Рішення № 138166488, 13.07.2026, Вишгородський районний суд Київської області

13.07.2026 Справа № 363/1040/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13 липня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., секретаря Підопригори Х.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

17.02.2026 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором за №310976801 від 08.10.2020 року у загальному розмірі 25 907,93 грн., а також судові витрати.

Так, в обґрунтування позову зазначено, що 08.10.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКАФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір за №310976801 на суму 10 200 грн. у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора MNV73Y4F. Саме відповідачка ініціювала укладення договору, оформивши Заявку на сайті первісного кредитора, підписавши договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір між відповідачкою та первісним кредитором не був би укладений. У договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі і щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. Так, згідно з умовами договору, первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачці грошові кошти у сумі 10 200 грн., шляхом перерахування через банк провайдер. Проте, в подальшому відповідачка збільшила суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 20 400 грн. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням. 28.11.2018 року між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу за №28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди, в тому числі і щодо продовження терміну дії договору факторингу. 05.08.2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу за №05/0820-01. 11.07.2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено договір факторингу за №11/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за договором. Загальна сума заборгованості відповідачки перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за договором, становить 25 907,93 грн, яка складається з: 20 391,84 грн - заборгованість по тілу кредиту; 5 516,09 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 06.03.2026 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а також витребувано інформацію у банка-емітента - АТ КБ«ПРИВАТ БАНК».

12.03.2026 року на електронну адресу суду від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву в якому вказала, що не погоджується із сумою боргу зазначеною у позові. Вказала, що не пам`ятає точної суми кредиту та умови його отримання, однак вона сплачувала частину грошових коштів та відсотки по кредиту. На її думку позивачем не долучено до матеріалів справи доказів укладення кредитного договору саме з нею та доказів отримання кредитних коштів. Крім того, просила застосувати строк позовної давності, розглянути справу без неї.

16.03.2026 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву в якій вказано, що строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню, оскільки законодавець зупинив перебіг позовної давності, позивач дотримався її строків та реалізує своє беззаперечне право на справедливий суд відповідно до Конституції України. Таким чином, строк позовної давності щодо повернення коштів на момент подачі позовної заяви не закінчився. При заповненні Заявки на кредит відповідачка особисто обрала для себе суму кредиту, строк кредитування та мала змогу ознайомитися з умовами договору перед його підписанням. Доказами накладаннями електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QRкод - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації договору позичальника. Одноразовий персональний ідентифікатор MNV73Y4F направлено відповідачці 08.10.2020 о 12:51:17 год. на номер мобільного телефону, вказаний нею в Заявці на отримання грошових коштів НОМЕР_1 , одноразовий персональний ідентифікатор введено відповідачкою у відповідне поле в інформаційно телекомунікаційній системі товариства 08.10.2020 о 12:52:11. Відповідачка підписала договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отримала свій примірник електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту та мала змогу у будь-який час самостійно ознайомитися з договором на сайті товариства в особистому кабінеті. Враховуючи вищевикладене, позивач надав беззаперечні докази того, що відповідачка підписала договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Посилаючись на вищевикладені факти, враховуючи повну цивільну дієздатність відповідачки, відповідність кредитного договору законодавчим актам та відсутність жодних підтверджень доводам відповідачки, позиція останньої щодо недоведеності укладання кредитного договору є неаргументованою та невмотивованою, а лише намаганням ввести суд в оману та небажання сплачувати заборгованість. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» є небанківською фінансовою установою та не надає фінансових платіжних послуг, не має повноважень щодо надання документів, що посвідчують переказ коштів (банківських платіжних доручень). Товариство в межах виконання умов укладеного договору ініціює платіжні операції шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для подальшого їх зарахування на рахунок отримувача надавачем фінансових платіжних послуг отримувача. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в межах виконання умов укладеного договору ініціює платіжні операції шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для їх подальшого зарахування на рахунок отримувача надавачем фінансових платіжних послуг отримувача. Згідно з матеріалами справи відповідачка виконувала умови кредитного договору, здійснюючи часткові платежі, що свідчить про те, що вона усвідомлювала існування даного договору та визнавала зобов`язання за ним, таким чином, підтверджуючи факт укладення договору.

21.04.2026 року до суду від представника відповідача адвоката Войнаренко Л.Ф. надійшов відзив на позовну заяву в якому остання вказала, що відповідачка частково визнає позовні вимоги, а саме: тіла кредиту в розмірі 10 200 грн. та відсотків 5 516,09 грн., інших грошових коштів відповідачка не отримувала. Крім того, представник відповідача вважає завищеною суму витрат на правову допомогу, що заявлена позивачем. Представник відповідачки просила суд розглядати справу за її відсутності та відсутності відповідачки.

В судове засідання представник позивача не з`явився, при цьому в прохальній частині позовної заяви просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачка та її представник до суду не прибули, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А відтак, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися,

то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, судом встановлено, що наказом директора ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» за №17/09-03 від 17.09.2019 року затверджено Алгоритм дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору (т.1, а.с. 28-48).

08.10.2020 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» із заявкою на отримання грошових коштів, в результаті чого між сторонами укладено договір за №310976801 від 08.10.2020 року, що підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. (т. 1, а.с.54-57)

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором товариство зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 10 200 грн. 00 коп. (десять тисяч двісті грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору кредит надається (договір укладається) строком на 26 (двадцять шість) днів від дати отримання кредиту позичальником.

Відповідно до п. 1.3 договору на період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,51 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Згідно з п. 1.4 договору у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).

Відповідно до п. 1.5 договору базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в п. 1.2. договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього договору.

Згідно з п. 1.6 договору позичальник зобов`язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3. цього договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2. цього договору.

У відповідності до п. 1.7 договору розрахунок сукупної вартості кредиту за дисконтною процентною ставкою та термін платежу згідно строку передбаченого п. 1.2. цього договору, зазначені в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1 до договору).

04.11.2020 року, 17.11.2020 року, 06.12.2020 року, 03.01.2021 року, 02.02.2021 року, 03.03.2021 року, 02.04.2021 року, 02.05.2021 року, 31.05.2021 року, 01.07.2021 року, 31.07.2021 року, 30.08.2021 року, 28.09.2021 року, 28.10.2021 року, 27.11.2021 року, 27.12.2021 року та 26.01.2022 року між сторонами укладались додаткові угоди, якими продовжувався строк дії кредитного договору за №310976801 від 08.10.2020 року (т. 1, а.с. 58-74).

13.10.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду, якою збільшено суму кредиту на 10 200 грн. (т.1, а.с. 75).

Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у загальному розмірі 20 400 грн. підтверджується платіжними дорученнями за №cf0091ff-cb19-46f8-8751-2e6ea2604984 від 08.10.2020 року, за №c8fed3a5-657c-4627-d1e7-9ec9b2a75f68 від 13.10.2020 року (т.1, а.с. 50-51), довідками директора ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (т.1, а.с. 52-53) та витребуваною в АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» інформацією (т.2, а.с. 39-42)

28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено договір факторингу за №28/1118-01 строк дії якого закінчується 28.11.2019 року, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором за №310976801 від 08.10.2020 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» (т., а.с.136-146).

В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали низку додаткових угод: №19 від 28.11.2019 року, №26 від 31.12.2020 року, №27 від 31.12.2021 року, №31 від 28.11.2018 року та №32 від 31.12.2023 року, якими продовжено строк дії договору факторингу до 31.12.2024 року включно (т.1, а.с.147-160).

05.08.2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу за №05/0820-01, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором за №310976801 від 08.10.2020 року перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». (т., а.с. 120-128).

03.08.2021 року та 30.12.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено додаткові угоди якими продовжено строк дії договору факторингу до 30.12.2024 року включно (т.1, а.с. 129-130).

Згідно реєстру прав вимоги за №175, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором за №310976801 від 08.10.2020 року становить 25 602,03 грн., з яких: 20 391,84 грн. заборгованість за тілом кредиту та 5 210,19 грн. заборгованість за відсотками (т. 1, а.с. 133-135).

Зазначене також підтверджується розрахунком заборгованості ТОВ «Таліон Плюс», за період з 05.05.2022 року по 31.08.2023 року (т. 1, а.с. 79).

11.07.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» (фактор) укладено договір факторингу за №11/07/25-Е, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором за №310976801 від 08.10.2020 року перейшло до ТОВ «ФК «Ейс» (т. 1, а.с.99-112).

Згідно витягу з Додатку до договору факторингу за №11/07/25-Е від 11.07.2025 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором за №310976801 від 08.10.2020 року становить 25 907,09 грн., з яких: 20 391,84 грн. заборгованість за тілом кредиту та 5 516,09 грн. заборгованість за відсотками (т.1, а.с. 112-115).

Зазначене також підтверджується випискою з особового рахунку за кредитним договором за №310976801 від 08.10.2020 року.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Таким чином між сторонами виникли зобов`язальні, цивільно-правові правовідносини у сфері кредитування, що регулюються нормами ЦК України.

Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 628, ст. 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3).

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, ст. 207 ЦК України).

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 07.10.2020 року у справі за №127/33824/19.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Враховуючи наведене, проаналізувавши зміст договору, його форму, суд дійшов висновку, що договір кредитивної лінії дійсно укладений сторонами правочину в електронній формі із застосуванням електронної комерції, відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Доказів зворотного відповідач суду не надав, як і не спростував факт укладення договору.

Договір містить повну інформацію щодо особи позичальниці, її персональні дані, номер мобільного телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальниці.

Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виникло зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідачки - зобов`язання з повернення кредитних коштів.

Свої зобов`язання за кредитним договором первісний кредитодавець виконав належним чином, надавши позичальниці кредит в обумовленому розмірі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов`язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитодавця вимагати їх повернення.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі за №2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У даній справі позичальницею не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.

Зважаючи на те, що відповідачка не здійснювала погашення заборгованості по кредиту та не повернула його протягом строку, обумовленого сторонами при укладенні договору, тим самим допустила істотне порушення виконання своїх кредитно-договірних зобов`язань, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором за №310976801 від 08.10.2020 року у загальному розмірі 20 391,84 грн. заборгованість за тілом кредиту та 5 516,09 грн. заборгованість за відсотками.

Суд не приймає до уваги твердження відповідачки та її представника щодо неотримання грошових коштів у розмірі 10 200 грн. за додатковою угодою за кредитним договором за №310976801 від 08.10.2020 року, оскільки вони повністю спростовуються витребуваною в АТ КБ «Приват Банк» інформацією.

Щодо заяви відповідачки про застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Законом України від 30.03.2020 року за №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Закон України від 30.03.2020 року за №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020 року.

Таким чином, зупинення строку позовної давності відбулося з 02.04.2020 року.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року за №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Водночас, відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року за №64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 року за №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб із наступним продовженням воєнного стану в Україні та дією такого на момент прийняття судового рішення.

Згідно з п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року за №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року за №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, на момент звернення позивача до суду із позовом строк позовної давності не сплив.

Таким чином, вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 7 000 суд зазначає наступне:

Згідно з ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

У постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі за №362/3912/18 (провадження за №61-15005св19) та від 30.09.2020 року в справі за №201/14495/16-ц (провадження за №61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява за №19336/04, п. 269).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява за №58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором про надання правничої допомоги за №20/08/25-01 від 20.08.2025 року, додатковою угодою за №25770909499 до договору про надання правничої допомоги, актом прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року, довіреністю адвоката, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю за №4956 від 24.04.2012 року.

Разом з цим, суд вважає завищеною оплату наданих послуг, оскільки заявлена позивачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. є неспівмірною зі складністю справи та виконаними роботами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, їх обсягом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру у співвідношенні з предметом позову.

Справа розглядалась в спрощеного позовного провадження з викликом сторін, однак адвокат не приймав участі в судових засіданнях. Враховуючи принцип розумності та справедливості, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням співмірності виконаної адвокатом роботи, та заявленої суми до стягнення, складності справи.

При визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що, представник позивача в судове засідання не прибував, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, розгляд справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише з складення позовної заяви.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача 2 000 грн. Саме така сума відповідає критеріям розумності, співмірності та ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, за №303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява за №4909/04, від 10.02.2010 року).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 522, 530, 536, 610-612, 617, 625, 629, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 4,12,13,76,81,141,280,289 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за договором за №310976801 від 08.10.2020 року у загальному розмірі 25 907 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот сім) гривень 93 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ТОВ «ФК «ЕЙС», код ЄДРПОУ: 42986956, юридична адреса: 02094, м. Київ, вул.. Ю. Поправки, 6/13.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуюча суддя О.П. Дьоміна