Рішення № 138156607, 13.07.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/13818/25

н/п 2/953/1157/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Дяченка О.М.,

за участю секретаря судових засідань Засєєвої С.О.,

відповідача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського районного суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» Медведєва Н.А. звернулася до суду через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить стягнути заборгованість за кредитом в сумі 21 243,62 грн та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача посилається на те, що 18.11.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір (оферти) № 18.11.2024-100001117. За умовами вказаного договору позичальнику було надано кредит у розмірі 8 000,00 грн, строком на 140 днів з фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1%. Комісія, пов`язана з наданням кредиту 20% від суми. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. У свою чергу, ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 21 243,62 грн, з яких: 8 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8 960,00 грн - заборгованість за процентами; 283,62 грн комісія за надання кредиту; 4 000,00 неустойка.

Виклад позиції відповідача:

-відсутність доказів укладення та підписання кредитного договору;

-відсутність доказів існування та використання одноразового ідентифікатора;

-надані відомості BankID не підтверджують укладення договору у 2024 році;

-позивач не довів суб`єкта вчинення дій: відсутні докази підписання договору; відсутні докази існування та використання одноразового ідентифікатора; відсутні докази автентифікації у 2024 році; відсутні технічні логи входу та дій користувача;

-відсутність доказів фактичного отримання грошових коштів;

-неправомірно нараховані неустойка та комісія;

-незаконність комісії за надання кредиту;

-незаконність неустойки під час дії воєнного стану;

-відсотки за кредитним договором є невизначеними та недоведеними;

-відсутність детального розрахунку заборгованості.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 25.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, в прохальній частині позову зазначив: проводити розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Споживчий центр».

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засідання підтримав свою позицію викладену в процесуальних документах (відзив на позов, заява, клопотання, заперечення) та просив відмовити у позві повністю.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд, дослідивши надані докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки кредитного договору № 18.11.2024-100001117 (кредитної лінії) від 18.11.2024, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 18.11.2024-100001117 (кредитної лінії) від 18.11.2024, між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 було укладено електронний кредитний договір № 18.11.2024-100001117, який підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е149.

Умовами пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) передбачено, що електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця; заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Відповідно до п. 2.3.2. Пропозиції, позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті.

Положенням п. 2.3.3. Пропозиції встановлено, що позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір.

Згідно п. 2.3.6 Пропозиції, позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаній пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом, одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищезазначеному порядку.

В додатку до кредитного договору № 18.11.2024-100001117 від 18.11.2024 позичальник підтвердив, що інформація, вказана у даному інформаційному повідомленні, є достовірною, не містить неточної та/або неправдивої інформації, зокрема, щодо контактних телефонів та інформації про місце роботи ОСОБА_2 . Для підписання та укладення договору, ОСОБА_2 було введено код з смс-повідомлення, яке було відправлено на його фінансовий номер 0679717479, після чого підписано одноразовим ідентифікатором Е149.

Відповідно до умов, викладених у заявці, підписаній ОСОБА_2 18.11.2024: сума кредиту 8 000 гривень; строк, на який надається кредит - 140 днів з дати його надання; дата повернення кредиту 06.04.2025; процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом.

Факт отримання кредитних коштів, та зарахування у сумі 8 000,00 грн на платіжну картку відповідача підтверджується відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 14.05.2026 №20.1.0.0.0/7/67635-БТ та випискою за договором за період 18.11.2024 18.11.2024, з якою вбачається, що на рахунок відповідача ОСОБА_2 було зараховано 8 000,00 грн.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21), виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Згідно з наданою позивачем довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 18.11.2024-100001117 від 18.11.2024, вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 перед ТОВ «Споживчий центр» по кредитному договору № 18.11.2024-100001117 від 18.11.2024 складає 21 243,62 грн, з яких: 8 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8 960,00 грн - заборгованість за процентами; 283,62 грн комісія за надання кредиту; 4 000,00 неустойка.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач був ознайомлений з умова кредитного договору, який підписав на умовах йому відомих, тобто сторони погодили конкретні умови кредитування. Отже, відповідач був ознайомлений з вказаними умовами надання банківських послуг(кредитування) під підпис.

Відсутність доказів ознайомлення відповідачем з паспортом споживчого кредиту, не свідчить, що відповідач не ознайомлений з умовами кредитування, оскільки цьому передувала ряд послідовних дій відповідача щодо підписання кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки кредитного договору № 18.11.2024-100001117 (кредитної лінії) від 18.11.2024, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 18.11.2024-100001117 (кредитної лінії) від 18.11.2024, між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 та безпосереднє отримання останнім грошових коштів.

Відповідач не надав даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитними зобов`язаннями у добровільному порядку.

Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання відповідно до ст. 617 ЦК України.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

За змістом ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суду встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З урахуванням встановленого та положень вказаних норм, та те, що 01.12.2024 відповідач сплатив, позивачу 1 778,19 грн, суд приходить до висновку, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та має непогашену заборгованість за тілом кредиту в розмірі 6 221,81 грн (8 000,00 грн 1 778,19 грн).

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість кредитним договором № 18.11.2024-100001117 від 18.11.2024 за тілом кредиту в розмірі 6 221,81 грн., тобто в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення комісії

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Між тим, оскільки товариством не було зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які була встановлена комісія, відповідна умова кредиту є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) та постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 344/3078/23 (провадження № 61-15548св23) щодо оцінки правомірності встановлення у кредитному договорі умови про щомісячну плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Отже, підстав стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості по комісії за надання кредиту в розмірі 283,62 грн відсутні, а тому суд в цій частині позовних вимог, відмовляє.

Щодо стягнення неустойки

Зі змісту п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України, що триває станом на теперішній час.

Суд вважає, що в силу положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 4 000,00 грн, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід також відмовити.

Щодо вимоги про стягнення процентів у розмірі 8 960,00 грн.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Як вбачається з умов договору № 18.11.2024-100001117 від 18.11.2024, для нарахування процентів за користування ОСОБА_2 кредитом передбачено застосування процентної ставки: 1,00% в день, строк кредитування 140 днів.

При цьому, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, визначені Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

22.11.2023 року прийнятоЗакон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ(набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту - Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»(пп.6 п.5Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділIVПрикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування»(пп.13 п.5Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IVПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинностіЗаконом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 року - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 року - денна ставка не більше 1%.

Керуючись вимогами Закону, суд, провівши власний розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом ОСОБА_2 , зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що 18.11.2024 ТОВ «Споживчий Центр» та відповідач уклали кредитний договір № 18.11.2024-100001117, і в цей же день ОСОБА_2 отримав кредитні кошти у розмірі 8000,00 грн.

З урахуванням вищезазначеного та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» суд доходить висновку, що з відповідача підлягає стягненню з урахування розміру процентів:

за період з 18.11.2024 по 01.12.2024 року - 1120,00 грн (8000,00 грн х 1,0 % х 14 днів);

за період з 02.12.2024 року по 05.04.2025 року -7839,48 грн (6221,81 (8000,00 грн, сума кредиту 1778,19 грн, оплата 01.12.2024) х 1,0 % х 126 днів);

Всього, заборгованості по відсоткам = 8 959,48 грн.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства та принцип змагальності, наданий позивачем розрахунок, та те, що відповідач в добровільному порядку не виконує взяті на себе зобов`язання, суд дійшов висновку щодо часткової обґрунтованості заявлених вимог, які не погашені (не сплачені).

Інші доводи і заперечення сторін означених висновків суду не спростовують.

Оцінюючи інші доводи і аргументи позивача та відповідача, викладені у позові, а також висловлені під час судового розгляду справи, суд керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема в рішенні від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», відповідно до якої хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "РуїзТорія проти Іспанії" (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до ст. 89 ЦПК України, дійшов висновку про часткову доведеність позивачем заявлених вимог, а тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість кредитним договором № 18.11.2024-100001117 від 18.11.2024 у розмірі 15 181,29 грн, з яких: 6221,81 грн заборгованість за тілом кредиту, 8 959,48 грн - заборгованість за процентами, тобто позовні вимоги ТОВ «Споживчий Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Щодо сплати судового збору

За приписами ч. 1. ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Ураховуючи часткове задоволення позовних вимог на 71,46 % ( 21243,62 х 100 : 15181,29) від заявленої до стягнення суми заборгованості, то судовий збір який підлягає стягненню з відповідача становить 1731,12 грн (2422,40х71,46 %).

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 78, 81, 83, 141, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 18.11.2024-100001117 від 18.11.2024 у розмірі 15 181,29 грн, з яких: 6221,81 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8 959,48 грн - заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1731,12 (одна тисяча дев`ятсот тридцять одна, 12) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1

Повне судове рішення складено 13.07.2026.

Суддя О.М. Дяченко