Рішення № 138180877, 14.07.2026, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 548/300/26

Провадження № 2/548/375/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.07.2026 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Коновод О.В.

за участю секретаря судового засідання Матвієнко О.А.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Хоролу в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Решетилівської міської ради , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Берези Дарії Василівни, Хорольського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

В С Т А Н О В И В:

Позиція позивача та відповідача, процесуальні дії, вчинені по справі.

Позивач звернувся до Хорольського районного суду Полтавської області з вищевказаним позовом.

На обґрунтування позову зазначив, що «26» ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (далі за текстом Спадкодавець). ОСОБА_2 до дня смерті проживав один, в буд. АДРЕСА_1 . Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається, в тому числі з земельну ділянку площею 4,8500 га, розташовану на території Андріївської сільської ради Хорольського району Полтавської області, кадастровий номер 5324880300:00:026:0037, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За життя, а саме шостого лютого дві тисячі п`ятнадцятого року, ОСОБА_2 , склав заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Березою Д. В. (далі за текстом Третя Особа), зареєстрований у реєстрі за № 84, яким заповів: належну останньому земельну ділянку площею 4,8500 га, розташовану на території Андріївської сільської ради Хорольського району Полтавської області, кадастровий номер 5324880300:00:026:0037, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ОСОБА_1 , 1986 року народження (далі по тексту Позивачу).

Зазначений заповіт за життя Спадкодавця не змінювався та не скасовувався. При цьому слід зазначити, що ОСОБА_1 не перебував зі спадкодавцем у родинних стосунках, мешкав в іншій місцевості, спільних знайомих не мав, фактичних стосунків зі спадкоємцем не підтримував, родичів спадкодавця позивач не знає, тобто об`єктивно не мав можливості вчасно дізнатися про смерть у іншому регіоні спадкодавця та про наявність заповіту на своє ім`я. У фактично сторонньої до спадкодавця особи немає сімейних обов`язків, а закон не покладає на неї тягар моніторингу життєдіяльності сторонніх осіб заповідачів.

Таким чином, у Позивача була відсутня об`єктивна потреба в постійному моніторингу контакту з ОСОБА_2 , а отже і можливість вчасно дізнатись про його смерть.

На час відкриття спадщини Позивач не проживав із спадкодавцем, про смерть Спадкодавця не знав, так само не знав і не міг знати про наявність заповіту складеного на своє ім`я, а дізнався про наявність випадково, випадково, лише у кінці грудня 2025 року, від знайомого, тобто поза межами строку, визначеного ч.1 ст.1270 ЦК України, тому у встановлений законом строк з відповідною заявою до нотаріальної контори, він не міг звернутися.

В кінці грудня 2026 року (після отримання інформації про наявність заповіту на своє ім`я) Позивач отримавши відповідні документи, намагався звернутися до приватного, із заявою про прийняття спадщини за законом, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , з метою оформлення успадкованого ним за заповітом майна. Проте, приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Березою Д. В. за вих. №01-16 від 26.12.2025 року відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини за заповітом, у зв`язку із пропуском встановленого шестимісячного строку для прийняття спадщини.

З огляду на те, що Позивач на час відкриття спадщини не був обізнаним про наявність заповіту, складеного на його користь, оскільки спадкова справа після смерті спадкодавця не заводилася і відповідно, не були здійснені повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, наявні поважні причини пропуску ним строку прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Навіть після отримання позитивного рішення суду Позивач позбавлений визнання права власності на спадкове майно у нотаріальному порядку, через відсутність у останнього оригіналів правовстановлюючих документів та спадкове майно.

Приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Березою Д. В. за вих. №93/01-16 від 30.03.2026 року роз`яснено, що відсутність правовстановлюючого документа унеможливлює видачу свідоцтва на спадщину.

Визнання права власності в порядку спадкування за заповітом є належним способом захисту прав спадкоємця, якщо вбачаються перешкоди в оформленні його спадкових прав у нотаріальному порядку. Більш того, спадкоємець має право на захист свого права в судовому порядку шляхом пред`явлення позову про визнання права власності, який є ефективним способом захисту права спадкоємця та реалізується без пред`явлення окремих позовних вимог про встановлення факту.

02.03.2026 року по справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Позивач та його представник у підготовче судове засідання не з`явилися, але в позовній заяві прохали суд розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача у підготовче судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, протягом строку, встановленого судом, подав до суду відзив на позовну заяву, просить розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Треті особи у підготовче судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви, просять розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого судового провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно положень ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі, суд вважає, що за результатами підготовчого судового провадження має бути ухвалене рішення, яким вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом.Норми права, застосовані судом.

«26» ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (далі за текстом Спадкодавець). ОСОБА_2 до дня смерті проживав один, в буд. АДРЕСА_1 . Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається, в тому числі з земельну ділянку площею 4,8500 га, розташовану на території Андріївської сільської ради Хорольського району Полтавської області, кадастровий номер 5324880300:00:026:0037, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За життя, а саме шостого лютого дві тисячі п`ятнадцятого року, ОСОБА_2 , склав заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Березою Д. В. (далі за текстом Третя Особа), зареєстрований у реєстрі за № 84, яким заповів: належну останньому земельну ділянку площею 4,8500 га, розташовану на території Андріївської сільської ради Хорольського району Полтавської області, кадастровий номер 5324880300:00:026:0037, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ОСОБА_1 , 1986 року народження (далі по тексту Позивачу).

Зазначений заповіт за життя Спадкодавця не змінювався та не скасовувався. При цьому слід зазначити, що ОСОБА_1 не перебував зі спадкодавцем у родинних стосунках, мешкав в іншій місцевості, спільних знайомих не мав, фактичних стосунків зі спадкоємцем не підтримував, родичів спадкодавця позивач не знає, тобто об`єктивно не мав можливості вчасно дізнатися про смерть у іншому регіоні спадкодавця та про наявність заповіту на своє ім`я. У фактично сторонньої до спадкодавця особи немає сімейних обов`язків, а закон не покладає на неї тягар моніторингу життєдіяльності сторонніх осіб заповідачів.

Таким чином, у Позивача була відсутня об`єктивна потреба в постійному моніторингу контакту з ОСОБА_2 , а отже і можливість вчасно дізнатись про його смерть.

На час відкриття спадщини Позивач не проживав із спадкодавцем, про смерть Спадкодавця не знав, так само не знав і не міг знати про наявність заповіту складеного на своє ім`я, а дізнався про наявність випадково, випадково, лише у кінці грудня 2025 року, від знайомого, тобто поза межами строку, визначеного ч.1 ст.1270 ЦК України, тому у встановлений законом строк з відповідною заявою до нотаріальної контори, він не міг звернутися.

В кінці грудня 2026 року (після отримання інформації про наявність заповіту на своє ім`я) Позивач отримавши відповідні документи, намагався звернутися до приватного, із заявою про прийняття спадщини за законом, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , з метою оформлення успадкованого ним за заповітом майна. Проте, приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Березою Д. В. за вих. №01-16 від 26.12.2025 року відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини за заповітом, у зв`язку із пропуском встановленого шестимісячного строку для прийняття спадщини.

З огляду на те, що Позивач на час відкриття спадщини не був обізнаним про наявність заповіту, складеного на його користь, оскільки спадкова справа після смерті спадкодавця не заводилася і відповідно, не були здійснені повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, наявні поважні причини пропуску ним строку прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Навіть після отримання позитивного рішення суду Позивач позбавлений визнання права власності на спадкове майно у нотаріальному порядку, через відсутність у останнього оригіналів правовстановлюючих документів та спадкове майно.

Приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Березою Д. В. за вих. №93/01-16 від 30.03.2026 року роз`яснено, що відсутність правовстановлюючого документа унеможливлює видачу свідоцтва на спадщину.

Визнання права власності в порядку спадкування за заповітом є належним способом захисту прав спадкоємця, якщо вбачаються перешкоди в оформленні його спадкових прав у нотаріальному порядку. Більш того, спадкоємець має право на захист свого права в судовому порядку шляхом пред`явлення позову про визнання права власності, який є ефективним способом захисту права спадкоємця та реалізується без пред`явлення окремих позовних вимог про встановлення факту.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правові висновки щодо вказаних норм Закону, та які не змінювались законодавчою владою, надані Верховним Суд України в постановах від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року № 6-1215цс16.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Верховний Суд України також зробив висновок, що у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Зокрема, при вирішенні цивільно-правового спору суд також має враховувати, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004року №15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року справа № 6-1320цс17.

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

Як указано Верховним Судом у постанові від 16.10.2019 року (справа № 521/8988/17) поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини`вбачається, що «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права».

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 13 Конвенції визнається право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі "Ілхан проти Туреччини" від 27.06.2000 р., при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

На підставі зазначеного, що вказані обставини свідчать про поважність причин пропущення позивачкою строку для прийняття спадщини, відповідно до норм вітчизняного законодавства, міжнародного права та судової практики ЄСПЛ, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів, приходить до висновку, що у позивача були перешкоди для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини та такі обставини є поважними, а тому позов підлягає задоволенню.

Суд вважає, що позивачеві для звернення до нотаріальної контори буде достатньо двох місяців з дня набрання законної сили цього рішення суду.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За вимогами ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхтонеможебути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини`суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спобіг, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інетерсу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єкт захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для повновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином,під способами захисту суб`єктивних цивільних прав/інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру,за допомогою яких проводиться повновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України випливає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом ніж той, який встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально- правових способів захисту цивільно права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8-9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

За даних обставин суд приходить до висновку, що права позивача є доведеним, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Зважаючи на зазначене, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 104, 105, 110-114 СК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76 81, 133, 200, 206, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ), представник позивача: адвокат Павелко Руслан Сергійович (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 IBAN: НОМЕР_3 (ПриватБанк), Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1486 від 25.09.2015 року видане Радою адвокатів Полтавської області , адреса знаходження: вул. Соборності, 8 Б, оф. 1 м. Хорол Лубенського району Полтавської області) до Решетилівської міської ради ( код ЄДРПОУ: 21044065, адреса знаходження: вул. Покровська, 14 м. Решетилівка Полтавського району Полтавської області), за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Берези Дарії Василівни (адреса знаходження: вул. Незалежності, буд. 78/9-А, м. Хорол, Лубенського району Полтавської області, 37800), Хорольського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (юридична адреса: вул. Соборності, 4 м. Хорол Полтавська область, 37800, код ЄДРПОУ 22547940) про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини -задовольнити частково.

Встановити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , додатковий строк у два місяці для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , з дня набрання рішенням суду законної сили.

Визнати в порядку спадкування за заповітом, право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на земельну ділянку площею 4,8500 га, кадастровий № 5324880300:00:026:0037, розташовану на території Андріївської сільської ради Хорольського району Полтавської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 14.07.2026 року.

Суддя : О.В. Коновод