Рішення № 138140634, 13.07.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2-а/381/74/26

381/3595/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куліковських А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

08 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просить скасувати постанову № 290 від 27.03.2026 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесену т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 , а також поновити строк звернення до суду та врахувати докази на поважність причин його пропуску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою № 290 від 27 березня 2026 року, яку виніс т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 , його притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00грн за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Підставою для притягнення до відповідальності зазначено ту обставину, що позивач 22.03.2026 не прибув вчасно за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначає, що постанову № 290 від 27.03.2026 він не отримував як і повістку, за неприбуття за якою його притягнуто до відповідальності. У постанові № 290 від 27.03.2026 року його адреса зазначена як АДРЕСА_1 , а він проживає за адресою АДРЕСА_2 . Через розбіжності у адресі, які зазначені у постанові він не міг отримати повістку та копію зазначеної постанови.

Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою що підлягає скасуванню у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи.

За цих обставин вважає постанову відповідача від 27.03.2026, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності, протиправною та такою, що підлягає скасуванню судом.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 13 липня 2026 року.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

30.06.2025 ухвалу суду про відкриття провадження отримано відповідачем про що свідчить вхідний номер 8359/5 на супровідному Фастівського міськрайонного суду Київської області.

Відповідно до інформації з веб-порталу судової влади України, ухвала суду від 10 червня 2026 про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду оприлюднена судом 11.06.2025.

Текст судової повістки, відповідно до довідки про доставку електронного документа у підсистемі «Електронний суд», надіслано відповідачу 12.06.2026 до його електронного кабінету.

Крім цього, ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10.06.2026 у відповідача витребувано матеріали, на підставі яких була прийнята вказана постанова.

Витребувані докази зобов`язано подати до суду в строк до 01.07.2026.

Згідно з довідкою про доставку електронного документу 12.06.2026 відповідачу доставлено до його електронного кабінету ухвалу суду про витребування доказів.

Відповідач виконав вимоги вказаної ухвали суду та надав до суду витребувані докази.

02.07.2026 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що ОСОБА_1 правомірно притягнутий до відповідальності з огляду на наступне.

22.03.2026 року відповідальний виконавець групи розгляду та супроводження адміністративних правопорушень ІНФОРМАЦІЯ_2 солдат ОСОБА_3 склав протокол № 290 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за порушення вимог ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: неприбуття вчасно за повісткою до ТЦК та СП.

27.03.2026 року тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 постановою №290 визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (вчинено в особливий період), та застосував до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 гривень.

Представник відповідача зазначає, що постанова № 290 від 27.03.2026 направлена ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 22.04.2026 року, оскільки він, будучи належним чином повідомленим про день розгляду справи, не прибув на її розгляд. Також ця постанова вручена 29.05.2026 року особисто ОСОБА_1 , про що він поставив особистий підпис.

Крім цього, представник відповідача вказує, що, згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, повістка або у випадках, передбачених законодавством, інший документ про виклик або оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів може бути надіслана рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з позначками «Повістка ТЦК», «Вручити особисто».

Також вказує, що відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є, у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку, зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних.

З огляду на це представник відповідача вважає, що ОСОБА_1 був належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Позивач у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином, заяву про відкладення розгляду справи до суду не подав.

Представник позивача адвокат Шатило О.П. у судовому засіданні підтримала вимоги позову з підстав, що у ньому зазначені, та просила позов задовольнити, скасувати постанову та закрити справу. Додатково звернула увагу суду на те, що наявні у матеріалах справи відомості свідчать про те, що позивач не отримував зазначену відповідачем у спірній постанові повістку про необхідність з`явлення до ТЦК, а тому об`єктивно не міг про неї знати та прибути за викликом. Уточнила, що надані відповідачем до суду докази не містять підтвердження вручення позивачу повістки, яка надсилалась поштою за адресою його мешкання.

Крім цього, представник позивача пояснила, що позивачу нещодавно встановлена 3 група інвалідності, що свідчить, що він за станом здоров`я не міг усвідомлювати та розуміти події, які відбуваються. Вказане також свідчить про поважність причин пропуску ним строку звернення до суду із цим позовом.

На запитання суду представник позивача повідомила, що позивач не визнавався у встановленому законом порядку недієздатним чи обмежено дієздатним. Оголосила діагноз та рекомендації лікаря, які, крім іншого містять рекомендації щодо умов праці позивача.

Стосовно наявності у матеріалах прави (паспорт громадянина України на ім`я позивача) відомостей про реєстрацію місця проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 , а також того, що аналогічна інформація щодо адреси його проживання міститься в обліковій картці до військового квитка позивача та внесена у 2020 році під час його взяття на облік, представник позивача зазначила, що їй невідомі причини розбіжностей цих відомостей з інформацією, що наявна у Демографічному реєстрі, це питання вона не з`ясовувала, позивач з 2020 року не вчиняв дій для оновлення чи актуалізації інформації стосовно місця його реєстрації. Водночас відповідач неодноразово складає стосовно позивача протоколи про вчинення адміністративних правопорушень, у зв`язку із чим позивач кілька разів прибував до нього з медичними документами, а тому відповідач мав можливість у повинен був самостійно внести зміни стосовно адреси проживання позивача.

Також представник позивача зазначила, що відповідач не мав права притягати позивача до відповідальності та надсилати йому повістку про виклик для уточнення даних, оскільки повинен був отримати цю інформацію з відповідних реєстрів та баз даних.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення тексту повістки до його електронного кабінету, про що свідчать відомості довідки про доставку електронного листа; а також підпис уповноваженої особи відповідача на розписці про вручення повістки. Крім цього, про його належне повідомлення свідчать відомості веб-порталу судової влади України про оприлюднення судом 11.06.2026 ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. У поданому до суду відзиві на позовну заяву висловив прохання розглядати справу за його відсутності.

Особливості повідомлення учасників справи у цій категорії справ визначено статтею 268 КАС України.

Відповідно до ч. 1 цієї статті, учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Згідно із ч. 3 вказаної статті, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вказане суд вважає можливим здійснити розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися.

З`ясувавши обставини, дослідивши докази, якими обґрунтовуються вимоги позову, суд встановив таке.

Згідно з обліковою карткою до військового квитка серії НОМЕР_1 , позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , взятий на військовий облік 28.09.2020, адреса його місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями повістки № 5778202, ОСОБА_1 необхідно з`явитися 02.01.2026 о 14 год. 00 хв. до Фастівського ТЦК для уточнення даних.

Відповідно до відомостей трекінгу поштового відправлення та відмітки уповноваженого представника відділення Укрпошти, надіслане відповідачем на адресу позивача поштове відправлення повернулось без вручення з відміткою «адресат відсутній».

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення № 290 від 22.03.2026, складеного відповідальним виконавцем групи розгляду та супроводження адміністративних правопорушень ІНФОРМАЦІЯ_2 солдатом ОСОБА_3 , вбачається, що 22.03.2026 о 16 годині 15 хвилин в ході здійснення перевірки встановлено, що ОСОБА_1 у порушення вимог ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не прибув вчасно за повісткою до ТЦК та СП. Це правопорушення вчинене в особливий період, відповідальність передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Протокол містить пояснення позивача, в яких він зазначив: «Не з`явився так як не отримував».

Крім цього, у протоколі зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 годині 30 хвилин 27.03.2026 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 ,а також підпис позивача про ознайомлення з вказаною інформацією 22.03.2026.

На підставі вказаного протоколу 27.03.2026 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 прийняв постанову № 290, за змістом якої ОСОБА_1 не прибув вчасно за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дане правопорушення вчинене в особливий період, відповідальність передбачена частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Інформація про притягнення до адміністративного стягнення протягом року відсутня. Обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, відсутні. Матеріальна шкода внаслідок скоєного адміністративного правопорушення ІНФОРМАЦІЯ_3 не заподіяна. Потерпілих немає.

Зміст ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП до правопорушника доведено, права роз`яснено.

Враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, цією постановою його визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Копія постанови направлена поштою правопорушнику, а такою вручена позивачу під підпис.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII), Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок №560).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Згідно із ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період (порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку), тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Згідно із ч. 10 ст. 1 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Частиною 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», передбачено, що призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Відповідно до п. 28 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року (далі Порядок № 560), виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Згідно із до п. 30-2 Порядку № 560, повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, можуть централізовано друкуватися і надсилатися військовозобов`язаним та резервістам засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 30-3 Порядку № 590, у разі надсилання повістки, сформованої за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення, на такому відправленні повинні зазначатися штриховий кодовий ідентифікатор оператора поштового зв`язку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається повістка. В описі вкладення зазначається інформація про найменування поштового відправлення, власне ім`я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається поштове відправлення, найменування вкладення із кількістю аркушів, власне ім`я та прізвище керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, інформація про дату накладення кваліфікованого електронного підпису.

Згідно із п.34 Порядку № 590, централізований друк повісток, які сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, та направлення їх військовозобов`язаним та резервістам засобами поштового зв`язку здійснюються Міноборони або державними підприємствами, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (в поліграфічній галузі), на підставі відповідних договорів, укладених між Міноборони, призначеним оператором поштового зв`язку та/або державними підприємствами, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (в поліграфічній галузі).

Відповідно до п. 41 Порядку № 590, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є, у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку :

1)день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

2)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

3)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

У межах розгляду цієї справи суду належить здійснити перевірку постанови відповідача як рішення суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет його відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях чи бездіяльності відповідного складу правопорушення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.09.2019 у справі №285/1535/15, який на підставі ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, адміністративне правопорушення це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Статтею 284 КУпАП регламентовано, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

При цьому суд бере до уваги, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.

З огляду на це притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо орган, який ухвалює відповідне рішення, у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів встановить факт вчинення діяння, яке, відповідно до чинного законодавства, містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.

Враховуючи те, що починаючи з 24.02.2022 та станом на день розгляду справи судом в Україні триває введений та продовжений відповідними Указами Президента України воєнний стан та згідно з Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX триває оголошене проведення загальної мобілізації, суд констатує, що на час виникнення спірних правовідносин діяв особливий період.

Перевіряючи доводи позовної заяви, суд зазначає, що диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Зазначена норма є бланкетною, тобто при її застосуванні необхідно застосовувати законодавчі акти, які визначають ці правила.

В оспорюваній постанові відповідача наявне посилання на ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яку за висновком відповідача порушив позивач, із зазначенням того, що ОСОБА_1 не прибув вчасно за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У контексті зазначеного суд бере до уваги таке.

У рішенні від 25.07.2000 у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський суд зазначив, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

З огляду на зміст оскаржуваної постанови відповідача суд констатує, що вона містить достатньо чітке та зрозуміле формулювання обвинувачення стосовно вчиненого позивачем правопорушення.

Таке формулювання є важливою умовою справедливого та об`єктивного розгляду справи, є необхідним для реалізації права на захист, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

Перевіряючи наявність у діях позивача складу правопорушення, яке виявлене уповноваженими особами відповідача та зазначене у протоколі про адміністративне правопорушення, на підставі якого прийнята оспорювана постанова, суд бере до уваги таке.

З матеріалів справи суд встановив, що 27.03.2026 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 розглянув матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 та виніс постанову № 290, якою застосував до позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Зі змістом указаної постанови суд встановив, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 уповноважена особа відповідача встановила, що він не прибув вчасно за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Керуючись ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», відповідач дійшов висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Під час розгляду справи суд встановив, що, згідно з обліковою карткою до військового квитка серії НОМЕР_1 , позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , взятий на військовий облік 28.09.2020, адреса його місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Вказана обставина також підтверджується наданими позивачем до позову письмовими доказами, згідно із якими, зокрема із паспортом громадянина України, яким документований позивач, на ньому міститься штамп про реєстрацію його місця проживання з 13.06.2003 за адресою АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні представник позивача пояснила, що позивач не проживає у будинку АДРЕСА_1 , водночас на запитання суду про те, яким чином у позивача з`явилась інформація у паспорті громадянина України про реєстрацію його місця проживання з 2003 року саме за цією адресою, зазначила, що це скоріше за все результат помилки чи неточності. Також повідомила, що стосовно позивача відповідач кілька разів складав протоколи про вчинення правопорушень і позивач кілька разів прибував з медичними документами, які свідчать, що за станом здоров`я він не може виконувати обов`язки військової служби. Недієздатним чи обмежено дієздатним позивач у встановленому законом порядку не визнавався.

Відомості про зміну адреси місця реєстрації у встановлений законодавством строк з 2020 року позивач до ІНФОРМАЦІЯ_2 не подав, проте відповідач був не позбавлений такої можливості, оскільки позивач кілька разів прибував та надавав йому медичні документи про стан свого здоров`я.

Відповідно до ч. 8 ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції 2003 року), військовозобов`язані та призовники у разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси, освіти, місця роботи і посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про це орган, де вони перебувають на військовому обліку.

Згідно із ч. 11 ст. 38 цього Закону, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

З огляду на вказане суд наголошує, що саме на військовозобов`язаного покладений обов`язок актуалізувати свої дані, зокрема стосовно місця проживання (перебування) та особисто повідомляти про їх зміну орган, де він перебуває на військовому обліку.

Така вимога Закону в різних його редакціях діяла як на час проставлення позивачу відмітки у паспорті громадянина України про його реєстрацію у 2003 році за адресою АДРЕСА_1 , так і на час оголошення в державі воєнного стану та мобілізації, а також на час виникнення спірних правовідносин, діє і наразі.

Оскільки згідно з обліковою карткою до військового квитка серії НОМЕР_1 , позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , взятий на військовий облік 28.09.2020, адреса його місця реєстрації: АДРЕСА_1 , тому відповідач сформував та надіслав позивачу повістку про необхідність з`явлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 саме за цією адресою, оскільки вона повідомлена позивачем під час його взяття на військовий облік у 2020 році та станом на день вчинення відповідачем дій з формування повістки про виклик позивача останнім не змінена, не актуалізована.

Оскільки згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовозобов`язані мають обов`язок у разі зміни місця проживання особисто у семиденний строк повідомити про такі зміни орган, де вони перебувають на військовому обліку, тому суд вважає правомірними дії відповідача щодо надсилання позивачу повістки про виклик саме на адресу, яка міститься в обліковій картці позивача, оскільки позивач з 2020 року (день постановки на військовий облік) не повідомив про зміну свого місця проживання.

При цьому суд бере до уваги те, що, реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.

За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (пункт 7 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016).

Відповідно до абзацу 1 пункту 9 Правил, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.

Аналогічні положення визначені і Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, який набрав чинності 14.03.2022.

У пункті 4 вказаного Порядку в чинній редакції передбачено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Отже, суд підсумовує, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором.

Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема за такою адресою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

З огляду на вказане суд висновує, що надані позивачем до позову докази його зареєстрованого місця проживання ( витяг з реєстру територіальної громади про реєстрацію з 1986 року за адресою АДРЕСА_2 та паспорт громадянина України з штампом про реєстрацію з 2003 року за адресою АДРЕСА_1 ) суперечать один одному, а також не містять інформації щодо дійсного місця проживання (а не реєстрації) позивача на час виникнення спірних правовідносин.

Водночас наявна в обліковій картці до військового квитка серії НОМЕР_1 інформація про адресу місця реєстрації позивача ( АДРЕСА_1 ), яка внесена під час його взяття на військовий облік 28.09.2020, за умови існування у позивача визначеного Законом обов`язку актуалізації цих даних та відсутність його особистого звернення про зміну цих даних станом на день виникнення спірних правовідносин, свідчить про те, що повістка про виклик надіслана уповноваженою особою відповідача за адресою, яка вказана позивачем в облікових даних та на виконання наявного у нього передбаченого чинним законодавством обов`язку не змінена.

Отже, суд висновує, що ця адреса реєстрації місця проживання за умови відсутності повідомлення позивача про її зміну для цілей військового обліку вважається дійсною/актуальною.

Отже суд встановив, що відповідач надіслав позивачу повістку про необхідність з`явлення до органу ІНФОРМАЦІЯ_2 засобами поштового зв`язку, проте ця повістка повернулася без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 41 Порядку № 590, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів є, у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних.

Враховуючи встановлені обставини, суд констатує, що у спірних правовідносинах позивач є належно оповіщеним про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Протилежні твердження позивача є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Суд враховує, що ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII передбачено обов`язок громадян з`являтись за викликом до ТЦК, надавати в установленому порядку під час мобілізації майно, власниками якого вони є, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

З огляду на це суд дійшов висновку, що позивач не виконав обов`язок, передбачений 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не прибув вчасно за повісткою до ТЦК та СП.

Вказані дії позивача відповідають складу правопорушення визначеного у ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Викладене спростовує доводи позивача про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та відсутність підстав для застосування положень цієї статті.

Суд враховує, що відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Водночас матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач задекларував місце свого проживання за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до вимог частини 1 статті 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення, на підставі якого винесено оспорювану постанову, містить підпис позивача як особи, що притягається до адміністративної відповідальності, щодо роз`яснення йому змісту ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

У вказаному протоколі також містяться письмові пояснення позивача, у яких він зазначив: «Не з`явився так як не отримував».

За цих обставин суд дійшов висновку про безпідставність покликання позивача на порушення відповідачем процедури розгляду справи стосовно нього, оскільки вони спростовуються відомостями протоколу про адміністративне правопорушення, з якого вбачається, що він був присутній при його складанні, ознайомлений з правами, передбаченими ст. 63 Конституції Українита ст. 268 КУпАП, а також про дату і час розгляду справи стосовно нього, про що поставив власноручний підпис.

Докази протилежного, а також докази на підтвердження доводів про неналежність підпису у протоколі позивачу суду не надані.

Попри наведене, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення ? це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі ? ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.

Отже, за принципами, на яких наголошує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

На думку суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.

Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.

Водночас під час розгляду цієї справи суд не встановив порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Про такі порушення позивач не повідомив суду та не надав на підтвердження цього достатніх, належних та допустимих доказів.

З огляду на це суд відзначає, що відповідач належно виконав обов`язок доказування, який на нього покладено ч. 2 ст. 77 КАС України, та відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень подав суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, суд вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень належним чином виконав обов`язок доведення правомірності власного рішення.

З огляду на встановлені у цій справі обставини суд висновує, що тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 під час розгляду справи про адміністративне правопорушення забезпечив дотримання прав позивача як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, щодо індивідуалізації відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

В межах розгляду цієї справи за результатами перевірки рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП суд встановив обґрунтованість та правомірність рішення, прийнятого за наслідками такого розгляду.

Отже, суд вважає, що оспорювана постанова відповідача у справі про адміністративне правопорушення є правомірною, тому підстави для її скасування відсутні.

В частині решти доводів позовної заяви суд зазначає, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, перевірені та проаналізовані судом, їм надано належну правову оцінку.

Аналізуючи всі доводи позовної заяви, суд також бере до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Підсумовуючи усе викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову.

Зважаючи на результат вирішення справи, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 241-247, 250, 286 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом.

Відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Залишити без змін постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 290 від 27.03.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації (за твердженням позивача): АДРЕСА_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_3 .

Повне судове рішення складене та проголошене 13.07.2026 року.

Головуюча суддя Сніжана АНАПРІЮК