Рішення № 138168954, 10.07.2026, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/1007/26

Провадження № 2-а/438/26/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 липня 2026 року м.Борислав

Бориславський міський суд Львівської області

у складі головуючого судді Радановича Г.М.,

за участю секретаря судових засідань Терлецької Ю.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: капітан поліції відділення поліції №2 (м.Трускавець) Дрогобицького районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Лаврик Анастасія Іванівна про визнання протиправною та скасування постанови,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до Бориславського міського суду Львівської області із позовною заявою, в якій просить скасувати постанову у справі ЕНА № 7049147 від 18.04.2026 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП і закрити праву про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позову позивач покликається на те, що 18.04.2026 капітаном поліції відділення поліції № 2 (м. Трускавець Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Лаврик А.І. було винесено постанову серії ЕНА №7049147 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. В оскаржуваній постанові серії ЕНА №7049147 від 18.04.2026 зазначено, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом CITROEN BERLINGO BC7764ЕЕ, що належить на праві власності ОСОБА_2 , чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП та порушив п.2.1 ПДР - керування ТЗ особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на ТЗ, поліса страхування.

Керований позивачем автомобіль був зупинений працівником патрульної поліції ОСОБА_3 , яка належним чином не представилась та попросила для перевірки документи, посилаючись на пункт 2.4 «а» ПДР. На запитання позивача про причини зупинки транспортного засобу, ОСОБА_3 повідомила, що зупинила транспортний засіб на підставі ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» без конкретного зазначення пункту статті та підстави. Позивач вважає, що дана постанова серії ЕНА № 7049147 від 18 червня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за вказане правопорушення є незаконна, постановлена з істотними порушеннями вимог діючого законодавства.

Ухвалою від 09.06.2026 зазначену справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд справи на 17.06.2026. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, а позивачу копію відзиву та доданих до нього документів. Даною ухвалою також залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору капітана поліції відділення поліції №2 Дрогобицького районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Лаврик А.І.

17.06.2026 розгляд справи відкладено на 10.07.2026.

У відзиві від 18.06.2026 представник відповідача - Головного управління національної поліції у Львівській області Пахович А.А. просить суд у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити, а постанову серії ЕНА №7049147 від 18.04.2026 залишити без змін, оскільки позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Під час несення служби працівниками поліції було зупинено транспортний засіб під керуванням позивача. При цьому інспектор СРПП Лаврик А.І. повідомила водію конкретну причину зупинки транспортного засобу та правові підстави застосування такого поліцейського заходу, чим виконала вимоги ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Зазначені обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи відеозаписом з нагрудної камери поліцейського. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», а також пунктів 2.1 (а) та 2.4 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу зобов`язаний мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та на вимогу поліцейського пред`явити його для перевірки. Зазначеному обов`язку водія кореспондує право поліцейського вимагати пред`явлення відповідних документів у випадках та порядку, визначених Законом України «Про Національну поліцію».

Крім цього, відповідач посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 127/19283/17, в якій суд дійшов висновку, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія та реєстраційного документа на транспортний засіб кореспондується з обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Представник відповідача вважає, що доводи позивача щодо відсутності у працівника поліції підстав для перевірки посвідчення водія не грунтуються на вимогах законодавства та суперечать правовій позиції Верховного Суду. Такі доводи не мають жодного відношення до встановленого законом обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на законну вимогу поліцейського посвідчення водія і реєстраційний документ для перевірки. Представник відповідача також зазначає, що вимога працівника поліції про пред`явлення посвідчення водія була законною, відповідала вимогам Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху України та Закону України «Про Національну поліцію», а тому позивач був зобов`язаний виконати таку вимогу, а факт непред`явлення позивачем посвідчення водія на законну вимогу працівника поліції підтверджується матеріалами справи та свідчить про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

06.07.2026 позивачем подано відповідь на відзив, у якому він заперечує доводи відповідача з підстав, наведених у позовній заяві та просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, просив такий задоволити з підстав, викладених у ньому. Пояснив, що його безпричинно зупинили поліцівники поліції, які наздогнали його автомобіль, шляхом увімкнення проблискових маячків червоного кольору. Після того, як він зупинився і на вимогу надати документи запитав про причину зупинки, працівник патрульної поліції Лаврик А.І. відмовилась назвати йому законну підставу зупинки. Тому він не надавав документів, хоча мав намір їх надавати після пояснення йому конкретної причини зупинки. Провадження по розгляду будь-якого порушення правил дорожнього руху на місці не було, його особу працівники патрульної поліції не встановили. Оскаржувану постанову складали без його участі і не на місці зупинки, і про таку він не знав.

Третя особа - капітан поліції відділення поліції №2 (м.Трускавець) Дрогобицького районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Лаврик А.І. в судове засідання не з`явилася, письмових пояснень від неї до суду не надходило.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, надані суду докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У ч.1 ст.286 КАС України визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд встановив, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії серії ЕНА №7049147 від 18 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, а саме за те, що він 18.04:2026 1о 9:44:06 керував транспортним засобом, не пред`явив документи, які зазначаені в п.2.1 ПДР України.

За змістом статей 9-12, 280 КУпАП підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за нормами КУпАП є встановлення в діянні цієї особи всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною нормою КУпАП, зокрема об`єктивної та суб`єктивної сторони правопорушення.

Згідно з вимогами ст.245 КУпАП завданням у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з п.8 ч.1 ст.23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ч.5 ст.258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст.283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Згідно з вимогами п.7 розділу VІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення в органах поліції, затвердженою Наказом МВС України від 06 листопада 2015 року №1376, посадова особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, відповідно до ст.280 КУпАП зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинені, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувались вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306, (із змінами і доповненнями) відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.

Згідно з п. 2.1 (а) Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Диспозиція частини 1 статті 126 КУпАП України передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Згідно із ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи щодо адміністративних правопорушень передбачених ст.126 КУпАП.

Згідно із п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративне правопорушення, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. При цьому, наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтями 251 та 252 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеку дорожнього руху, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пленум Верховного суду України у п.24 постанови від 23 грудня 2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" роз`яснив, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

В судовому засіданні досліджено шляхом перегляду наданий позивачем доказ - безперервний відеозапис події тривалістю 11 хв 32 секунди, на якому відображено спілкування інспектора СРПП Лаврик А.І. з позивачем ОСОБА_1 як з водієм після зупинки його транспортного засобу, та який триває від часу вимоги позивача пояснити йому причину зупинки до часу від`їзду інспектора СРПП Лаврик А.І. на патрульному автомобілі з місця зупинки. Даними відеозапису встановлено, що на місці зупинки працівниками поліції транспортного засобу позивача, інспектор СРПП Лаврик А.І. неодноразово пред`являла вимогу позивачу надати посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, бо у разі непред`явлення документів його буде притягнено до адміністративної відповідальності. У відповідь інспектору СРПП Лаврик А.І. позивач ОСОБА_1 наполягав на поясненні причини зупинки його транспортного засобу та повідомляв, що він не відмовляється пред`явити свої документи, однак вимагає в інспектора дотримання при цьому процедури, встановленої законом, згідно якої поліцейський, зокрема, має повідомити водію конкретну причину зупинки з детальним описом причин зупинки. Водночас інспектор СРПП Лаврик А.І. заперечувала такі вимоги позивача, посилаючись на виконання нею п.3 ст. 35 «Закону України про Національну поліцію», водночас не називала на вимогу водія конкретну причину зупинки.

Крім цього, з дослідженого відеозапису вбачається, що на місці зупинки і в ході спілкування з позивачем, інспектор СРПП Лаврик А.І. не встановила особу водія - позивача ОСОБА_1 , оскільки в ході спілкування вона зверталася до нього «Андрій Іванович» - іменем власника транспортного засобу CITROEN BERLINGO д.н.з. НОМЕР_1 . Також, на місці зупинки транспортного засобу під керуванням позивача процедури розгляду адміністративної справи інспектором СРПП Лаврик А.І. не відбулося, як це зазначено в оскаржуваній постанові, а водієві - позивачу ОСОБА_1 не роз`яснено його прав, не надано копію постанови для ознайомлення і підпису. Водночас, інспектор СРПП Лаврик А.І. повідомила позивачу, що відносно нього буде складено постанову про адміністративне правопорушення, яку йому надішлють та поїхала з місця зупинки на службовому автомобілі.

Таким чином, будь-яких об`єктивних даних, які б підтверджували наявність достатніх підстав для зупинки CITROEN BERLINGO BC7764EE під керуванням ОСОБА_1 суду не надано і матеріали справи не містять, а розгляду адміністративної справи із позивачем, зокрема із встановленням особи правопорушника та ознайомленням його з правами, за наслідком якого капітаном поліції відділення поліції № 2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Лаврик А.І. було винесено постанову серії ЕНА № 7049147 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, фактично не відбулося.

Відповідачем не надано жодних пояснень належних та допустимих доказів, у тому числі відеозапису з нагрудної камери працівників поліції, на які представник позивача покликався у відзиві на позовну заяву, та які б підтверджували наявність порушення правил дорожнього руху позивачем, зокрема до моменту зупинки його транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що невизначення інспектором причин зупинки транспортного засобу свідчить про відсутність належного правового обґрунтування прийнятого рішення та не відповідає вимогам ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

За змістом ст. 77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, дії чи бездіяльності. У даному випадку відповідач не довів існування законних підстав для зупинки транспортного засобу та подальшої вимоги про пред`явлення документів.

За таких обставин вимога працівників поліції про пред`явлення документів не може вважатися такою, що була заявлена відповідно до вимог закону.

Відтак відсутні належні правові підстави вважати, що позивач порушив вимоги п.п. 2.1, 2.4(а) Правил дорожнього руху України, а тому постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП є необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17 та від 22 жовтня 2019 року у справі № 161/7068/16-а, у яких суд зазначив, що законність вимоги поліцейського про пред`явлення водієм документів безпосередньо пов`язана з наявністю визначених законом підстав для зупинки транспортного засобу та здійснення відповідної перевірки. Якщо відповідачем не доведено факту вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху або іншої передбаченої законом підстави для зупинки транспортного засобу, вимога про пред`явлення документів не може вважатися законною, а тому відсутній і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП є недоведеним.

Даний висновок суду кореспондує з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у справі №463/1352/16-а від 08.07.2020.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та, зокрема, довести факт вчинення ним порушення ПДР відповідними доказами.

Суд також враховує, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі Дактарас проти Литви від 24.11.2000).

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22.12.2010 №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).

В рекомендації №R(91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідачем не надано суду достатніх та вагомих доказів вини у інкримінованому ОСОБА_1 правопорушенні, що в свою чергу ставить під сумнів правомірність винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП в діях позивача.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі наведеного та керуючись статтями 139, 241-246, 250, 251, 255, 286 КАС України, ст.126 КУпАП, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Скасувати постанову серія ЕНА № 7049147 від 18.04.2026 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену капітаном поліції відділення поліції №2 (м.Трускавець) Дрогобицького районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Лаврик Анастасією Іванівною про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн за ч. 1 ст. 126 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у справі зі сплати судового збору в розмірі 655,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Національної поліції у Львівській області.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13.07.2026.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, місцезнаходження: м. Львів, пл.Генерала Григоренка, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 40108833.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: капітан поліції відділення поліції №2 (м.Трускавець) Дрогобицького районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Лаврик Анастасія Іванівна: м.Трускавець, вул.Мазепи, 19а.

Суддя Григорій РАДАНОВИЧ