Рішення № 138174573, 13.05.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/6189/25 Провадження № 2/450/942/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2026 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Данилів Є.О.

секретаря судового засідання Хохолик О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

суд постановив таке рішення:

підстава позову (позиція позивача):

у провадженні Пустомитівського районного суду Львівської знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, в якому позивачі просять суд визнати право на приватизацію квартири за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; зобов?язати орган приватизації Квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова розглянути питання передачі в приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку визначеному Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», з врахуванням висновків суду.

В обґрунтування позову зазначає, що 24.11.2025 позивачем ОСОБА_1 діючи у власних інтересах подано заяву про приватизацію зазначеної квартири. Листом від 03.12.2025 відповідач відмовив у здійсненні приватизації, посилаючись на ненадання копії ордера на жиле приміщення. Позивач вважає відмову відповідача протиправною, оскільки вимоги щодо надання документів, не передбачених законодавством, суперечать принципу діяльності органів влади, визначеному Конституцією України. Зазначає, що перелік документів, необхідних для приватизації, визначений підзаконними нормативними актами і не містить обов`язку подання довідок саме за вказаний відповідачем період у запропонованому ним вигляді. Також позивач зазначає, що відсутність ордера не може бути підставою для відмови у приватизації, оскільки ордер у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, а факт законного вселення та користування житлом відповідачем не спростований. Ненадання копії ордера з причин, що не залежать від позивача, не повинно обмежувати реалізацію права на приватизацію. Крім того, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої органи приватизації не мають права відмовляти у приватизації займаного житла, крім випадків, прямо передбачених законом, перелік яких є вичерпним. З огляду на викладене, позивачі вважають, що відповідач безпідставно відмовив у приватизації квартири, чим порушив їх право на приватизацію житла, у зв`язку з чим просять позов задовольнити.

У судове засідання позивачі не з`явилися, однак у матеріалах справи є їхня заява про розгляд справи без участі, позов підтримують, просять такий задоволити.

У судове засідання відповідач не з`явився, однак його представник подав заяву про розгляд справи без участі, при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.

Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що згідно Витягу з реєстру Солонківської територіальної громади від 14.10.2025 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 03.01.2019.

Судом встановлено, що згідно Витягу з реєстру Солонківської територіальної громади від 14.10.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 03.01.2019.

Відповідно до довідки за № 164 від 14.11.2025 року, за підписом начальника філії № 1 Будинкоуправління № 4 (Липники) КЕВ м. Львова Любові Худої, ОСОБА_1 і її донька ОСОБА_2 , дійсно були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 на території в/ч НОМЕР_1 з 23.05.2006 року по 03.01.2019 року. Приватизованого житла в даному населеному пункті не мають, участі в приватизації не брали.

Згідно довідки за № 117 від 17.11.2025 року, виданої Поршнянським старостинським округом Солонківської сільської ради вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: Львівська область, Львівський район, с. Липники з 12.05.1986 року по 23.05.2006 року не брала участі в приватизації житла державного житлового фонду на території Солонківської сільської громади.

Також, із довідки за № 118 від 17.11.2025 року, виданої Поршнянським старостинським округом Солонківської сільської ради вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: Львівська область, Львівський район, с. Липники з 13.11.1998 року по 23.05.2006 року не брала участі в приватизації житла державного житлового фонду на території Солонківської сільської громади.

До матеріалів справи позивачем долучено також технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) № НОМЕР_2 у будинку квартирного типу (гуртожитку), що за адресою: АДРЕСА_2 , та складається із: коридору 4,30 кв. м., житлової кімнати 18,80 кв.м., вбиральні 1,0 кв.м., кухні 5,30 кв. м.. Всього по квартирі 29,40 кв.м., в тому числі житлової площі 18,80 кв.м., допоміжної 10,60 кв.м.

Таким чином в матеріалах справи наявні Витяг з реєстру Солонківської територіальної громади про реєстрацію позивачів у квартирі АДРЕСА_3 , а також інформація про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не брали участі в приватизації житла державного житлового фонду на території Солонківської сільської ради, а також, що позивачі у даній справі, приватизованого житла в населеному пункті с. Липники не мають, участі в приватизації не брали.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, ст. 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається ст. 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору, про що зазначено в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.05.2021, справа № 750/2176/17.

В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб з передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Оцінюючи належність обраного позивачами способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, слід виходити із його ефективності. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення (захисту) в обраний спосіб.

Щодо характеру спірних правовідносин та наявності порушеного права позивачів суд керується наступними нормами.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Житлового кодексу України, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно ст. 3 приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 5 зазначеного Закону, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра.

Випадки безоплатної передачі квартир (будинків) незалежно від розміру їх загальної площі передбачені ст. 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (ч. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно із ч. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Частиною 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (ч. 4 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 вказаного Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 в справі № 200/18858/16-ц.

Тобто, право особи на приватизацію не може бути обмежено виключно відсутністю ордеру на займане приміщення. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 24.02.2019 у справі № 296/4642/19.

Судом встановлено, що КЕВ м. Львова як органом приватизації відмовлено позивачці у передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_3 , у зв`язку з відсутністю ордера на жиле приміщення.

З огляду на те, що згідно встановлених судом обставин, позивачі вселилася у житло на законних підставах і протягом тривалого часу, а саме більше 30 років, добросовісно та офіційно використовують квартиру як житло, суд дійшов висновку про те, що відмова відповідача в оформленні права власності на квартиру в порядку приватизації в зв`язку з відсутністю в позивача ордеру є незаконною та такою, що порушує житлові права позивачів, а тому житлові права позивачів підлягають захисту.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд враховує, що ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 750/13452/19(провадження № 61-17389св20) висловив правову позицію відносно ефективного способу захисту у подібній справі.

Зокрема, Верховний Суд визнав правильним застосування способу захисту порушених прав шляхом зобов`язання відповідача виконати повний обсяг всіх передбачених чинним законодавством юридично значимих дій, спрямованих на приватизацію житла.

За таких обставин, з врахуванням вищезазначених норм права щодо можливості суду обрати спосіб захисту, який не суперечить закону, відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, з метою ефективного захисту прав позивача, враховуючи заявлені позивачами вимоги та обставини, на яких ґрунтується заявлений позов, суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивачів за встановлених судом обставин слід визнати за ОСОБА_3 право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача розглянути питання передачі в приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку визначеному Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

З огляду на вище викладене суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп.

Керуючись ст. 47, 55 Конституції України, ст. ст. 7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 211, 247, 259, 263-268 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати орган приватизації Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова розглянути питання передачі в приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку визначеному Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, ЄДРПОУ: 07638027 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, код ЄДРПОУ 07638027, 79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2.

Повний текст рішення виготовлено 13.05.2026 року.

СуддяЄ. О. Данилів