Рішення № 138170581, 02.07.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/12459/26 2/760/15634/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Майстренка О.М., при секретарі судового засідання Ситніку Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі - позивач) звернулося до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 108985 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі кредит» та відповідачем було укладено договір № 2071901 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства. За цим договором відповідач отримав у кредит 30700 грн.

За вказаним кредитним договором нарахована заборгованість у сумі 108985 грн, яка складається з 30700 грн - тіло кредиту; 62935 грн - нараховані проценти; 15350 грн - штафні санкції.

28 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі кредит» та позивачем укладено договір факторингу № 28082025 у зв`язку з чим право вимоги до відповідача за вказаними простроченими зобов`язаннями перейшло до позивача.

З посиланням на норми Цивільного кодексу України позивач просить стягнути прострочену заборгованість із відповідача.

Склад суду визначено відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 22.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, визначено сторонам строк на подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень, призначено дату судового засідання на 02.07.2026.

10 червня 2026 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву в якому останній заперечує факт отримання грошових коштів у кредит.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, разом з позовом подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася у встановленому законом порядку. Заяв чи клопотань до суду про перенесення судового засідання не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 04.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі кредит» та відповідачем було укладено договір № 2071901 (далі - Договір) в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства.

Згідно п.п. 1.2. - 1.4. Договору сума кредиту складає 30700. Тип кредиту кредит. Строк кредиту - 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

Відповідно до п. 1.5.1. Договору стандартна процентна ставка становить 1 % в день та застосовується у межах строку кредиту.

На підтвердження перерахунку коштів позивач до суду надав лист ТОВ «Пейтек» за

вих. №. 20250828-620 від 28.08.2025.

28 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі кредит» та позивачем укладено договір факторингу № 28082025 у зв`язку з чим право вимоги до відповідача за вказаними простроченими зобов`язаннями перейшло до позивача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч.ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до положень ст. ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, що за своєю правовою природою, згідно зі ст. 1054 ЦК України, передбачає обов`язок кредитодавця надати грошові кошти позичальникові. Отже, визначальною обставиною, що підлягає встановленню, є факт реального отримання кредитних коштів саме відповідачем, оскільки обов`язок з повернення коштів виникає лише після їх фактичного одержання.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що кошти в сумі 30700 грн були перераховані на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Проте, відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує факт отримання ним коштів за вказаним кредитним договором.

На підтвердження перерахунку коштів позивачем долучено до позову лист ТОВ «Пейтек» за вих. №. 20250828-620 від 28.08.2025. В якому наявне посилання щодо зарахування грошових коштів на картку з певним номером, однак жодних доказів, що відповідною карткою користувався відповідач, матеріали справи не містять.

Заперечень на відзив чи клопотань про витребування доказів на підтвердження дійсного перерахунку коштів позивачем до суду не надано.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, доказування є обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст. 12 ЦПК України.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 22.09.2021 у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Оскільки позивачем не надано інших належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували зарахування коштів на рахунок, що належить саме відповідачу, суд вважає факт надання кредиту недоведеним. Сама лише наявність підписаного електронним підписом договору, та лист про переказ коштів на банківський рахунок з якого не можливо встановити кому саме було перераховані зазначені кошти, не створює обов`язку щодо їх повернення. За таких обставин, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності, суд дійшов висновку, що позивач не виконав свій процесуальний обов`язок щодо доказування обставин справи.

Беручи до уваги вищевикладене, оцінивши докази у їх сукупності суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись викладеним та ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України суд,

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», код ЄДРПОУ 39493634, адреса: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя О. Майстренко