Рішення № 138143464, 13.07.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/27716/24

Провадження № 2/127/4201/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Березовської О. А.

за участі секретаря судового засідання Схабовської І. М.,

представника позивача - Мичківського І. П.,

представника відповідача Вдовцової Л. К.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні в залі суду в м. Вінниця цивільну справу за позовною заявою Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

03.09.2024 Вінницька міська рада звернулась до суду з вище зазначеною позовною заявою.

Позов обґрунтований тим, що в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувала цивільна справа №127/16589/23 за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. 20.12.2023, за результатами розгляду справи суд позов задовільнив. Витребував з незаконного володіння Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради на користь ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1, 9600 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Суд у описовій частині судового рішення щодо встановлених фактичних обставин справи зазначив, що постановою Вінницького апеляційного суду від 26.01.2023 по справі № 127/10973/22 за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, визнано за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) розміром 2, 51 в умовних кадастрових гектарах без визначення її меж в натурі (на місцевості) в землях, які перебували в колективній власності КСП «Батьківщина» смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, на тепер знаходяться на території Вінницької міської ради, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який в свою чергу успадкував це право після смерті ОСОБА_5 . Прийняття 26.01.2023 Вінницьким апеляційним судом постанови у справі № 127/10973/22, стало правовою підставою для прийняття Вінницьким міським судом Вінницької області рішення у справі № 127/16589/23.

В подальшому, за результатами розгляду Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційної скарги Вінницької міської ради на постанову Вінницького апеляційного суду від 26.01.2023 у справі № 127/10973/22, судом касаційної інстанції 17.01.2024 прийнято постанову, згідно резолютивної частини якої: касаційну скаргу Вінницької міської ради задоволено частково, постанову Вінницького апеляційного суду від 26.01.2023 скасовано, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22.11.2022 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова суду касаційної інстанції набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Зокрема, у мотивувальній частині вище вказаної постанови Верховного Суду визначено таке: право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

У цій справі встановлено, що 25.01.1996 КСП «Батьківщина» Стрижавською селищною радою народних депутатів виданий державний акт на право колективної власності на землю. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до видачі цього акта. За змістом статті 9 ЦК УРСР правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється зі смертю. Враховуючи те, що на час видачі державного акта на право колективної власності на землю КСП «Батьківщина» ОСОБА_5 не була членом КСП, оскільки її членство в цьому підприємстві припинилось у зв`язку зі смертю, вона не могла набути право на відповідну частку земельної ділянки, незважаючи на включення її в 1997 році до списку осіб, що мають право на земельний пай. Факт внесення спадкодавця до списків громадян-членів КСП лише вказує на наміри щодо виділення цій особі земельної ділянки. З огляду на правові підстави набуття такої земельної частки (паю) у приватну власність, неможливим є наділення особи цим правом після її смерті. Отже, оскільки за життя ОСОБА_5 не набула права на земельну частку (пай), відповідно таке право не може бути об`єктом спадкування.

Враховуючи вище вказані обставини, Вінницька міська рада 15.02.2024 звернулась до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.12.2023 у справі № 127/16589/23 за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. 12.03.2024, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області заяву Вінницької міської ради про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.12.2023 у справі № 127/16589/23 - задоволено. Скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.12.2023 у справі № 127/16589/23 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - відмовлено.19.06.2024, постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2024 у справі № 127/16589/23 залишено без змін.

Однак, ОСОБА_2 , всупереч вище зазначеним рішенням 30.01.2024 здійснила державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1, 9600 га, цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після чого, відповідно до інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно з договором купівлі-продажу за № 224 від 07.02.2024 - відчужує вище вказану земельну ділянку гр. ОСОБА_3 , яка відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з договором дарування за № 258 від 13.02.2024 передає безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1, 9600 га, цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

24.07.2024, ОСОБА_3 , діючи як представник ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої заяви HTM 064772 здійснила поділ належної ОСОБА_6 земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1, 9600 га, цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на три окремі земельні ділянки площами: ділянка № 1 - 0, 93 га; ділянка № 2 - 0, 93 га; ділянка № 3 - 0, 10 га.

За результатами виготовлення 25.07.2024 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, 31.07.2024 здійснила державну реєстрацію трьох новостворених земельних ділянок, що утворилися після поділу вище вказаної земельної ділянки.

Отже, в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1, 9600 га, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, утворилося три земельні ділянки: 0510100000:01:123:0028, площею 0,1 га, 0510100000:01:123:0029, площею 0,9300 га 0510100000:01:123:0030, площею 0,9300 га кожна з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця. Власником цих земельних ділянок, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є ОСОБА_1 .

Державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на новостворені земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:01:123:0028, 0510100000:01:123:0029, 0510100000:01:123:0030 порушує законні права та інтереси Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради.

Позивач просить суд витребувати з приватної власності ОСОБА_1 у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради земельні ділянки з кадастровими номерами: 0510100000:01:123:0028, площею 0, 10 га, цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179490, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984360005101 - згідно відомостей з Державного реєстру речових прав); 0510100000:01:123:0029, площею 0, 93 га, цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179396, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 2984354605101 - згідно відомостей з Державного реєстру речових прав); 0510100000:01:123:0030, площею 0, 93 га, цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179622, реєстраційний номер об`єкта не рухомого майна: 2984367205101 згідно відомостей Державного реєстру речових прав); стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 22.08.2024 позов забезпечений шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно (а. с. 87-94 т. 1).

Ухвалою суду від 20.09.2024 вказана позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29.01.2025 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та задоволено клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи копії технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 загальною площею 1, 96 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території м. Вінниця Вінницької області, закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні.

В судовому засіданні 16.07.2025 представником відповідача ОСОБА_1 заявлено клопотання про залишення позовної заяви без руху. Ухвалою суду від 17.10.2025 відмовлено у задоволенні цього клопотання.

07.01.2026 на адресу суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі. Ухвалою суду від 12.02.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.

Відповідач не скористалась своїм правом надати відзив на позовну заяву.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи судом, в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, суд постановив розгляд справи проводити в їх відсутність.

Від імені ОСОБА_2 на електронну адресу суду надходила заява, яка не врахована судом, бо не підписана третьою особою з використанням КЕП (а. с. 190 т. 1).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача, адвокат Вдовцова Л. К. позовні вимоги не визнала, просила в задоволенні позову відмовити. В заперечення проти позову зазначила, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем. Вінницька міська рада надала їй згоду на виготовлення технічної документації, що підтверджує добросовісність набуття права власності. Крім того, позивачем не надано суду доказів, що земельна ділянка була передана до меж м. Вінниця. Також, представник відповідача вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Вислухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд встановив такі фактичні обставини.

Право власності територіальної громади м. Вінниці в особі Вінницької міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.07.2018 на підставі рішення органу місцевого самоврядування №1262 від 27.06.2018 (а. с. 64 т. 1).

Первинним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001 була ОСОБА_2 . Підставою набуття земельної ділянки третьою особою була скасована у подальшому постановою Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 127/10973/22 постанова Вінницького апеляційного суду від 26.01.2023 у цій справі (а. с. 10-18 т. 1) та рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.12.2023 у справі №127/16589/23 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, яке скасоване рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2024 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.12.2023 у справі №127/16589/23 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено (а. с. 19-25 т. 1). Зазначені рішення судів набули законної сили.

З вище зазначеної постанови касаційної інстанції вбачається встановлення незаконності підстав набуття ОСОБА_2 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001. Касаційною інстанцією в задоволенні позовних вимог про визнання права на земельну частку (пай) ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 відмовлено (а. с. 10 18 т. 1).

ОСОБА_2 здійснила відчуження земельної ділянки 0510100000:01:123:0001 за договором купівлі-продажу від 07.02.2024 ОСОБА_3 (а. с. 63 т. 1).

Відповідач ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку, площею 1, 96 га, кадастровий номер 0510100000:01:123:0001, що була розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, на підставі договору дарування земельної ділянки від 13.02.2024, укладеного з ОСОБА_3 (а. с. 66 т. 1).

ОСОБА_3 , діючи за довіреність відповідача від 20.12.2023 (а. с. 70-72 т. 1), здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001 на три земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:01:123:0028, 0510100000:01:123:0029, 0510100000:01:123:0030 площею 0, 10 га, площею 0, 93 га, площею 0, 93 га відповідно та цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 73-77 т. 1).

Поділ земельної ділянки 0510100000:01:123:0001 здійснювався на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що перебуває у власності громадянки ОСОБА_1 загальною площею 1, 96 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території м. Вінниця Вінницької області, виконаної в 2024 році фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 за замовленням ОСОБА_1 (а. с. 125-147 т. 1).

Право власності відповідача на спірні земельні ділянки було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформацією з цього реєстру №391673499 від 20.08.2024 (а. с. 78-80 т. 1).

За замовленням ОСОБА_2 ТОВ «Центр експертиз та бізнесу «Капітал-Інвест» в 2016 році була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1, 96 га; адреса земельної ділянки: м. Вінниця (бувша територія Стрижавської селищної ради) Вінницької області (а. с. 32-62 т. 1).

Згідно з частинами 1, 2 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 387 ЦПК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду від 10.06.2026 у справі № 361/7341/21 (провадження № 61-8078св25) вкотре зазначено:

«Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2023 року в справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(далі - Закон № 1952-IV)).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

У постанові від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи».

З вище наведених встановлених судом фактичних обставин вбачається, що спірні земельні ділянки утворились в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, набутої відповідачем ОСОБА_1 від осіб, які не мали права власності на земельну ділянку, а отже не мали права її відчужувати, що встановлено вище зазначеними рішеннями судів, які мають преюдиційне значення, причому набула ОСОБА_1 земельну ділянку безоплатно на підставі договору дарування.

Отже, ОСОБА_1 є незаконним добросовісним останнім набувачем спірного нерухомого майна, її володіння спірним нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за нею. Судом не встановлено фактів, що свідчать про недобросовісність відповідача. Відповідно до частини четвертої статті 388 ЦК України, спірне майно може бути витребувано від добросовісного набувача, який набув його безвідплатно.

Враховуючи наведену судову практику, суд відхиляє заперечення представника відповідача щодо неналежності обраного позивачем способу захисту. З наведених норм ЦК України та судової практики вбачається, що майно може бути витребувано у незаконного добросовісного набувача, який не знав і не міг знати, що володіє майном незаконно, тому у позивача відсутні були підстави доводити недобросовісність набуття права власності ОСОБА_1 як вказує представник відповідача. Майно може бути витребувано як у незаконного недобросовісного набувача так і у незаконного добросовісного набувача за певних умов.

Щодо втручання в право відповідача на мирне володіння майном суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21, пункт 6.37) зауважила, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України", від 7 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України", від 23 листопада 2000 року у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції", від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії", від 2 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України", від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

В п. 8.11. постанови від 14.05.2025 у справі № 15/68-10(902/1563/23) Верховний Суд зазначив: «Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, так само як і у питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Тож визначення судами добросовісності/ недобросовісності набувача майна також має вагоме значення для розкриття критерію пропорційності».

В цій справі втручання здійснюється на законних підставах шляхом витребування майна в інтересах територіальної громади м. Вінниця.

Визначаючи пропорційність втручання суд враховує такі обставини:

Відповідач набула майно від ОСОБА_3 за договором дарування 13.02.2024, тобто під час розгляду справи №127/16589/23. Трохи менше аніж через місяць рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2024 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.12.2023 у справі №127/16589/23 ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено. У подальшому земельна ділянка, яка була предметом спору в цивільній справі № 127/16589/23 і перейшла безоплатно у володіння ОСОБА_9 , за заявою від 24.07.2024 ОСОБА_3 , яка діяла за довіреністю як представник ОСОБА_9 , була поділена на три земельні ділянки, право на які є предметом цього спору. Суд звертає увагу, що одне із заперечень відповідача проти цього позову є те, що його предметом є інші земельні ділянки, а не земельна ділянка 0510100000:01:123:0001.

У суда відсутні докази, що ОСОБА_1 відомо було, що земельна ділянка, яку вона безоплатно набуває у володіння була предметом спору у справах №127/10973/22 та № 127/16589/23, але безоплатне відчуження земельної ділянки представником ОСОБА_3 (довіреність ОСОБА_1 на представництво її інтересів ОСОБА_3 вчинена 23.12.2023) на користь ОСОБА_1 та подальший поділ земельної ділянки на три земельні ділянки, який проводився представником ОСОБА_1 , колишнім володільцем ОСОБА_3 , після ухвалення рішень судами, на думку суду, свідчить про недобросовісність поведінки третьої особи ОСОБА_3 .

Крім того, в заяві про зупинення провадження (а. с. 79-80 т. 2), відповідач вказує, що ОСОБА_3 здійснила поділ земельної ділянки 0510100000:01:123:0001 до укладення договору дарування, що, на думку суду, свідчить про те, що ОСОБА_1 , будучи володільцем нерухомого майна, не має достовірної інформації про нього. Більше того, в цій заяві відповідач вказує, що ініціювала розгляд Вінницьким міським судом Вінницької області цивільної справи №127/25745/25 про визнання договору дарування недійсним. Серед підстав позову про визнання договору дарування недійсним ОСОБА_1 вказує те, що спірні земельні ділянки нею не використовуються і ними вона не користувалася та не мала наміру користуватися, на будівництво житлового будинку на них коштів вона не має, зрозуміла, що помилилась, підписавши договір дарування. Також вказує, що ОСОБА_3 продовжує користуватися спірними земельними ділянками в своїх інтересах, засіваючи їх, отримуючи прибуток, кошти ОСОБА_1 не надає.

Враховуючи, що ОСОБА_1 набула у володіння земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001 за безоплатним договором, фактично не користується спірними земельними ділянками, як сама стверджує, не одержує від цього майна дохід, ініціювала розгляд судом справи за позов про визнання недійсним договору дарування, на підставі якого набула земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001 у володіння, суд доходить висновку, що втручання є пропорційним та не має ознак індивідуального надмірного тягаря для відповідача.

Отже, на думку суду позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності, про які заявила відповідач, суд зазначає таке.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 129), від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц (пункт 53)).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини восьмої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012).

Представник відповідача початковим моментом перебігу строку позовної давності вважає рішення органу місцевого самоврядування, Стрижавської сільської ради, прийняте в 1997 році, про яке відомо було позивачу як правонаступнику Стрижавської сільської ради, причому не конкретизує про яке саме рішення йде мова.

Суд не погоджується з таким твердженням представника відповідача, бо як вбачається з постанови Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №127/10973/22 «у цій справі встановлено, що 25.01.1996 КСП «Батьківщина» Стрижавською селищною радою народних депутатів виданий державний акт на право колективної власності на землю. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до видачі цього акта. За змістом ст. 9 ЦК УРСР правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється зі смертю. Враховуючи, що на час видачі державного акта на право колективної власності на землю КСП «Батьківщина» ОСОБА_5 не була членом колективного сільськогосподарського підприємства, оскільки її членство в цьому підприємстві припинилось у зв`язку зі смертю, вона не могла набути право на відповідну частку земельної ділянки, не зважаючи на включення її в 1997 році до списку осіб, які мають право на земельний пай».

Також в цій постанові зазначається, що «з огляду на правові підстави набуття такої земельної частки (паю) у приватну власність, неможливим є наділяння особи цим правом після її смерті. Таким чином, оскільки за життя ОСОБА_5 не набула права на земельну часику (пай), відповідно таке право не може бути об`єктом спадкування» (а. с. 16-17 т. 1).

В справі є копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 43 т. 1).

Суд також звертає увагу, що державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_5 , виданий на підставі рішення Стрижавської селищної ради від 20.12.2001, 20.03.2002 (а. с. 39-40 т. 1), тобто після смерті ОСОБА_5 приймалось як рішення так і видавався державний акт.

Суд звертає увагу, що для визначення моменту початку перебігу позовної давності необхідно встановити момент коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Право комунальної власності територіальної громади м. Вінниця було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.07.2018, тому суд вважає помилковим твердження позивача, що це право було порушено до його виникнення і у зв`язку з прийняттям рішень органом місцевого самоврядування про передачу права на земельну частку (пай) та видачу державного акта на ім`я особи, яка померла, після її смерті.

Отже, визначення як початок перебігу строку позовної давності дату прийняття рішення, прийнятого органом місцевого самоврядування щодо особи, яка померла, і не має цивільної правоздатності, тобто не може набути майно у власність суд вважає помилковим.

На думку суду, перебіг строку позовної давності у цій справі необхідно рахувати з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001 третьою особою ОСОБА_2 31.01.2024, яке було зареєстровано не на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.12.2023 у справі №127/16589/23 (а. с. 64 т. 1). Саме з цього моменту позивач міг довідатися, що його право порушено та про особу, яка порушила його право.

До такого висновку суд доходить враховуючи правову позицію, викладену в п. 8.20. вже цитованої судом постанови Верховного Суду від 04.05.2025 у cправі №15/68-10 (902/1563/23): «Суд, звертаючись до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, (від якої не вважає за необхідне відступити ні Суд у цій справі, ні Велика Палата Верховного Суду (див. ухвалу від 13.02.2024 у справі № 750/254/22 (провадження № 14-194цс23)), зазначає, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб».

Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 03.09.2024.

Вирішивши питання щодо належного моменту початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, ураховуючи встановлену статтею 257 ЦК України загальну позовну давність тривалістю у три роки та факт звернення позивача до суду 03.09.2024 з вимогами про витребування у відповідача спірного нерухомого майна, суд дійшов висновку, що на час звернення позивача за захистом порушеного права строк позовної давності не сплинув.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір у сумі 3 028, 00 грн. Оплата судового збору в сумі 9 084, 00 грн підтверджується платіжною інструкцією №1135 від 26.08.2024 (а. с. 9). Суд звертає увагу, що в позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір в сумі 3 028, 00 грн, а не 9 084, 00 грн як було сплачено відповідно до платіжної інструкції.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Враховуючи цю норму, суд не може вийти за межі вимог позивача при розподілі судових витрат.

Судові витрати відповідача залишаються за нею.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння задовольнити в повному обсязі.

Витребувати з приватної власності ОСОБА_1 у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради земельні ділянки з кадастровими номерами:

0510100000:01:123:0028, площею 0, 1000 га, цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179490, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984360005101 - згідно відомостей з Державного реєстру речових прав);

0510100000:01:123:0029, площею 0, 9300 га, цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179396, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984354605101 - згідно відомостей з Державного реєстру речових прав);

0510100000:01:123:0030, площею 0, 9300 га, цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179622, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984367205101 згідно відомостей з Державного реєстру речових прав).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької міської ради 3 028, 00 грн витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення припущенного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 13.07.2026.

Учасники справи:

Позивач: Вінницька міська рада, адреса: м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59, код ЄДРПОУ 25512617.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Олена БЕРЕЗОВСЬКА