Рішення № 138170092, 13.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/9682/26

Справа №754/8365/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13 липня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Коваленко І.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу № 754/8365/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 30 476,99 грн, та ухвалив таке рішення.

Стислий виклад позицій сторін

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС", як новий кредитор за споживчими кредитними договорами № 1627428 від 13.07.2024 та № 1687521 від 29.06.2024, звернувся до суду з позовом до Відповідачки, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості в загальному розмірі 30 476,99 грн, яка складається з 4 999,99 грн заборгованості за тілом кредитів, 20 685,00 грн заборгованості за сумою відсотків та 4 792,00 грн пені та штрафів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕЛФІ КРЕДИТ" (первісним кредитором) та Відповідачкою було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1627428, за умовами якого Відповідачці було надано кредит у розмірі 2 000,00 грн. Крім того, 29.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЛОН КРЕДИТ" (первісним кредитором) та Відповідачкою було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1687521, за умовами якого Відповідачці було надано кредит у розмірі 3 000,00 грн. У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачкою своїх зобов`язань з повернення кредитів та сплати відсотків, утворилася зазначена заборгованість.

Позивач вказує, що 29.01.2025 між ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" та ТОВ "СВЕА ФІНАНС" укладено договір факторингу № 01.02-03/25, а 15.07.2025 між ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" та ТОВ "СВЕА ФІНАНС" укладено договір факторингу № 01.02-23/25, за умовами яких Позивач набув права вимоги до Відповідачки за вказаними кредитними договорами на підставі Актів приймання-передачі Реєстрів Боржників в електронному вигляді.

Також Позивач просить покласти на Відповідачку судові витрати у загальному розмірі 2 662,40 грн, які складаються зі сплаченого ним судового збору.

28.05.2026 представниця Позивача подала до суду заяву про уточнення тексту позовної заяви разом із позовною заявою в новій (уточненій) редакції. Заяву обґрунтовано тим, що при формуванні тексту первісної позовної заяви було допущено технічну описку, а саме помилково пропущено виклад обставин щодо укладення та виконання одного з кредитних договорів, хоча копії обох договорів і повний розрахунок заборгованості були надані одразу. Загальна сума заборгованості за обома договорами була повністю врахована в ціні позову під час його первісного подання. Суд здійснює розгляд справи з урахуванням уточненої редакції позовної заяви.

Відповідачка відзив на позов не подала.

Відповідачка повідомлена належним чином про розгляд справи у суді. Суд додатково надсилав копію ухвали про відкриття провадження у справі на електронні адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 та повідомляв про дату початку розгляду справи по суті на номер телефону НОМЕР_1 , що вказані в позовній заяві та кредитних договорах, з метою вжиття заходів щодо належного повідомлення Відповідачки про розгляд справи.

Суд вирішує справу за наявними матеріалами у зв`язку з ненаданням Відповідачкою відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, і не заявлення клопотання про надання додаткового часу для подання відзиву (частина восьма статті 178 ЦПК України).

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН, ОЦІНКА СУДУ

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України).

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про споживче кредитування", який встановлює, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1-1 частини першої статті 1).

Також цей Закон встановлює, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (пункт 4 частини першої статті 1, абзац четвертий частини другої статті 8).

Порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися) зазначаються у договорі про споживчий кредит (пункт 10 частини першої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

13.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЛФІ КРЕДИТ" (Первісний кредитор) та Відповідачка, ОСОБА_1 , уклали договір про споживчий кредит № 1627428 у формі електронного документа з урахуванням особливостей укладання кредитного договору в електронному вигляді, що визначені Законом України "Про електронну комерцію". Крім того, 29.06.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "СЛОН КРЕДИТ" (Первісний кредитор) та Відповідачка уклали договір про споживчий кредит № 1687521 у аналогічній формі.

Перед підписанням договорів Відповідачка проходила ідентифікацію з використанням системи BankID НБУ. Первісні кредитори здійснили отримання ідентифікаційних даних Відповідачки та їх верифікацію із використанням цієї системи.

Зазначені дії дозволили кредитодавцям однозначно встановити особу Відповідачки, яка пройшла процедуру реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі та отримала доступ до особистого кабінету. Сторони уклали електронні правочини після належної ідентифікації особи позичальника.

Відповідачка підписала договори про надання споживчого кредиту електронними підписами з одноразовими ідентифікаторами В399 та Н382 відповідно до умов укладених договорів.

На виконання умов договору № 1627428 від 13.07.2024 ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" перерахувало Відповідачці кошти на платіжну картку НОМЕР_2 в сумі 2 000,00 грн. На виконання умов договору № 1687521 від 29.06.2024 ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" перерахувало Відповідачці кошти на платіжну картку НОМЕР_3 в сумі 3 000,00 грн. Ці платіжні операції відбулися через надавача платіжних послуг Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕЙТЕК", яке включено до реєстру платіжної інфраструктури Національного банку України.

Факт перерахування кредитних коштів підтверджується листами № 20250130-2751 від 30.01.2025 та № 20250815-1681 від 15.08.2025, виданими ТОВ "ПЕЙТЕК", відповідно до яких повідомлено, що було успішно перераховано кошти на платіжні картки клієнта: 13.07.2024 на суму 2 000,00 грн та 29.06.2024 на суму 3 000,00 грн.

Оцінюючи ці докази, Суд враховує, що згідно з нормами частини четвертої статті 31 Закону України "Про платіжні послуги" від 30 червня 2021 року № 1591-IX після виконання платіжної операції надавач платіжних послуг платника зобов`язаний надати платнику у спосіб та в порядку, визначені договором, таку інформацію: відомості, які дають змогу платнику ідентифікувати виконану платіжну операцію та інформацію про отримувача (за наявності технічної можливості); суму платіжної операції у валюті рахунку платника та у валюті платіжної операції; суму всіх комісійних винагород та зборів, що утримані з платника за виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо); курс перерахунку іноземної валюти (якщо платнику надавалися послуги з виконання операцій з обміну іноземної валюти); дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції, дату валютування (у разі її зазначення).

У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право: 1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; 2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Тобто, зважаючи на наведені норми Закону України "Про платіжні послуги" у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів Відповідачці, відомості про неї, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Отже, довідка, видана фінансовою компанією (суб`єктом господарювання у сфері надання платіжних послуг), яка має відповідну ліцензію, є належним доказом. Вона містить інформацію про здійснення платежу в рамках договірних відносин між первісним кредитором і Відповідачкою, що безпосередньо свідчить про проведення фінансової операції та повністю відповідає вимогам законодавства щодо належності, допустимості та достовірності доказів.

Така довідка у сукупності з електронним договором є належним первинним документом у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки вона містить відомості про здійснену операцію.

У пунктах 15.15, 15.16 постанови від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 Велика Палата Верховного Суду з посиланням на висновки постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 зауважила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), адже за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від стандарту "достатність доказів", підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд звертає увагу, що не вважає факт перерахування коштів доведеним лише через те, що про нього заявив Позивач. Ця обставина встановлюється Судом як юридичний факт виключно на підставі оцінки поданих Позивачем доказів (договору та квитанції надавача платіжних послуг). Укладенню договору передувала ідентифікація Відповідачки за допомогою Системи BankID НБУ, Відповідачка самостійно вказала у заявці номер картки, на яку необхідно перерахувати кошти. Відповідачка не надала банківської виписки з власного рахунку для спростування доказів Позивача, клопотання про витребування доказів не заявляла, тому Суд, керуючи принципом змагальності та застосовуючи стандарт вірогідності доказів (стандарт більшої переконливості), доходить висновку, що факт перерахування коштів є доведеним.

За умовами договору № 1627428 Відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти протягом 360 днів, тобто не пізніше 08.07.2025. За умовами договору № 1687521 Відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти протягом 360 днів, тобто не пізніше 24.06.2025.

Умови укладених договорів встановлюють обов`язок Відповідачки повертати кредитну заборгованість шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки Товариств згідно з Графіками платежів періодичними платежами кожні 30 днів.

Відповідно до розрахунків первісних кредиторів, що надав Позивач, у Відповідачки утворилася загальна заборгованість у розмірі 4 999,99 грн за тілом кредитів, 20 685,00 грн заборгованості за відсотками, нарахованими за період користування кредитами, та 4 792,00 грн пені і штрафів.

Суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначення позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15; постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 (пункт 33), постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 925/872/21 (пункт 76); постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц).

Суд встановив, що нарахування процентів за користування кредитами згідно з розрахунками Позивача здійснювалося із застосуванням ставки 1,50% на день.

Суд враховує, що 24.12.2023 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-IX).

Пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX було внесено зміни до Закону України "Про споживче кредитування". Зокрема, відповідними абзацами підпункту 6 пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено новими частинами, серед яких частина п`ята, яка імперативно встановлює загальне правило: "Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %".

Водночас цим же пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX (а саме відповідними абзацами його підпункту 13) розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено пунктом 17 такого змісту: "17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %".

Суд звертає увагу на те, що обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового перехідного періоду та лімітів у 2,5 % та 1,5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору.

З огляду на таку об`єктивну нерівність сторін у правовідносинах споживчого кредитування, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов`язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23. Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine.

У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача). Суд ураховує, що частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень.

З огляду на неоднозначність положень пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX та відсутність практики суду касаційної інстанції щодо його тлумачення, Суд, діючи з метою забезпечення та рівності громадян перед законом та керуючись імперативом сприятливого тлумачення для споживача (in dubio pro consumatore), вважає за доцільне врахувати існуючу практику судів апеляційної інстанції у подібних правовідносинах, яка є найбільш сприятливою для позичальника (споживача) (зокрема, постанова Київського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 381/1523/25; постанова Полтавського апеляційного суду від 25.02.2026 у справі № 548/1148/25; постанова Волинського апеляційного суду від 02.12.2025 у справі № 157/1164/25; постанова Дніпровського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 205/2509/25; постанова Дніпровського апеляційного суду від 04.02.2026 у справі № 195/762/25, постанова Львівського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 464/355/25, постанова Львівського апеляційного суду від 12.02.2026 у справі № 944/3247/25 та інші).

У справі, що розглядається, кредитні договори із Відповідачкою були укладені 29.06.2024 та 13.07.2024, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX. З огляду на викладене, пункт 17 Перехідних положень щодо дозволеної ставки 2,5% та 1,5% не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки це погіршує становище споживача. Правомірним є застосування виключно загальної норми - обмеження денної процентної ставки на рівні 1%. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

Тому Суд не бере до уваги розрахунки заборгованості процентів, надані Позивачем, оскільки вони ґрунтуються на нікчемних умовах договорів, та здійснює власний перерахунок в межах максимальної ставки 1% на день.

Суд встановив, що за договором № 1627428 від 13.07.2024 заборгованість за процентами нарахована Позивачем за період 200 днів (з 13.07.2024 до 29.01.2025). Залишок тіла кредиту становить 2 000,00 грн. Нараховані проценти за законною ставкою (1% на день) становлять: 4 000,00 грн (2 000,00 грн х 1% х 200 днів). З огляду на сплачені Відповідачкою 630,00 грн у рахунок погашення відсотків, залишок заборгованості за відсотками становить 3 370,00 грн.

Суд також встановив, що за договором № 1687521 від 29.06.2024 заборгованість розрахована Позивачем за 360 днів (з 29.06.2024 до 24.06.2025). Залишок тіла кредиту з урахуванням сплати становить 2 999,99 грн. Нараховані проценти за законною ставкою (1% на день) за 360 днів становлять 10 800,00 грн (3 000,00 грн х 1% х 14 днів = 420,00 грн, та 2 999,99 грн х 1% х 346 днів = 10 380,00 грн). З огляду на сплачені Відповідачкою 535,50 грн у рахунок погашення відсотків, залишок заборгованості за відсотками становить 10 264,50 грн.

Отже, загальна правомірна заборгованість Відповідачки за двома договорами складає: 4 999,99 грн за тілом кредитів та 13 634,50 грн за відсотками.

Позивач довів порушення Відповідачкою умов цих договорів шляхом неналежного виконання обов`язку з повернення кредитних коштів та сплати процентів.

Натомість Відповідачка не реалізувала своє право на подання заперечень та доказів на їх підтвердження, не надала Суду жодних доказів, які б підтверджували повне або часткове погашення існуючої кредитної заборгованості.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (пункт 1 частини першої статті 512, стаття 514 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Позивач у цій справі набув права вимоги до Відповідачки за договорами споживчого кредиту, що є предметом спору, на підставі договору факторингу № 01.02-03/25 від 29.01.2025, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕЛФІ КРЕДИТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС", а також договору факторингу № 01.02-23/25 від 15.07.2025, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЛОН КРЕДИТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС". Відповідно до умов вказаних договорів Клієнти відступають (передають) Фактору Права вимоги, а Фактор набуває Права вимоги від Клієнтів та сплачує Клієнтам за відступлення Прав вимог Фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договорів у порядку та у строки встановлені цими Договорами.

Згідно з пунктами 3.1.3 договорів факторингу право вимоги переходить до Фактора після підписання Сторонами цих Договорів, з моменту підписання Сторонами Актів приймання-передачі Реєстрів Боржників в електронному вигляді, після чого Фактор стає Кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх Заборгованостей за Кредитними договорами.

Відповідно до витягів з Реєстрів боржників до договорів факторингу відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 1627428 від 13.07.2024 на загальну суму заборгованості 10 362,00 грн та за кредитним договором № 1687521 від 29.06.2024 на загальну суму заборгованості 20 114,99 грн, боржником за якими є ОСОБА_1 .

На виконання умов договорів факторингу сторони склали та підписали Акти приймання-передачі Реєстрів Боржників в електронному вигляді. Крім того, матеріали справи містять докази сплати Позивачем ціни продажу за відступлення права вимоги, а саме платіжні інструкції № 283 від 30.01.2025 на суму 1 555 852,65 грн та № 10120 від 16.07.2025 на суму 5 158 673,84 грн.

Презумпція чинності цих договорів не спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 204 ЦК України). Усі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, a обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню у разі неспростування презумпції правомірності договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).

Керуючись принципом змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, Суд вирішив, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню частково у загальному розмірі 18 634,49 грн (4 999,99 грн заборгованість за тілом кредитів, 13 634,50 грн - заборгованість за відсотками).

Водночас підстави для стягнення штрафів та пені за порушення грошового зобов`язання у загальному розмірі 4 792,00 грн відсутні із огляду на дію спеціальної норми пункту 18 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, яка звільняє позичальників за кредитним договором від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань під час воєнного стану, Позивач не має права вимагати стягнення з боржника додаткових коштів у виді неустойки (штрафу, пені) за порушення грошового зобов`язання у кредитних правовідносинах за період прострочення, що припав на період дії воєнного стану. Цією нормою установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Розподіл судових витрат

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3 328,00 грн. При цьому, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Сума судового збору становить 2 662,40 грн.

Отже, Позивач при зверненні до суду з цим позовом поніс судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 2 662,40 грн.

Суд задовольнив позовні вимоги частково, тому з Відповідачки підлягає стягненню на користь Позивача судові витрати у розмірі 1 627,87 грн (2 662,40 грн х 18 634,49 грн / 30 476,99 грн).

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" 4 999,99 грн заборгованості за тілом кредиту та 13 634,50 грн заборгованості за сумою відсотків, а також судові витрати у розмірі 1 627,87 грн. Загальна сума стягнення становить 20 262,36 грн.

У решті вимог відмовити.

Позивач (Стягувач) Товариство з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, будинок 8, код ЄДРПОУ 37616221, IBAN: НОМЕР_4 в АТ "ОТП БАНК").

Відповідачка (Боржник) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

рішення підписано 13.07.2026

Суддя Інна КОВАЛЕНКО