиції України. Вочевидь під таким Центральним органом держави не може розумітися національний суд.

Проте, процесуальне питання, яке повинні були вирішити суди та є істотним для врегулювання цього спору судом України, є те, чи відноситься його вирішення до юрисдикції саме національного суду України. Надалі Верховний Суд вирішив питання, за яких умов позивач у цій справі має право звернутися до національного суду України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій не вирішили першочергового питання, чи підлягає цей спір розгляду судами України. Верховний Суд наголошує на тому, що серед питань, які має суд вирішити на стадії відкриття провадження у справі, є визначення, чи є повноважним національний суд для розгляду та вирішення спору, а у разі помилкового відкриття провадження у справі з порушенням правил про юрисдикцію спору - закрити таке судове провадження у зв`язку з тим, що він не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства національними судами України.

Варто враховувати, що спірні правовідносини обтяжені іноземним елементом, а тому юрисдикція такого спору визначається за спеціальними правилами, закріпленими як у законах України, так і у міжнародно-правових договорах, положення яких є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Підсудність (тут і далі йдеться про юрисдикцію національних судів) судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (стаття 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні (пункт 2 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Верховний Суд врахував, що спір у справі, яка переглядається, стосується правовідносин між дітьми та батьками, водночас, одна із сторін (мати) проживає за межами України, що виключає безумовну підсудність цього спору судам України за правилами статей 75, 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки на момент відкриття провадження у справі відповідач вже постійно не проживала на території України.

Водночас відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», частини другої статті 3 ЦПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Тож юрисдикція цього спору має визначатися в першу чергу не правилами національного цивільного процесу, а правилами відповідних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Під час визначення юрисдикції цього спору також підлягають застосуванню Гаазькі конвенції 1980 та 1996 років, які регулюють питання міжнародної підсудності таких спорів й визначають, органи якої держави мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи та майна дитини.

Відповідно до статті 29 Гаазької конвенції 1980 року ця Конвенція не перешкоджає будь-якій особі, установі або органу, що заявляє про порушення прав піклування або доступу відповідно до положень статей 3 або 21, прямо звернутися до судових або адміністративних органів будь-якої Договірної держави, на підставі положень цієї Конвенції або на іншій підставі.

Варто враховувати, що стаття 29 Гаазької конвенції 1980 року дозволяє подання заяви до компетентних внутрішніх органів у державі, де знаходиться дитина. У випадках, коли суд, який вирішив прийняти рішення щодо заяви про повернення, знаходиться в договірній державі, де дитина не знаходилася, але де вона має своє звичне місце проживання, виникає проблема, як забезпечити виконання подальших рішень про повернення. Саме з цієї причини Гаазька конвенція 1980 року прагне знайти спосіб вирішення міжнародних справ про викрадення дітей шляхом створення можливостей для співпраці між залученими договірними державами.

У статті 50 Гаазької конвенції 1996 року зазначено, що ця Конвенція не впливає на застосування Гаазької конвенції 1980 року у відносинах між сторонами обох Конвенцій. Однак ніщо не перешкоджає застосуванню положень цієї Конвенції для цілей повернення дитини, яка була протиправно переміщена або утримувалася, чи для надання права на спілкування.

Тож наведене правило передбачає можливість паралельного застосування обох Гаазьких конвенцій для цілей повернення дитини, яка була протиправно переміщена або утримувалася.

Гаазька конвенція 1996 року не замінює і не вносить змін у механізм, встановлений Гаазькою конвенцією 1980 року для дій у ситуаціях міжнародного викрадення дітей. Навпаки, Гаазька конвенція 1996 року доповнює та посилює Гаазьку конвенцію 1980 року стосовно деяких аспектів. Це означає, що низка її положень можуть бути використані як доповнення до Гаазької конвенції 1980 року, коли остання застосовується до конкретної справи.

Правила стосовно юрисдикції, які містяться у главі ІІ Гаазької конвенції 1996 року, створюють загальний підхід до юрисдикції, що забезпечує визначеність для сторін і може таким чином сприяти запобіганню спроб пошуку «зручного» суду через міжнародне викрадення дітей.

Гаазька конвенція 1980 року продовжує застосовуватися до відносин між договірними державами Гаазької конвенції 1996 року, які є також учасниками Гаазької конвенції 1980 року.

Гаазька конвенція 1996 року доповнює і посилює Гаазьку конвенцію 1980 року, встановлюючи чіткі межі для здійснення юрисдикції, в тому числі у виключних випадках, коли у поверненні дитини відмолено або повернення не запитано. Гаазька конвенція 1996 року укріплює Гаазьку конвенцію 1980 року, підкреслюючи первинну роль органів влади Договірної держави постійного місця проживання дитини у прийняття рішень про заходи, які можуть бути необхідні для довгострокового захисту дитини.

Такий підхід у розумінні співвідношення цих Конвенцій підтримується положеннями «м`якого права» (пункти 13.1, 13.2, 13.5, 13.6 Практичного посібника застосування Гаазької конвенції 1996 року Постійного бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права, 2014 рік), а також офіційним тлумаченням, наданим Постійним бюро Гаазької конференції.

За правилами Гаазької конвенції 1996 року у випадку викрадення держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, за умови дотримання певних умов відповідно до статті 7 цієї Конвенції. Стаття 7 Гаазької конвенції 1996 року встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування. Правила статті 6 Гаазької конвенції 1996 року застосовуються у випадках, коли неможливо встановити постійне місце проживання дитини.

Визначення, яке із правил підвідомчості спору підлягає застосуванню, залежить від встановлених фактичних обставин, зокрема, місця постійного проживання дитини, його зміни чи ненабуття такого місця дитиною.

Першим кроком під час з`ясування питання юрисдикції цього спору є оцінка умов, визначених в статті 5 Гаазької конвенції 1996 року.

Відповідно до статті 5 Гаазької конвенції 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7 зазначеної Конвенції у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи держави нового звичайного місця проживання.

Стаття 5 Гаазької конвенції 1996 року містить загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.

Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою необхідно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі.

За наведених обставин у цій категорії справ суди, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, зобов`язані визначати юрисдикцію розгляду судом України спору про повернення дитини відповідно до правил Гаазької конвенції 1980 року та Гаазької конвенції 1996 року.

Позивач у такій категорії справ, звертаючись до суду з позовом, має довести, що Україна як держава була постійним та звичайним місцем проживання дітей до їхнього незаконного переміщення чи утримання в іншій договірній державі. Постійне проживання (звичайне місця проживання) позивач має довести доказами, що підтверджують навчання дитини, отримання медичної допомоги та реалізацію стосовно неї інших соціальних послуг на території цієї держави.

Виходячи з того, що юрисдикція держави у вирішенні цієї категорії спорів пов`язується саме з поняттям постійного (звичайного) місця проживання дитини, обрання якого передувало незаконному переміщенню до іншої держави чи незаконному утриманню в іншій державі, відповідно, суд повинен визначити, чи має право на розгляд цієї справи, виходячи з доведеності позивачем саме факту постійного (звичайного) місця проживання дитини в Україні до її незаконного переміщення (утримування).

Переконливі докази таких фактів суд має отримати на стадії відкриття провадження у справі. Під час розгляду справи у суді першої інстанції має бути встановлено, що таке місце проживання існувало та зберіглося (відповідно до критеріїв, сформульованих у статті 7 Гаазької конвенції 1996 року) задля обґрунтування того, що юрисдикція суду України є/зберігається для вирішення спору по суті вимог, адже зі зміною звичайного місця проживання дитини припиняється юрисдикція суду України на вирішення спору про повернення дитини до звичайного місця її проживання.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили питання встановлення звичайного місця проживання дітей заявника в Україні до їх незаконного переміщення/утримання в іншій державі, не надали оцінки наявним у матеріалах справи доказам існування сталих зв`язків дітей з Україною, які б підтверджували, що саме в Україні вони мали звичайне місце проживання до їхнього виїзду за кордон.

Лише у разі встановлення, що діти до незаконного переміщення та утримання в іншій державі мали звичайне місце проживання в Україні відповідно до правил статті 5 Гаазької конвенції 1996 року, спір, який виник між сторонами, підлягає розгляду судами України, крім випадків, встановлених у статті 7 цієї Конвенції.

Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, а тому зробили передчасні висновки про поширення юрисдикції судів України на цей спір без встановлення тих обставин, що мають істотне значення для такого висновку.

У цій категорії справ юрисдикція з вирішення такого спору слідує за місцем постійного проживання дитини, а тому якщо місце постійного проживання дитини переноситься до іншої договірної держави, органи влади держави нового місця постійного проживання набувають юрисдикції щодо суті спору.

Правилами щодо юрисдикції, закріплені у Гаазькій конвенції 1996 року, запроваджено загальний підхід до визначення юрисдикції, який забезпечує визначеність для сторін, і може, таким чином, сприяти недопущенню спроб пошуку «зручного суду» через міжнародне викрадення дітей. Правило статті 5 Гаазької конвенції 1996 року визначає місце постійного проживання дитини як первинну підставу для визначення юрисдикції, сприяє зверненню батьків до влади з питань опіки, доступу/контактів і переміщення в тих Договірних Державах, де їх дитина живе, замість її вивезення до інших юрисдикцій для вирішення таких питань.

Залежно від встановлення певних обставин справи, зокрема постійного місця проживання дітей, суд має застосувати одне із правил, визначених Гаазькою конвенцією 1996 року, про юрисдикцію спору. Юрисдикція спору ґрунтується на прив`язці постійного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Компетенційна складова цього поняття пов`язана із наявністю юрисдикції для розгляду справ і правильним використанням судами функціональних повноважень за результатами розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Так, ЄСПЛ зазначає, що правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження (Firma Veritas TOV v. Ukraine, no. 2217/07, §§ 26-30, 15 May 2012).

Для вирішення питання, чи підлягає розгляд справи судами України, потрібно з`ясувати: 1. Чи було звичайним місцем проживання дітей в Україні до їхнього переміщення закордон? 2. Чи обрали діти інше місце постійного проживання за межами України? 3. Чи прижилися діти у новому середовищі? 4. Якщо неможливо встановити звичайне місце проживання дітей, то на території якої з держав вони перебувають у зв`язку з переміщенням? 5. Чи завершилася процедура повернення дітей, ініційована заявником у рф, за правилами Гаазької конвенції 1980 року?

Залежно від встановлення обставин того, чи підлягає вирішенню спір судами України, судам належить або вирішити спір по суті, або закрити провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду судами України у порядку цивільного судочинства. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України)».

У цій справі на підставі вище наведених та описаних документів, судом встановлено, що сторони у справі та їх спільні діти як на час відкриття провадження у справі, так і на теперішній час проживають у Великій Британії і «звичайним місцем проживання дітей» Софії, Матвія та Емілі є територія Великої Британії, що слідує також із факту наявності на розгляді суду Великої Британії судової справи №ZW25P00847 за позовом ОСОБА_29 до Інни Хмелярської (тобто суд Великої Британії визнав власну юрисдикцію щодо цього спору), а тому провадження у справі має бути закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства національними судами України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 255, 259-261, 353-3553, 497 ЦПК, Законом України «Про міжнародне приватне право», Конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, суд, -

п о с т а н о в и в :

Клопотання представника відповідача про закриття провадження у цивільній справі №755/13900/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми задовольнити.

Провадження у справі №755/13900/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали суду.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складений 13.07.2026 року.

Суддя