Рішення № 138148862, 13.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 липня 2026 р. Справа № 120/10162/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення №023830030161 від 19.06.2025 року.

Ухвалою від 28.07.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачам строку для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк представниками відповідачів подано відзиви на позовну заяву. Відзиви обґрунтовані тим, що відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу - не менше 32 років.

Проте, станом на дату звернення страховий стаж позивача складає 24 роки 19 днів.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 12.06.1965 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення їй пенсії за віком.

Подана позивачем заява про призначення пенсії була передана за принципом екстериторіальності на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецької області.

За результатом розгляду такої заяви прийнято рішення №023830030161 від 19.06.2025 року, яким позивачу відмовлено в призначенні відповідного виду пенсії. Відмова мотивована тим, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж.

Крім того у оскаржуваному рішення зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1984 року: період навчання відповідно до довідки від 13.02.2025 року №2, періоди роботи з 15.08.1984 року по 27.04.1987 року, з 28.04.1987 року по 11.10.1991 року, з 14.10.1991 року по 31.12.1991 року на території РФ у зв`язку із не підтвердженням позивачем нездійснення нарахування пенсійних виплат іншою державою за зазначені періоди.

Також не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача з 01.01.1992 року у зв`язку із припиненням дії Угоди про гарантії громадян держав-участиць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Пенсійним органом не зараховано період здійснення догляду за дитиною до досягнення 3 річного віку згідно із свідоцтвом про народження від 20.05.1986 року з підстав видання свідоцтва про народження дитини російською мовою.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частина 1 статті 9 Закону №1058-ІV встановлює, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25.02.2021 року у справі № 683/3705/16-а.

Крім того, права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").

23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з РФ дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13 березня 1992 року. Крім того, з 01 січня 2023 року РФ припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року.

Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з РФ щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у РФ, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Офіційні документи, видані компетентними органами РФ, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.

Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.

Таким чином, оскільки позивач набула спірний стаж до вказаної дати, тому суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням положень Угоди.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 цієї Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (далі - Угода від 14 січня 1993 року) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Аналіз наведених положень Угоди від 14 січня 1993 року дає підстави дійти висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання, пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує те, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території РФ або на підприємстві, зареєстрованому на території РФ після 13 березня 1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в РФ. Тобто, існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тобто, обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно із законодавством РФ, на території якої у спірний період виконувалась трудова діяльність.

29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак припинення участі РФ в Угоді, так само як і прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача згаданих вище періодів роботи, адже такий стаж набутий позивачем до прийняття відповідних рішень.

А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.

Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти її права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.

В даному випадку відмова пенсійного органу в призначенні позивачу пенсії суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на пенсійні виплати не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Також суд звертає увагу, що відповідач у спірному рішенні вказує як підставу для не зарахування до страхового стажу позивача періоду з 15.08.1984 року по 27.04.1987 року, з 28.04.1987 року по 11.10.1987 року та з 14.10.1991 року по 31.12.1991 року підтвердження про нездійснення пенсійних виплат пенсійним фондом РФ.

Так, згідно з ч. ст. 241 Закону №1058 періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до п. 4.1 розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

За змістом п. 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, крім іншого, повідомляє заявника про необхідність до оформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Суд наголошує, що твердження відповідача про відсутність відомостей про нездійснення пенсійних виплат пенсійним фондом РФ є абсолютно безпідставним та не ґрунтується на фактичних даних.

Матеріали справи підтверджують, що позивач працювала на території РФ у конкретні, чітко визначені періоди, зазначені у трудовій книжці з 15.08.1984 року по 27.04.1987 року, з 28.04.1987 року по 11.10.1987 року та з 14.10.1991 року по 31.12.1991 року. Зазначені проміжки часу є нетривалими, а їх загальна тривалість є об`єктивно недостатньою для набуття будь-якого права на пенсію за законодавством РФ.

З приводу, не врахування періоду роботи з 01.01.1992 оскільки РФ припинено участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд також зазначає наступне.

Так, 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак припинення участі РФ в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.

Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в РФ не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Підсумовуючи зазначене, суд констатує, що відповідачами не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.

Відтак, суд вважає, що записи трудової книжки є достатньою підставою для підтвердження стажу роботи позивача для призначення пенсії. Водночас, не зарахування, зазначених періодів роботи до страхового стажу, є необґрунтованим та протиправним.

Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи на території РФ з 15.08.1984 року по 27.04.1987 року, з 28.04.1987 року по 11.10.1987 року, з 14.10.1991 року по 31.12.1991 року та з 01.01.1994 року по 18.09.1997 року.

Що стосується не зарахування до страхового стажу періоду навчання відповідно до довідки від 13.02.2025 року, суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивачем під час подання заяви про призначення пенсії за віком надано архівну довідку від 13.02.2025 року №2 видану державним бюджетним професійним освітнім навчальним закладом Ленінградської області "Гатчинським педагогічним коледжем імені К.Д. Ушинського" (оригінал російською мовою та нотаріально завірену копію із перекладом українською мовою), яка підтверджує, що позивач навчалася у Гатчинському ордена "Знак пошани" педагогічному училищі у період з 01.09.1980 року по 29.06.1984 року за спеціальністю "Викладання в початкових класах, старший піонерський вожатий".

Однак, зазначена довідка не прийнята взята до уваги пенсійним органом.

Суд зазначає, що до 24.02.2022 документи, видані державними органами РФ, приймалися в Україні без проставлення апостилю, оскільки вимогу про апостилювання знімала Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що була вчинена від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікована Законом України від 10.07.1994 №240/94-ВР з подальшими протоколами до неї.

Законом України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" від 01.12.2022 № 2783-IX дію вказаної конвенції зупинено у відносинах з РФ та РБ, та Україна вийшла з конвенції. Відповідно до розділу II Закон №2783-IX набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 23.12.2022. Про зворотну дію в часі в тексті Закону №2783-IX не зазначено.

Виходячи з вищевикладеного, приймаючи до уваги, що архівна довідка, видана на території РФ після 24.02.2022 року, суд вважає правомірним висновок відповідача щодо не зарахування періоду навчання відповідно до архівної довідки від 13.02.2025 року № 2.

Отож, відповідач правомірно відмовив у зарахуванні до страхового стажу період навчання визначений у довідці від 13.02.2025 року №2 у педагогічному училищі Гатчинському ордена "Знак пошани".

Стосовно не врахування до страхового стажу позивача періоду здійснення догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку відповідно до свідоцтва про народження, слід зазначити наступне.

Відповідно до положень статті 56 Закону №1788-XII, які передбачають можливість зарахування до страхового стажу часу догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку, та пункт 11 Порядку №637, який визначає, що підставою для врахування цього стажу є свідоцтва про народження дітей.

У оскаржуваному рішенні підставою для не зарахування до страхового стажу періоду по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку зазначено, що свідоцтво про народження видано російською мовою.

Відповідно до порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або виписки із паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть), а також документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала (виписка із трудової книжки, довідка органів управління житловим фондом чи довідка сільської, селищної Ради народних депутатів).

На підтвердження підстав для зарахування періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку позивачем надано свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_2 від 17.06.1986 року.

Разом із тим слід зазначити, що відомості трудової книжки позивача свідчать про наявність у період з 20.05.1986 року (дата народження дитини) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (досягнення дитиною 3 річного віку) трудових відносин, тому з урахуванням наведених вище правових норм, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку, оскільки у трудовій книжці позивача наявні відомості про трудові відносини.

З огляду на вищезазначене, пенсійний орган правомірно не зарахував період догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку до страхового стажу позивача

Таким чином, рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області № 0238300301601 від 19.06.2025 року, що стосується відмови у зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 15.08.1984 року по 27.04.1987 року, з 28.04.1987 року по 11.10.1991 року, з 11.10.1991 року по 31.12.1991 року та з 01.01.1992 року по 18.09.1997 року, є необґрунтованим і безпідставним, а отже, підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, починаючи з 12.06.2025 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії вбачається Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зараховано до страхового стажу позивача 24 роки 19 днів. Крім того, станом на день звернення із заявою позивач досягла 60 річного віку.

Тривалість періодів роботи з 15.08.1984 року по 27.04.1987 року, з 28.04.1987 року по 11.10.1991 року, з 14.10.1991 року по 31.12.1991 року та з 01.01.1992 року по 18.09.1997 року, у зарахуванні якого відповідач протиправно відмовив, складає 13 років 1 місяць 3 дні.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління у Чернівецькій області №023830030161 від 19.06.2025, яким було відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 , а також у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 15.08.1984 року по 27.04.1987 року з 28.04.1987 року по 11.10.1991 року, з 14.10.1991 року по 31.12.1991 року та з 01.01.1992 року по 18.09.1997 року, і встановлено необхідність їх зарахування, суд констатує, що загального страхового стажу позивача є достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV - з дати звернення, тобто з 12.06.2025 року.

Відтак, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 15.08.1984 року по 27.04.1987 року з 28.04.1987 року по 11.10.1991 року, з 14.10.1991 року по 31.12.1991 року та з 01.01.1992 року по 18.09.1997 року та призначити позивачу пенсію за віком з 12.06.2025 року.

При цьому, варто врахувати, що в позовній заяві позивач просить скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, натомість вимоги зобов`язального характеру скеровані до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Разом із тим, суд зазначає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є належним способом захисту як похідна вимога у випадку визнання протиправним та скасування рішення саме цього суб`єкта владних повноважень, а не будь-якого іншого.

Відповідно, за обставин цієї справи відсутні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вчиняти певні дії. Окрім цього, цей суб`єкт владних повноважень не розглядав заяву позивача.

Як наслідок, зобов`язати призначити позивачу пенсію належить саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №023830030161 від 19.06.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 15.08.1984 року по 27.07.1987 року, з 28.04.1987 року по 11.10.1991 року, з 14.10.1991 року по 31.12.1991 року та з 01.01.1992 року по 18.09.1997 року та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 12.06.2025 року.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345)

Повний текст рішення складено 13.07.2026.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна