Ухвала суду № 138128330, 10.07.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/42302/25

Провадження № 2-др/947/106/26

УХВАЛА

10.07.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду справу за заявою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті», подану через представника - адвоката Сердюкова Бориса Леонідовича, про розподіл судових витрат понесених відповідачем, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, по цивільній справі №947/42302/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала цивільна справа №947/42302/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про звільнення майна з-під арешту, в якій позивачка просила суд звільнити 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , належну на праві власності ОСОБА_1 , з-під арешту накладеного ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 03.10.2023 року по справі №522/17975/23.

Провадження у вказаній справі було відкрито на підставі ухвали судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В. від 12.11.2025 року, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

За наслідком розгляду вказаної заяви, 01.07.2026 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про звільнення майна з-під арешту залишено без розгляду. Повний текст рішення суду складено 06.07.2026 року.

03.07.2026 року представником відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» адвокатом Сердюковим Борисом Леонідовичем сформовано у підсистемі «Електронний суд» та скеровано до Київського районного суду міста Одеси заяву про розподіл судових витрат понесених відповідачем, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування вказаної заяви представник відповідача посилається на те, що відповідач у даній справі за наслідком звернення позивачки до суду з цим позовом був вимушений понести витрати за професійну правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн.

Представник відповідача також вказує, що позивачка ОСОБА_1 , звернувшись із позовом, протягом усього строку розгляду справи жодного разу не спромоглась з`явитись у судове засідання, постійно переховуючись від суду та надсилаючи до суду безпідставні заяви і клопотання, єдиною дійсною метою яких були спроби ввести суд в оману щодо дійних обставин справи та унеможливити своєчасний розгляду справи судом.

У зв`язку з чим, представник відповідача вважає, що наявні підстави для покладення на позивачку обов`язку з відшкодування понесених стороною відповідача витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням приписів ч. 9 ст. 141 та ч.5 ст.142 ЦПК України.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.07.2026 року справу за зазначеною заявою розподілено судді Калініченко Л. В. та передано головуючому судді по справі 07.07.2026 року.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 07.07.2026 року прийнято до розгляду вказану заяву відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті», подану через представника - адвоката Сердюкова Бориса Леонідовича, про розподіл судових витрат понесених відповідачем, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, по цивільній справі №947/42302/25 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду на 10 липня 2026 року о 14 годин 00 хвилин.

06.07.2026 року від позивачки надійшло до суду клопотання, в якому остання просить суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у справі № 947/42302/25 з посиланням на те, що позовну заяву залишено без розгляду, а не вирішено по суті не на користь позивача, і жодних вимог ТОВ «Біір Проперті» до позивача судом не задоволено, спір щодо судових витрат виник внаслідок суперечливої процесуальної поведінки товариства та його систематичного ухилення від сплати остаточно підтвердженого боргу в розмірі 124900,13 грн., що є джерелом утримання спільних малолітніх дітей позивача, вимога заявлена свідомо непропорційно задокументованому майновому стану позивача з метою економічного тиску, а не компенсації реальних витрат, заявлений розмір витрат не підтверджений жодним належним доказом реальної оплати, заявником не доведено ані необхідності залучення адвоката, ані реального обсягу наданих ним послуг, оскільки процесуальні документи товариства фактично готуються і підписуються особисто його директором.

Додатково до зазначеного клопотання, позивачкою додано клопотання про витребування доказів.

Також, 09.07.2026 року від позивачки надійшли заперечення на клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» в якому остання просить суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у повному обсязі, в яких також остання просить суд відкласти судове засідання на іншу дату.

10.07.2026 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» - адвоката Сердюкова Бориса Леонідовича надійшли заперечення на клопотання позивачки в якому просить суд заяву про розподіл судових витрат задовольнити, стягнувши з позивачки витрати на професійну правничу допомогу, у задоволенні клопотання позивачки про витребування доказів відмовити.

У судове засідання сторони по справі не з`явились, про дату час та місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом у судовому засіданні 10.07.2026 року було ухвалено відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відкладення судового засідання з підстав необґрунтованості, та ухвалено провести розгляд заяви відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про розподіл судових витрат понесених відповідачем, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, по цивільній справі №947/42302/25 в судовому засіданні 10.07.2026 року за відсутності сторін по справі.

10.07.2026 року судом за наслідком розгляду клопотання позивачки про витребування доказів постановлено ухвалу, якою у задоволенні клопотання відмовлено.

Дослідивши заяву відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про розподіл судових витрат понесених відповідачем, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, по цивільній справі №947/42302/25 та оглянувши матеріали цивільної справи, суд дійшов до наступного висновку.

Частиною 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частинами п`ятою, шостою статті 453-1 цього Кодексу; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Правова (правнича, юридична) допомога - це професійна діяльність юристів, спрямована на сприяння громадянам та юридичним особам у реалізації норм права з метою покращення їх правового становища.

Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ч.5 ст. 142 ЦПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України, у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Частиною 9 статті 141 ЦПК України в свою чергу врегульовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, у разі залишення позову без розгляду по справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у разі необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до роз`яснень, які міститься у п.38 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», в інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач (статті 10, 11 ЦПК). При цьому саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.

Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.

Крім того, суд враховує, що поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (постанова Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17).».

Розглядаючи справу № 903/1079/23, Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2024 року зазначив, що сам по собі факт залишення позову без розгляду у справі не підтверджує, що спір виник у зв`язку необґрунтованих дій позивача, ні свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача, не може свідчити про зловживання правом та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.

Також Верховний Суд зазначив, що « …Суд звертається до своїх міркувань, щодо того, що поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача».

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст.55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Таким чином, за змістом ч. 5 ст. 142 ЦПК України, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу в силу принципу ч.1 ст. 81 ЦПК України необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету обмеження прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення на стадії підготовчого провадження по справі або стадії розгляду справи по суті, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Отже, для стягнення компенсації здійснених відповідачем судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, у тому числі і витрат на правничу допомогу, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Звертаючись до суду із заявою про стягнення з позивачки витрат на правничу допомогу, сторона відповідача не доводить будь-якими належними та допустимими доказами необґрунтованість дій позивачки при зверненні до суду з позовною заявою, право на яке гарантоване Конституцією України всім особам, які вважають, що їх права чи свободи порушені, невизнані або оспорено.

Також суд зазначає, що під час розгляду судом не визнавались дії позивачки, як зловживання процесуальними правами, у відповідності до положень ч.2 ст. 44 ЦПК України, як і не доведено існування відповідних підстав стороною відповідача належними доказами.

Як вбачається, доводи сторони відповідача полягають у незгоді з ініційованим стороною позивача судовим провадженням, що не є зловживанням процесуальними особами, оскільки право особи на звернення до суду гарантовано Конституцією України.

Відповідачем не доведено належними доказами, в чому полягає, що ОСОБА_1 , як позивачка по справі №947/42302/25, пред`явила заздалегідь необґрунтований позов чи систематично протидіяла правильному та швидкому вирішенню спору, чи недобросовісно мала на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача, чи діяла умисно, звертаючись до суду з необґрунтованим позовом, а якщо так, який ступінь її вини й чим це підтверджується.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність тверджень представника відповідача про наявність підстав для відшкодування відповідачу понесених витрат на професійну правничу допомогу у справі, позовну заяву в якій було залишено без розгляду, за наслідком чого відсутні підстави для відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу, а відтак у задоволенні заяви слід відмовити.

Частиною 5 статті 270 ЦПК України встановлено, що додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Постановляючи дану ухвалу суду, судом враховується, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При вищевикладених обставинах та керуючись ст. 2, 13, 133, 134, 141, 142, 178, 257, 258-261, 263, 270, 352-354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» адвоката Сердюкова Бориса Леонідовича про розподіл судових витрат понесених відповідачем, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, по цивільній справі №947/42302/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про звільнення майна з-під арешту відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Повний текст ухвали суду складено 10.07.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко