Рішення № 138177086, 03.07.2026, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/2771/25

Номер провадження 2/585/1035/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі : головуючого судді В.О. Шульги, з участю секретаря - Ю.В. Кириленко, розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України і просить: «1.Прийняти цю Позовну заяву до найскорішого розгляду, провести підготовче судове засідання, закрити його, негайно розпочати слухання по суті і розглянути в одному відкритому судовому засіданні. 2. Захистити моє право на компенсацію моральної шкоди, заподіяної мені неправомірною бездіяльністю Держави та її посадових осіб і конституційних органів. 3.Клопочу проводити відео трансляцію судового засідання. 4. Заявляю про свою згоду (у разі надходження аналогічної заяви) на слухання справи в режимі вкз з робочим місцем представника Відповідача. У разі відсутності учасників процесу у судових засіданнях за місцем розташування суду через відповідні обставини непереборної сили (війна), визнати причину відсутності поважною. 5. Клопочу залучити мене у електронній справу та внести мій РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи, а також надати доступ до електронної справи у підсистемі «Електронний суд». 6. За рахунок державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсувати мені моральну шкоду у розмірі 1 000000 гривень як відшкодування шкоди, заподіяної мені незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконним, рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. 7. Стягнути з Державного казначейства України відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 1000000 грн., за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на мою користь з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. 8.Компенсувати мені витрати на адвокатську допомогу, суму якої зможу уточнити у підготовчому засіданні по справі, але які будуть не менше половини суми, яку суд зобов"яже сплатити Відповідача за цим позовом. 9.НЕ порушувати терміни розгляду справи. 10. НЕ робити паперові копії документів Позивача». В обгрунтування позову вказав: «Незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду громадянину України спричинена моральна шкода. 03.08.2021 року офіс адвокатів Адвокатської корпорації Тарасенко і партнери https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/24331859/ і мій особистий офіс адвоката https://erau.unba.org.ua/profile/11356 були пограбовані. Мною була подана заява про вчинення злочину і 20.08.2021 року винесене судове рішення про внесення моєї заяви-повідомлення про вчинення злочину до ЄРДР https://reyestr.court.gov.ua/Review/99126873. Разом з тим, після внесення заяви до реєстру Державою в особі органу досудового розслідування належних дій не вчинено, розслідування не проведено, злочинці не встановлені, моє майно та майно моїх клієнтів не виявлено і не повернуто. Своїми тривалими неправомірними діями Відповідач завдав мені моральної шкоди, а тому прошу суд позов задовольнити, захистити моє право на компенсацію моральної шкоди, заподіяною мені неправомірною тривалою бездіяльністю Відповідача при імітації розгляду кримінальної справи, в якій я є заявником-потерпілим, а також стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. Клопочу про наступне: 1. Суд, оцінивши докази, представлені мною у матеріалах справи, повинен встановити наступні обставини та відповідні їм правовідносини. Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання. Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. 1. Як буде встановлено матеріалами справи (є очевидним і загальновідомим фактом), https://reyestr.court.gov.ua/Review/99126873 існуєть рішення суду по справі. 2. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно ст. ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до правової позиції, яка при встановленні аналогічних обставин викладена Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК). Щодо розміру моральної шкоди. Ціна позову вказана Позивачем, хоча вона може бути збільшена через необхідність фінансово спонукати Відповідача вживати заходів щодо зміни практики зухвалого ставлення до громадян, особливо тих, хто належним чином виконує Конституцію та законодавство України у складних умовах повномасштабної війни. Обгрунтування значної суми компенсації моральної шкоди може служити наступне. Здійснюючи боротьбу за права громадян, потерпаючи від несправедливості представників цієї Держави, Позивач фактично є потерпілим не від конкретного злочину, а від цілеспрямованої та добре організованої Системи, яка до того ж чудово фінансується Державою. Фактично на оплату боротьби з викривачами часто корупційних дій організованих груп у суді, прокуратурі та правоохоронних органах йдуть кошти платників податків, які можна цілком точно вирахувати. Ці кошти отримуються системно, не залежно від результатів правомірної чи протиправної діяльності конкретних осіб посадових осіб органів державної влади. Держава у статті 6 Закону визначила порядок і розмір відшкодувань за встановленими фактами завдання шкоди бюджету: Стаття 6. Відповідальність та відшкодування збитків, завданих державному бюджету 1. Кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету. Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом. 2. Орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, звертається до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету. {Абзац перший частини другої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1697-VII від 14.10.2014} у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб таких органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди) Вважаю за необхідне встановити розмір виплачених державним службовцям коштів з дня внесення відомостей про злочин до ЄРДР (20.08.2021 р.) до дня подачі цього позову (17.07.2025 р.) всім, хто письмово не заперечив проти зухвалого порушення законодавства України і зобовязати судовим рішенням у порядку регресу повернути ці кошти до бюджету. Підкреслю, що виняткові страждання Позивач отримує саме від того, що представники Держави отримують грошову подяку за завдання шкоди громадянам України. Таким чином, мої права, як Позивача, порушені і підстави для відшкодування шкоди в наявності. Вказані вище обставини, а також подальша необхідність звернення Позивача до суду у порядку, визначеному приписами КПК України з заявами про усунення перешкод моєї діяльності, як особі, постраждалої від кримінального правопорушення, безумовно призвели до моральних страждань у значній мірі, а визначені у статті 1174 Цивільного кодексу України загальні підстави цивільноправової відповідальності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу досудового слідства, прокуратури та суда при здійсненні нею своїх повноважень повинні бути застосовані щодо Відповідача. Так, мені були спричинені моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв`язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом своїх прав, гарантованих законом, що підтверджується самим встановленим ухвалами суду фактом незаконної бездіяльності. При цьому відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України та п. п. 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМ України від 03.08.2011 року №845, Державне казначейство України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України виплачує присуджену судом суму відшкодування моральної шкоди. Згідно з пунктом 3 Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Стягуючи моральну шкоду на мою користь суд повинен визнати факт заподіяння моральної шкоди діями Відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов`язаних з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України. Оскільки відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, тобто вина органу влади у даному випадку презюмується, то доказувати її, а також її розмір, не є обов`язковим. Відповідач згідно положень ст. 81 ЦПК України повинен спростували відповідальність держави за завдану у даному випадку моральну шкоду. Згідно статті 280 Цивільного кодексу України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. При цьому, суд також повинен зважати на те, що в таких спірних правовідносинах презюмується й факт завдання потерпілому моральної шкоди. Саме з такого розуміння презумпції спричинення Позивачу моральної шкоди Відповідачем та обов`язку саме Відповідача спростувати таку презумпцію в аналогічному спорі виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року по справі №6- 1435цс17 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, Лтд» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, з підстав неправомірного поширення персональної, конференційної інформації, що також є конституційним немайновим правом особи. Суд має погодитись із заявленим мною розміром моральної шкоди, який відповідно до загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) не є надмірним відшкодуванням та є співрозмірним ганебній діяльності конкретних представників Держави. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Як визначено у Рішенні Європейського суду з прав людини «Справа Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства» (Case of ABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), 1985 р., з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Більш того, право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку Відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для Позивача, але й для Відповідача, що спонукало б Відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України. У пункті 3 Постанові Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 5 вказаної Постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння Позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Суд в цьому контексті повинен врахувати той факт, що у справі присутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 1 000 000 грн., а тому повинен (відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому) з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі, яка дорівнює заявленій Позивачем. Позивач очікує понести витрати у зв`язку із розглядом справи у розмірі оплати мною правової допомоги. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд повинен прийти до висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню у повному обсязі».

8 квітня 2026 року провадження у справі було відкрито, призначено підготовчий розгляд.

27 квітня 2026 року представник відповідача надав суду відзив, де зазначив: «Державна казначейська служба України розглянула ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 08.04.2026 та позовну заяву ОСОБА_1 від 20.07.2025 та повідомляє наступне. Згідно статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України необхідно встановити наступні обставини: 1) протиправність діяння (дії чи бездіяльності) суб`єкта; 2) наявність шкоди; 3) причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою. При цьому належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта, є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, відповідне рішення установи вищого рівня, тощо. Проте доказів протиправності дій чи бездіяльності працівників Державної казначейської служби України та інших органів державної влади Позивачем не надано. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Пунктами 3, 5 постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до надмірного збагачення за рахунок Держави. Проте Позивачем не надано належних та допустимих доказів спричинення моральної шкоди, а також не доведено завдання такої шкоди. Разом з тим, Позивачем не наведено обґрунтованих розрахунків, з яких він виходить при визначенні моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 гривень. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі Положення). Відповідно до пункту 2 Положення, Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів. Відповідно до Положення, Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Тобто, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України. Згідно з Положенням, Казначейство відповідно до покладених на нього функцій забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку та, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Разом із тим, просимо звернути увагу суду на наступну правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 09.02.2022 у справі №757/6203/21-ц, від 23.02.2022 у справі № 757/23994/20-ц, від 28.04.2022 у справі № 464/5200/19, згідно з якою відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28) Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. Отже, відповідачем у справі про відшкодування шкоди має бути держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Пунктом 101 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Вважаємо за необхідне зазначити, що Казначейство, яке залучено до справи як відповідач, згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. У пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) вказано, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Казначейства чи її його територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Казначейство чи її територіальний орган. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 641/4272/19 зазначено, що залучення або незалучення до участі у спорах з державою ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не ДКС України чи її територіальний орган (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року № 641/8857/17 (пункт 64)). Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем ДКС України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави. Станом на момент відкриття провадження у справі ні Державна казначейська служба України як самостійний суб`єкт правовідносин, ні її працівники не вчиняли по відношенню до Позивача жодних протиправних дій, що могли б порушити його законні права та інтереси, а також призвести до звернення до суду за їх захистом у судовому порядку. Таким чином, позивач помилково визначив відповідачем Казначейство, яке відповідно до законодавства є органом, яке здійснює списання коштів з державного бюджету за рішенням суду та не може бути належним відповідачем у даній справі. За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Враховуючи викладене, керуючись статтями 14, 43, 49, 121, 178, 212 Цивільного процесуального кодексу України, - ПРОСИМО СУД: Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі» (а.с. 66-68).

28 квітня 2026 року позивач подав заяву наступного змісту: «Є така поговірка: ти або труси одягни, або хрестик зніми Так от, отриманий судом документ казначейства саме цю поговірку і вимагає застосувати. Якщо вже обрали позицію я не я і держава мені нічого не давала (а саме так позиціонує себе місцева філія), то тримайте її до кінця, не скачіть у питання, які казначейство цікавити не повинні. Це я про те, що не собача справа дізнаватись, чи хоче позивач надмірного збагачення чи просто розорення казначейства як структури, яка ніякого відношення до держави не має. А бажання моє полягає в тому, щоб збільшити на нолик суму моральної шкоди і 9 000 000 гривень обґрунтувати саме п`ятьма сторінками (по 1 800 000 за підписану КЕП сторінку), завданої шкоди державі саме цим заявником. Заявник має робити заяви, а не подавати відзив, виконувати рішення суду, а не вводити в оману учасників процесу. Але кому я це пишу… Це не відповідь на відзив (його відповідач не подавав і не вважає себе відповідним органом державної влади), це заява про збільшення позовних вимог і обгрунтування такого збільшення. Додатково заявляю, що буду приймати участь в судовому засіданні в режимі відеозвязку, для чого резервую час для вкз з 9.45 07.05.2026 року до 11.00 07.05.2026 року» (а.с.65).

5 червня 2026 року підготовчий розгляд закінчено і призначено судовий розгляд о 13 годині 3 липня 2026 року.

3 липня 2026 року позивач до суду не прибув, про причини неявки не повідомив, в наданих суду «Додаткових поясненнях у справі» повідомив: «В провадженні ___ суду знаходиться цивільна справа № ___ за позовом ___ (ПІБ позивача) до__ (ПІБ відповідача про ___ (вказати суть спору). В зв`язку з цим, _________ (як можна найбільш - детально описати сутність обставин питання письмового пояснення) Вказані вище обставини свідчать про ___. Згідно з вимогами ч.5 ст. 174 ЦПК України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення, щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне. Враховуючи вказані вище обставини, прошу суд ухвалити рішення яким вимоги позивача, що були пред`явлені в позові, до відповідачів задовольнити повністю».

Відповідач явку представника не забезпечив, представник надав заяву про розгляд справи за відсутності представника казначейства.

За таких обставин суд розглядає справу за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України.

Позивачем до позовної заяви додано лише квитанцію, про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС .

В позовній заяві позивач вказує на наявність судового рішення про внесення його заяви-повідомлення про вчинення злочину до ЄРДР https://reyestr.court.gov.ua/Review/99126873.

При перевірці вказаної позивачем інформації, судом встановлено, що 13 серпня 2021 року слідчий суддя Дзержинського районного суду м. Харкова виніс ухвалу, якою скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР,- задовольнив. Зобов`язав уповноважених осіб Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні дані про вчинене кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_3 від 03.08.2021 з попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, визначеною уповноваженою особою ХРУП № 3 ГУНП в Х\О. В обгрунтування такого рішення слідчий суддя вказав: «13.08.2021 до Дзержинського райсуду м. Харкова звернувся ОСОБА_3 зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб ХРУП № 3 ГУНП в Х\О, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, за його заявою від 03.08.2021 за фактом вчинення у відношенні нього кримінального правопорушення, передбаченого ст. 397 КК України, а саме втручання в діяльність захисника. Зазначена заява була спрямована до ХРУП № 3 ГУНП в Х\О та отримана уповноваженою особою. Уповноваженими особами ХРУП № 3 ГУНП в Х\О, в порушення вимог ст. 214 КПК України, до теперішнього часу, таких дій вчинено не було, що свідчить про порушення норм КПК України. Таким чином, у зв`язку з бездіяльністю уповноважених осіб ХРУП № 3 ГУНП в Х\О, заявник ОСОБА_3 просить суд зобов`язати останніх внести в ЄРДР відомості про вчинення вказаного кримінального правопорушення. У судове засідання заявник ОСОБА_3 не прибув, при цьому останній в письмовій заяві просив слідчого суддю розглянути скаргу за його відсутності.Уповноважена особа ХРУП № 3 ГУНП в Х\О судове засідання не прибула, про день, час та місце розгляду скарги була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, з клопотанням про відкладення розгляду скарги до суду не звернулась. При таких обставинах, вважаю можливим розгляд вказаної скарги провести у відсутності вказаних осіб, так як їх неявка, відповідно до приписів ч. 3 ст. 306 КПК України, не є перешкодою для розгляду скарги по суті. Слідчий суддя, вивчивши письмові матеріали, надані на підтвердження вказаної скарги, вважає, що скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено, що заява ОСОБА_3 від 03.08.2021з приводу притягнення до кримінальної відповідальності невідомих йому осіб, була спрямована до ХРУП№ 3ГУНП в Х\О та отримана уповноваженою особою ХРУП №3 ГУНП в Х\О 03.08.2021.Будь яких даних, які б свідчили про внесення уповноваженими особами ХРУП № 3 ГУНП в Х\О відомостей про зазначене ОСОБА_3 кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчому судді не надано. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Відповідно до ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання керівником органу досудового розслідування. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Таким чином, положення ч. 1 ст. 214 КПК України зобов`язують слідчого, дізнавача, прокурора внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування заяву або повідомлення, які містять ознаки кримінального правопорушення, що уповноваженою особою в даному випадку виконано не було. Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР та їх перелік визначені в ч. 5 ст. 214 КПК України, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела. Системний аналіз положень ст.ст.214, 303 КПК України, свідчить про те, що предметом судового контролю слідчого судді може бути лише бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто саме заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення є передумовою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та для початку досудового розслідування в кримінальному провадженні. З огляду на викладене, керуючись принципом змагальності кримінального провадження (стаття 22 КПК України) відносно подання до суду доказів своєї правової позиції, враховуючи, що слідчому судді не надано доказів внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 , слідчий суддя дійшов висновку, що особа, яка прийняла зазначену у скарзі заяву не виконала вимоги ч. 1ст. 214 КПК України, оскільки зробити висновок щодо наявності обставин, ознак та елементів складу кримінального правопорушення можливо лише в ході проведення досудового розслідування за результатами здійснення певних слідчих дій. Оскільки, відповідно до ч. 4ст. 214 КПК України слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву, слідчий суддя позбавлений можливості зобов`язати конкретну службову особу внести відомості до ЄРДР, а тому вважає правильним зобов`язати відповідну уповноважену особу ХРУП № 3 ГУНП в Х\О внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні дані про вчинене кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_3 від 03.08.2021, з попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, визначеною уповноваженою особою ХРУП № 3 ГУНП в Х\О, а не заявником».

Обставини викладені в позовній заяві та запереченнях свідчать, що між сторонами виник спір про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконних дій органів досудового слідства і прокуратури. При вирішенні спору, суд виходить з положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та ст. 1176 ЦК України.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В частині 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч. 2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В ч. 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 утворено Державну казначейську службу України, і покладено на цю Службу функції у сфері казначейського обслуговування державного бюджету.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

В статті 1167ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Вирішуючи вимоги позивача, суд розглядає по суті лише наступні позовні вимоги, вказані в резолютивній частині позову: «За рахунок державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсувати мені моральну шкоду у розмірі 1 000000 гривень як відшкодування шкоди, заподіяної мені незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконним, рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду», «Стягнути з Державного казначейства України відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 1000000 грн., за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на мою користь з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України», «Компенсувати мені витрати на адвокатську допомогу, суму якої зможу уточнити у підготовчому засіданні по справі, але які будуть не менше половини суми, яку суд зобов"яже сплатити Відповідача за цим позовом».

Вивчивши позовну заяву та відзив на позов, дослідивши докази зібрані у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок їх у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Такий висновок суду склався у зв`язку з тим, що позивачем не доведено наявності будь-яких незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу досудового слідства чи прокуратури, внаслідок яких могла виникнути або виникла моральна та матеріальна шкода.

Єдина обставина, яка свідчить про наявність обставин, на які посилається позивач, це рішення слідчого судді, щодо зобов`язання внести в ЄРДР відомості за повідомленням особи.

Проте суду не надано доказів того, що заявником в тій скарзі був саме ОСОБА_1 , чи інша особа, яка представляла його інтереси.

Навіть за наявності переконливих доказів, що саме ОСОБА_1 був змушений звертатися до слідчого судді за захистом своїх прав, як потерпілого, не свідчить про наявність вини в діях органу досудового розслідування чи прокуратури.

Крім цього заявник не надав суду належних і допустимих доказів: 1) що в ЄРДР внесені дані про кримінальне правопорушення (хоча вірогідність такого наслідку більш ніж ймовірна, оскільки мається рішення слідчого судді зобов`язального характеру); 2) що ОСОБА_1 визнаний в даному кримінальному провадженні потерпілим; 3) що орган досудового розслідування та прокуратура взагалі не вживали заходів задля забезпечення виконання завдань кримінального провадження або ж вживали недостатніх заходів для цього; 4) що в даному кримінальному провадженні не закінчено досудове розслідування і не прийнято відповідне процесуальне рішення.

В позовній заяві позивач вказав: «Клопочу про наступне: 1. Суд, оцінивши докази, представлені мною у матеріалах справи, повинен встановити наступні обставини та відповідні їм правовідносини. Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову».

Отже сам позивач, звертаючись до суду, вказує на необхідність встановити обставини та відповідні їм правовідносини і в першу чергу вирішити питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, проте саме позивач не виконав свого обов`язку надати суду докази, у зв`язку з чим у суду відсутні можливість встановити обставини та інші фактичні дані, оскільки позивач жодного доказу суду не надав.

Також, в обгрунтування позовних вимог позивач вказав наступне: «Стягуючи моральну шкоду на мою користь суд повинен визнати факт заподіяння моральної шкоди діями Відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов`язаних з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України». В даній справі суд не вбачає підстав визнати факт заподіяння моральної шкоди позивачу діями відповідача, оскільки відсутні докази на підтвердження таких обставин, а саме - винесенням незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов`язаних з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України.

Що стосується стягнення матеріальної шкоди, то дана вимога взагалі не може бути задоволена судом, оскільки крім вказаного вище, сам позивач, в поданій позовній заяві не обґрунтував підстав, з огляду на які виникла матеріальна шкода та не обґрунтував заявленого до стягнення розміру моральної шкоди.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку що позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури, необґрунтований, у зв`язку з чим суд відмовляє в його задоволенні.

Керуючись ст.ст. 10, 12,13, 18, 81, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення в порядку передбаченому п. 15.5.) Перехідних положень ЦПК України. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 13 липня 2026 року.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ В. О. Шульга