Рішення № 138169776, 10.07.2026, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 367/5338/25

провадження № 2/650/2207/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року селище Велика Олександрівка

Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Сікори О.О.,

за участю секретаря судового засідання Завістовської Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 76662151 від 07 листопада 2023 року.

Позивач просить стягнути з ОСОБА_1 38 000 грн заборгованості, з яких 9 500 грн становить неповернута сума позики, а 28 500 грн - проценти, а також понесені судові витрати. За подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 028 грн. У попередньому розрахунку судових витрат позивач також зазначив можливі витрати, пов`язані з витребуванням та забезпеченням доказів, у розмірі 1 514 грн, однак доказів фактичного понесення таких витрат не подав.

Позов обґрунтовано тим, що 07 листопада 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір позики № 76662151. За його умовами відповідачу на банківську платіжну картку передано 9 500 грн строком на 30 днів зі сплатою процентів. Позичальник своїх обов`язків щодо повернення позики і сплати процентів не виконав.

14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21. На підставі Реєстру боржників № 22 та акта приймання-передачі цього реєстру від 11 квітня 2024 року до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 76662151 у загальному розмірі 38 000 грн.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2025 року справу передано за територіальною підсудністю до Великоолександрівського районного суду Херсонської області, оскільки відповідно до відомостей Єдиного державного демографічного реєстру місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване в селі Львове Бериславського району Херсонської області.

Заочним рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 14 жовтня 2025 року позов було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 38 000 грн заборгованості і 3 028 грн судового збору.

Ухвалою суду від 17 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення від 14 жовтня 2025 року скасовано, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 09 березня 2026 року сторонам визначено строки для подання заяв по суті справи.

27 березня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 подала відзив в якому просить відмовити в його задоволенні. Основним запереченням визначила недоведеність переходу до позивача права вимоги. Вказала, що договір факторингу укладено 14 червня 2021 року, тоді як спірний договір позики виник 07 листопада 2023 року, а пункт 1.1 договору факторингу стосується вимог, строк виконання яких уже настав. На її думку, вимога, яка виникла після укладення договору факторингу, не могла бути його предметом. Також зазначила, що позивач не довів фактичного надання відповідачу грошових коштів і розміру заборгованості.

01 квітня 2026 року представник позивача ОСОБА_3 подала відповідь на відзив. Позивач заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що договір факторингу має рамковий характер, а конкретні права вимоги переходять у момент підписання відповідного реєстру боржників та акта його приймання-передачі. Вимога до ОСОБА_1 була включена до Реєстру боржників № 22, переданого 11 квітня 2024 року, тобто після виникнення спірного зобов`язання.

Позивач також указав, що дія договору факторингу не припинилася, оскільки додатковою угодою № 22 від 11 квітня 2024 року передбачено його автоматичне продовження на кожний наступний рік за відсутності письмового повідомлення про розірвання. На підтвердження переходу права вимоги позивач додатково подав повний текст договору факторингу, додаткові угоди, розширений витяг із Реєстру боржників та платіжну інструкцію про сплату ціни портфеля вимог.

Щодо укладення договору позики позивач зазначив, що він підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, містить персональні дані відповідача і реквізити банківської картки НОМЕР_1 , на яку було перераховано позику. На думку позивача, відповідач не подав банківської виписки або інших доказів, які спростовували б одержання коштів.

03 квітня 2026 року представник відповідача подала заперечення на відповідь на відзив. Вона наголосила, що відповідач не визнавав ані укладення договору, ані одержання коштів, а мовчання щодо певної обставини не може вважатися її процесуальним визнанням. Також просила не приймати додатково подані позивачем докази, оскільки вони існували на час звернення до суду та мали бути подані разом із позовом, а поважних причин їх несвоєчасного подання позивач не навів.

02 травня 2026 року представник відповідача подала клопотання про долучення гарантійних листів від 29 квітня 2026 року та двох платіжних інструкцій, посилаючись на врегулювання спору і погашення заборгованості.

06 травня 2026 року позивач заперечив проти зазначеного клопотання та пояснив, що гарантійні листи і платежі стосуються договорів № 4121818 та № 4316296, які дійсно погашені, однак не мають відношення до договору № 76662151, заборгованість за яким є предметом цієї справи.

Ухвалою суду від 19 червня 2026 року частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від АТ «Універсал Банк» інформацію про емітента і власника картки НОМЕР_1 , а також про надходження на неї 07 листопада 2023 року коштів у розмірі 9 500 грн.

25 червня 2026 року представник відповідача подала заяву про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, повторно пославшись на гарантійні листи і платежі від 29 квітня 2026 року як на підтвердження повного погашення боргу.

30 червня 2026 року позивач подав додаткові пояснення, в яких заперечив проти закриття провадження та знову наголосив, що подані відповідачем документи стосуються інших кредитних договорів, а не договору № 76662151. Просив позов задовольнити в повному обсязі, а справу розглянути за відсутності його представника.

06 липня 2026 року до суду надійшла відповідь АТ «Універсал Банк» № БТ/Е-28937, відповідно до якої платіжна картка № НОМЕР_2 була емітована банком на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , та належала йому станом на 07 листопада 2023 року. Того ж дня о 20 год 49 хв на картку було зараховано 9 500 грн. Банк повідомив, що кошти зараховані через платіжну систему, тому відомості про призначення платежу та рахунок відправника в банку відсутні.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, неодноразово просив розглянути справу за його відсутності, позов підтримав. Відповідач і його представник у судове засідання також не з`явилися; представник відповідача просила розглянути справу за їх відсутності.

Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Мотиви суду

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази окремо та в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву суд визнає поважними. Матеріалами справи підтверджено, що після скасування заочного рішення представник відповідача отримала доступ до повного тексту позову та додатків 20 березня 2026 року, а відзив подала 27 березня 2026 року. Такий проміжок часу є розумним і відповідає завданню цивільного судочинства, тому відзив приймається та враховується судом.

Щодо заперечень проти додатково поданих позивачем доказів суд враховує, що разом із позовом були подані витяг із договору факторингу, акт приймання-передачі та витяг із Реєстру боржників, тобто позивач від початку посилався на відповідні правочини як на підставу своєї матеріально-правової вимоги. Повний текст договору, додаткові угоди та розширений витяг подані у відповідь на конкретне заперечення відповідача щодо строку дії договору факторингу та змісту механізму передачі вимог. Ці документи не змінюють підстав або предмета позову, були надіслані відповідачу, який реалізував право надати заперечення. За таких обставин їх урахування не порушує рівності сторін і права відповідача на захист.

Відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 80 та 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Згідно з частинами першою та третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд встановив, що 07 листопада 2023 року сформовано електронний договір позики № 76662151, сторонами якого зазначені ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 . Договір містить прізвище, ім`я та по батькові позичальника, дату народження, РНОКПП, паспортні дані, адресу, номер телефону, електронну адресу, маскований номер картки НОМЕР_1 та електронний підпис одноразовим ідентифікатором h6fVAV0KGW.

За статтями 205, 207, 626, 628, 638 ЦК України правочин може бути вчинений в електронній формі, а договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Відповідно до статей 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

За змістом статей 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона передає другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути таку саму суму. Договір позики, позикодавцем за яким є юридична особа, укладається у письмовій формі незалежно від суми. Передання грошей може підтверджуватися розпискою або іншим документом.

Відповідь АТ «Універсал Банк» підтверджує, що зазначена в договорі картка належала саме ОСОБА_1 і 07 листопада 2023 року на неї зараховано 9 500 грн. Дата, сума, номер картки та особа одержувача повністю узгоджуються з договором позики. Відсутність у банку відомостей про рахунок відправника зумовлена проведенням операції через платіжну систему і не спростовує самого факту зарахування коштів.

Технічне зазначення у листі банку номера справи 357/5338/25 замість 367/5338/25 не впливає на належність цього доказу, оскільки банк послався на ухвалу Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 19 червня 2026 року, навів дані саме ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , картки та операції, які були предметом витребування в цій справі.

У сукупності електронний договір, зазначення в ньому одноразового ідентифікатора, персональних і контактних даних відповідача, реквізитів належної йому банківської картки та підтверджене банком зарахування на цю картку суми позики дають достатні підстави вважати доведеними укладення договору ОСОБА_1 та одержання ним 9 500 грн. Доказів використання його персональних даних або картки іншою особою, звернення до правоохоронних органів з приводу шахрайства чи повернення отриманих 9 500 грн відповідач не подав.

Разом із тим довід позивача про те, що відповідач нібито визнав укладення договору через відсутність прямого заперечення, суд відхиляє. Визнання обставин у розумінні статті 82 ЦПК України повинно бути чітким і недвозначним. Водночас помилковість цього аргументу позивача не спростовує обставин, підтверджених сукупністю інших доказів.

Щодо переходу права вимоги суд встановив, що 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» як клієнтом і ТОВ «ФК «ЄАПБ» як фактором укладено договір факторингу № 14/06/21. За пунктами 1.1, 1.2 цього договору перелік конкретних боржників, підстави та суми вимог визначаються у відповідних реєстрах, а перехід вимоги відбувається в момент підписання сторонами акта приймання-передачі відповідного реєстру.

Додатковою угодою № 22 від 11 квітня 2024 року сторони погодили автоматичне продовження договору факторингу на кожний наступний рік, якщо жодна сторона не повідомить про його розірвання. Того самого дня сторони підписали акт приймання-передачі Реєстру боржників № 22. Витяг із цього реєстру містить дані ОСОБА_1 , номер договору 76662151 та суму вимоги 38 000 грн, у тому числі 9 500 грн основного боргу і 28 500 грн процентів.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок передання прав за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу. За статтями 1077, 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути як наявна грошова вимога, так і вимога, яка виникне в майбутньому.

Посилання представника відповідача на те, що спірна вимога не могла бути передана за договором 2021 року, є безпідставним. Договір факторингу визначив загальний механізм співпраці сторін, а конкретна вимога до ОСОБА_1 була індивідуалізована та передана 11 квітня 2024 року, коли договір позики вже існував і строк його виконання настав. Отже, позивач набув статусу нового кредитора.

Відсутність доказу окремого письмового повідомлення відповідача про заміну кредитора не припиняє зобов`язання. За статтями 516, 517 ЦК України наслідком неповідомлення є ризик нового кредитора прийняти як належне виконання платіж первісному кредитору. Відповідач не довів здійснення платежів ані первісному, ані новому кредитору за договором № 76662151.

Визначаючи розмір заборгованості, суд виходить із конкретних умов договору.

Пунктами 2.1-2.3 договору передбачено: сума позики - 9 500 грн; строк - 30 днів; процентна ставка - 2,5 % на день. У таблиці договору визначено дату надання позики 07 листопада 2023 року та дату повернення 06 грудня 2023 року. Додаток № 1 містить графік, за яким у день повернення позичальник мав сплатити 9 500 грн основного боргу та 7 125 грн процентів, усього 16 625 грн.

Розмір процентів за первісний строк обчислюється так: 9 500 грн ? 2,5 % ? 30 днів = 7 125 грн. Цей розрахунок відповідає договору і додатку до нього.

Пунктом 6 договору передбачено право позичальника продовжити строк користування позикою. Таке продовження здійснюється за зверненням позичальника в особистому кабінеті шляхом укладення окремої додаткової угоди з використанням одноразового ідентифікатора. Ініціювання продовження не змінює умов договору в бік їх погіршення, а строк і параметри продовження визначаються у відповідній додатковій угоді.

Жодної додаткової угоди про продовження строку договору № 76662151, електронного підтвердження її підписання відповідачем або нового графіка платежів позивач не подав. Тому погоджений сторонами строк позики закінчився 06 грудня 2023 року.

Позивач заявив 28 500 грн процентів. Така сума арифметично відповідає нарахуванню 2,5 % від 9 500 грн за 120 днів: 30 днів первісного строку та ще 90 днів після його закінчення. Отже, понад визначені графіком 7 125 грн позивач включив до вимоги 21 375 грн процентів за 90 днів після 06 грудня 2023 року.

Пункт 4 договору передбачає щоденне нарахування процентів до повного погашення, однак не довше 90 календарних днів після спливу первісного строку. Водночас цю умову необхідно тлумачити у системному зв`язку з іншими положеннями договору, а не ізольовано.

У пункті 1.1 договору сторони окремо визначили базову, знижену та процентну ставку за понадстрокове користування позикою. У таблиці договору зазначено знижену ставку 2,5 % на день та окрему ставку за понадстрокове користування 2,70 % на день із прямою приміткою, що остання не застосовується в період воєнного стану.

Пунктом 18 договору встановлено, що у разі неповернення позики понад визначений договором строк нараховується саме процентна ставка за понадстрокове користування позикою у розмірі, передбаченому пунктом 2, з урахуванням законодавчих обмежень, зокрема щодо її незастосування в період воєнного стану.

Отже, сам договір розмежовує плату за правомірне користування позикою протягом погодженого 30-денного строку та ставку за користування після настання прострочення. Ставка 2,5 % належить до періоду первісного строку, тоді як для періоду після його закінчення договір передбачає іншу ставку, застосування якої під час воєнного стану прямо виключено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 сформульовано висновок, що зі спливом строку кредитування проценти як плата за правомірне користування коштами за статтею 1048 ЦК України не нараховуються. За період прострочення можуть нараховуватися проценти як міра відповідальності відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в розмірі, встановленому законом або договором. Якщо умови договору допускають нарахування процентів після спливу строку, суд має шляхом тлумачення визначити їх правову природу.

У цій справі немає підстав вважати, що ставка 2,5 % на день була погоджена сторонами як розмір відповідальності за прострочення. Навпаки, договір прямо визначає її як плату в межах первісного строку та містить окрему понадстрокову ставку. Нарахування після 06 грудня 2023 року саме ставки 2,5 % фактично підміняє встановлену договором понадстрокову ставку і обходить умову про її незастосування в період воєнного стану.

У разі неоднозначності стандартних умов договору, сформульованих професійним кредитодавцем без індивідуального узгодження зі споживачем, така неоднозначність не може тлумачитися на шкоду споживачу. Тому пункт 4 договору не дає підстав поширювати ставку 2,5 % на 90 днів після закінчення погодженого строку всупереч спеціальним положенням пунктів 1.1, 6 та 18 договору.

Позивач не заявив вимог про стягнення інфляційних втрат або трьох процентів річних за частиною другою статті 625 ЦК України, а суд відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених вимог і не може самостійно змінювати їх предмет або правову природу заявлених нарахувань.

Таким чином, обґрунтованими є вимоги про стягнення 9 500 грн основного боргу та 7 125 грн процентів за 30 днів користування позикою. У стягненні 21 375 грн процентів, нарахованих після 06 грудня 2023 року, слід відмовити.

Щодо заяви відповідача про закриття провадження суд зазначає таке. За пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України провадження закривається, якщо відсутній предмет спору. Подані відповідачем гарантійні листи та платіжні інструкції стосуються договорів № 4121818 та № 4316296. Предметом цієї справи є заборгованість за договором № 76662151. Сам позивач підтвердив погашення двох інших договорів, але заперечив отримання платежу за спірним договором. У платіжних документах немає посилання на договір № 76662151 або інших даних, які б дозволяли зарахувати платежі в рахунок спірної заборгованості.

Отже, надані відповідачем документи не підтверджують припинення саме спірного зобов`язання, предмет спору продовжує існувати, тому підстав для закриття провадження немає. У задоволенні відповідної заяви необхідно відмовити.

Відповідно до частин першої та третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задовольняється на 16 625 грн із заявлених 38 000 грн, що становить 43,75 %. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 324,75 грн судового збору: 3 028 грн ? 43,75 %. Інші витрати позивачем документально не підтверджені, у зв`язку з чим підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 83, 89, 141, 247, 255, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, статтями 205, 207, 512, 514, 516, 517, 525, 526, 530, 625, 626, 628, 638, 1046-1049, 1077, 1078 ЦК України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд

вирішив:

У задоволенні заяви представника відповідача Білошапки Оксани Василівни про закриття провадження у справі відмовити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 30, заборгованість за договором позики № 76662151 від 07 листопада 2023 року в розмірі 16 625 (шістнадцять тисяч шістсот двадцять п`ять) грн, з яких:

9 500 (дев`ять тисяч п`ятсот) грн - заборгованість за основною сумою позики;

7 125 (сім тисяч сто двадцять п`ять) грн - заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 1 324,75 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13 липня 2026 року.

Суддя___Сікора О.О.