Ухвала суду № 138142184, 13.07.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018

Код ЄДРПОУ 03500004

УХВАЛА

13.07.2026 Справа № 917/1386/26

Суддя Семчук О.С., розглянувши заяву про забезпечення позову по справі

за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Білецької Анни Миколаївни, АДРЕСА_1

до Фізичної особи-підприємця Ахмедова Тимура Геннадійовича, АДРЕСА_2

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Білецька Анна Миколаївна звернулась до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Ахмедова Тимура Геннадійовича про стягнення заборгованості в розмірі 1 327 622,94 грн, інфляційних втрат у розмірі 438 141,39 грн, трьох відсотків річних у розмірі 121 255,15 грн, пені в розмірі 541 841,78 грн за Договором поставки № 7 від 27.07.2023.

Ухвалою суду від 13.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить:

- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Фізичній особі-підприємцю Ахмедову Тимуру Геннадійовичу, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , та знаходяться або обліковуються на всіх рахунках Відповідача у банківських та інших фінансових установах, а також на грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті Відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, у межах загальної суми позовних вимог - 2 428 861,26 грн;

- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну Ахмедову Тимуру Геннадійовичу, РНОКПП НОМЕР_1 , частку у праві спільної часткової власності на нерухоме майно, а саме: 16/75 частки житлового будинку за адресою: Полтавська область, м. Полтава, вулиця Тургенєва, будинок 64, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1430037253101, у межах загальної суми позовних вимог - 2 428 861,26 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 7 від 27.07.2023, відповідно до якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 177 622,94 грн, а відповідач зобов`язався оплатити поставлений товар не пізніше 60 календарних днів з моменту його отримання. При цьому, відповідач здійснив лише часткову оплату отриманого товару в загальному розмірі 850 000,00 грн, у зв`язку з чим, станом на дату звернення до суду основна заборгованість за поставлений товар становить 1 327 622,94 грн.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач вказує, що строк виконання грошового зобов`язання за поставлений товар настав ще у 2024 році, а відповідач протягом тривалого часу не здійснив повного розрахунку за отриманий товар; відповідач не заперечував факту отримання товару, підписав видаткові накладні без зауважень, підписав акт звірки взаєморозрахунків та здійснював часткові платежі; сума заявлених позовних вимог є значною та становить 2 428 861,26 грн; невжиття заходів забезпечення позову на час розгляду справи створює ризик того, що відповідач зможе розпорядитися належними йому грошовими коштами або майном до моменту ухвалення та виконання рішення суду; грошові кошти є найбільш ліквідним активом, яким відповідач може розпорядитися у будь-який момент без необхідності вчинення складних або тривалих процедур; належна відповідачу частка у нерухомому майні може бути відчужена, подарована, обтяжена або іншим чином виведена з майнової сфери відповідача, що істотно ускладнить або унеможливить реальне виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Позивачем надано докази належності відповідачу на праві спільної часткової власності 16/75 частки житлового будинку за адресою: Полтавська область, м. Полтава, вулиця Тургенєва, будинок 64, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1430037253101.

Позивач стверджує, що арешт активів не позбавляє відповідача права власності, а лише тимчасово обмежує можливість відчуження майна або виведення грошових коштів. Такі заходи вважаються пропорційними, оскільки вони запобігають умисному приховуванню ресурсів, які мають забезпечити відновлення прав позивача. Обмеження мають мінімальний вплив на повсякденне використання власності, зберігаючи баланс інтересів обох сторін процесу.

Так, на думку позивача, негативні наслідки для відповідача від вжиття заходів забезпечення позову є мінімальними та тимчасовими, тоді як негативні наслідки для позивача у разі невжиття таких заходів можуть полягати у фактичній неможливості виконання судового рішення та реального поновлення порушеного права.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить з наступного.

Реалізація права на судовий захист, гарантовано кожному статтями 55, 124 Конституції України, та багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах 2, 5, 6 статті 137 ГПК України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі № 910/688/13.

Відтак, не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (пункт 46, 47 постанови).

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Отже, звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред`явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об`єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов`язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб`єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України.)

З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

В обґрунтування цієї заяви заявник посилається на те, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог у даній справі.

Сам факт звернення із заявою про забезпечення позову заявником не звільняє його від обов`язку доведення обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від принципів рівності сторін і змагальності процесу.

Суд вважає, що всі доводи заявника щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях.

Аналогічний висновок стосовно того, що самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову викладено у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18 та від 12.06.2019 у справі № 909/19/19.

Заявником не було наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав, за захистом яких він звернеться до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів. Навпаки, заявник зазначає, що боржник сплатив частину заборгованості в сумі 850 000,00 грн, підписав акт взаєморозрахунків, що свідчить про визнання зобов`язання.

Суд вважає, що заява про вжиття заходів забезпечення позову не лише не підтверджена жодними доказами, але й не містить достатнього обґрунтування існування ризиків невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення у справі.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що заявник у заяві про забезпечення позову не наводить будь-яких фактичних обставин, які б свідчили про вчинення Фізичною особою-підприємцем Ахмедовим Тимуром Геннадійовичем дій, зокрема, відчуження належного йому майна, що можуть бути розцінені як ухилення від виконання в майбутньому рішення суду, у випадку задоволення позову.

Враховуючи вищевикладені обставини в сукупності, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема з вимог статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутись до суду.

За таких обставин, керуючись статтями 136, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Білецької Анни Миколаївни про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її підписання (статті 255 - 257 ГПК України).

Суддя Олена СЕМЧУК