Постанова № 138128294, 09.07.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/4271/26 Провадження № 3/591/1123/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року м. Суми

Суддя Зарічного районного суду м. Суми Косар А. І., за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Мовчана Р. А., розглянувши матеріали адміністративної справи, які надійшли від Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції НП України про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання: АДРЕСА_1

за частиною п`ятою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення

і установила:

10.04.2026 року о 20:22 год в м.Сумах по вул. Нижньосироватська, 13 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Lexus IS 250 н.з. НОМЕР_1 не маючи права керування таким транспортним засобом, правопорушення вчинив повторно протягом року ( постанова ЕНА 6416163 від 26.12.2025). Зафіксовано на відеореєстратор Xiaomi yi car dvr та Motorola Solutions vb 400 471988, 471993, чим порушив вимоги п. 2.1.а Правил дорожнього руху.

Дії ОСОБА_1 поліцейським уповноваженого органу поліції кваліфіковано за частиною п`ятою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення /далі - КУпАП/. За даним фактом складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 637345.

ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Статтею ст. 268 КУпАП не передбачено обов`язкової присутності у розгляді адміністративного матеріалу особи, стосовно якої складено протокол за ст. 126 КУпАП. При цьому, особа, яка притягується до відповідальності наділений правом подати суду письмові пояснення та докази.

За таких обставин, враховуючи відсутність будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи, було прийнято рішення розглянути справу у відсутність особи, що притягається до адміністративної відповідальності, на підставі доказів, що наявні в матеріалах справи.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Мовчан Р.А. підтримав письмові пояснення ОСОБА_1 та доповнив, що 10 квітня 2026 року ОСОБА_1 виконував термінове службове завдання щодо усунення технічних несправностей засобів зв?язку, від роботи яких безпосередньо залежало забезпечення зв?язку з підрозділами, життя та здоров?я військовослужбовців іналежне виконання бойових завдань, яке потребувало негайного виїзду. За тих обставин можливості знайти іншого військовослужбовця, який мав право керування транспортними засобами, не було через що був змушений особисто сісти за кермо автомобіля та здійснити поїздку в межах міста Суми до місця виконання службового завдання. Вважає, що за наведених обставин дії ОСОБА_1 були вчинені у стані крайньої необхідності, оскільки були спрямовані на усунення реальної небезпеки для життя і здоров?я військовослужбовців та забезпечення виконання завдань із оборони України. Іншої реальної можливості своєчасно виконати поставлене завдання за тих обставин не існувало. Тому просить суд закрити провадження у справі у зв?язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, відеоматеріали, суд приходить до таких висновків:

Згідно зі статтею 7 КУпАП - ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пункт 2.1. «а» Правил дорожнього руху передбачає обов`язок водія механічного транспортного засобу мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Адміністративна відповідальність за частиною п`ятою статті 126 КУпАП передбачена за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

У даному випадку, зібраними матеріалами справи, дослідженими у суді, підтверджується провина ОСОБА_1 за ч.5 ст. 126 КУпАП.

Так, з відеозапису вбачається те, транспортний засіб, під керуванням ОСОБА_1 зупиняють за те, що на транспортний засіб відсутній чинний страховий поліс. Під час перевірки документів, з`ясовується, що у нього не має посвідчення водія. Вказаний факт не заперечує і сам ОСОБА_1 .

Згідно копії Постанови ЕНА №6416163 від 26.12.2025 ОСОБА_1 було визнано винним за ч.2 ст. 126 КУпАП за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування транспортним засобом відповідної категорії. Інформації щодо оскарження чи скасування вказаної постанови в суду не має.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки старшого інспектора з ОД відділу адміністративної практики управління патрульної поліції в Сумській області Западня О.- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП, притягувався 26.12.2025 до адміністративної відповідальності з накладенням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн (підтверджується витягом постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА N? 6416163 від 26.12.2025).

У відповідності до відомостей інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції» ОСОБА_1 отримував посвідчення водія 20.08.2014 серії НОМЕР_2 , яке надіслано до регіонального сервісного центру м. Києва з метою виконання постанови Святошинського райсуду м. Києва від 01.07.2024 (справа N? 759/11480/24) про позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік і на даний час гр. ОСОБА_1 не поверталось.

Транспортний засіб Lexus IS 250, номерний знак НОМЕР_3 , відповідно до інформаційно-пошукових систем МВС України належить ОСОБА_2 . Вказані докази зібрані з дотриманням встановленого чинним законодавством порядку та не викликають жодних сумнівів у їх достовірності, належності та допустимості.

При цьому, суд не може взяти до уваги позицію захисника , що ОСОБА_1 діяв в інтересах служби та виконував службові завдання на особистому транспортному засобі, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Таким чином, саме посилання особи, стосовно якої здійснюється розгляд справи про адміністративне правопорушення, на існування крайньої необхідності звичайна поїздка за дорученням керівництва для перевезення військового майна на транспортному засобі який належить іншій особі не може беззаперечно свідчити про необхідність застосування положень стст. 17, 18 КУпАП. А будь-яких доказів наявності крайньої необхідності матеріали справи не містять.

Отже, суд, не виходячи за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_1 поза розумним сумнівом, вважає, що останній не дотримався вимог п.2.1.а ПДР та вчинив правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

При цьому, слід зазначити, що у Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, від 4 вересня 2023 року у справі № 702/301/20, ОП ККС ВС зазначила, що особі, яку визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК України, суд може призначити додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, об`єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу у зв`язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов`язків, а також роз`яснення особі наслідків невиконання покладених обов`язків та ухилення від відбування додаткового покарання.

Підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримання принципу правової визначеності (п. 53 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02); п. 19 рішення від 18.12.2008 у справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine), заява № 48068/06), а КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні КСУ поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності. ЄСПЛ також за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03).

З огляду на викладене, виходячи із системного аналізу процесуальних норм законодавства України, усталеної судової практики ЄСПЛ, на вирішення порушеного питання поширюються гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону.

Відповідно до вимог стст.245,251,252,280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку, та усунувши усі можливі сумніви.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

З огляду на викладене, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення доведена поза розумним сумнівом і його дії за ч. 5 ст. 126 КУпАП поліцейським уповноваженого підрозділу поліції кваліфіковані вірно.

Підстави, які б давали можливість суду вважати, що вказані докази є сумнівними та неправдивими, відсутні, оскільки вони узгоджуються між собою та є такими, що повністю відповідають обставинам справи.

Доказів же, що спростовували б винність порушника в порушенні вимог п. 2.1. «а» Правил дорожнього руху, суду не надано.

Обставин, які виключають провадження у справі та адміністративну відповідальність, немає.

Згідно зі статтею 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником так і іншими особами.

Відповідно до статті 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладанні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Санкцією ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність у виді накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Оплатне вилучення предмета як вид адміністративного стягнення передбачено статтею 28 КУпАП. Відповідно до норм вказаної статті, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

Власник транспортного засобу фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами (свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, Постанова КМ "Про Правила дорожнього руху" від 10.10.2001 N 1306).

Власник транспортного засобу - громадянин, що відповідно до законів України має право власності на транспортний засіб, яке підтверджується документально (Державна митна служба, Наказ "Про затвердження Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України" від 17.11.2005 N 1118).

У цій справі підтверджуючі документи щодо належності ОСОБА_1 транспортного засобу на праві власності відсутні.

Згідно зі статтею 34 КУпАП, обставин, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, суддею не встановлено.

Згідно зі статтею 35 КУпАП, обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, суддею не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах третій і четвертій цієї статті.

Розгляд справ про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП та призначення стягнення є виключно дискреційними повноваженнями суду.

Зважаючи на викладене, у відповідності до вимог статей 33, 38 КУпАП вважаю за необхідне накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у межах санкції статті обвинувачення у вигляді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

Відповідно до статті 40-1 КУпАП з особи, що притягається до адміністративної відповідальності необхідно стягнути судовий збір.

Керуючись статтями 40-1, 283, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

Постановив:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти на нього за цим законом адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 /сорок тисяч вісімсот/ гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн (р/р UA908999980313111256000026001; отримувач ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ- 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП), найменування коду класифікації доходів бюджету Судовий збір (стягувачем є Державна судова адміністрація України).

У відповідності із статтею 307, частиною другою статті 308 КУпАП штраф має бути сплачений правопорушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня отримання копії постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у вказаний строк, постанова про накладення штрафу надсилається в порядку примусового виконання та з правопорушника підлягає стягненню подвійний розмір штрафу, зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту винесення постанови до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м. Суми.

Суддя А. І. Косар