Рішення № 138150544, 30.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 рокуСправа №160/4812/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Третього апеляційного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Третього апеляційного адміністративного суду, в якій позивач просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року № 5-К у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років на державній службі головному спеціалісту відділу документального забезпечення Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 у 2025 році, а саме з 01 січня 2025 року на рівні 30 % посадового окладу;

- зобов`язати Третій апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату головному спеціалісту відділу документального забезпечення Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01 січня 2025 року відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 50 відсотків посадового окладу.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач проходить державну службу в Третьому апеляційному адміністративному суді та має стаж державної служби понад 20 років, що відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» надає право на встановлення надбавки за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу. Незважаючи на це, наказом Третього апеляційного адміністративного суду від 06.01.2025 № 5-К позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу із посиланням на пункт 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки положення Закону України «Про державну службу» є спеціальними нормами, які мають пріоритет перед положеннями закону про державний бюджет, а звуження вже набутого права на оплату праці суперечить статтям 8, 22, 43, 58 Конституції України, принципам правової визначеності та законних очікувань. У зв`язку із цим позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ у частині встановлення розміру надбавки за вислугу років, а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату надбавки у розмірі 50 % посадового окладу з 01.01.2025.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/4812/25 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

09.04.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що Третій апеляційний адміністративний суд, як бюджетна установа та розпорядник бюджетних коштів зобов`язаний діяти виключно в межах бюджетних асигнувань, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Бюджетним кодексом України. Відповідач також посилається на положення статей 23, 47, 48, 51, 115, 119, 121 Бюджетного кодексу України, відповідно до яких будь-які видатки на оплату праці можуть здійснюватися лише в межах бюджетних призначень, а їх перевищення є порушенням бюджетного законодавства та може тягнути відповідальність посадових осіб. Також відповідач зазначає, що пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прямо встановлено, що у 2025 році надбавка за вислугу років на державній службі виплачується у розмірі 2 % посадового окладу за кожний календарний рік стажу, але не більше 30 % посадового окладу, а норми Закону України «Про державну службу» застосовуються лише в частині, що не суперечить зазначеному закону про державний бюджет. На думку відповідача, з 01.01.2025 одночасно діють норми двох законів однакової юридичної сили, між якими існує темпоральна колізія, що повинна вирішуватися на користь пізнішого закону, тобто Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Відповідач наголошує, що норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» є чинними та не визнавалися неконституційними Конституційним Судом України, а тому підлягали обов`язковому застосуванню під час визначення розміру надбавки за вислугу років. У зв`язку із цим Третій апеляційний адміністративний суд вважає, що при прийнятті наказу від 06.01.2025 № 5-К діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 09.06.2021 року працює на посаді головного спеціаліста відділу документального забезпечення Третього апеляційного адміністративного суду, згідно з Наказом від 08.06.2021 року № 107 К.

Разом з тим, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 позивач працювала на різних посадах державної служби, а саме:

з 07 грудня 2004 року по 12 грудня 2006 року працювала на посаді головного спеціаліста відділу надходження доходів управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська;

07 грудня 2004 року прийнято присягу державного службовця відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р.;

18 грудня 2006 року по 01 квітня 2007 року працювала на посаді спеціаліста 1 категорії сектору по роботі зі зверненнями громадян управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська;

02 квітня 2007 року по 11 серпня 2015 року працювала на посаді головного спеціаліста сектору по роботі зі зверненнями громадян управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська;

12 серпня 2015 року по 31 березня 2016 року працювала на посаді завідувача сектору обслуговування громадян управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська;

01 квітня 2016 року по 13 вересня 2016 року працювала на посаді головного спеціаліста Самарського сектору обслуговування громадян (з 04 травня 2016 року назва сектору змінена на «відділ обслуговування громадян») Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську;

14 вересня 2016 року по 31 січня 2018 року працювала на посаді начальника Самарського відділу обслуговування громадян Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі (з 19 січня 2017 року назва Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську перейменовано в Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі);

01 лютого 2018 року по 21 червня 2018 року працювала на посаді головного спеціаліста відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 5 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області;

з 22 червня 2018 року по 23 жовтня 2018 року працювала на посаді провідного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду;

24 жовтня 2018 року по 08 червня 2021 року працювала на посаді провідного спеціаліста відділу документального забезпечення Третього апеляційного адміністративного суду.

Крім того, 14 вересня 2016 року позивачу присвоєно шостий ранг державного службовця в межах категорії «В» відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі наказу Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську від 14 вересня 2016 року № 330-ОС.

Наказом керівника апарату Третього апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року № 8-К, відповідно до статей 46, 50, 52 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби», постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів», головному спеціалісту відділу документального забезпечення Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 встановлено з 12 грудня 2021 року надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 50 % посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить 17 років.

Станом на 01 січня 2025 року стаж державної служби ОСОБА_1 становить 20 років 00 місяців 21 день.

06 січня 2025 року на підставі пункт 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-ІХ, постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби» було прийнято наказ Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року № 5-К «Про встановлення надбавок за вислугу років державним службовцям Третього апеляційного адміністративного суду у 2025 році», де відповідно до підпункту 35 пункту 1 головному спеціалісту відділу документального забезпечення Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у 2025 рік з 01 січня 2025 року у розмірі 30 % посадового окладу (стаж державної служби станом на 12.12.2024 рік 20 років).

Позивач вважає, що оскаржуваний наказ в частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби на 2025 рік є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зважає на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно із частинами 1 - 5 статті 148 Закону від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, здійснює ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначають окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також загалом щодо апеляційних, місцевих судів.

Згідно із частиною 1 статті 150 Закону № 1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ДСА України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Правовий статус державного службовця та коло його основних прав, гарантій і обов`язків визначено у Законі України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У статті 1 цього Закону визначено поняття «державний службовець», яким є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно з частиною першою статті 46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частинами першою, другою статті 50 Закону №889-VIII передбачено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Надбавка за вислугу років є складовою обов`язкової частини заробітної плати державного службовця та згідно із частиною першою статті 46 Закону №889-VIII обумовлена досягненням особою певного стажу державної служби.

Відповідно до статті 52 Закону №889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Разом з тим, 01.01.2025 набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 року № 4059-IX (далі - Закон № 4059-IX), пунктом 11 розділу "Прикінцеві положення" якого установлено, що в 2025 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, з урахуванням класифікації посад, проведеної у 2024 році, крім державних органів, зазначених у пунктах 16 та 17 цього розділу та частині 7 статті 50 Закону України №889-VIII.

Згідно з пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX У 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з:

1) сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України;

2) варіативної заробітної плати - премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із встановленням позивачу у 2025 році надбавки за вислугу років у розмірі 2% посадового окладу за кожний рік стажу, але не більше 30%.

Набрання чинності Законом №4059-ІХ (зокрема, пунктом 13 його розділу «Прикінцеві положення») сприяло формуванню в позивачки враження, що з 01 січня 2025 року питання про визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям по-різному врегульовано двома окремими законами, що нібито показує наявність колізії в національному законодавстві. Таку «колізію» позивач пропонує вирішити за принципом lex specialis derogat generali, тобто на користь спеціальної норми, якою, на його переконання, в цій ситуації є приписи Закону № 889-VIII (про державну службу).

Таким чином, визначальним для розгляду цієї справи є питання про те, які норми підлягають застосуванню під час визначення розміру надбавки за вислугу років: законодавства про державну службу чи про державний бюджет.

Аналогічне питання вирішувалося під час розгляду Верховним Судом зразкової справи №240/7215/24, за наслідком розгляду якої ухвалено постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2026 року.

Так, Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі №240/7215/24 вирішуючи питання щодо колізії приписів Закону № 3460-IX (про державний бюджет) та Закону № 889-VIII (про державну службу), зазначала:

«…. 01 січня 2024 року набрав чинності Закон № 3460-ІХ (про державний бюджет), у пункті 10 розділу «Прикінцеві положення» якого законодавець визначив, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

Згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Набрання чинності Законом №3460-ІХ (зокрема, пунктом 12 його розділу «Прикінцеві положення») сприяло формуванню в позивачки враження, що з 01 січня 2024 року питання про визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям по-різному врегульовано двома окремими законами, що нібито показує наявність колізії в національному законодавстві.

Таку «колізію» позивачка пропонувала вирішити за принципом lex specialis derogat generali, тобто на користь спеціальної норми, якою, на її переконання, в цій ситуації є приписи Закону № 889-VIII (про державну службу).

Велика Палата Верховного Суду з таким висновком не погодилася з огляду на такі міркування.

У правовій доктрині розрізняють різні види конкуренції правових норм: та, що пов`язана з колізією норм у законодавстві, й та, що не пов`язана з такою колізією. Тобто категорія конкуренції різних правових норм є більш загальним поняттям.

Колізія (від лат. сollisio - зіткнення) у законодавстві - це різновид юридичних колізій, що виникають за наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами права, які закріплені в законодавстві та регулюють одній і ті самі суспільні відносини.

За наявності колізії зміст однієї норми права повністю чи частково заперечує зміст іншої, що призводить до ситуації, за якої правовідносини по-різному регулюються окремими нормами. Серед колізій у законодавстві розрізняють, зокрема, темпоральну (залежно від часу прийняття правової норми), ієрархічну (залежно від юридичної сили документа, в якому визначена відповідна норма) та змістову (між загальними і спеціальними нормами права) колізії.

Інший різновид конкуренції правових норм - та, що не пов`язана з колізією в законодавстві, - виникає тоді, коли норми права прямо не суперечать одна одній. Тобто така конкуренція правових норм має місце в ситуації, коли на врегулювання одного і того ж аспекту суспільних відносин претендують одночасно дві або більше правові норми, які за своїм змістом не суперечать одна одній, мають тісний взаємний зв`язок і залежність.

У справі, яка переглядається, пізніше прийнятим Законом №3460-ІХ визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

До того ж у цьому Законі визначено, що норми раніше прийнятого Закону №889-VIII про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону.

З наведеного логічно випливає, що норми Закону № 889-VIII щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону № 3460-ІХ.

Таке тлумачення дозволяє зробити висновок, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону № 3460-ІХ, яка зупинила дію норми Закону № 889-VIII та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин.

Щодо конкуренції правових норм, яка не пов`язана з колізією у законодавстві, то варто зазначити, що вона існує, втім, вирішуючи її, знову ж таки потрібно враховувати те, що частина перша статті 52 Закону № 889-VIII з 01 січня 2024 року з огляду на пряму вказівку в пункті 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-ІХ не застосовується на період чинності останнього. Тобто дія однієї конкуруючої норми фактично зупинена, а інша норма, запроваджена новішим законом, діє та регулює спірні відносини.

Тож визначення механізму обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01 січня 2024 року врегульоване винятково Законом № 3460-ІХ, а ситуації, за якої одні й ті ж правовідносини по-різному впорядковуються окремими нормами права, не спостерігається.

Регулювання спірних суспільних відносин є однозначним, передбачуваним і чітким, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності в питанні нарахування та виплати державним службовцям надбавки за вислугу років.

З огляду на викладене суд першої інстанції безпідставно вдався до подолання змістової колізії між нормами права, які за своєю суттю не суперечать одна одній, оскільки не мають одночасної темпоральної дії (дія однієї норми права зупинена / не застосовується на період чинності іншої)….».

Частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що правовідносини у справі, що розглядається, є подібними правовідносинам у справі №240/7215/24, а тому враховує відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 19 лютого 2026 року, при розгляді цієї справи.

В контексті наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, у справі, що розглядається, слід дійти висновку, що пізніше прийнятим Законом № 4059-IX було визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу; до того ж у цьому Законі визначено, що норми раніше прийнятого Закону № 889-VIII про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону, відтак, норми Закону № 889-VIII щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону № 4059-ІХ.

Таким чином, у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону № 4059-ІХ, яка зупинила дію норми Закону № 889-VIII з 01.01.2025 року та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин, натомість, частина перша статті 52 Закону № 889-VIII з 01 січня 2025 року, з огляду на пряму вказівку в пункті 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-ІХ не застосовується на період чинності останнього. Тобто дія однієї конкуруючої норми фактично зупинена, а інша норма, запроваджена новішим законом, діє та регулює спірні відносини.

Тож визначення механізму обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01 січня 2025 року врегульоване винятково Законом № 4059-ІХ, а ситуації, за якої одні й ті ж правовідносини по-різному впорядковуються окремими нормами права, не спостерігається. Регулювання спірних суспільних відносин є однозначним, передбачуваним і чітким, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності в питанні нарахування та виплати державним службовцям надбавки за вислугу років.

Крім того, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, полягає в обов`язковому дотриманні та виконанні правових норм усіма суб`єктами. Суть цього принципу також вимагає, аби держава встановлювала зрозумілі, несуперечливі, чіткі правила та приписи, які мають неухильно виконуватися.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що до моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання нормативно-правового акта чи його окремих приписів неконституційними такі приписи зберігають чинність і є обов`язковими для всіх суб`єктів правовідносин, зокрема й для органів державної влади та їх посадових осіб.

Тож відповідно до такої фундаментальної засади, як правовладдя (верховенство права), складовою якої є принцип правової визначеності, жоден орган державної влади не звільняється від обов`язку дотримуватися закону, який зберігає чинність до його скасування або зміни в установленому конституційним порядком способі.

Велика Палата Верховного Суду також наголошувала, що законодавець формує єдину систему законодавства у сфері публічних правовідносин, в якій презюмується конституційність кожного схваленого парламентом закону до моменту спростування цієї презумпції рішенням Конституційного Суду України.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постанові від 11 грудня 2025 року в справі № 990/244/23.

Отже, у відповідача не було підстав не застосовувати приписи пункту 13 розділу Прикінцеві положення Закону № 4059-IX під час визначення позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі.

Крім того, за відомостями загальнодоступних джерел інформації (зокрема, офіційного вебсайту Конституційного Суду України) на вирішенні цього суду не перебуває питання конституційності пункту 13 розділу Прикінцеві положення Закону № 4059-IX.

Тобто протягом 2025 року приписи наведеної норми права були чинними, неконституційними не визнавалися, у зв`язку із чим підлягали неухильному дотриманню як з боку працівників - державних службовців, так і з боку органів державної влади - розпорядників бюджетних коштів.

Крім того, суд наголошує, що саме лише зменшення граничного розміру надбавки державним службовцям за вислугу років не обов`язково свідчить про звуження соціальних прав і гарантій працівника, зокрема, його права на належний рівень оплати праці.

Таку дію законодавця не можна розглядати відокремлено від інших дій, які здійснені ним одночасно з метою змінити структуру оплати праці державних службовців певної категорії, а саме: підвищити посадові оклади, оскільки відповідна надбавка є лише окремою складовою грошового забезпечення державного службовця, грошовий вираз якої безпосередньо залежить від розміру його посадового окладу.

Аналогічні висновки також висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2026 року у справі № 240/7215/24, в якій Велика Палата Верховного Суду констатувала, що відповідні приписи абзацу другого пункту 12 розділу Прикінцеві положення Закону № 3460-IX не визнані неконституційними, так само немає підстав для власного висновку за частиною четвертою статті 7 КАС України, адже у спірних правовідносинах зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не призвело до звуження соціальних прав і гарантій державного службовця, зокрема і його права на належний рівень оплати праці.

Також, Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи приписи абзацу другого пункту 12 розділу Прикінцеві положення Закону № 3460-IX, зазначила, що зміни в підходах до оплати праці державних службовців, елементом яких є зменшення надбавки за вислугу років до 2 відсотків за кожен рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, обумовлені реалізацією євроінтеграційних вимог щодо вступу України до Європейського Союзу, зокрема, виконанням програми Європейського Союзу Ukraine Facility Plan.

Такі зміни, як уже зазначалося, не пов`язані з потребою збалансування чи оптимізації видатків Державного бюджету України, зокрема й у зв`язку з уведенням воєнного стану. Навпаки, кінцевою метою запровадженої реформи є збільшення привабливості посад державної служби для кваліфікованих спеціалістів та підвищення конкурентоспроможності оплати праці державних службовців у порівнянні з приватним сектором.

Отже, зміни, введені законодавцем, щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі не були довільними та свавільними, адже зазначені зміни були елементами такого тривалого процесу, як реформа оплати праці державних службовців, яка заздалегідь оголошена державою та поступово нею впроваджена. Ці зміни носили системний характер і зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі відбулося одночасно зі зростанням посадового окладу, тому ці зміни мали зрозумілу легітимну мету - підвищення рівня незалежності та фінансової забезпеченості певної категорії державних службовців, покращення статусу державного службовця загалом.

Додатково у цьому аспекті потрібно згадати, що в межах реформи оплати праці державних службовців статтю 52 Закону № 889-VIII було викладено в новій редакції, а саме в редакції Закону України від 11 березня 2015 року № 4282-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад, який набрав чинності 01 квітня 2025 року.

Частина перша згаданої статті визначає, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Отже, законодавець фактично імплементував приписи, які були ним раніше визначені в абзаці другому пункту 13 розділу Прикінцеві положення Закону № 4059-IX, у частину першу статті 52 Закону № 889-VIII, що є проявом послідовності дій законодавця у впровадженні реформи оплати праці державних службовців.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що нарахування та виплата у 2025 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог розділу "Прикінцеві положення" Закону України №4059-ІХ, який зупинив дію приписів Закону України №889-VIII і неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався, а отже, підлягав застосуванню розпорядником бюджетних коштів стосовно позивача.

Таким чином, суд також доходить висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ від 06 січня 2025 року № 5-К у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років на державній службі головному спеціалісту відділу документального забезпечення Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 у 2025 році, а саме з 01 січня 2025 року на рівні 30 % посадового окладу, відповідач діяв на підставі та відповідно до приписів пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та з урахуванням проведення судом класифікації посад державної служби.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а отже, задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Третього апеляційного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 42268164, місцезнаходження: вул. Лук`яненка Левка, 23, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправним та скасування наказу і зобов`язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова