Ухвала суду № 138124688, 10.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

10 липня 2026 р.Справа №160/19400/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир - Транс» про забезпечення позову у справі № 160/19400/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМИР-ТРАНС" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -

УСТАНОВИВ:

10.07.2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир - Транс» про забезпечення позову у справі № 160/19400/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМИР-ТРАНС" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, з вимогами:

- вжити заходи забезпечення позову у адміністративній справі № 160/19400/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМИР-ТРАНС» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчука Д.В. про застосування адміністративно-господарських штрафів шляхом:

- зупинення дії постанови начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчука Д.В. від 30 червня 2026 року № 013702, якою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМИР-ТРАНС» (ЄДРПОУ 31950868) застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн. за нібито порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 160/19400/26;

- зупинення дії постанови начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчука Д.В. від 30 червня 2026 року № 013703, якою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМИР-ТРАНС» (ЄДРПОУ 31950868) застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 51 000 грн. за нібито порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 22.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 160/19400/26;

- заборони Державній службі України з безпеки на транспорті та Управлінню державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті вчиняти дії щодо направлення, подання або пред`явлення до органу державної виконавчої служби для примусового виконання постанов начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчука Д.В. від 30 червня 2026 року № 013702 та № 013703 до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 160/19400/26.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що на час звернення до суду із цією заявою виконавче провадження з примусового виконання постанов № 013702 та № 013703 ще не відкрито. Разом з тим Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області супровідним листом № 56317/26.2/24-26 від 30.06.26 про направлення копій постанов прямо повідомило позивача, що у разі несплати штрафу постанова надсилається до відділу державної виконавчої служби для виконання в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Отже, на даний час існує не абстрактна, а підтверджена самим відповідачем реальна можливість пред`явлення оскаржуваних постанов до примусового виконання до вирішення судом справи про їх протиправність та скасування. Оскільки постанови № 013702 та № 013703 є предметом судового оскарження, їх добровільна сплата до вирішення спору по суті фактично призведе до виконання актів, правомірність яких ще не перевірена судом. У разі ж несплати відповідач, виходячи з власного супровідного листа, може направити постанови на примусове виконання до органу державної виконавчої служби.

Заяву зареєстровано в суді та за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями передано судді Рябчук О.С.

Відповідно до ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Згідно з ч.2 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову №153зп-25/160/5728/25, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 4 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Тобто, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, приймаючи рішення про забезпечення позову, повинен пересвідчитися в тому чи існує реальна загроза невиконання, чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який можливо застосувати, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує інтереси не тільки позивача, а також інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Суд також враховує співмірність заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Тобто, з даної норми слідує, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.

Суд зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Вичерпний перелік підстав для зупинення виконавчих дій встановлено ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, згідно до ч. 1 ст. 34 вказаного Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі:

1) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу;

2) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;

3) зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення;

4) відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника);

5) звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону;

6) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення;

7) якщо вони вчиняються до оптового постачальника електричної енергії відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії";

8) затвердження плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) якщо стягувач включений до плану санації;

9) надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

10) включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її дочірня компанія "Газ України", Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем);

11) встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження;

12) включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації;

13) наявності підстав, передбачених статтею 2-1 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку";

14) наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".

Судом встановлено, що предметом позову у адміністративній справі є визнання протиправними та скасування двох постанов начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчука Д.В. від 30 червня 2026 року: постанови № 013702, якою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМИР-ТРАНС» (ЄДРПОУ 31950868) застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн. за нібито порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», та постанови № 013703, якою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМИР-ТРАНС» (ЄДРПОУ 31950868) застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 51 000 грн. за нібито порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 22.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Загальна сума спірних адміністративно-господарських штрафів за оскаржуваними постановами становить 68 000 грн. Розрахунок: 17 000 грн. за постановою № 013702 + 51 000 грн. за постановою № 013703 = 68 000 грн.

Заявник також вказує, що Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області супровідним листом № 56317/26.2/24-26 від 30.06.26 про направлення копій постанов прямо повідомило позивача, що у разі несплати штрафу постанова надсилається до відділу державної виконавчої служби для виконання в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Суд зазначає, що забезпечення позову - це елемент права на судовий захист, що спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права (попередній судовий захист).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 N 3-рп/2003 у справі N 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи той факт, що силу ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» оскаржувана у даній справі податкова вимога є виконавчим документом, а також ту обставину, що вичерпний перелік підстав для зупинення виконавчих дій встановлено ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» і він не містить такої підстави, як оскарження виконавчого документа в судовому порядку, суд дійшов висновку про наявність підстав застосування заходів забезпечення позову у справі щодо оскарження постанов про накладення штрафу від 30 червня 2026 року № 013702 та №013703 винесену Відділом державного нагляду ( контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті,оскільки в разі примусового виконання означеної постанови, позивачу прийдеться докласти значних зусиль та витрат до відновлення порушеного права, у тому числі шляхом ініціювання інших судових проваджень, що є неприпустимим та не узгоджується із завданням адміністративного судочинства.

При цьому заявлені вимоги у заяві про забезпеченні позову у справі № 160/19400/26, а саме заборона Державній службі України з безпеки на транспорті та Управлінню державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті вчиняти дії щодо направлення, подання або пред`явлення до органу державної виконавчої служби для примусового виконання постанов начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчука Д.В. від 30 червня 2026 року № 013702 та № 013703 не можуть бути задоволені судом, оскільки предметом спору саме у цій адміністративній справі є оскарження постанов про накладення штрафу 30 червня 2026 року № 013702 та № 013703 винесених Відділом державного нагляду ( контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

За таких обставин, заява Товариства з обмеженою відповідальністю « Автомир - Транс» про вжиття заходів забезпечення позову підлягає частковому задоволенню шляхом зупинення дії постанов про накладення штрафу 30 червня 2026 року № 013702 та № 013703 винесених Відділом державного нагляду ( контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті до набрання законної сили рішенням по справі.

Керуючись ст.ст. 150, 153, 152, 154, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир - Транс» про забезпечення позову задовольнити частково.

Зупинити дію постанови начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчука Д.В. від 30 червня 2026 року № 013702, якою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМИР-ТРАНС» (ЄДРПОУ 31950868) застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн. за нібито порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 160/19400/26.

Зупинити дію постанови начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчука Д.В. від 30 червня 2026 року № 013703, якою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМИР-ТРАНС» (ЄДРПОУ 31950868) застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 51 000 грн. за нібито порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 22.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 160/19400/26.

В решті вимог заяви відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук