Рішення № 138132919, 10.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7188/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому позивач просить суд: встановити, що дії Головного управління ПФУ, які під час повернення простроченої заборгованості за рішенням суду виконуються за відсутності нарахування інфляційних втрат на суму боргу не виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) Позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від ГУ ПФУ за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачеві, а тому є неправомірними; визнати протиправними дії Головного управління ПФУ, які направлені на повернення (станом на 01 січня 2026 року) простроченої заборгованості за рішенням суду тільки в сумі 417 241,96 грн. без урахування інфляційних нарахувань у розмірі 280 177,98 грн.; зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок простроченої (станом на 01 січня 2026 року) заборгованості за рішенням суду по справі № 420/13247/20 на загальну суму 697 419,94 грн. в тому числі: основний борг 417 241,96 грн.; інфляційні нарахування у розмірі 280 177,98 грн.; зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області надати до суду звіт про виконання судового рішення.

Позов та відповідь на відзив обґрунтовані позивачем тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області протягом тривалого часу не виконує у повному обсязі судове рішення щодо виплати нарахованої пенсійної заборгованості, здійснює її погашення без урахування інфляційних втрат, чим, на думку позивача, порушує вимоги статті 55 Закону України № 2262-XII, Закону України № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», статті 625 Цивільного кодексу України та сформовану судову практику Верховного Суду щодо акцесорного характеру вимог про стягнення інфляційних втрат, у зв`язку з чим просить визнати дії відповідача протиправними, зобов`язати здійснити перерахунок заборгованості з урахуванням інфляційних нарахувань та подати звіт про виконання судового рішення, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду, відсутність бюджетного фінансування для одноразового виконання судового рішення, здійснення виплат у порядку та черговості, визначених чинним законодавством, а також на те, що стаття 625 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних публічно-правових відносин. Крім того, відповідач зазначив, що розрахунок належних до виплати сум є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року по справі №420/13247/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 грудня 2020 року № ЮО108079 про розмір грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 грудня 2020 року № ЮО108079 про розмір грошового забезпечення, з урахуванням раніше здійснених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На звернення позивача відповідач листом від 11.10.2024 за №28032-25511/A-02/8-1500/24 надав відповідь в якій зазначив, що інформація про виконання рішень по справам №№ 420/2982/19, 420/13247/20, 420/11900/22 та 420/2467/24 Головним управлінням внесена до реєстру судових рішень. Таким чином, покладені судом зобов`язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління. Виплата нарахованої доплати пенсії за рішеннями суду від 22.07.2020 по справі № 420/2982/19 в сумі 13576,42 грн, від 18.01.2021 по справі № 420/13247/20 в сумі 417241,96 грн, від 31.10.2022 по справі № 420/11900/22 в сумі 44800,64 грн та від 13.05.2024 по справі № 420/2467/24 в сумі 244265,81 грн буде буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України.

Також відповідачем на звернення позивача надано відповідь оформлену листом від 03.12.2025 в якій зазначено (окрім іншого), що Головним управлінням на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 по справі № 420/13247/20, яке набрало законної сили 18.02.2021, позивачу проведено перерахунок пенсії і сума доплати з урахуванням фактично виплачених сум склала 417241,96 грн. набрання рішення суду, при наявності виділених на цю мету бюджетних коштів. Виплата заборгованості здійснюється відповідно до Порядку затвердженого Постановою № 821 у сумі пропорційно виділеної бюджетними асигнуваннями на цю мету. Частина нарахованої доплати пенсії за рішенням суду по справі № 420/13247/20 в сумі 187,35 грн 31.10.2025 та 27.11.2025 зарахована на картковий рахунок позивача за рахунок виділених асигнувань додатковими відомостями (скриншот додається). Таким чином, покладені судом зобов`язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління. Залишок загального боргу буде в подальшому виплачуватись згідно з чинним законодавством після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з урахуванням постанови № 821. Враховуючи викладене, Головне управління не може визначити орієнтовні строки повного виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду в частині виплати всієї суми заборгованості, оскільки виплата напряму залежить від виділених бюджетних асигнувань та враховуючи принцип "пропорційності" виплати коштів кількості проведених перерахунків на виконання судових рішень.

Позивач вважає, що він має право на перерахунок простроченої (станом на 01 січня 2026 року) заборгованості за рішенням суду по справі № 420/13247/20 на загальну суму 697 419,94 грн. в тому числі: основний борг 417 241,96 грн.; інфляційні нарахування у розмірі 280 177,98 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII Про виконавче провадження (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Беручи до уваги відсутність договірних зобов`язань між позивачем та відповідачем, суд вважає, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків в даному випадку відсутні. Отже, між позивачем та відповідачем в межах спірних правовідносин не існують цивільні правовідносини, у тому числі й зобов`язального характеру.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).

Варто наголосити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Також варто звернути увагу на те, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов`язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.

Підсумовуючи викладене, суд вказує на те, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація пенсіонерам втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом, а саме Законом України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", тому норми статті 625 ЦК України у такому випадку не застосовуються.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 29 квітня 2025 року в справі № 580/9536/23.

Отже, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини щодо компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати врегульовані спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Законом України № 2262-XII. За таких обставин положення статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, оскільки порядок та підстави компенсації визначені спеціальним законом. Доводи позивача про необхідність здійснення перерахунку суми заборгованості з урахуванням інфляційних втрат не ґрунтуються на вимогах законодавства, що регулює спірні правовідносини, а тому є безпідставними. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, визначений законом, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Оскільки судом встановлено відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України та відсутність підстав для здійснення перерахунку заборгованості з урахуванням інфляційних нарахувань, інші заявлені позовні вимоги, які є похідними від основної вимоги, зокрема щодо визнання дій відповідача протиправними, зобов`язання здійснити відповідний перерахунок та подати звіт про виконання судового рішення, також задоволенню не підлягають.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі" Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка

.