Рішення № 138153344, 10.07.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/15047/25

провадження № 2/208/1335/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді - Гречаної В.Г.,

за участі секретаря судового засідання Якимчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське за правилами загального позовного провадження цивільну справу №208/15047/25 за позовом ОСОБА_1 до Гродівської селищної ради Покровського району Донецької областіпро визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - - адвокат Секірін Олександр Вячеславович звернувся до Гродівської селищної ради Покровського району Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно .

Відповідно до поданої уточненої позовної заяви просить суд:

- визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок з відповідними будівлями та спорудами, що складається з: літера «Д1» - житловий будинок, загальною площею 126,5 кв.м., житловою площею 70,9 кв.м.; літера «В1» - погріб з шийкою; літера «Б1» - літня кухня; літера «Г1» - убиральня; літера «Є1» - сарай; літера «Ж1» - сарай; літера «І-1» - трубопровід; «№1» - огорожа; «№ 2» - ворота. який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки, ОСОБА_2 . Після смерті чоловіка позивачки залишилося спадкове майно, що складається з житлового будинку, який розташований на земельній ділянці Новоекономічної селищної Ради Донецької області, за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищевказаний житловий будинок належав померлому на підставі договору дарування.

Рішенням Новоекономічної селищної Ради від 26.01.1995 року ОСОБА_3 виділено в користування земельної ділянки, площею 0,25 га по АДРЕСА_1 у зв`язку з даруванням йому будинку.

Рішенням виконкому Новоекономічної селищної Ради від 28.09.2000 року № 57 дозволено оформлення будівельного паспорту на самовільно побудовані сарай і кухню, на житловий будинок , який самовільно будується на їм`я померлого ОСОБА_3 .

Відповідно будівельного паспорту па підставі вищевказаного рішення виконкому складено генеральний план для будівництва індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 .

У 1995 році після одержання на підставі Рішення Новоекономічної селищної Ради від 26.01.1995 року в користування земельної ділянки, площею 0,25 га під забудову житлового будинку, чоловік позивачки зніс старий будинок і розпочав будувати новий будинок, а також збудував прибудову, літню кухню та замість старого будинку збудував новий сарай.

Завершити будівництво не зміг у зв`язку зі смертю.

Після смерті чоловіка, позивачка звернулась до Новоекономічної селищної Ради з заявою про переоформлення на своє ім`я земельної ділянки права користування земельної ділянкою по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства.

Рішенням виконкому Новоекономічної селищної Ради від 26.10.2000 року позивачі виділено в користування земельну ділянку площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства.

Відповідно технічного паспорту , складеного БТІ м. Красноармійська від 07.05.2009 р. ОСОБА_3 належить житловий будинок АДРЕСА_1 , самовільно побудованих будівель немає, готовність будинку 80%.

Таким чином, після смерті чоловіка позивачці залишилось спадкове майно, а саме: 1/2 частина житлового будинку з готовністю забудови 71%, а також 1/2 частина прибудови, літньої кухні та сараю, які були збудовані позивачкою та її чоловіком, та спадкове майно, яке належало йому на підставі договору дарування. а саме: погріб з шийкою, тамбур, убиральня, сарай, трубопровід, ворота та огорожа, які розташовані за вищевказаною адресою.

Вказаний житловий будинок, прибудова, літня кухня та сарай відповідно до ст. 368 ЦК України належать позивачу та її чоловіку на праві спільної сумісної власності у рівних долях на підставі рішення Новоекономічної селищної Ради від 26.01.1995р. про виділ земельної ділянки під забудову житлового будинку та на підставі рішення виконавчого комітеті Новоекономічної селищної Ради від 28.09.2000р. про оформлення паспорту на будинок на ім`я померлого чоловіка позивачки.

Інше майно, а саме: погріб з шийкою, тамбур, убиральня, сарай, трубопровід, ворота та огорожа належали чоловіку позивачки на підставі договору дарування від 02.06.1994р., засвідченого Красноармійським державним нотаріусом.

За оформленням після смерті чоловіка спадщини на своє ім`я до державного нотаріуса позивач не зверталась, оскільки відповідно до ст.549,529 ЦК України РСР, діючого на той час, позивачка фактично прийняла спадщину, так як з часу одруження вони постійно мешкали разом за вищевказаною адресою, а після смерті чоловіка фактично втупила в управління та володіння цим майном.

09 вересня 2009 р. позивачка, звернулася до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Новоекономічної селищної Ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2009 року ( справа № 2-3896/2009) було задоволено позовні вимоги позивачки, а саме:

- Встановити факт прийняття ОСОБА_1 спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

- Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з готовністю забудови 71%, 1/2 частини прибудови, літньої кухні та сараю, а також на погріб з шийкою, тамбур, убиральню, сарай, трубопровід, ворота та огорожу. які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.09.2014 року № 27201567 позивачці належить частина наступного нерухомого майна: Д1 - житловий будинок, готовністю 71%, В1 погріб з шийкою, Б1 літня кухня, Г1 убиральня, Є1 сарай, Ж1 сарай, І-1 трубопровід, №1 огорожа, №2 ворота.

Під час реєстрації, було допущено помилку у визначені розміру частки у праві власності на нерухоме майно. Згідно рішення суду за позивачкою визнано право власності на частину не на все нерухоме майно, а лише на житловий будинок, прибудову, літню кухню, сарай. На все інше нерухоме майно, а саме: погріб з шийкою, тамбур, убиральню, сарай, трубопровід, ворота та огорожу судом було визнано право власності в повному обсязі.

Станом на момент звернення до суду житловий будинок є добудований, що підтверджується новим технічним паспортом від 08 жовтня 2024 року. Для підготовки документів, необхідних для введення будинку в експлуатацію, позивачка звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно з заявою про внесення відповідних відомостей до реєстру.

02 жовтня 2025 року позивачка отримала Рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 81137164 державного реєстратора прав на нерухоме майно приватний нотаріус Дорменок Юлії Миколаївни, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, яка розглянувши заяву від 29.09.2025 за реєстраційним номером 69125759 (далі - Заява) відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, встановила наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій: - подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, а саме:

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку. У зв`язку з відсутністю відомостей про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію, передбачених п. 77 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, відмовила у проведенні реєстраційних дій за Заявою у зв`язку із зазначеними вище обставинами.

Після реєстрації права власності на нерухоме майно позивачці необхідно ввести новозбудоване майно в експлуатацію, але ввести в експлуатацію добудований житловий будинок неможливе зважаючи на наступне. Відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта з незначними наслідками, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (зі змінами та доповненнями) в тексті декларації повинно бути зазначені відомості про кадастровий номер земельної ділянки.

Отримати кадастровий номер на земельну ділянку може лише власник нерухомого майна, так як згідно з ст. 120 Земельного Кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти.

Як було зазначено вище, Рішенням Красноармійського міськрайонного суду було фактично визнано, що позивачка є власником всього нерухомого майна, яке є предметом цього позову. А саме було встановлено, що вона є власником частини цього майна, як дружина померлого, та частини цього майна як спадкоємиця, яка прийняла спадщину.

Але при реєстрації права власності за рішенням суду за нею було зареєстровано лише частину, яку вона отримала у спадок, інша частина залишилась незареєстрованою.

Згідно рішення суду, за позивачкою було визнано право власності на недобудований житловий будинок, а також право власності на інші об`єкти нерухомого майна. Позивачкою було зроблено всі необхідні дії для переоформлення на своє ім`я право користування земельною ділянкою для завершення будівництва житлового будинку, та введення його в експлуатацію.

Але подати декларацію та ввести житловий будинок в експлуатацію позивачка не може, так як у неї відсутній документ, який підтверджує право власності на земельну ділянку. В той же час отримати документ на право приватної власності на земельну ділянку та кадастровий номер на земельну ділянку, позивачка також не може, так як у неї відсутні документи, які підтверджують право власності на нерухоме міно, яке розташовано на цій земельній ділянці.

Таким чином, ОСОБА_1 позбавлена можливості в інший спосіб визнати право власності на належне їй майно, тому змушена звернутися до суду з даним позовом .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 року по цивільній справі №2 08/15047/25 визначено головуючого суддю Гречану В.Г.

Ухвалою суду від 28.11.2025 року цивільний позов залишено без руху та надано позивачу термін для усунення виявлених судом недоліків.

05.12.2025 року представником позивача усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 08.12.2025 року відкрито провадження у справі №2 08/15047/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

12.03.2026 року від представника відповідача Гродівської селищної військової адміністрації Покровського району Донецької області В.Руденко надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача та прийняти рішення на розсуд суду.

17.03.2026 року від представника позивача адвоката Секіріна О.В. до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача. Позовні мивоги підтримує та просить їх задовольнити. Просить суд закрити підготовче провадження по справі та призначити справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 17.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

10.06.2026 року від представника позивача - адвоката Секіріна О.В. який діє в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі.

Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у справі № 2-3896/2009 від 16.10.2009 року було втановлено факти прийняття ОСОБА_1 спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 та визнано за нею право власності на 1/2 частину жилого будинку з готовністю забудови 71% і 1/2 частини прибудови літньої кухні та сараю, а також на погріб шийкою, тамбур, вбиарльню, сарай, трубопровід, ворота та огорожу, які розташовані за адроесою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України зазначені рішенням суду обставини мають преюдиційне значення, а тому не підлягають повторному доказуванню під час розгляду цієї справи.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України та статтею 18 ЦПК України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, фізичними та юридичними особами на всій території України.

Отже, рішенням суду вже було остаточно встановлено належність позивачці права власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна, а тому зазначений факт не міг бути поставлений під сумнів чи змінений під час здійснення державної реєстрації.

Як убачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 вересня 2014 року, державна реєстрація була проведена на підставі саме рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2009 року у справі № 2-3896/2009. При цьому до Державного реєстру було внесено запис про право власності позивачки на 1/2 частку незавершеного будівництва, хоча судовим рішенням було визнано право власності саме на 1/2 частину житлового будинку готовністю забудови 71 %.

За змістом статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав є офіційним визнанням і підтвердженням державою вже набутого права та не є самостійною підставою його виникнення.

За змістом статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав є офіційним визнанням і підтвердженням державою вже набутого права та не є самостійною підставою його виникнення.

Відповідно до статті 10 зазначеного Закону державний реєстратор перевіряє подані документи на відповідність вимогам законодавства, однак не наділений повноваженнями змінювати зміст судового рішення, переоцінювати встановлені ним обставини або визначати інший обсяг речового права, ніж той, який установлений судом.

Такий правовий висновок відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, відповідно до якої державна реєстрація права власності має похідний характер від юридичного факту набуття права та не є самостійною підставою його виникнення. Державний реєстратор лише офіційно підтверджує вже існуюче право і не вправі змінювати його зміст.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, у якій зазначено, що внесення запису до Державного реєстру речових прав не створює право власності, а лише посвідчує право, яке виникло на визначених законом підставах.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема на підставі судового рішення.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним, а ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

У постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц зроблено висновок, що положення статті 331 ЦК України застосовуються до випадків первинного набуття права власності на новостворене майно і не можуть тлумачитися як підстава для припинення чи невизнання права власності, яке вже виникло на інших передбачених законом підставах.

Такий підхід узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

У рішенні «Brumгrescu v. Romania» ЄСПЛ наголосив, що остаточне судове рішення не може бути поставлене під сумнів будь-яким державним органом, оскільки це порушує принцип юридичної визначеності.

У рішенні «Kopecky v. Slovakia» Суд зазначив, що поняття «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції охоплює не лише зареєстроване речове право, а й майнові права та законні очікування, які мають достатнє підґрунтя у національному законодавстві або підтверджені остаточним судовим рішенням.

Отже, саме рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2009 року є належною та достатньою правовою підставою виникнення права власності позивачки на відповідну частку спірного нерухомого майна.

Відсутність документа про прийняття завершеного будівництвом будинку в експлуатацію не спростовує існування вже встановленого судом права власності та не може бути підставою для позбавлення позивачки можливості реалізувати це право шляхом державної реєстрації.

Згідно зі статтею 18 ЦПК України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади.

Таким чином, право позивачки вже встановлено судом і не може бути поставлене під сумнів будь-яким органом державної влади.

Частина друга статті 331 ЦК України визначає порядок виникнення права власності на новостворене нерухоме майно.

Разом із тим наведена норма регулює первинне виникнення права, тоді як у цій справі право позивачки вже встановлене судовим рішенням.

Після ухвалення рішення суду змінився лише технічний стан нерухомого майна.

Завершення будівництва не припинило право власності позивачки та не призвело до виникнення нового права власності.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.04.2024 у справі № 569/12740/22, де суд розмежував питання первинного набуття права власності та подальшої реалізації вже існуючого права.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, а відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 392 ЦК України передбачено право власника звернутися до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою або якщо власник не має можливості належним чином підтвердити своє право.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, за яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018року у справі № 920/615/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 907/310/18).

Однією із складових верховенства права є принцип юридичної визначеності.

Європейський суд з прав людини у справі Brumгrescu v. Romania наголосив, що остаточне судове рішення не може бути поставлено під сумнів державними органами.

У справі Ryabykh v. Russia Суд зазначив, що жодний державний орган не вправі вимагати фактичного перегляду остаточного рішення суду.

У справі Христов проти України ЄСПЛ вказав, що невиконання остаточного судового рішення або створення перешкод для його виконання порушує статтю 6 Конвенції.

Таким чином, державний реєстратор, відмовивши у реєстрації права власності на 1/2 частину житлового будинку, фактично поставив під сумнів юридичні наслідки рішення суду від 16 жовтня 2009 року, що є несумісним із принципом юридичної визначеності.

Отже, реєстрація за позивачкою права власності на 1/2 частку незавершеного будівництва не змінює правової природи права, встановленого рішенням суду, та не може свідчити про виникнення нового або іншого за обсягом речового права.

Окрім того, суд бере до уваги, що факт існування спірного нерухомого майна як завершеного об`єкта підтверджується технічним паспортом, виготовленим 08 жовтня 2024 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та зареєстрованим у Реєстрі будівельної діяльності за № ТІ01:9290-6366-9589-7317.

Із зазначеного технічного паспорта вбачається, що на час проведення технічної інвентаризації житловий будинок та господарські будівлі фактично існували як закінчений об`єкт нерухомого майна, були ідентифіковані за місцем їх розташування, визначені їх склад, площа та технічні характеристики.

Крім того, відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 07.10.2025 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 ,ТОВ Інжиніринговий Центр "ЕКСКОН" визначено ринкову вартість спірного житлового будинку, що також підтверджує фактичне існування об`єкта нерухомості та можливість його індивідуалізації.

Разом із тим суд зазначає, що технічний паспорт та звіт про оцінку не є правовстановлюючими документами та самі по собі не породжують, не змінюють і не припиняють права власності на нерухоме майно.

Водночас відповідно до статей 7681, 89 ЦПК України зазначені документи є належними, допустимими та достовірними доказами, які підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Зміст зазначених документів узгоджується з рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2009 року у справі № 2-3896/2009, яким уже було визнано за позивачкою право власності на 1/2 частину житлового будинку готовністю забудови 71 % та інші господарські будівлі і споруди.

Таким чином, технічний паспорт від 08.10.2024 року та звіт про незалежну оцінку від 07.10.2025 року підтверджують, що об`єкт нерухомого майна, право власності на який було встановлено судовим рішенням у 2009 році, на час розгляду цієї справи фактично існує як завершений об`єкт нерухомого майна. Вказані документи не свідчать про виникнення нового об`єкта цивільних прав, а лише підтверджують зміну його технічного стану внаслідок завершення будівництва, що саме по собі не припиняє і не змінює вже встановленого судом права власності позивачки.

Також матеріали справи містять рішення Новоекономічної селищної ради Красноармійського району Донецької області № 57 від 28 вересня 2000 року, яким було дозволено заяву ОСОБА_7 та дозволено оформити будівельний паспорт на самовільно збудовані сарай, літню кухню та житловий будинок, який будувався на ім`я ОСОБА_3 . Цим же рішенням ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до відділу містобудування та архітектури для оформлення будівельного паспорта з подальшим його переоформленням на своє ім`я після прийняття спадщини.

Наведене рішення органу місцевого самоврядування свідчить, що ще у 2000 році компетентний орган визнав факт існування спірних будівель та не заперечував проти їх подальшого оформлення відповідно до вимог законодавства. Фактично орган місцевого самоврядування погодив можливість легалізації самочинно збудованих об`єктів та визначив порядок оформлення необхідної документації після оформлення спадкових прав.

Отже, ще до виникнення цього спору державними органами не ставився під сумнів сам факт існування спірного житлового будинку та господарських будівель, а також можливість їх подальшого оформлення у встановленому законом порядку.

Суд також бере до уваги, що виконання зазначеного рішення було об`єктивно пов`язане з необхідністю попереднього оформлення спадкових прав після смерті забудовника. У подальшому право позивачки на відповідну частку спірного нерухомого майна було підтверджено рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2009 року у справі № 2-3896/2009, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

За таких обставин суд доходить висновку, що рішення Новоекономічної селищної ради № 57 від 28 вересня 2000 року є належним і допустимим доказом, який у сукупності з іншими матеріалами справи підтверджує безперервність процесу оформлення прав на спірне нерухоме майно, добросовісність дій позивачки щодо виконання вимог компетентних органів та відсутність підстав вважати спірний об`єкт самочинним будівництвом, право на який не може бути предметом судового захисту.

Судом також установлено, що 07 травня 2009 року на ім`я ОСОБА_3 було виготовлено технічний паспорт на спірний житловий будинок та господарські будівлі.

Зазначений технічний паспорт складений до ухвалення рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2009 року у справі № 2-3896/2009 та свідчить, що на момент розгляду спадкового спору спірний об`єкт нерухомого майна вже існував, був індивідуалізований, пройшов технічну інвентаризацію та мав визначені технічні характеристики.

Наявність технічного паспорта, оформленого на ім`я спадкодавця, узгоджується з рішенням Новоекономічної селищної ради Красноармійського району Донецької області № 57 від 28 вересня 2000 року, яким було надано дозвіл на оформлення будівельного паспорта на самочинно збудовані об`єкти та визначено порядок їх подальшого оформлення після прийняття спадщини.

Отже, сукупність зазначених доказів свідчить про те, що процес оформлення прав на спірний житловий будинок та господарські споруди розпочався ще за життя ОСОБА_3 , продовжився після відкриття спадщини та завершився ухваленням рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2009 року, яким за позивачкою було визнано право власності на відповідну частку спірного нерухомого майна.

Саме на підставі технічної документації, виготовленої у 2009 році, судом було індивідуалізовано об`єкт нерухомості та визначено його склад і ступінь готовності. Відтак цей технічний паспорт є не лише доказом існування об`єкта нерухомого майна, а й підтверджує тотожність об`єкта, право власності на який було визнано судовим рішенням, із тим об`єктом, щодо якого позивачка просить захистити її право у цій справі.

Подальше виготовлення нового технічного паспорта у 2024 році не свідчить про виникнення нового об`єкта нерухомого майна, а лише підтверджує зміну його технічного стану після завершення будівництва та актуалізує його технічні характеристики. Таким чином, технічні паспорти 2009 та 2024 років у своїй сукупності підтверджують безперервність існування одного й того самого об`єкта нерухомого майна, а не створення нового об`єкта цивільних прав.

У пункті 37 Постанови від 07.02.2014р. №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки, і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан, який неодноразово був продовжений та станом на час розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час і розгляду справи), територію Покровської територіальної громади включено до території активних бойових дій та бойові дії на даній території не завершені, а саму територію віднесено до тимчасово окупованої РФ території України.

Підтвердження права власності на майно необхідно позивачу для захисту свого майнового інтересу.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що подані технічний паспорт та звіт про оцінку є взаємопов`язаними з іншими доказами у справі, підтверджують ідентичність спірного нерухомого майна, безперервність існування об`єкта та відсутність підстав вважати, що після ухвалення рішення суду від 16 жовтня 2009 року виник новий самостійний об`єкт нерухомості, право власності на який потребувало б повторного набуття або встановлення.

Сам факт завершення будівництва не свідчить про створення нового об`єкта цивільних прав, якщо за місцезнаходженням, функціональним призначенням, конструктивними характеристиками та складом майна йдеться про той самий об`єкт нерухомості, право на який уже було встановлено судовим рішенням. Завершення будівництва в такому випадку є зміною технічного стану існуючого об`єкта, а не підставою для виникнення нового права власност.

Таким чином, всебічно, повно й об`єктивно дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи сторін, оцінивши кожний доказ окремо та всі докази в їх сукупності відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, керуючись принципами верховенства права, змагальності сторін, диспозитивності, добросовісності та пропорційності, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

При цьому суд виходить із того, що право позивачки на спірне нерухоме майно вже було встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому відповідно до статті 82 ЦПК України зазначені обставини мають преюдиційне значення та не потребують повторного доказування.

Подані до суду технічний паспорт, звіт про незалежну оцінку, матеріали технічної інвентаризації та інші письмові докази у своїй сукупності підтверджують безперервність існування спірного об`єкта нерухомості, його ідентичність тому об`єкту, право на який було визнано судовим рішенням, а також завершення його будівництва, що не свідчить про виникнення нового об`єкта цивільних прав, а лише характеризує зміну його технічного стану.

Відмова у державній реєстрації права власності на належну позивачці частку спірного майна лише з мотивів відсутності документа про прийняття об`єкта в експлуатацію фактично призвела до неможливості реалізації права, яке вже підтверджене судовим рішенням, що суперечить статтям 8, 55, 129-1 Конституції України, статтям 2, 5, 18 та 82 ЦПК України, статтям 15, 16, 321, 328 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принципу юридичної визначеності (res judicata), сформульованому у практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи наведене, беручи до уваги встановлені у справі фактичні обставини, їх правову оцінку, обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а також необхідність забезпечення ефективного судового захисту порушеного права, суд доходить переконливого висновку, що заявлені позовні вимоги є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, відповідають вимогам матеріального права і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи, що позивач з вимогою про повернення оплаченого судового збору не звертався, судовий збір залишається за позивачем.

На підставі ст.ст. 316-319, 328, 392 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 81, 200, 206, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Гродівської селищної ради Покровського району Донецької областіпро визнання права власності задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на житловий будинок з відповідними будівлями та спорудами, що складаються з : літера "Д1"- житловий будинок, загальною площею 126,5 кв. м, жилою площею 70,9 кв. м; Літера "В1"- погріб з шийкою; літера "Б1"- літня кухня; Літера "Г1" - убиральня; літера "Є1" - сарай, літера "Ж1" - сарай, літера "І-1"- трубопровід; "№1"- огорожа; "№ 2" - ворота, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Гродівська селищна рада Покровського району Донецької області, код ЄДРПОУ 04341637, адреса: Донецька область, Покровський район, смт. Гродівка, вул. Донецька, буд. 97.

Суддя В.Г. Гречана