Рішення № 138153038, 13.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14481/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 19 травня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) №263 від 20.09.2025 в частині призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 );

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) в частині зарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) звільнити з військової служби ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Адміністративний позов обґрунтовано наступним

Позивач зазначає, що 20.09.2025 року був протиправно затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 та примусово мобілізований. На його думку, під час проведення мобілізаційних заходів було грубо порушено вимоги Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ №402.

Позивач вказує, що військово-лікарський огляд фактично не проводився. Під час перебування у ТЦК у нього стався гіпертонічний криз, було викликано бригаду екстреної медичної допомоги, однак можливості пройти лікування чи повноцінне медичне обстеження йому не надали. На підтвердження цього посилається на відповідь КНП «Ізмаїльська міська центральна лікарня», відповідно до якої позивач повний медичний огляд ВЛК не проходив.

Позивач зазначає, що обов`язкові лабораторні, інструментальні та спеціалізовані медичні обстеження, передбачені пунктами 3.1, 3.4 та 3.8 Положення №402, не проводилися, картка медичного огляду належним чином не оформлялася, довідка ВЛК йому не вручалася, а відомості про проходження військово-лікарської комісії відсутні. За таких обставин висновок про придатність до військової служби не міг бути прийнятий у встановленому законом порядку.

На думку позивача, відсутність належного медичного огляду виключала можливість його законного призову на військову службу, оскільки встановлення придатності за станом здоров`я є обов`язковою передумовою мобілізації. Відтак наказ про його призов та подальше направлення до військової частини є протиправними, а подальше проходження військової служби ґрунтується на незаконному рішенні про мобілізацію.

Позивач також наголошує, що відповідачі не ознайомили його з наказами про призов та зарахування до військової частини, а копії відповідних документів були отримані лише після направлення адвокатських запитів. Посилаючись на положення Конституції України, законодавства про військовий обов`язок та практику Європейського суду з прав людини щодо принципу належного урядування, позивач вважає, що порушення процедури проходження ВЛК є істотним порушенням його прав та виключає можливість визнання його мобілізації законною.

Процесуальні дії

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху, та надано позивачу 5-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

Заявою від 28 травня 2026 року усунув недоліки.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Зазначеною ухвалою суду також витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії особової справи ОСОБА_1 , наказу начальника №263 від 20.09.2025 в частині призову позивача, документів, що стали підставою для його мобілізації (повісток, мобілізаційного розпорядження), матеріалів військово-лікарської комісії за вересень 2025 року щодо визначення ступеня придатності ОСОБА_1 до служби, а також відомостей з бази даних «Оберіг» та документів щодо розгляду (за наявності) заяв позивача про надання відстрочки від призову.

Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії наказу командира про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, постановлення на забезпечення та призначення на посаду, документів та підстав для такого зарахування, а також довідку про поточний статус перебування ОСОБА_1 на військовій службі у складі вказаної частини.

Зобов`язати відповідачів надати витребувані судом документи у строк до 12 червня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: 65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, 14.

Відповідачі відзив на позов та витребувані судом докази до суду не подали.

Станом на 13 липня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача та відповідача, відзив на позовну заяву, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Відповідно до даних військово-облікового документа сформованого за допомогою застосунку Резерв+ станом на 20.04.2026 року та довідки військово-лікарської комісії № 2025-0920-1454-3163-1 від 20.09.2025 року ОСОБА_1 пройшов медичний огляд 20.09.2025 року ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнаний придатним до військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 263 від 20.09.2025 року солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено до військової частини НОМЕР_1 .

За наявною інформацією, ОСОБА_2 був включений до особового складу військової частини НОМЕР_1 , де на даний момент перебуває на військовій службі.

Позивач вважаючи протиправними наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №263 від 20.09.2025 в частині призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Джерела права та висновки суду

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).

Також статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває станом на дату розгляду даної адміністративної справи.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин та на дату прийняття рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Зі змісту положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.

Частина п`ята статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пункт 1.1. Розділу І Положення №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності, зокрема, до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей (пункт 3.1. Розділу ІІ Положення №402).

Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов: "Придатний до військової служби"; "Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)"; "Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку" (пункт 3.8. Розділу ІІ Положення №402).

Як вбачається з позову, позивач обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що відсутність належного медичного огляду виключала можливість його законного призову на військову службу, оскільки встановлення придатності за станом здоров`я є обов`язковою передумовою мобілізації. Відтак наказ про його призов та подальше направлення до військової частини є протиправними, а подальше проходження військової служби ґрунтується на незаконному рішенні про мобілізацію.

Отже, у спірних правовідносинах порушеним є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що відповідно до даних військово-облікового документа сформованого за допомогою застосунку Резерв+ станом на 20.04.2026 року та довідки військово-лікарської комісії № 2025-0920-1454-3163-1 від 20.09.2025 року ОСОБА_1 пройшов медичний огляд 20.09.2025 року ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнаний придатним до військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 263 від 20.09.2025 року солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено до військової частини НОМЕР_1 .

За наявною інформацією, ОСОБА_2 був включений до особового складу військової частини НОМЕР_1 , де на даний момент перебуває на військовій службі.

Таким чином, твердження позивача про призов без проходження військово-лікарської комісії спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Посилання позивача на те, що він фактично не проходив ВЛК добровільно, а був змушений до цього представниками ТЦК та СП, суд оцінює критично, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 72 77 КАС України. Самі по собі пояснення сторони без їх документального підтвердження або інших об`єктивних доказів не можуть бути покладені в основу висновку суду про протиправність дій суб`єкта владних повноважень.

Щодо доводів про нібито незаконне затримання та обмеження волі позивача, суд зазначає, що предметом даного адміністративного позову є правомірність призову на військову службу та видання відповідного наказу. Питання можливого перевищення службових повноважень, застосування фізичної сили або вчинення кримінальних правопорушень не входять до предмета доказування у цій справі та підлягають перевірці в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.

Разом з тим факт направлення адвокатського запиту та ненадання відповіді у встановлений Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» строк сам по собі не свідчить про протиправність рішення про призов, оскільки не впливає на дійсність та законність оскаржуваного наказу, прийнятого 20.09.2025 року.

Відповідно до приписів Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 року №280, зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 10 пункту «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, формування команд поповнення та їх відправлення із збірних пунктів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки областей до військових частин покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

У матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття оскаржуваних наказів позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з наявністю відстрочки, оформленою у встановленому порядку, а тому у ІНФОРМАЦІЯ_4 не було законодавчо визначених підстав для нездійснення призову позивача для проходження військової служби під час мобілізації, а у військової частини НОМЕР_1 - для незарахування позивача до списків особового складу військової частини.

До того ж, факт непроходження позивачем медичного огляду під час його призову, як зазначає позивач, не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.

Принагідно зазначити, що до позову позивачем не надано доказів щодо стану його здоров`я.

Окрім того, пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997 р. у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України №9-рп/2008 від 22.04.2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до приписів пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р., громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 статті 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

З наведеного суд дійшов до висновку, що оскаржувані накази є актами індивідуальної дії, тобто актами одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірних наказів виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21).

Відтак суд зазначає, що обраний же позивачем спосіб захисту порушеного права, скасування наказу керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу та скасування наказу командира відповідної військової частини в частині призову на військову службу під час мобілізації та зарахування до списків особового складу відповідної військової частини ОСОБА_1 на відповідну посаду та зобов`язання командира відповідної військової частини виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини - є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.

Суд наголошує, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників. Водночас зобов`язання військової частини виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини виходить за межі правовідносин між ІНФОРМАЦІЯ_5 та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.

Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами.

Окрім цього, слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 року у справі №160/2592/23 наголосив, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

За таких обставин суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваних позивачем актів індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, при тому, що порушення порядку призову позивача на військову службу за мобілізацією не встановлено.

Суд вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому, позивач не позбавлений права звернутися з рапортом про звільнення з військової служби за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-XII, надавши належним чином оформлені документи, що підтверджують його право на звільнення.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2024 року в справі №200/4189/22.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі не здійснювати.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя С.О. Cтефанов

.