Ухвала суду № 138128717, 10.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 У Х В А Л А

з питання забезпечення позову

10 липня 2026 року справа № 520/19092/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши заяву про забезпечення позову від 08.07.2026р. (далі за текстом - Заява №1) та заяву про забезпечення позову від 09.07.2026р. (далі за текстом - Заява №2) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Військової частини НОМЕР_1 про: 1) визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо не звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт: НОМЕР_3 виданий Московським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України 21.05.2018р., РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ) за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю 1 групи; 2) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення та звільнити надав наказ - ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю 1 групи,

встановив:

10.07.2026р. до суду від позивача надійшли дві заяви про забезпечення позову, де викладені вимоги заборонити Військовій частині НОМЕР_5 в особі її командира вчиняти будь-які дії щодо переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду по справі №520/19092/26.

Дані вимоги обґрунтовані доводами про те, що позивач є єдиним сином свого батька ОСОБА_2 , особи з інвалідністю І групи, яка за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, а інших осіб, які могли б здійснювати такий догляд, немає. При цьому поданий ним 04.05.2026 рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідачем по суті не розглянуто, що, на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність. Позивач вказує, що існує реальна загроза його переміщення до іншого місця служби або військової частини, у тому числі до району ведення бойових дій, що може унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову та позбавити його батька єдиної особи, здатної забезпечити необхідний догляд.

Вирішуючи юридичну долю указаного процесуального документа, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Правовідносини з приводу забезпечення адміністративного позову унормовані ст.ст.150-158 КАС України.

Так, згідно із приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, у силу ч.2 ст.150 КАС України до кола підстав забезпечення позову законодавцем віднесені обставини: 1) існування ознак ризику істотного ускладнення виконання рішення суду; 2) існування ознак ризику неможливості майбутнього виконання рішення суду; 3) існування ознак ризику втрати ефективного захисту (поновлення) порушених (оспорюваних) прав та ущемлених інтересів; 4) очевидності ознак протиправності управлінського волевиявлення владного суб`єкта в одночасному поєднанні з очевидністю ознак порушення прав та інтересів заявника.

З положень наведеної норми Кодексу в кореспонденції з положеннями ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України слідує, що розглядаючи питання про забезпечення позову, суду необхідно, з урахуванням доказів, наданих особою на підтвердження сформульованих вимог, пересвідчитися, зокрема: у дійсності спору; у реальності загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; у співвідносності вимог заяви про забезпечення позову із вимогами самого позову; у співвідносності доводів заяви про забезпечення позову із підставами самого позову; у прийнятності розумного балансу між потенційними наслідками забезпечення позову та уникненням вирішення спору наперед; враховувати: специфіку правовідносин, у яких виник спір; зміст законодавчого регламентування цих відносин; співвідношення ймовірних наслідків незастосування заходів забезпечення позову із ймовірними наслідками застосування заходів забезпечення позову; критерій незворотності як наслідків незастосування заходів забезпечення позову, так і наслідків застосування заходів забезпечення позову; неприпустимість вручання у предмет доказування.

Звідси слідує, що розв`язуючи заяву про забезпечення позову, суд не має права вирішувати наперед ті питання, котрі стосуватимуться суті заявлених у майбутньому позові вимог, тобто вдаватися до оцінки обставин, котрі стануть предметом доказування по справі.

При цьому, суд вважає, що вирішення по суті заяви про забезпечення позову має здійснюватись виключно за правилами ч.1 ст.77 КАС України та без надання юридичної оцінки саме тим обставинам, котрі входять до предмету доказування у спорі.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Суд повторює, що за загальним правилом предмет доказування за заявою про забезпечення позову повинен відрізнятись від предмету доказування у спорі, а доводи заяви про забезпечення позову не повинні співпадати із доводами позову.

Суд зважає на суть та правову природу інституту забезпечення позову, котра окреслена у правовому висновку постанови Верховного Суду від 08.08.2019р. по справі №826/12319/18 (касаційне провадження №К/9901/67074/18) з приводу застосування ст.ст.150 і 151 КАС України, де указано, що "Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також повністю корелюються із правовими висновками постанови Верховного Суду від 13.09.2021р. у справі №ЗД/460/2/20, де зазначено, що підстави для забезпечення позову є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Зважаючи на викладені вище міркування, суд доходить до висновку про те, що у даному конкретному випадку, заявником не викладено юридично спроможних доводів стосовно наявності перелічених законодавцем у ст.150 КАС України юридичних підстав для забезпечення позову та документально не підтверджено існування обставин, які б явно та очевидно поза розумним сумнівом показували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди власним правам та інтересам приватної особи або які б унеможливили захист власних прав та інтересів приватної особи без вжиття відповідних забезпечувальних заходів до ухвалення рішення у справі.

Натомість, очевидність протиправності оскаржених діянь суб`єктів владних повноважень заявник фактично пов`язує виключно із власними твердженням про невідповідність закону владних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, що не узгоджується із змістом норм процесуального закону (тобто узагальнений зміст доводів заявника не може бути витлумачений судом інакше як суто незгода із оскарженими управлінськими волевиявленнями суб"єкта владних повноважень).

Між тим, суд зауважує, що фактичні обставини справи (а відтак, і відповідність оскарженого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень ч.2 ст.2 КАС України) підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.

Сам по собі факт вчинення владними суб`єктами діянь, які стосується прав та інтересів позивача як учасника суспільних відносин, не може автоматично свідчити про те, що такі діяння є очевидно протиправними, і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку і входить до предмету доказування по суті спору.

Отже, підстав для забезпечення позову на підставі норми п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України судом не встановлено, а вбачається існування спору про право, за вирішенням якого заявник звернувся до суду.

Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, а саме, щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Сама лише незгода заявника із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких дій (рішень) протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Також суд звертає увагу позивача, що необхідною передумовою вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Визначаючись з приводу правової природи спірних правовідносин, суд зважає, що за визначенням ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.5 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Аналогічне за суттю визначення включено законодавцем до ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу", де указано, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України щодо військового обов`язку поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України №2232-XII початком проходження військової служби вважається:

1) день відправлення у навчальну частину (центр) з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (збірного пункту) - для громадян, направлених для проходження базової військової служби;

2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;

3) день призначення на посаду курсанта закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних;

4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу;

5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, для громадян України, які добровільно прибули до військової частини для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період;

6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

За змістом поданої заяви заявник просить забезпечити позов шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_5 в особі її командира вчиняти будь-які дії щодо переміщення позивача до іншого місця служби або іншої військової частини.

Суд звертає увагу, що забезпечуючи позов шляхом заборони посадовим особам Військової частини НОМЕР_5 направляти заявника до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішення суду у справі, суд фактично нівелює прийняття відповідачем рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень, а також невиправдано перешкоджатиме діям відповідачів для здійснення відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває й на момент розгляду заяви про забезпечення позову.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Застосовуючи положення наведених вище норм права виключно до обставин, пов"язаних із визначенням юридичної долі заяви про забезпечення позову і не вирішуючи наперед жодного питання з кола предмету доказування у спорі та дотичних до вирішення спору по суті, суд пудсумовує, що військова служба є формою публічної (державної) служби особливого характеру, що передбачає виконання громадянами визначених державою обов`язків у сфері оборони.

Тож правовідносини, які виникають з приводу виконання обов`язку стосовно проходження публічної військової служби мають спеціальний правовий режим, котрий виключає застосування інституту судового забезпечення позову, а особливо - під час дії правового режиму воєнного стану, зумовленого повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022р.

Отже, на час проходження позивачем служби та звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого процесуальний закон забороняє зупинення дії наказів та розпоряджень, відданих військовослужбовцю, тобто містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Вимоги позивача щодо заборони вчиняти дії щодо направлення позивача для подальшого проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини фактично становлять заборону розпоряджень військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, що не допускається в силу прямої заборони нормами КАС України і зумовлено введенням воєнного стану в Україні.

Тому суд дійшов висновку, що обраний заявником вид забезпечення позову відповідно до пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Відтак у суду немає правових підстав для вжиття ініційованих заявником заходів забезпечення позову у цій адміністративній справі, а тому у задоволенні заяви слід відмовити.

При розв`язанні порушеного заявником процесуального питання, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми зясування обєктивної істини в обсязі, об"єктивно необхідному для прийняття відповідного процесуального рішення не по суті спору; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення питання по суті аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 150, 151, 152, 154, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову від 08.07.2026р. та від 09.07.2026р. - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Суддя А.В. Сліденко