Рішення № 138183975, 14.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.07.2026Справа № 910/3910/26

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5) до Приватного підприємства "ШЕРАТОН 3" (03040, місто Київ, вулиця Андрія Бубнова (Маричанська), будинок 6/6) про стягнення 152558,37 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.04.2026 га адресу суду від представника Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" надійшла позовна заява до Приватного підприємства "ШЕРАТОН 3" про стягнення 152 558,37 грн, з яких: 80201,94 грн основний борг, 55098,73 грн 3 % річних, 17257,70 грн інфляційні втрати та була передана 07.04.2026 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 13.04.2026, засобами поштового зв`язку подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.

Ухвалою суду від 28.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 28.04.2026 була надіслана на адреси учасників справи в їх електронні кабінети та доставлена зокрема відповідачу 28.04.2026 о 23:20 год., що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У той же час 25.06.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заяву про застосування строків позовної давності у відповідності до означеної заяви представник зазначив зокрема, що заборгованість в повному обсязі (80 201,94 грн) обліковується Позивачем як така, що виникла та остаточно сформувалася не пізніше квітня 2018 року, а зобов`язання з її погашення мало бути виконане Відповідачем (за даними самого Позивача) не пізніше травня 2018 року, трирічний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення основного боргу спливає не пізніше травня 2021 року.

Оскільки вимоги про стягнення 3 % річних (ст. 625 ЦК України) та інфляційних втрат є похідними та додатковими до вимоги про стягнення основного боргу, позовна давність за такими вимогами обчислюється за тими самими правилами та з урахуванням того самого моменту порушення зобов`язання, а тому також спливає не пізніше травня 2021 року.

Позовна заява у цій справі подана до суду у 2026 році, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності більш ніж на чотири роки.

Таким чином представник просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності щодо позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Приватного підприємства «ШЕРАТОН 3» про стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат на загальну суму 152 558,37 грн.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

З 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.

11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (найменування змінене на Aкціонерне товариство «К.Енерго») (кредитор) та КП «Київтеплоенерго» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18, відповідно до п. 1.1 якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018.

Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 1.3. договору з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку №1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором.

Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиту теплову енергію до 01.05.2018 до Приватного підприємства "ШЕРАТОН 3" за особовим рахунком №8071002-05 у розмірі 80201,94 грн, яка на день подачі до суду позовної заяви не змінилась, що підтверджується: розрахунком основного боргу за теплову енергію, актом звіряння розрахунків за теплову енергію, рахунком-фактурою, довідкою про нарахування за теплову енергію, обліковими картками.

Відповідно до акту № 23 приймання-пер вдавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли білінгових систем ПК «БІТеК» та ПК «Уніван-Термал» позивач прийняв фізичний носій/пристрій зберігання інформації (зовнішній жорсткий диск, USB носій в кількості 1 шт.), на якому записана резервна копія бази даних ПК «Уніван- Термал» станом на 01.10.2018 року.

Таким чином, позивач зазначає, що прийняв право вимоги з відповідача заборгованості за теплову енергію за особовим рахунком №8071002-05 в розмірі 80201,94 грн та прийняв право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

Проте, як зазначає позивач, порушуючи норми законодавства, відповідач не здійснював оплату вартості теплової енергії за особовим рахунком №8071002-05 в розмірі 80201,94 грн.

На підтвердження факту постачання теплової енергії та підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії ПАТ «Київенерго» позивачем надаються наступні докази:

- корінці нарядів на включення та відключення об`єктів тепло споживання за спірний період складені ПАТ «Київенерго»;

- облікові картки (табуляграми) по особовому рахунку відповідача;

- довідка про нарахування за теплову енергію договором/особовим рахунком №8071002-05.

Таким чином, позивач зазначає, що відповідач не вносив плату за поставлену теплову енергію, в результаті чого за період з жовтня 2016 року по квітень 2018 року включно утворилась заборгованість, яка станом на дату укладання договору цесії становила 80 201,94 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 55098,73 грн 3 % річних, 17257,70 грн інфляційні втрати.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Основними обов`язками споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання").

Таким чином, відсутність договору про постачання теплової енергії не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Відносини щодо постачання та споживання теплової енергії регулюються Законами "Про теплопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Новий Закон "Про житлово-комунальні послуги" (№ 2189-VIII від 09.11.2017 р.) визначив учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів (індивідуальних та колективних); 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг.

Індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Колективний споживач юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону "Про житлово-комунальні послуги").

Якщо за особою на праві господарського відання закріплене нежитлове приміщення, ця особа має права та обов`язки власника такого майна, але з обмеженою можливістю розпоряджання. Відповідно, у розумінні Закону "Про житлово-комунальні послуги", зазначена особа є індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону "Про житлово-комунальні послуги").

Положеннями ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Тобто, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція є усталеною та викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі № 922/4239/16.

Відповідно до п. 3.1.1 договору цесії сторони договору підтверджують, що на дату підписання додатку № 1 до цього договору актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що від стуляється, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).

Відповідно до акту № 23 приймання-пер вдавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли білінгових систем ПК «БІТеК» та ПК «Уніван-Термал» позивач прийняв фізичний носій/пристрій зберігання інформації (зовнішній жорсткий диск, USB носій в кількості 1 шт.), на якому записана резервна копія бази даних ПК «Уніван- Термал» станом на 01.10.2018 року.

Отже, ПАТ «Київенерго» передало позивачу програмний комплекс (базу даних «Уніван-Термал», до якого здійснювалось ПАТ «Київенерго» внесення даних до даного програмного комплексу щодо нарахування спожитої відповідачем теплової енергії.

Таким чином, нарахування та внесення до бази даних відомостей було здійснено саме ПАТ «Київенерго», а позивач лише сформував таку довідку та надав всі докази (електронні) на підтвердження позовних вимог відповідно до внесених відомостей до цієї бази. Зазначена довідка є паперовим відображенням електронної бази даних.

Факт постачання на об`єкт споживача теплової енергії, а також її обсяг підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення об`єктів тепло споживання за спірний період складені ПАТ «Київенерго» за адресою: м. Київ, вулиця Маричанська, 6/6, приміщення 88;

- обліковими картками (табуляграми) по особовому рахунку відповідача №8071002-05;

- довідка про нарахування за теплову енергію договором/особовим рахунком №8071002-05.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується постачання теплової енергії відповідачу. Доказів належної оплати за спожиту теплову енергію відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати спожитої теплової енергії є доведеними та обґрунтованими.

Разом з тим, відповідачем у даній справі подано заяву про застосування позовної давності.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 р. у справі № 914/687/20.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила таке:

« 76. Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

77. За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

78. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

79. Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

80. Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

81. Таким чином, з огляду на вище наведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

82. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

84. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження №12-46гс22).

90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

93. Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

97. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

98. За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками».

Слід зазначити, що у цій справі, позивачем заявлено період про стягнення основної заборгованості з жовтня 2016 по грудень 2025 року, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 за якою якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану, суд дійшов висновку про задоволення основної заборгованості у розмірі 42638,95 грн. за період з листопада 2017 по квітень 2018 (оскільки в період з квітня 2017 по жовтень 2017 позивачем не здійснювалось нарахування, а лише з листопада 2017 по квітень 2018 року). В іншій частині слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення 55098,73 грн інфляційних втрат та 17257,70 грн трьох відсотків річних, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом статей 524, 533 535, 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, яке передбачає обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора, зокрема, у правовідносинах щодо оплати поставленого товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення, оскільки спрямовані на компенсацію знецінення грошових коштів та плату за користування ними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Таким чином, зобов`язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є додатковим (акцесорним) до основного зобов`язання, залежить від нього та поділяє його долю, а відповідні вимоги є похідними від вимоги про стягнення основного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/4590/19, постанова від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Велика Палата Верховного Суду сформувала усталену правову позицію щодо природи інфляційних нарахувань та 3% річних у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, у якій, зокрема, визначено, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, які виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Ключовою характеристикою є те, що ці суми нараховуються незалежно від вини боржника та зупинення виконавчого провадження або виконання судових рішень про стягнення грошових сум. Це означає, що об`єктивний факт прострочення сам собою генерує право кредитора на їх стягнення, без необхідності доказування вини боржника або причин затримки.

Отже, встановлення судом факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання є достатньою правовою підставою для нарахування та стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд зазначає таке.

Як вбачається з розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних представник здійснює нарахування 01.10.2018 року по 31.12.2025 року на суму 80201,94 грн.

З огляду на те, що судом було застосовано строк позовної давності та задоволено суму основної заборгованості у розмірі 42638,95 грн. за період з листопада 2017 по квітень 2018 (оскільки в період з квітня 2017 по жовтень 2017 позивачем не здійснювалось нарахування, а лише з листопада 2017 по квітень 2018 року), суд вважає за можливе здійснити нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму 42638,95 грн.

Суд здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 01.10.2018 по 31.12.2025 на суму 42638,95 грн, дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 9276,60 грн та інфляційні втрати у розмірі 43040,64 грн. В іншій частині слід відмовити.

Відповідачем не надано контррозрахунку та не спростовано правильність здійснених позивачем нарахувань.

Заперечуючи проти стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, відповідач зазначає, що оскільки вимоги про стягнення 3 % річних (ст. 625 ЦК України) та інфляційних втрат є похідними та додатковими до вимоги про стягнення основного боргу, позовна давність за такими вимогами обчислюється за тими самими правилами та з урахуванням того самого моменту порушення зобов`язання, а тому також спливає не пізніше травня 2021 року.

Суд відхиляє такі доводи з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, яка роз`яснила темпоральні межі регулювання наведених вище нарахувань.

Якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020 (дата набрання чинності Законом про продовження строків під час карантину), то строк звернення до суду було: спочатку продовжено на період дії карантину до 30.06.2023; надалі продовжено на період дії воєнного стану до 29.01.2024; 30.01.2024 перебіг строку зупинено на період дії воєнного стану.

Таким чином, у кредиторів наявне право звертатися до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення за п`ять, сім або навіть більше років без обмеження останніми трьома роками, за умови, що позовна давність не спливла станом на 02.04.2020.

Отже доводи відповідача щодо обмеження періоду нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних останніми трьома роками є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

З огляду на встановлені обставини справи та надану правову оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ШЕРАТОН 3" (03040, місто Київ, вулиця Андрія Бубнова (Маричанська), будинок 6/6, код ЄДРПОУ 31109872) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, код ЄДРПОУ 40538421) 42638 (сорок дві тисячі шістсот тридцять вісім) грн. 95 коп. основної заборгованості, 9276 (дев`ять тисяч двісті сімдесят шість) грн. 60 коп - 3% річних, 43040 (сорок три тисячі сорок) грн. 64 коп - інфляційні втрати та 2071 (дві тисячі сімдесят одна) грн 43 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено та підписано 14.07.2026.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ