Рішення № 138141944, 18.05.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/1697/25

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача Станков С.С.,

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пейд до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Петролеум Трейд про стягнення 874802,74 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Пейд звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Петролеум Трейд про стягнення 874802,74 грн., у т.ч. 646000,00 грн. - основного боргу; 102598,96 грн. - пені, 10366,24 грн. інфляційних втрат, 115837,54 грн. - 35% річних, посилаючись на наступне.

26 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пейд» (позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Альфа Петролеум Трейд (відповідач/покупець) був укладений договір поставки №П-11001, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався передавати у власність покупцю, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати нафтопродукти. Найменування, асортимент, кількість, ціна товару визначаються у видаткових накладних, або актах прийому-передачі робіт, та/або відповідних специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору (п. 2.1.2. договору). Згідно з п. 4.2 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар належної якості в кількості, асортименті, і за ціною, узгодженою між сторонами.

Так, позивач стверджує, що за період дії договору ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2415000,00 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними:№8541 від 10.05.2025р. на суму 1194000,00 грн. та №8982 від 15.05.2025р. на суму 1221000,00 грн., а відповідачем, в свою чергу було лише частково сплачено на загальну суму в розмірі 1769000,00 грн.

Так, за ствердженням позивача, відповідачем не були виконані в повному обсязі взяті на себе зобов`язання, передбачені договором, а саме відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем за отриманий товар за видатковою накладною № 8982 від 15.05.2025р., а лише частково оплатив за даною видатковою накладною суму у розмірі 575000,00 грн.

Наразі позивач зазначає, що розмір заборгованості відповідача по договору поставки перед позивачем з оплати товару (основного боргу) за видатковою накладною №8982 від 15.05.2025р. становить 646000,00 грн.

Крім того, за порушення виконання грошових зобов`язань позивачем нараховано відповідачу відповідно до ст. 625 ЦК України та умов п. 4.2. договору інфляційні втрати в сумі 10366,24 грн., 35% річних в сумі 115837,54 грн., а також пеню в сумі 102598,96 грн. відповідно до положень п. 4.1., 4.4. договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.12.2025 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Пейд (вх. № 16466/25 від 24.11.2025 р.) залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог ч. 3 ст. 162, ч. 2 ст. 164 ГПК України не вказано про докази здійснення відповідачем вказаної оплати, також до позовної заяви позивачем не додано доказу здійснення відповідачем часткової оплати.

04.12.2025 від представника позивача Станкова С.С. до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків (вх. №17276/25), разом з якою позивачем надано до суду довідку АБ Південний від 02.12.2025 р. №1538/1501/31366/2025.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2025 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Пейд прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1697/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 29.12.2025 р. об 11:30.

19.12.2025 р. від представника позивача Станкова С.С. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про участь у підготовчому засіданні по справі № 915/1697/25, що призначено на 29.12.2025р. об 11:30 год., а також в усіх подальших засіданнях суду у вказаній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 18405/25).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2025 р. у справі № 915/1697/25 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Пейд про участь у судових засіданнях, яке призначене на 29.12.2025 р. об 11:30, та в усіх наступних засіданнях суду у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ) задоволено.

В підготовчому засіданні 29.12.2025 судом встановлено необхідність надання позивачем копії рахунку, який мав виставлятися відповідачу відповідно до пункту 3.2 договору, у зв`язку з чим представник позивача просив суд надати час для надання додаткових доказів.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.12.2025 у справі № 915/1697/25 підготовче засідання відкладено на 02 лютого 2026 року о 12:00, приймаючи до уваги клопотання позивача та неявку відповідача в підготовче засідання.

02.02.2026 від представника позивача Станкова С.С. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №1441/26), згідно з яким в якому заявник просить суд долучити до матеріалів справи копії наступних документів: рахунку на оплату №4098 від 13.05.2025р., рахунку на оплату №4033 від 09.05.2025р., докази направлення (скрін-копії) рахунків на оплату на електронну адресу відповідача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 у справі № 915/1697/25 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 04 березня 2026 року о 15:00 з огляду на неявку відповідача та неможливість вирішення всіх завдань підготовчого провадження. При цьому вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача надати до суду оригінали доданих до позову документів для огляду в судовому засіданні.

11.02.2026 від позивача до господарського суду поштою разом з супровідним листом на виконання ухвали суду від 02.02.2026 надійшли оригінали доданих до позову доказів (вх. №1915/26).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2026 р. у справі № 915/1697/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 26 березня 2026 року о 14:00.

Так, у судовому засіданні господарського суду 26 березня 2026 року по справі № 915/1697/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 23 квітня 2026 року об 11 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що представники сторін були повідомлені у судовому засіданні.

У судовому засіданні господарського суду 23.04.2026 року по справі № 915/1697/25 за участю представника позивача судом було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, при цьому судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 04 травня 2026 р. о 10:45 в порядку абз. 2 ч. 1 ст. 219 ГПК України, про що відповідача повідомлено ухвалою суду від 23.04.2026 р.

Між тим судове засідання на стадії ухвалення судового рішення у даній справі 04.05.2025 р. не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці з 04.05.2026 по 08.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.05.2026 р. справі № 915/1697/25 призначено судове засідання на стадії ухвалення судового рішення на 18 травня 2026 року о 16:30.

У судове засідання, що призначене на 18.05.2026 р., представник відповідача не з`явився.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав.

Водночас суд зауважує, що відповідач не зареєстрував електронний кабінет в системі "Електронний суд" ЄСІКС в обов`язковому порядку, як це передбачено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 №3200-IX (далі - Закон №3200-IX), який набрав чинності 21.07.2023. Відтак, відповідачу на підставі ч. 11 ст. 242 ГПК України всі процесуальні документи по справі направлялись у паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Проте, надіслані судом на юридичну адресу відповідача копії ухвали суду про відкриття провадження у справі від 08.12.2025, ухвали суду про відкладення підготовчого засідання від 29.12.2025, ухвали про продовження строку підготовчого провадження від 02.02.2026, ухвали суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 04.03.2026, ухвали суду про повідомлення про розгляд справи у судовому засіданні від 23.04.2026, були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

За змістом п. 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення EMS - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка або реєстрованого поштового відправлення з позначкою Адміністративна послуга такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

В п. 83 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.

Так, згідно з ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи, господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчать наявні в матеріалах справи оголошення.

Наразі слід зазначити, що в судовому засіданні 26.03.2026 року був присутній ОСОБА_1 , який є засновником ТОВ «Альфа Петролеум Трейд» і заступником керівника Товариства, а також який на момент укладення спірного договору був керівником Товариства і підписав цей договір. Вказаний представник підтвердив факт поставки товару та зазначив про наявність наміру врегулювати спір з позивачем мирним шляхом. Однак, в наступні засідання суду повноважний представник відповідача не з`явився, мирне врегулювання спору між сторонами не відбулось.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.

На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.

Разом з тим, з урахуванням положень ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 18.05.2026 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

Заслухавши пояснення позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пейд» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-петролеум Трейд» (покупець) було укладено договір поставки №П-11001 від 26.08.2024 р., відповідно до умов п. 1.1. якого позивач як постачальник зобов`язується передавати у власність покупцю, а відповідач як покупець зобов`язується приймати та оплачувати нафтопродукти, що надалі іменуються - товар.

Відповідно до п. 2.1.2. договору найменування, асортимент, кількість, ціна товару визначаються у видаткових накладних, або актах прийому-передачі робіт, та/або відповідних специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 2.1.4 договору товар є переданим постачальником та прийнятим покупцем, в залежності від умов поставки, з моменту: при базисі поставки DDP - з моменту поставки товару на склад покупця та/або в пункті призначення вказаного покупцем, - дата оформлення ТТН; при базисі поставки EXW - з моменту оформлення акту приймання-передачі товару; при базисі поставки FCA - з дати штемпеля на залізничній квитанції на станції відправлення про прийняття товару залізницею, або з дати передачі товару перевізнику, якщо поставка здійснюється автотранспортом - дата оформлення ТТН; при базисі поставки СРТ - з дати штемпеля на залізничній квитанції на станції відправлення про прийняття товару залізницею, або з дати передачі товару перевізнику, якщо поставка здійснюється автотранспортом - дата оформлення ТТН. Сторони застосовують Правила інтерпретації комерційних термінів «Incoterms 2010».

Відповідно до п. 2.1.12 договору кількість поставленого товару визначається у товарно-транспортній накладній, або залізничній накладній, або у видатковій накладній, або в акті приймання-передачі.

Згідно з п. 3.1. договору покупець здійснює оплату поставленого товару у повному обсязі на умовах передплати, але у будь- якому випадку не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту поставки товару. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 3.2. договору визначено, що оплата товару здійснюється в національній валюті України, гривні, на підставі рахунку постачальника, який діє до кінця банківського дня його виставлення. Рахунок направляється покупцю факсимільним або електронним засобом зв`язку. постачальник може повернути сплачені кошти покупцю, якщо він здійснив оплату з порушенням строку дії рахунку, або змінити ціну товару в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 3.3. договору сторони підтверджують, що ціна товару визначається у гривневому еквіваленті по курсу гривні до долара США на міжбанківському ринку України на дату поставки товару. Ціна товару по кожній партії визначається у товаросупровідних документах та в рахунках, виставлених постачальником. Окреме зазначення ціни товару в доларах США у товаросупровідних документах на товар, та/або рахунках постачальника не є обов`язковим, оскільки зазначається гривневий еквівалент від ціни в доларах США

Згідно з п. 4.1. договору у разі неоплати або несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару, за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що за прострочення оплати поставленого товару більш ніж на 7 (сім) календарних днів, покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь строк прострочення, а також 35% річних від простроченої суми заборгованості

Відповідно до п. 4.4. договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань здійснюється за весь час прострочення. Позовна давність по всіх зобов`язаннях сторін за цим договором, становить п`ять років.

Згідно з п. 5.2. договору останній набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2025 року. В частині виконання зобов`язань за цим договором останній діє до повного його виконання обома сторонами.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін. До суду не надано доказів розірвання договору або визнання його недійсним.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки №П-11001 від 26.08.2024 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України та ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

За положеннями ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Згідно зі ст. 689 ЦК покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

За умовами п. 2.1.4 договору товар є переданим постачальником та прийнятим покупцем, в залежності від умов поставки, з моменту: при базисі поставки DDP - з моменту поставки товару на склад покупця та/або в пункті призначення вказаного покупцем, - дата оформлення ТТН; при базисі поставки EXW - з моменту оформлення акту приймання-передачі товару; при базисі поставки FCA - з дати штемпеля на залізничній квитанції на станції відправлення про прийняття товару залізницею, або з дати передачі товару перевізнику, якщо поставка здійснюється автотранспортом - дата оформлення ТТН; при базисі поставки СРТ - з дати штемпеля на залізничній квитанції на станції відправлення про прийняття товару залізницею, або з дати передачі товару перевізнику, якщо поставка здійснюється автотранспортом - дата оформлення ТТН. Сторони застосовують Правила інтерпретації комерційних термінів «Incoterms 2010».

Кількість поставленого товару визначається у товарно-транспортній накладній, або залізничній накладній, або у видатковій накладній, або в акті приймання-передачі (п. 2.1.12 договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено позивачу товар (дизельне паливо) на загальну суму 2415000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:

- видаткова накладна №8541 від 10.05.2025 р. на суму 1194000,00 грн.;

- видаткова накладна №8982 від 15.05.2025 р. на суму 1221000,00 грн.

Вищезазначені видаткові накладні підписано представниками сторін без зауважень та скріплені печатками сторін.

Крім того, факт поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти), а саме №УП-00008541/1 від 10.05.2025 р. та №УП-00008982/1 від 15.05.2025 р.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за спірним договором щодо поставки товару згідно вищевказаних видаткових та товарно-транспортних накладних.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В свою чергу отримання покупцем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Згідно з п. 3.1. договору покупець здійснює оплату поставленого товару у повному обсязі на умовах передплати, але у будь- якому випадку не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту поставки товару. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 3.2. договору визначено, що оплата товару здійснюється в національній валюті України, гривні, на підставі рахунку постачальника, який діє до кінця банківського дня його виставлення. Рахунок направляється покупцю факсимільним або електронним засобом зв`язку. постачальник може повернути сплачені кошти покупцю, якщо він здійснив оплату з порушенням строку дії рахунку, або змінити ціну товару в односторонньому порядку.

Таким чином, оплата за поставлений товар згідно видаткової накладної №8541 від 10.05.2025 р. мала бути здійснена 12.05.2025 р. (понеділок) включно, а за товар поставлений згідно видаткової накладної №8982 від 15.05.2025 р. - 16.05.2025 р. (п`ятницю) включно.

Як з`ясовано судом, відповідачем на виконання умов договору було перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 1769000,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою по рахунку позивача, згідно якої:

- 09.05.2025 р. відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 1049000,00 грн.;

- 13.05.2025 р. відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 120000,00 грн.;

- 13.05.2025 р. відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 400000,00 грн.;

- 15.05.2025 р. відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 200000,00 грн.

Як встановлено судом, відповідач не здійснив остаточного повного розрахунку за поставлений товар за вказаними видатковими накладними протягом встановленого строку.

При цьому докази, які б підтверджували факт сплати покупцем отриманого товару заборгованості у розмірі 646000,00 грн. (2415000,00 грн. 1769000,00 грн.) згідно перерахованих вище видаткових накладних згідно з умовами договору поставки, в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Водночас, відповідач не надав доказів, які б спростовували факт отримання від позивача товару за вищевказаними видатковими накладними, а також розмір несплаченого товару за вищенаведеними видатковими накладними в сумі 646000,00 грн.

Так, несплатою позивачу всієї вартості отриманого товару за вказаними накладними в межах спірного договору №П-11001 від 26.08.2024 р. відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за поставлений товар в сумі 646000,00 грн., наявність якої відповідачем не спростована.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в заявленій сумі 646000,00 грн. за спірним договором, що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов`язку в натурі.

Щодо нарахування 35% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем повної вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Умовами п. 4.2. договору спірного договору встановлено, що за прострочення оплати поставленого товару більш ніж на 7 (сім) календарних днів, покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь строк прострочення, а також 35% річних від простроченої суми заборгованості.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 35% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 35% річних в сумі 115837,54 грн., судом встановлено, що розрахунок 35% річних був здійснений позивачем обґрунтовано, а саме: по зобов`язанню за видатковою накладною №8982 від 15.05.2025 р. на суму боргу у розмірі 646000,00 грн. за період з 19.05.2025 р. по 21.11.2025 р. (187 днів) 35% річних складає 115837,54 грн. (646000,00 грн. х 35% х 187 дн. / 365 дн. / 100), і такий розрахунок річних відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 115837,54 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

З огляду на вказане та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 10366,24 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування на існуючу суму грошового зобов`язання були здійснені позивачем вірно, зокрема позивачем на зобов`язання в сумі 646000,00 грн. нараховано вказану суму інфляційних втрат лише за червень-жовтень 2025 року, тобто за період, що передує поданню позову. Вказаний розрахунок інфляційних втрат відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 10366,24 грн. відповідно.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені суд зазначає наступне.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 4.1. договору у разі неоплати або несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 4.4. договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань здійснюється за весь час прострочення. Позовна давність по всіх зобов`язаннях сторін за цим договором становить п`ять років.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань).

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором №П-11001 від 26.08.2024 р. щодо здійснення оплати за поставлений товар, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені на існуючу суму боргу за період з 19.05.2025 по 21.11.2025 (187 дн.), судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем правильно з урахуванням умов п. 4.1. договору та діючої облікової ставку НБУ у спірний період, за який нараховується пеня, відповідно розмір пені становить 102598,96 грн. (646000,00 грн. х 15,50% х 2 / 100% х 187 дн. / 365 дн.). Вказаний розрахунок пені відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 102598,96 грн.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене вище, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Пейд про стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 874802,74 грн. обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, а тому підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 10497,63 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Пейд до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Петролеум Трейд про стягнення 874802,74 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Петролеум Трейд» (54005, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 59-А, офіс 703; код ЄДРПОУ 45546657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пейд» (65005, м. Одеса, вул. Михайлівська, буд. 25, каб. 21; код ЄДРПОУ 31431743) основний борг у розмірі 646000/шістсот сорок чотири тисячі/грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 10366/десять тисяч триста шістдесят шість/грн. 24 коп., 35% річних у розмірі 115837/сто п`ятнадцять тисяч вісімсот тридцять сім/грн. 54 коп. та пеню у розмірі 102598/сто дві тисячі п`ятсот дев`яносто вісім/грн. 96 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 10497/десять тисяч чотириста дев`яносто сім/грн. 63 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 10.07.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості судді Ільєвої Л.М., а також у зв`язку з перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відрядженні 08-09.06.2026 року.

Суддя Л.М. Ільєва