Рішення № 138122694, 10.07.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/1583/26

Провадження 2/465/2964/26

РІШЕННЯ

Іменем України

10.07.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Баран О.І.,

з участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу:

відповідач 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

відповідач 2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (серія та номер паспорта НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

предмет позову: стягнення заборгованості за надані послуги,

в с т а н о в и в:

23 лютого 2026 року до Франківського районного суду м. Львова надійшла позовна заява Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованість за період 01.12.2022 - 31.01.2026, у розмірі 7 201,84 грн, з яких:

6 494,14 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії на забезпечення функціонування загальнобудинкових потреб на опалення;

232,35 грн інфляційних втрат;

113,09 грн 3% річних;

271,26 грн пені.

Позов мотивовано тим, що відповідачі проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, користуються послугами з централізованого опалення, у зв`язку з чим мають відкритий особовий рахунок НОМЕР_3 . Вказує, що між відповідачами та позивачем з 01.12.2021 встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання послуг у сфері теплопостачання, а саме позивач надавав послуги відповідачам, вони ними користувалися, але не оплачували їх, порушивши зобов`язання перед позивачем.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27.03.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, із роз`ясненням права заявляти клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (ч. 7 ст. 279 ЦПК України). Встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвала Франківського районного суду м. Львова від 27.03.2026, разом із примірником позовної заяви з додатками, направлена відповідачу рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, скерованим за його зареєстрованим місцем проживання. Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, вважається врученою відповідачу 13.04.2026 (а.с. 34-35).

Крім цього, неможливість вручення судової повістки у зв`язку відсутністю адресата за вказаною адресою, відповідно до постанови Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відтак, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Крім цього, відповідно до п. 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2021 у справі «Сидоренко Світлана Василівна проти України», заява № 73193/12 («Svitlana Vasylivna Sydorenko against Ukraine», https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-208971%22]}), хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.

Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ураховуючи наведене та за відсутності клопотань сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, з`ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Між позивачем та відповідачами не було укладено окремих Договорів про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та про надання послуг з постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 01.12.2021, за своєю правовою природою є публічними договорами приєднання, типова форма яких затверджена постановами Кабінету Міністрів України №1022, №1023 від 08.09.2021. Крім цього, зазначені договори є розміщені на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» за посиланням: https://lmkp.lte.lviv.ua, що є загальновідомою обставиною у межах міста Львова, і відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України, не потребує доказування.

Із наявної у матеріалах справи довідки ЛМКП «Львівтеплоенерго» з місця проживання про склад сім`ї і реєстрації №1 від 20.02.2026 встановлено, що відповідачі з 25.10.2018, тобто за період стягнення зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Крім цього, зареєстроване місце проживання відповідачів з 25.10.2018 за указаною адресою також встановлено судом із даних Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 36) та за даними відділу обліку та моніторингу про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області (а.с. 23-24).

Відповідачам для здійснення оплати за надані послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 позивачем відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 .

Згідно з наданого позивачем розрахунку заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії вбачається, що у відповідачів перед ЛМКП «Львівтеплоенерго» за період 01.12.2022 - 31.01.2026, утворилась заборгованість у розмірі 6 494,14 грн за послуги з постачання теплової енергії на забезпечення функціонування загальнобудинкових потреб на опалення (а.с. 11).

Згідно з наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій, вбачається, що відповідачам також нараховано 323,35 грн інфляційних втрат; 113,09 грн 3% річних; 271,26 грн пені (а.с. 12).

Втім, позивач просить суд стягнути 232,35 грн інфляційних втрат.

Оцінка суду

Статтею 11 ЦК України визначено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Крім цього, частиною першою статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами частин 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Як зазначає позивач, з 01.12.2021 року між сторонами вважається укладеним індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які за своєю природою є публічними договорами приєднання.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно з ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень ст. 10 цього Закону.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі №529/613/17-ц.

Пунктом 14 Правил надання послуг постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019№830, передбачено, що відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.

Відповідно постанови Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 311/3489/18, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що допоміжні приміщення це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні та технічні приміщення).

Положенням статей 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Зокрема, обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов`язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Правовідносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною особою та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (послуги) регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Відповідно до пункту 28 Правил споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Відтак, пункт 28 Правил є спеціальною нормою, яка регулює порядок розрахунку споживачами, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, за послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року №315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлях комунальних послуг, якою регламентовано визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень (розділ ІІІ Методики).

Якщо проектом на будівлю/будинок було передбачено встановлення приладів опалення у МЗК та допоміжних приміщеннях, але вони були демонтовані, то для забезпечення нормативної температури у цих приміщеннях такі прилади опалення повинні бути відновлені виконавцем послуг з управління багатоквартирним будинком (п. 11 розділу IV Методики).

Обсяг теплової енергії на загальнобудинкові потреби розподіляється пропорційно до площі усіх квартир та нежитлових приміщень будинку (п. 12 розділу IV Методики), в т.ч. з індивідуальним опаленням. Згідно з п. 12 вказаного розділу Методики №315, обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

Відповідно до п. 8 розділу V Методики обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП (Qгвпф.с), розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень у будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) незалежно від обсягу спожитої гарячої води у кожному розрахунковому періоді в опалювальний та міжопалювальний період пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

За рішенням співвласників будівлі/будинку розподіл обсягу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП, може здійснюватися між споживачами пропорційно до довжини або до кількості стояків транзитних трубопроводів ГВП у їх приміщеннях. У такому разі співвласники будівлі/будинку надають виконавцю розподілу комунальної послуги всі вихідні дані для застосування такого принципу розподілу.

При цьому, пунктом 10 Розділу І Методики №315 встановлено, що базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є опалювана площа приміщень, зазначена у договорі про надання послуги з постачання теплової енергії.

Нарахування за послуги з теплопостачання місць загального користування та забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, ЛМКП «Львівтеплоенерго» не здійснює додаткових нарахувань, а виставляє нарахування за ту частку теплової енергії, яка надійшла до будівлі (врахована вузлом комерційного обліку) та в середині була витрачена на опалення місць загального користування та забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньо будинкової системи опалення приймається як частка від загального обсягу теплової енергії, спожитої на опалення будівлі при подачі теплоносія в опалювальні приміщення від центрального теплового пункту теплорегулюючої/когенераційної установки. Законодавство не передбачає залежності від наявності приладів опалення у місцях загального користування для здійснення розподілу теплової енергії на такі місця. Підтримання температури вище 0° C протягом всього року, особливо в зимовий час, в загальних і технічних приміщеннях будинку є важливим чинником для підтримання належного технічного стану багатоквартирного будинку, в якому знаходиться квартира відповідачів, та інженерних споруд, системи водопроводу та каналізації всього будинку, з метою уникнення їх промерзання та руйнування самого будинку від різкої зміни температур.

Нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини не передбачено звільнення споживачів від обов`язку з оплати теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування, у разі відсутності окремих опалювальних приладів, оскільки система опалення (теплопостачання) складається не лише з приладів опалення, а й трубопроводів та арматури.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові №357/4664/15-ц від 20 листопада 2019 року.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Отже, співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

На підставі вищевикладеного, відповідачі зобов`язані нести витрати на обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).

Відповідно до до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон) учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є зокрема споживачі (індивідуальні та колективні) та виконавці комунальних послуг. При цьому споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (ч. 1 ст. 7 Закону). Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» співвласникам, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення, здійснюються нарахування за теплову енергію витрачену на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, а також на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення.

Не проживання у квартирі, де виникла заборгованість, та відсутність договору на надання комунальних послуг не є підставою для несплати відповідачем послуг з утримання будинку і опалення, що покладаються на нього як власника нерухомого майна.

Аналогічні висновки щодо того, що відсутність відповідного договору між споживачем послуг з утримання будинку та прибудинкової території та їх виконавцем не є підставою для не стягнення з відповідача заборгованості з їх оплати, викладені у постановах Верховного Суду у справах за позовами ОСББ: від 03.05.2018 у справі № 520/1520/16-ц, від 07.08.2019 у справі № 462/7822/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 686/14833/15-ц, від 18.11.2020 у справі № 638/19174/17.

Відтак, позивачем правомірно нараховано відповідачам плату за абонентське обслуговування.

Відповідачами, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Відповідачі зобов`язані брати участь у загальних витратах на утримання будинку, в тому числі і у витратах на загальнобудинкові потреби на опалення та абонентське обслуговування, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» указаної заборгованості.

Згідно з наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій, вбачається, що відповідачам також нараховано 323,35 грн інфляційних втрат; 113,09 грн 3% річних; 271,26 грн пені (а.с. 12). При цьому, позивач просить суд стягнути 232,35 грн інфляційних втрат.

У зв`язку з цим суд зазначає, що в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Отже, суд не може змушувати учасника процесу діяти процесуально якимось іншим чином, ніж поступає цей учасник процесу.

Упозовній заяві чітко визначило складові заявленої до стягнення заборгованості.

За таких обставин є всі підстави для стягнення 323,35 грн інфляційних втрат, однак, в силу принципу диспозитивності слід стягнути саме 232,35 грн інфляційних втрат.

Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 7 110,84 грн.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено 3 328,00 грн судового збору.

Вжитими судом заходами не встановлено підстав вважати, що відповідачі звільнені від сплати судового збору (а.с. 37-38).

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 7 110,84 грн, що становить 98,74 % (7 110,84 х 100 % : 7 201,84), а тому судовий збір у розмірі 3 286,07 грн в рівних частках слід покласти на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги, задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 7 110 (сім тисяч сто десять) гривень 84 копійки заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок судового збору.

У задоволені решти вимог відмовити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 3 286 (три тисячі двісті вісімдесят шість) гривень 07 копійок судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Повний текст рішення складено 10.07.2026.

Суддя: Баран О.І.