Ухвала суду № 138158986, 13.07.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/10224/26

УХВАЛА

13 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К.

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту про проходження військової служби, відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу в розмірі, що дорівнює десяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024.

3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, за час його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 10.03.2025 по 24.03.2025, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, збільшену до 100 000 грн, за час його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 10.03.2025 по 24.03.2025, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.

Ухвалою від 16.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 02.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 7 днів з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.

09.07.2026 від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій зазначає, що одноразова грошова допомога при укладенні першого контракту належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, її невиплата після звільнення не є триваючою, а заборгованість за нею не може визнаватися невиплаченими сумами при звільненні в розумінні ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Крім того, спір виник не через затримку виплати вже нарахованих коштів, а через заперечення відповідачем самого права позивача на таку допомогу, про що остаточно стало відомо з листа-відмови від 12.02.2026.

Додатково представник позивача посилається на те, що Рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку звернення до суду у спорах про стягнення заробітної плати та інших належних виплат визнано неконституційними. З урахуванням практики Верховного Суду щодо незастосування норм, які суперечать Конституції України, обмеження права позивача на судовий захист тримісячним строком є неприпустимим та суперечить принципу верховенства права. Таким чином, представник вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду.

Надаючи оцінку аргументам, зазначеним у заяві, суд враховує таке.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

На виконання цієї норми наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Згідно з пунктом 2 Розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 2 Розділу І Порядку № 260 чітко визначено, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди та допомоги. Таким чином, як одноразова грошова допомога після укладення першого контракту, так і додаткова винагорода за час перебування на стаціонарному лікуванні за своєю правовою природою є складовими грошового забезпечення військовослужбовця, а саме - одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 дійшов таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) (підпункти 65.1-65.2 пункту 65 постанови).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду №1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Таким чином, на теперішній час положення частини першої статті 233 КЗпП України встановлюють право працюючих працівників на звернення до суду про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому частина друга статті 233 КЗпП України надалі встановлює правило, за яким для звільнених працівників строк звернення до суду про стягнення заробітної плати становить три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як слідує із змісту позовної заяви, спір стосується, зокрема, нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту про проходження військової служби, відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, за час його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 10.03.2025 по 24.03.2025, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Суд встановив, що позивач був звільнений з військової служби згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2025, а грошовий атестат та остаточний розрахунок без спірних сум йому було видано 21.12.2025.

Отже, про те, що при звільненні йому не були нараховані та виплачені одноразова допомога при укладенні першого контракту, а також додаткова винагорода за березень 2025 року, позивач повинен був дізнатися в день виключення зі списків особового складу та отримання розрахунку, тобто 21.12.2025.

Водночас, навіть якщо припустити, що перебіг строку звернення до суду розпочався з моменту одержання відповіді на адвокатський запит від 12.02.2026, коли позивачу та його представнику остаточно став відомий зміст та правові підстави відмови відповідача, встановлений частиною 2 статті 233 КЗпП тримісячний строк для звернення до суду закінчився 12.05.2026.

Натомість, як встановлено з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з цим позовом лише 08.06.2026 через підсистему "Електронний суд", тобто з пропуском навіть цього, обрахованого від листа-відмови, строку.

Будь-яких належних, допустимих та об`єктивно непереборних причин, які б перешкоджали позивачу чи його адвокату звернутися до суду в період з 12.02.2026 по 08.06.2026, у заяві про усунення недоліків не наведено та документально не підтверджено. Посилання на триваючий характер правовідносин чи загальні норми трудового законодавства є помилковими та не виправдовують тривалу пасивність позивача при реалізації свого права на судовий захист.

Таким чином, наведені у заяві представника позивача доводи не спростовують факт пропуску строку звернення до суду, не містять підстав для визнання причин пропуску поважними, а сама заява зводиться до помилкового тлумачення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частин першої-третьої статті 123 КАС України, у разі подання позову після закінчення встановленого законом строку суд зобов`язаний надати позивачу можливість подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для його поновлення.

Застосування процесуальних наслідків пропуску строку можливе лише після надання особі реальної можливості скористатися відповідними процесуальними правами.

Системний аналіз статей 123, 169, 171 КАС України свідчить, що передумовою повернення позовної заяви або залишення її без розгляду є попереднє забезпечення позивачу можливості усунути недоліки, пов`язані з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду, у тому числі шляхом подання додаткової заяви із зазначенням інших підстав та наданням відповідних доказів.

З огляду на викладене, з метою забезпечення дотримання принципів змагальності, рівності сторін та права на судовий захист, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху та надання позивачу строку для усунення недоліків, а саме - для подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та надання належних доказів на їх підтвердження.

Керуючись статтями 121, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом.

Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду від 02.07.2026, на 5 днів з дня отримання цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Головуючий суддя В.К. Блонський