Рішення № 138141901, 07.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2026 Справа № 914/1098/26

За позовом: Приватного підприємства «Леман Агро», м.Стрий,

до відповідача: Приватного підприємства «Лікар Айболить», м.Львів,

про: стягнення 936 143,89 грн.

Суддя І. Б. Козак

При секретарі Р.Волошин

Представники сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позовну заяву Приватного підприємства «Леман Агро» до Приватного підприємства «Лікар Айболить» про стягнення 936 143,89 грн.

Ухвалою суду від 14.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.05.2026.

Ухвалою суду від 02.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 30.06.2026.

Правова позиція позивача.

У судове засідання 07.07.2026 представник позивача не з`явився. Позов обґрунтований тим, що позивач поставив відповідачу товар за договором поставки №12/17від 03.05.2017 на суму 6 491 500,22 грн який відповідачем оплачений частково в розмірі 5 748 270,4 грн. Не сплаченим залишився товар на суму 743 229,82 грн. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 743 229,82 грн, 42 469,33 грн 3% річних та 150 763,42 грн інфляційних втрат.

Після подачі позовної заяви відповідачем було сплачено 300 000 грн заборгованості за поставлений товар, позивач проти закриття провадження в цій частині не заперечив.

Попередній розрахунок судових витрат:

- 14 042,16 грн - сума сплаченого судового збору;

- 40 000 грн витрати на професійну правничу допомогу.

Правова позиція відповідача.

У судове засідання 07.07.2026 представник відповідача не з`явився, у поданому відзиві на позовну заяву (вх.№15377/26 від 29.05.2026) визнав позовні вимоги щодо стягнення 743 229,82 грн основного боргу, 42 469,33 грн 3% річних та 150 763,42 грн інфляційних втрат. Крім того просить суд, відмовити в стягненні витрат на правову допомогу частково (не більше 7000 грн), відповідно до ст.7 ЗУ «Про судовий збір» вирішити питання про повернення позивачу 50% судового збору сплаченого ним при поданні позову з державного бюджету. Розгляд справи проводити за відсутності представника відповідача.

Подав клопотання про розстрочення виконання рішення (вх.№2532/26 від 01.06.2026) у якому просить суд розстрочити виконання рішення господарського суд Львівської області у справі № 914/1098/26 за наступним графіком оплат:

300 000 грн а також судовий збір та витрати на правничу допомогу - до 30 липня 2026;

300 000 грн до 30 серпня 2026;

336 143,89 грн до 30 вересня 2026.

Проти зменшення витрат на професійну правничу допомогу та задоволення клопотання про розстрочку виконання рішення суду позивач заперечив у відповіді на відзив (вх.№17767/26 від 23.06.2026).

Обставини справи.

03.05.2017 року між Приватним підприємством «Лемар Агро» (Постачальник) та Приватним підприємством «Лікар Айболить» (Покупець) був укладений договір поставки №12/17 згідно якого позивач зобов`язувався поставляти і передавати у власність відповідачу визначений цим договором товар, а відповідач відповідно приймати та оплачувати отриманий товар.

Загальна кількість Товару складається із загального обсягу Товару, поставленого за відповідними видатковими накладними протягом строком дії Договору (пункт 1.5. Договору).

Згідно пункту 3.3. Договору Покупець зобов`язаний оплатити вартість товару впродовж 1 (одного) банківського дня з моменту отримання товару.

Протягом лютого 2023 року - вересня 2024 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 6 491 500,22 грн згідно видаткових накладних за лютий 2023 - вересень 2024 року, який відповідачем оплачений частково в розмірі 5 748 270,4 грн. Не сплаченим залишився товар на суму 743 229,82 грн.

У зв`язку з порушенням строків оплати заборгованості позивачем нараховано на основну суму заборгованості 42 469,33 грн 3% річних та 150 763,42 грн інфляційних втрат.

Після подачі позовної заяви відповідачем було сплачено 300 000 грн заборгованості за поставлений позивачем товар, згідно платіжної інструкції №890 від 26.06.2026.

Станом на дату винесення рішення відповідачем не подано доказів оплати заборгованості.

Оцінка суду.

Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Між сторонами у справі виникли права і обов`язки на підставі Договору поставки №12/17 від 03.05.2017.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується факт одержання відповідачем товару на загальну суму 6 491 500,22 грн згідно видаткових накладних за лютий 2023 - вересень 2024 року. Вказані видаткові накладні підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

В свою чергу відповідач провів оплату на загальну суму 5 748 270,40 грн згідно банківських виписок АТ «Укрсибббанк» по рахунку ПП «Лемар Агро».

Частково несплаченими залишились накладна №166 від 18.01.2024 року на суму 113 150,32 грн , а саме сума заборгованості по ній становить 100 151,84 грн, накладна №1002 від 30.04.2024 року на суму 349 701 грн а саме сума заборгованості по ній становить 57600,40 грн та повністю не оплачені наступні накладні

- Видаткова накладна №1002 від 30.04.2024 року на суму 349 701 грн;

- Видаткова накладна №1048 від 07.05.2024 року на суму 12 402,12 грн;

- Видаткова накладна № 1524 від 02.07.2024 року на суму 79 799,76 грн;

- Видаткова накладна № 1543 від 04.07.2024 року на суму 103 074,70 грн;

- Видаткова накладна № 2109 від 26.09.2024 року на суму 40 500 грн;

Загальна сума заборгованості станом на дату подачі позову складала 743 229,82 грн.

Після подачі позовної заяви відповідачем було сплачено 300 000 грн заборгованості, згідно платіжної інструкції №890 від 26.06.2026.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки відповідачем частково сплачено заборгованість суд на підставі п.2, 4 ч.1 ст. 231 ГПК України закриває провадження в частині стягнення 300 000 грн основного боргу.

Доказів оплати решти заборгованості на суму 442 229,82 грн за поставлений товар матеріали справи не містять.

Як вже зазналось, відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому визнав заборгованість за цим позовом перед ПП «Лемар Агро», що виникла у зв`язку із невиконанням зобов`язань за Договором поставки від 03.05.2017.

Як передбачено положеннями частин 1, 4 статті 191 ГПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що визнання позову уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам статті 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відтак суд дійшов висновку про прийняття визнання відповідачем позову.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягає 442 229,82 грн, а відтак позов в цій частині підлягає до задоволення.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Здійснивши перерахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, за період зазначений позивачем, суд встановив правомірність до стягнення з відповідача 42 469,33 грн 3% річних та 150 763,42 грн інфляційних втрат у межах визначеного позивачем періоду.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Частиною 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічні положення містить ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Відтак, 50 % судового збору покладається на відповідача в розмірі 4770,83 грн.

Враховуючи закриття провадження у справі в частині стягнення 300 000 грн основного боргу та визнання позову відповідачем, позивач має право на повернення з державного бюджету України 9271,33 грн судового збору. Для його повернення позивачу слід звернутися до суду із відповідною заявою про повернення судового збору.

Позивачем заявлено до стягнення 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

В матеріалах справи міститься: Договір на надання правничої допомоги від 03 квітня 2026 року та попередній розрахунок судових витрат згідно яких вбачається, що всього позивачу надано правничу допомогу у справі на суму 40 000 грн.

Адвокат бере на себе виконання наступної правової роботи (пункт 2.1. Договору):

- підготувати позовну заяву для подачі в Господарський суд Львівської області про стягнення з ПП «Лікар Айболить» суми заборгованості;

- подати позовну заяву в Господарський суд Львівської області про стягнення з ПП «Лікар Айболить» суми заборгованості;

- представити інтереси Замовника в судових засіданнях у Господарському суді Львівської області по справі за позовом Замовника до ПП «Лікар Айболить» суми заборгованості.

Згідно пункту 5.1. Договору на надання правничої допомоги від 03 квітня 2026 року за надані Адвокатом послуги, Замовник сплачує винагороду в розмірі 40 000 грн без ПДВ.

Оцінюючи зазначені докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв`язку з розглядом даної справи.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у Постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у Постанові від 21.01.2020 у справі № 904/1038/19.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях від 12 жовтня 2006 у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 у справі «Баришевський проти України» зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Таким чином, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню.

Відповідач заперечив щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу у відзиві на позовну оскільки сума витрат на професійну правничу допомогу завищеною, та створена з метою стягнення додаткових витрат з відповідача а тому просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Дослідивши надані позивачем документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши заперечення відповідача щодо розміру цих витрат, суд беручи до уваги критерії співмірності, реальності, їх розумності та пропорційності до характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 30 000 грн, що зумовлює часткове задоволення заяви позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та, відповідно, стягнення з відповідача на користь позивача вказаних витрат у розмірі 30 000 грн.

Щодо розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд зазначає, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Винятком із загального порядку виконання рішень господарського суду є, зокрема стаття 331 ГПК України, яка передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поряд з цим, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.

Як на підставу для відстрочення виконання рішення суду відповідач вказує про наявність у нього скрутного фінансового становища, що підтверджується довідкою Відповідача №01 від 29.05.2026 про фінансовий стан Відповідача та балансом за 2025 рік та введення в Україні воєнного стану.

Так, при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв`язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Проаналізувавши матеріали справи, враховуючи тривале невиконання боржником взятих на себе зобов`язань, оскільки з поданих заявником доказів не вбачається неможливість виконання рішення суду, суд дійшов висновку, що заявником не доведено наявності у боржника конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При цьому, суд зауважує на тому, що фактично обґрунтування поданої заяви про відстрочення виконання рішення суду зведені відсутності у відповідача відповідного фінансування.

У той же час згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 2 статті 617 ЦК України передбачає, що недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

За таких обставин, факт відсутності коштів не можуть бути достатньою підставою, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливим.

Таким чином, суд відмовляє Приватному підприємству «Лікар Айболить» у задоволенні заяви про відстроченні виконання судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 238, 241-242, 247-252, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Лікар Айболить» (адреса: 79014, Львівська обл., місто Львів, вулиця Тракт Глинянський, будинок 34, ідентифікаційний код: 33420120) на користь Приватного підприємства «Леман Агро» (адреса: 82400, Львівська обл., місто Стрий, вулиця Залізняка, будинок 9 квартира 1, ідентифікаційний код: 23162981) 442 229,82 грн основного боргу, 42 469,33 грн 3% річних, 150 763,42 грн та 4770,83 грн судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 300 000 грн основного боргу.

4. Заяву Приватного підприємства «Леман Агро» про відшкодування витрат на правову допомогу задовольнити частково.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Лікар Айболить» (адреса: 79014, Львівська обл., місто Львів, вулиця Тракт Глинянський, будинок 34, ідентифікаційний код: 33420120) на користь Приватного підприємства «Леман Агро» (адреса: 82400, Львівська обл., місто Стрий, вулиця Залізняка, будинок 9 квартира 1, ідентифікаційний код: 23162981) 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

5. В стягненні решти витрат на правову допомогу - відмовити.

6. Відмовити в задоволенні заяви Приватного підприємства «Лікар Айболить» про розстрочення виконання рішення.

7. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

8. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

9. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повне рішення складено та підписано 13.07.2026.

Суддя Козак І.Б.