Рішення № 138148863, 13.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 липня 2026 р. Справа № 120/10847/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення №025150003390 від 29.07.2025.

Ухвалою від 06.08.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк представниками відповідачів подано відзиви на позовну заяву, в яких останні заперечили щодо задоволення даного позову. Зазначили, що страховий стаж позивача становить 24 роки 1 день. Період роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю з 22.10.1986 року по 11.11.1987 року становить 01 рік 00 місяців 11 днів, з 20.06.1990 року по 31.12.1992 року становить 02 роки 06 місяців 12 днів, загальний період роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю становить 22 роки 00 місяців 00 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку на 5 років.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач має статус громадянина, який постійно проживав на території посиленого радіологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 .

21.07.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідна заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №025150003390 від 29.07.2025 року відмовлено позивачу в призначенні відповідного виду пенсії. Зокрема зазначено, що наявний у позивача страховий стаж становить 24 роки 00 місяців 11 днів, а тому є недостатнім для призначення пенсії. Період роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю з 22.10.1986 року по 11.11.1987 року становить 01 рік 00 місяців 11 днів, з 20.06.1990 року по 31.12.1992 року становить 02 роки 06 місяців 12 днів, загальний період роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю становить 22 роки 00 місяців 00 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку на 5 років.

Також в рішенні пенсійним органом зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 06.08.1990 року по 23.08.1990 року, оскільки у трудовій книжці відсутні відомості про найменування підприємства в записі про прийняття на роботу та період роботи з 28.08.1990 року по 14.06.2000 року у зв`язку із відсутністю найменування (реорганізації) підприємства; період з 20.06.2000 року по 01.08.2000 року у зв`язку із дописами номерів та дат наказів про прийняття та звільнення з роботи.

У рішенні також вказано, що не зараховано до періоду роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю період навчання з 12.11.1987 року по 30.12.1988 року згідно з атестатом від 30.12.1988 року №18434 у м. Миколаїв, період проходження строкової військової служби з 22.10.1984 року по 21.10.1986 року оскільки відсутні документи, які підтверджують проходження строкової військової служби в зоні посиленого радіологічного контролю. При цьому, до періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не враховано період роботи в Чорноморському морському пароходстві з 25.08.1989 року по 19.06.1990 року, оскільки вказана територія не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.

Разом із тим, не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 (далі Закон №1058).

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Аналіз вказаного дає суду підстави стверджувати, що право на призначення пенсії за віком у період із 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 32 років.

Поряд із цим, згідно із частиною 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до частини 2 статті 55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.

Таким чином, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

В даному ж випадку, оскаржуваним рішенням №025150003390 від 29.07.2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв`язку із не підтвердженням проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 не менше чотирьох років (підтверджено у період з 22.10.1986 року по 11.11.1987 року 01 рік 00 місяців 20днів; у період з 20.06.1990 року по 31.12.1992 року 2 роки 06 місяців 12 днів).

Що стосується не підтвердження періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, то суд зазначає наступне.

Так, як видно із оскаржуваного рішення, підтверджений відповідачем період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 складає у 3 роки 07 місяців 02 дні.

При цьому, відповідач вказав на відсутність підстав для зарахування до періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю часу навчання позивача з 12.11.1987 року по 30.12.1988 року згідно із атестатом від 30.12.1988 року №18434 у місті Миколаїв, період проходження строкової військової служби з 22.10.1984 троку по 21.10.1986 року та період роботи з 25.08.1989 року по 19.06.1990 року у Чорноморському морському пароплавстві.

Як уже було зазначено судом вище, відповідно до частини 2 статті 55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

В даному ж випадку, обґрунтовуючи вимоги позову в цій частині, позивач зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796-ХІІ, є відповідне посвідчення.

Позивач зазначив, що станом на 01 січня 1993 року постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, що підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 та довідкою виданою виконавчим комітетом Тульчинської міської ради від 04.03.2021 року №70.

Надаючи оцінку даним твердженням позивача, суд враховує наступне.

Пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок № 501) визначено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 501 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про cтатус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та видачі посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих визначено Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551 (далі - Порядок № 551) в редакції, чинній на даний час.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 65 Закону № 796-XII посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Із системного аналізу статей 9, 14, частини третьої статті 65 Закону № 796-XII слідує, що дійсно основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є дійсне, ніким не оскаржене чи/або не скасоване посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке є підставою для встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі № 333/2072/17, від 08 травня 2018 року у справі № 708/1022/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 212/12245/13-а.

Як видно із матеріалів справи, позивач має посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986 (категорія 4).

При цьому судом враховано правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 15.01.2021 у справі №520/7846/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17.

Разом із тим, в даному конкретному випадку посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986 (категорія 4) серії НОМЕР_1 , на переконання суду, не може вважатись беззаперечним доказом проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше чотирьох років.

Суд звертає увагу на те, що спірним в межах розгляду даної справи було питання щодо зарахування до періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю періоду його навчання з 12.11.1987 року по 30.12.1988 року згідно з атестатом від 30.12.1988 року №18434 у Миколаївській мореплавній школі.

При цьому, місце розташування відповідного навчального закладу у місті Миколаїв є очевидним та позивачем жодним чином не заперечується.

Крім того аналіз пункту 2.15 та п.п. "в" п. 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, вказує на те, що записи (про навчання) у трудову книжку в період навчання позивача з 12.11.1987 року по 30.12.1988 року вносився лише студентам, які навчались за денною формою навчання.

В даному ж випадку у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 відображено, що позивач 04.12.1987 року (наказ №14-К від 12.11.1987 року) зарахований курсантом у Миколаївську морехідну школу. Крім того, відповідно до атестату від 30.12.1988 року останній навчався у період з 12.11.1987 року до 30.12.1988 року.

Дані обставини, на переконання суду, ставлять під сумнів факт постійного проживання позивача у відповідний період у селі Зарічне.

Крім того, факт постійного проживання позивача у селі Заріччя в період його навчання в Миколаївській морехідній школі також ставиться під сумнів у зв`язку із великою віддаленістю відповідних населених пунктів один від одного.

Також спірним в межах розгляду даної справи було питання щодо зарахування до періоду роботи (проживання) на території зони посиленого радіоекологічного контролю період роботи у Чорноморському морському пароплавстві з 25.08.1989 року по 19.06.1990 року.

В даному ж випадку у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 відображено, що позивача прийнято на роботу у Чорноморське морське пароплавство майстром 1 кл. після закінчення навчального закладу відповідно до наказу №559 від 21.08.1989 року та 19.06.1990 року звільнено за згодою сторін відповідно до наказу №368 від19.06.1990 року.

Дані обставини, на переконання суду, виключають факт постійного проживання позивача у відповідний період в селі Зарічне.

Крім того, як уже зазначалось судом вище спірним також було питання щодо зарахування до періоду роботи (проживання) на території зони посиленого радіоекологічного контролю період проходження строкової військової служби з 22.10.1984 року по 21.10.1986 року.

У трудовій книжці позивача вказано про період проходження військової служби з 22.10.1984 року по 21.10.1986 року, який також не зараховано до періоду роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю.

Період проходження військової служби підтверджується записом у трудовій книжці НОМЕР_3 та записом та у військовому квитку серії НОМЕР_4 . Однак відповідно до вказаних військового квитка та трудової книжки відсутня можливість визначити місце знаходження військової частини та відповідну зону радіоактивного забруднення.

Дані обставини, на переконання суду, також виключають факт постійного проживання позивача у відповідний період в селі Зарічне.

Суд наголошує, що наявність реєстрації позивача у селі Зарічне не свідчить про те, що вказана особа фактично проживала протягом вказаного періоду в селі Зарічне.

Відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17 та від 17.06.2020 у справі №572/456/17.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем цілком обґрунтовано відмовлено в зарахуванні позивачу до періоду його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю періоду його навчання з 12.11.1987 року по 30.12.1988 року, період роботи з 25.08.1989 року по 19.06.1990 року та період проходження строкової військової служби з 22.10.1984 року по 21.10.1986 року.

При цьому, не зарахування відповідного періоду свідчить про відсутність у позивача необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років.

Крім того оскаржуваним рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.01.1987 року періодів роботи позивача з 06.08.1990 року по 23.08.1990 року; з 28.08.1990 року по 14.06.2000 року та з 20.06.2000 року по 01.08.2000 року.

З приводу відмови у зарахуванні вищезазначених періодів суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 06.08.1990 року по 23.08.1990 року, оскільки запис здійснено з порушенням вимог пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58, а саме: відсутність найменування підприємства в записі про прийняття на роботу. Крім того вищезазначеним рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу роботи позивача період з 28.08.1990 року по 14.06.2000 року у зв`язку із відсутністю перейменування (реорганізації, тощо) підприємства та період роботи з 20.06.2000 року по 01.08.2000 року, оскільки дописано номери та дати наказів про прийняття та звільнення з роботи.

При цьому зазначено, що інші періоди роботи зараховані до страхового стажу відповідно до даних персоніфікованого обліку.

Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії чи/або не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

В даному ж випадку, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що певні недоліки в заповненні трудової книжки позивача не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні до його страхового стажу періодів роботи з 06.08.1990 року по 23.08.1990 року, з 28.08.1990 року по 14.06.2000 року та з 20.06.2000 року по 01.08.2000 року.

При цьому, судом встановлено, що у межах даної справи не підтверджено наявність у позивача необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років.

Як наслідок, підстави для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, на переконання суду, відсутні.

Втім, решта наведених вище обставин щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача вказують на протиправність рішення відповідача №025150003390 від 27.07.2025 року.

Крім того, враховуючи обставини, встановлені в ході судового розгляду даної справи, на думку суду, наявні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як органу, який здійснював розгляд заяви позивача, зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 06.08.1990 року по 23.08.1990 року, з 28.08.1990 року по 14.06.2000 року та з 20.06.2000 року по 01.08.2000 року.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягаю частковому задоволенню.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області підлягає сума у розмірі 484,48 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №025150003390 від 29.07.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 06.08.1990 року по 23.08.1990 року, з 28.08.1990 року по 14.06.2000 року та з 20.06.2000 року по 01.08.2000 року.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов, Харків, код ЄДРПОУ 14099344)

Повний текст рішення складено 13.07.2026.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна